Рішення № 98007936, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Київ № 640/11169/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), адреса: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Руденка Юрія Олексійовича про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні №34756239 від 14 квітня 2021 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 19 березня 2012 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-2-226/11 про стягнення з нього на користь АТ «Сбербанк Росії» 2 764 553,20 грн.

На підставі вказаного виконавчого листа постановою державного виконавця від 22 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження №34756239.

В подальшому, як вказує позивач у своїй заяві, стягувач за цим виконавчим провадженням на підставі ухвал суду замінювався, востаннє, на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року з ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на ОСОБА_2 , яка звернулась до відповідача з заявою про повернення виконавчого листа.

14 квітня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про заміну стягувача виконавчого провадження на ОСОБА_2 та постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а також постанову про стягнення виконавчого збору.

Позивач не погоджується з постановою про стягнення виконавчого збору, з тих підстав, що виконавче провадження було відкрито під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, а 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

Позивач наголошує на тому, що в даному випадку застосування двох різних Законів погіршує його становище, що, відповідно, є підставою для скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а тому позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що в провадженні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження №34756239, 02 лютого 2021 року стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа стягувачу, 14 квітня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

15 квітня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №34756239 від 14 квітня 2021 року про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 276637,32 грн.

На переконання представника відповідача, оскаржувана постанова винесена у межах, спосіб та в порядку, визначеному законодавством, а тому правових підстав для її скасування та, відповідно, задоволення позовних вимог, на думку представника відповідача, не має.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання, витребувано виконавче провадження №34756239.

В судове засідання 01 червня 2021 року представники сторін не з`явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням викладеного та зважаючи на неявку сторін належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 01 червня 2021 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про розгляд на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження №34756239, Печерським районним судом міста Києва 19 березня 2012 року видано виконавчий лист №2-226 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ДБ Сбербанку Росії» заборгованість у розмірі 2766373,20 грн.

16 жовтня 2012 року представник Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернувся до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві з заявою про примусове виконання вказаного вище виконавчого листа.

Постановою державного виконавця від 22 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження №34756239 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ДБ Сбербанку Росії» суми боргу у розмірі 2 766 373,20 грн.

З наявних в матеріалах виконавчого провадження №34756239 документів вбачається, що державним виконавцем також були винесені постанови про зупинення виконавчого провадження, у зв`язку з наданням відстрочки на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва, про заміну стягувача у виконавчому провадженні, про арешт коштів та майна боржника.

Також, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 19 листопада 2012 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 276637,32 грн, яка постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 року у справі №826/5272/15, скасована.

Постановою державного виконавця від 14 квітня 2021 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №34756239 з ПАТ «ДБ Сбербанку Росії» на ОСОБА_2 .

Постановою державного виконавця від 14 квітня 2021 року виконавчий лист №2-226, виданий Печерським районним судом міста Києва 19 березня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу на користь ОСОБА_2 у розмірі 2766373,20 грн, повернутий стягувачеві, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2021 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №34756239 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 276637,32 грн.

В свою чергу, суд зазначає, що матеріали виконавчого провадження №34756239 не містять в собі жодних доказів того, що під час примусового виконання вказаного вище виконавчого листа, державним виконавцем було здійснено фактичне стягнення суми боргу на користь стягувача.

Позивач не погоджується з постановою державного виконавця від 14 квітня 2021 року про стягнення з нього виконавчого збору, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV).

Так, відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ зазначено порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».

Відповідно до статті 1 як Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, так і Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (в редакції, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження №34756239 - 22 жовтня 2012 року) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що в разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 28 цього ж Закону постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №34756239 державним виконавцем після спливу строку для добровільного виконання рішення майнового характеру, постанова про стягнення виконавчого збору виносилась, проте, ця постанова була скасована на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 року у справі №826/5272/15.

В подальшому, державним виконавцем постанова про стягнення з позивача виконавчого збору не виносилась.

В свою чергу, в силу статей 1,5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII).

Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (в редакції, чинній на теперішній час) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

В свою чергу, відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (в редакції, чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Крім того, частиною 9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У відповідності до частини 3 статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Так, судом встановлено, що впродовж більше ніж п`яти років (02 червня 2015 року - дата скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 19 листопада 2012 року) державним виконавцем не виносилась постанова про стягнення виконавчого збору, а така була прийнята 14 квітня 2021 року виключно після надходження заяви стягувача про повернення виконавчого листа, суд дійшов висновку, що вказана постанова була прийнята саме з підстав повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Більш того, суд зазначає, що з урахуванням редакцій Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи убачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП №34756239 від 14 квітня 2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 276637,32 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі №2-226 від 19 березня 2012 року.

Тобто, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документам, застосувавши фактично Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII.

Так, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

З урахуванням викладеного, положення статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Зважаючи, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що відповідачем фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 276637,32 грн.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 20 травня 2021 року у справі 640/32814/20, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі №400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від яких в даному випадку, у суду відсутні правові підстави для відступу.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача та, відповідно, наявність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції про сплату, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2766,37 грн, відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2766,37 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 14 квітня 2021 року, винесену у рамках виконавчого провадження №34756239.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2766,37 грн (дві тисячі сімсот шістдесят шість гривень 37 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, код ЄДРПОУ 34967593).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя К.Ю. Гарник