Рішення № 98017852, 30.06.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12181/20

2/357/1315/21

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. , при секретарі Севериненко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 14.03.2012 року у розмірі 29 831,86 грн. та судові витрати в сумі 2 102 грн. судового збору.

В обґрунтування позову вказував, що з метою отримання кредитних коштів відповідач звернувся із заявою від 14.03.2012 року про встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписанням заяви відповідач підтвердив свою згоду з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, що складає між ним та банком договір. Позивач зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого ліміту, однак відповідач порушив умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 05.10.2020 року становить 29 831,86 грн., з яких: 5081,45 грн. – заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. – 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту, 5 081,45 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 – заборгованість за простроченими відсотками; 1 775,08 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 22 975,33 – нарахована пеня; 0,00 грн. – нараховано комісії.

07.12.2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

22.01.2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності позивача.

05.01.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому останній просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог та відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що позов не містить підтверджень про погодження ним витягу з тарифів та витягу з Умов та Правил надання банківських послуг. Надані позивачем докази на підтвердження існування заборгованості є не допустимими, заява від 14.03.2012 року не містить суми кредиту, виду картки, розміру відсоткової ставки та інших умов, про які заявив позивач. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право через суд у примусовому порядку.

19.04.2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності .

07.05.2021 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій остання виклала заперечення на доводи відповідача. Вказала на згоду відповідача з умовами, викладеними в Умовах та Правилах, яку остання надала банку підписавши заяву. Надані суду документи, зокрема виписку по картковому рахунку, вважає належним та допустимим доказом, який містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача та підтверджує факт використання боржником кредитних коштів. Також представник зазначила про правомірність нарахування заборгованості. Вважає, що позивачем дотримано строки позовної давності.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

14.03.2012 року між позивачем та відповідачем укладено анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

На виконання умов вказаного договору позивачем було відкрито відповідачу відповідний рахунок.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 05.10.2020 року борг становить 29 831,86 грн., з яких: 5 081,45 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 775,08 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 22 975,33 грн. нарахована пеня.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 549 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом згідно ст. 625 та пеню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.03.2012 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як невід`ємну частину спірного договору.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що ці документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами саме у зазначених банком розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.

Отже, суд вважає, що до спірних правовідносин також неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без належних підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом та неустойки (пені), наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Крім цього, згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У позовній заяві наведено, що з 01.03.2019 року почав діяти п. 2.1.1.2.12 Умов та правил, згідно з яким сторони дійшли згоди, що в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0 % - для картки «Універсальна голд».

З урахуванням наведених вище висновків слід зазначити, що пред`являючи вимоги з посиланням на ст. 625 ЦК України, з урахуванням зазначеної у позові ст. 1050 ЦК України, позивач не навів ані дати порушення зобов`язань за кредитним договором, ані належного розрахунку, ані доказів того, що кредитодавець погодив розмір відсотків з боржником.

З огляду на докази, надані позивачем, суд дійшов висновку за необхідне відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих процентів з посиланням на статтю 625 та пеню у зв`язку з безпідставністю цих вимог.

Водночас, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми коштів.

Разом з цим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідач у своєму відзиві просив про застосування строків позовної давності до усіх позовних вимог та відмовити у задоволенні позову.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 постанови).

Анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, сторонами не погоджено кінцевого терміну погашення кредиту, а також те, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки.

Згідно витягу про рух коштів в період з 01.12.2017 року по 01.03.2020 року такі операції як пеня за прострочку за кредитом, проценти, автоматичне погашення простроченої заборгованості, на думку суду, не є підставою для висновку про переривання позовної давності, оскільки вони не свідчать про погашення відповідачем заборгованості та, як наслідок, визнання ним боргу.

З розрахунку заборгованості станом на 05.10.2020 року та витягу про рух коштів станом на 07.10.2020 року вбачається, що відповідач не здійснював платежів на погашення кредитної заборгованості в межах трьох років до звернення 19.11.2020 року з позовом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем порушено трирічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення тіла кредиту.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.01.2021 р. у справі № 494/366/19. У вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що анкета-заява позичальника від 14 липня 2010 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту. За таких обставин, суди вірно визначились з моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором - з моменту коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, та вірно визначили, що перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу особи по кредиту, тобто з 15 грудня 2015 року. Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості особа внесла 15 грудня 2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 22 березня 2019 року, суди дійшли правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

У постанові від 14.04.2021 року (справа № № 357/9237/18) Верховним Судом зазначено, що помилково установивши, що останній платіж позичальник здійснив 16 липня 2014 року, а не 21 травня 2015 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у серпні 2018 року, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяА. Ю. Цуранов