Ухвала суду № 9802356, 15.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2010 р.Справа № 2-а-1245/09/1620

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.09.2009р. по справі№2-а-1245/09/1620

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області

треті особи Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської області, Центр по нарахуванню та здійснення соціальних виплат у Полтавській області

про стягнення недоплаченої одноразової компенсації та щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області ( надалі по тексту - відповідач), треті особи: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської області, Центр по нарахуванню та здійснення соціальних виплат у Полтавській області, в якому просив суд:

-зобовязати відповідача провести донарахування та виплату йому суми недовиплаченої одноразової компенсації в розмірі 23340, 60 грн.;

-стягнути з відповідача на його користь недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за період 2008 рік: - 2605 грн..

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.09.2009р. позовні вимоги задоволено частково. Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області нарахувати ОСОБА_1 одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом другої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 22.05.2008 року, та виплатити різницю між нарахованою та раніше виплаченою компенсацією, що становить 23340, 60 грн. В іншій частині позовних вимог відмолено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на ст.ст. 95, 116 Конституції України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 4, 7, 23, 32, 87 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобтльської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи захворювання, повязаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

17.03.2009 року позивачу було нараховано та виплачено 284, 40 грн. одноразової компенсації.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобовязання Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області нарахувати ОСОБА_1 одноразову компенсацію учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом другої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 22.05.2008 року, та виплатити різницю між нарахованою та раніше виплаченою компенсацією, що становить 23340, 60 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був здійснити позивачу виплату одноразової компенсації, виходячи з її розміру, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена виплата одноразової компенсації, для інвалідів ІІ групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 зазначеної статті визначено, що виплата зазначеної компенсації здійснюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до пунктом 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до статті 48 Закону України “Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та викладено її в наступній редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Між тим, 22.05.2008 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 10-рп/2008, яким визнано неконституційним положення пункту 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не можуть бути оскарженими.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, відповідач, починаючи з 22.05.2008 року, повинен був здійснювати нарахування та виплату одноразової компенсації, в розмірі, встановленому ст..48 Закону №796-ХІІ.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу встановлена ІІ група інвалідності, повязаної з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 19 червня 2008 року. Виплата одноразової компенсації позивачу здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»17.03.2009 року ( а.с. 36, 59), тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року за № 10-рп/2007.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обовязку нарахування та виплати позивачу одноразової компенсації відповідно до 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Крім того, згідно до ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

З наведеного вбачається, що Закон України „Про державний бюджет України на 2009 рік" не встановлює конкретний розмір соціальних виплат, а надає право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, розмір яких залежить від мінімальної заробітної плати.

Проте, Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема одноразової компенсації. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі № 796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою, конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положенням ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19, ст.. 152 Конституції України, ст.48 Закону №796-ХІІ та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач не мав підстав застосовувати постанову постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та був зобовязаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 48 Закону №796-ХІІ, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу виплату одноразової компенсації у розмірі, визначеному ч. 1 ст.48 Закону №796-ХІІ.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач по справі повинен виплатити позивачу одноразову компенсацію виходячи із сум мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 року в редакції закону від 22.05.2008 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Отже, саме на відповідача покладено обовязок щодо здійснення позивачу виплати зазначеної компенсації.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обовязку здійснити перерахунок позивачу одноразової компенсації відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині покладення на відповідача обовязку здійснити позивачу донарахування та доплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, на час виплати позивачці грошової допомоги, діяв у межах чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Зазначені виплати щорічної допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином право особи на їх отримання та обовязок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обовязок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності субєктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України.

З 01.01.2008 року по 22.05.2008 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС були встановлені певними нормами Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 року», відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік позивачу виплачено 14 травня 2008 року (а.с. 36), тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішень №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р.

Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Законом України «Про Держаний бюджет України на 2008 року», правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірі встановленому статтею 48 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.

Застосування законодавства України у такий спосіб, ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 року №4-зп, який у п.3 зазначив наступне: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо покладення на органи соціального захисту населення обовязку здійснити виплату щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які отримали таку допомогу протягом 01.01.2008р.-22.05.2008р., у розмірах встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік. Протягом цього часу органи соціального захисту населення діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення особа реалізувала своє право на їх отримання, і як наслідок, у органу соціального захисту населення припинився обовязок щодо їх виплати.

Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно приписів ч. 7 ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України, п. «З»ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито»з наступними змінами та доповненнями, колегія суддів приймає рішення про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008). Пільг щодо сплати судового збору, відповідно до ст. 4 зазначеного Декрету, відповідач не має.

Керуючись ст. ст. 160, 195, п.2 ч.1 ст.198, п.2 ч.1 ст. 201, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.09.2009р. по справі№2-а-1245/09/1620 залишити без змін.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України в порядку цивільного судочинства.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 19.03.2010 р.