Рішення № 98002063, 30.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/1281/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в переведені ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи на посадах в Державній інспекції з карантину рослин в Житомирській області з 17.06.1993 по 09.11.2005 та призначити (перевести) - ОСОБА_1 на пенсію державного службовця у відповідності до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року з 24 грудня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому щодо переходу на пенсію державного службовця з підстав відсутності не менше 20 років стажу на державній службі.

Відмічає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ та Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 -VIII, зокрема щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби. При цьому пояснює, що його віку, страхового стажу та стажу державної служби достатньо для прийняття відповідачем рішення про перехід на пенсію державного службовця.

Вважає, що оскільки станом на 01 травня 2016 року у нього був наявний стаж державної служби більше 20 років має право на пенсію державного службовця, а тому прийняте рішення про відмову щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" протиправне та необґрунтоване.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

16.04.2021 до суду надійшов відзив на позов №0600/0802-7/13426 від 15.02.2021, в якому вказано, що відповідно до записів в копії трудової книжки позивачу з 09.11.2005 вперше встановлено 11 ранг державного службовця на посаді головного спеціаліста- державного інспектора з карантину рослин Державної інспекції, а тому до посад, віднесених до відповідних категорій посад державної служби зараховується лише період з 09.11.2005 по 31.03.2015, а саме 09 років 04 місяці 22 дні.

При цьому, відповідач відмічає, що згідно інформації викладеній у довідці від 24.12.2020 за №09-00/П-191 до страхового стажу державної служби включено проходження військової служби, роботи на посаді головного агронома Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області, головного спеціаліста Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області, втім п. 4 Порядку та пункту 2 Порядку №283 не передбачено включення військової служби до стажу державної служби; не передбачено включення роботи на посаді головного агронома до стажу державної служби. Разом з тим, період роботи з 01.01.2000 по 09.11.2005 на посаді головного спеціаліста Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області не може бути зарахований до державної служби лише на підставі довідки, без наявного запису в трудовій книжці та без присвоєного рангу державного службовця, що має підтверджуватись записом в трудовій книжці.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивач відпрацював менше 20 років, а тому не має права на призначення пенсії державного службовця.

26.02.2020 представником позивача подано до суду відповідь на позов, в якому відмічає, що відповідач не спростував доводи викладені в обґрунтування позовних вимог та не спростував аргументи щодо заявлених позовних вимог. Відмічає, що право на пенсію державного службовця повністю підтверджується наявними матеріалами у справі, а тому прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 01-35-В від 27.05.2021 (у період з 14.06.2021 до 29.06.2021), суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, а тому розгляд справи судом відкладався.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Досягнувши відповідно віку (62 років), позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення на інший вид пенсії від 24.12.2020, до якої додав підтверджуючи докази.

У відповідь на подану заяву, позивач отримав повідомлення про відмову щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Підставами для прийняття відповідачем такого рішення слугував факт відсутності станом на 01.05.2016 стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців не залежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016. Відповідач вважає, що до посад, займаних позивачем та віднесених до відповідних категорій посад державної служби зараховується період роботи з 09.11.2005 по 31.03.2015 та складає 09 років 04 місяці 22 дні, що є недостатнім для переходу на пенсію державного службовця.

Позивач не погоджуючись із таким рішенням Пенсійного фонду звернувся до суду за захистом своїх прав на соціальний захист.

Надаючи оцінку правовідносинам які виникли, суд зазначає про таке.

01.05.2016 набув чинності Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII), згідно з ч.2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до ч.1ст.37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003

При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно дост.37 Закону №3723-ХІІ.

Так, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно достатті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вищезазначених норм права висловлена у постановах Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18.

Відповідно до п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.

Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Проаналізувавши викладені норми, суд дійшов висновку, що в даному випадку, слід керуватися нормами Закону №3723-XII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).

Статтею 25 Закону №3723-XII передбачено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Так, як свідчать матеріали справи позивав у період:

- з 17.06.1993 по 01.01.2000 позивач займав посаду головного агронома Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області;

- з 01.01.2000 по 09.11.2005 займав посаду головного спеціаліста Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області;

- з 09.11.2005 по 01.12.2006 позивач займав посаду головного спеціаліста- державного інспектора з карантину рослин Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області;

- з 01.12.2006 по 09.04.2008 позивач займав посаду заступника начальника- заступника головного державного інспектора з карантину рослин Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області;

- 09.04.2008 по 29.12.2012 позивач займав посаду заступника начальника державної інспекції - заступник державного інспектора з карантину рослин Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області;

- з 29.12.2012 по 31.03.2015 позивач займав посаду начальника управління фітосанітарного контролю-державного фітосанітарного інспектора Державної фітосанітарної інспекції в Житомирській області.

Таким чином, стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 31.03.2015 складав 23 роки 03 місяці 19 днів, що підтверджується довідкою № 09-00/П-191 від 24.12.2020, виданою Головним управлінням Держпродспоживслужби в Житомирській області.

При цьому, відповідач вважає, що до державної служби позивача не враховується період військової служби з 13.05.1980 по 18.11.1981 та період роботи на посаді головного агронома Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області з 17.06.1993 по 01.01.2000, а також період роботи з 01.01.2000 по 09.11.2005 на посаді головного спеціаліста Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області (у зв`язку із тим, що позивачу лише з 09.11.2005 встановлено 11 ранг державного службовця).

Так, розглядаючи спірні правові правовідносини та надаючи таким правову оцінку, суд вважає за необхідне наголосити, що стаж державної служби обчислюється відповідно до ст. 46 Закону №889 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. №229 (далі - Порядок № 229).

Пунктом 6 Порядку №229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що стаж державної служби за періоди роботи (служби, навчання) до набрання чинності Законом №889 обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло до 01.05.2016 та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 3.05.1994 (далі - Порядок № 283), додатку до нього та інших нормативно-правових актів.

Стосовно зарахування до стажу державної служби проходження військової служби у період з 13.05.1980 по 18.11.1981 слід зазначити наступне.

Пунктом 3 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

За змістом п. 4 Порядку визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Відповідно до довідки Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області у період з 13.05.1980 по 18.11.1981 позивач проходив військову службу.

За змістом ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 6 Закону №2232 визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що проходження позивачем військової служби у період з 13.05.1980 по 18.11.1981 по в підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі №569/350/17.

Щодо зарахування до стажу державної служби позивача періоду роботи з 17.06.1993 по 01.01.2000 на посаді головного агронома Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області, слід врахувати слідуюче.

Абзацом 4 пункту 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Згідно з додатком до Порядку №283 до переліку державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, віднесено, зокрема: виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи; місцеві органи державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР.

Загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов`язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню відсутніх на території України карантинних організмів, регулюється Законом України «Про карантин рослин» від 30.06.1993 за №3348-ХІІ, який набув чинності 23.08.1993.

Відповідно до ст. 12 цього Закону (в редакції на день набрання ним чинності) організація та здійснення державного контролю з карантину рослин покладається на головних державних інспекторів з карантину рослин, їх заступників і державних інспекторів з карантину рослин. При цьому, головні, провідні спеціалісти та спеціалісти всіх категорій прикордонних обласних, обласної, міської інспекції з карантину рослин за посадою є одночасно державними інспекторами з карантину рослин відповідної території або пункту.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про карантин рослин»№674-ІV від 03.04.2013, Закон України «Про карантин рослин» з 01.01.2004 викладено в новій редакції.

Так, частиною 1 ст.13 цього закону (в редакції після 01 січня 2004 року) визначено, що організація та здійснення державного контролю з карантину рослин покладаються на головних державних інспекторів з карантину рослин України, їх заступників і державних інспекторів з карантину рослин. При цьому, відповідно до ч. 5 цієї статті державними інспекторами з карантину рослин є спеціалісти Державної служби з карантину рослин України.

Частиною 6 ст.13 цього Закону на посадових осіб, яким надано повноваження державних інспекторів з карантину рослин, поширено дію Закону України «Про державну службу».

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про карантин рослин"» №3369-ІV від 19.01.2006, Закон України «Про карантин рослин» з 21.02.2006 викладено в новій редакції.

Так, відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 9 цього Закону (в редакції після 21 лютого 2006 року) Державними інспекторами з карантину рослин є спеціалісти Державної служби з карантину рослин України, на яких поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Посадовим особам, яким надано повноваження державних інспекторів з карантину рослин, стаж державної служби зараховується з дня набрання чинності Законом України "Про карантин рослин".

Отже, з часу введення цього закону в дію, зокрема з 24.08.1993 і до 01.01.2004 відповідно до ч.4 ст.12 цього закону (в редакції на день набрання ним чинності) до державних інспекторів з карантину рослин прирівнювались головні, провідні спеціалісти та спеціалісти всіх категорій прикордонник обласних, обласної, міської інспекції з карантину рослин.

З 01.01.2004 відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст.13 Закону «Про карантин рослин» в редакції Закону №674-1V від 03.04.2013, державними інспекторами з карантину рослин є спеціалісти Державної служби з карантину рослин України, на яких поширено дію Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №241-р від 12.07.2005 «Про віднесення посад працівників органів Державної служби з карантину рослин до відповідних категорій посад державних службовців» посади працівників органів Державної служби з карантину рослин віднесено до відповідних категорій посад державних службовців.

Постановою Кабінету Міністрів України №892 від 28.10.1993 було затверджено Статут Державної служби з карантину рослин України, де пунктом 9 розділу III було вказано, що спеціалісти всіх категорій державних обласних інспекцій з карантину рослин за посадою є одночасно державними інспекторами з карантину рослин відповідної території або пункту.

До 31.12.2003 діяльність Державної служби з карантину рослин України була регламентована вищевказаним Статутом, а з грудня 2003 року - наказом Міністерства аграрної політики №439 від 11.12.2003, яким затверджено Положення про Державну службу з карантину рослин України (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за №1244/8565).

Пунктом 12 цього Положення передбачено, що провідні спеціалісти та спеціалісти всіх категорій державних обласних інспекцій з карантину рослин за посадою є одночасно державними інспекторами з карантину рослин відповідної території або пункту.

Також, пунктом 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах Головного державного інспектора з карантину рослин України, головних державних інспекторів з карантину рослин Республіки Крим, області і міста Києва, їх заступників, а також головних, провідних спеціалістів та спеціалістів всіх категорій прикордонних обласних, обласної, міської інспекції з карантину рослин, завідуючих прикордонними пунктами з карантину рослин в морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах, на головпоштамтах або шосейних шляхах, які за посадою є одночасно державними інспекторами з карантину рослин відповідної території або пункту, з дня набрання чинності Законом України від 30.06.1993 № 3348-ХІІ (3348-12) "Про карантин рослин" (з 24 серпня 1993 р.); на посадах Головного державного інспектора з карантину рослин міста Севастополя, його заступників, спеціалістів Державної служби з карантину рослин України, які є державними інспекторами з карантину рослин, з дня набрання чинності Законом України від З квітня 2003 р. №674-ІУ (674-15) "Про внесення змін до Закону України "Про карантин рослин" (з 1 січня 2004 року).

У підтвердження стажу у період з 17.06.1993 по 09.11.2005 позивачем надано до суду довідку Головного управління Держпродспоживслужбі в Житомирській області №09-00/Н-191 від 24.12.2020, згідно з якою позивач у вказаний період працював на посаді головного агронома Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області та на посаді головного спеціалісту Державної інспекції карантину рослин в Житомирській області.

За змістом довідки Головного управління Держпродспоживслужбі в Житомирській області №09-00/П-192 від 24.12.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» 16.12.2015 № 1092 Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області є правонаступником Державної фітосанітарної інспекції Житомирської області та посада начальника управління фітосанітарного контролю - державного фітосанітарного інспектора прирівнюється до посади начальника управління фітосанітарної безпеки, 6 ранг державного службовця в межах категорії посад «Б».

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що періоди роботи ОСОБА_1 на посадах в Державній інспекції з карантину рослин в Житомирській області (після реорганізації - Державна фітосанітарна інспекція в Житомирській області) з 17.06.1993 по 09.11.2005 також повинні зараховуватися до стажу державної служби.

З огляду на встановлені обставини справи, не включення до стажу державної служби періоду роботи з 17.06.1993 по 09.11.2005 позивача в Державній інспекції карантину рослин в Житомирській області є незаконним та підлягає включенню.

Крім того, стаж на державній службі позивача, який становить 23 роки 03 місяці 19 днів підтверджується довідкою Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області, зміст якої ніким не оспорювався, а тому відповідає дійсності.

Разом з тим, відповідно до довідки про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця, позивач отримував надбавку за вислугу років 50%, за стаж державної служби 23 роки.

Враховуючи наведене, суд погоджується з позивачем, що не включення до стажу державної служби періоду роботи з 17.06.1993 по 09.11.2005 є протиправним.

Отже, станом на 31.03.2015 стаж державної служби позивача складав 23 роки 03 місяці 19 днів.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1ст.37 Закону №3723-ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Оскільки такі вимоги позивачем дотримані, суд вважає, що зазначені періоди роботи відповідно до Порядку № 283 зараховуються до стажу державної служби, тому відмова відповідача у зарахуванні оскаржуваних періодів до державної служби та призначення пенсії державного службовця відповідно дост.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ є протиправною. Доказів, які б спростовували такий висновок суду відповідачем не надано.

Так, відповідно ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". А тому, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, суд вважає за необхідне вказати наступне.

В прохальній частині позовних вимог, позивач просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 3000 грн понесених витрат на правничу допомогу, на підтвердження яких позивачем надано суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 28.01.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 28.01.2021, акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги від 28.01.2021 та прибутковий касовий ордер №28-01-2021 від 28.01.2021.

24.02.2021 до суду надійшло клопотання, в якому просить відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів понесених витрат так як сума до відшкодування на його думку не відповідає складності справи.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).

Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Рзмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вбачає в них співмірність наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, та вважає їх розмір обґрунтованим та розумним.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в переведені ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи на посадах в Державній інспекції з карантину рослин в Житомирській області з 17.06.1993 по 09.11.2005 та призначити (перевести) - ОСОБА_1 на пенсію державного службовця у відповідності до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року з 24 грудня 2020 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ: 13559341) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 3000 (три тисячі гривень) грн понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ: 13559341) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 908 (дев`ятсот вісім гривень) грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 30.06.2021.