Ухвала суду № 98001924, 01.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

01 липня 2021 р. Справа №200/5608/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Аканова О.О., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, буд.86, код ЄДРПОУ 40109058) про

стягнення несплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 30870 грн.;

стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2020 по день фактичного розрахунку, -

УСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 14.05.2021 суд відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 08.06.2021.

08.06.2021 розгляд справи відкладено на 01.07.2021.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм процесуального права, що регулюють це питання, суд доходить висновку про залишення даного позову без руху, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач в обґрунтування звільнення від сплати судового збору посилається на приписи пп. 12, 13 ч. 1 ст. 5 закону України «Про судовий збір».

Втім, із вказаними твердженнями суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Однак, позивачем не надано доказів, що він є призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і саме у цьому становищі подає позовну заяву до суду у справі, пов`язаної з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, а тому посилання позивача, на пункт 1,13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як підставу звільнення від сплати судового збору є безпідставними.

Разом із тим, пункт 13 статті 5 Закону України "Про судовий збір" кореспондується із положеннями статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Конструкція пункту 13 статті 5 Закону України "Про судовий збір", в якому йдеться про "справи, пов`язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що хоча вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов`язані саме із статусом учасник бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.

Із змісту заявлених позовних вимог та за матеріалами даної справи вбачається, що вимоги позовної заяви не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист, саме, як учасника бойових дій чи військовозобов`язаного, призваного на військову службу.

Крім цього, суд зазначає, що за приписом п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Однак це не стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В розділі 3 Інструкції №114/8713 встановлено інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, згідно пункту 3.9 до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/19 та підтримується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (див., наприклад, ухвалу від 05.08.2019 у справі № 1.380.2019.000011 (адміністративне провадження № К/9901/21034/19), ухвалу від 24.01.2020 у справі №260/1149/19).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у пункті 58 постанови від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позивачі не звільняються від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на їх користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вже було зазначено судом, предметом даного позову є окрім стягнення несплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 30 870 грн., стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2020 по день фактичного розрахунку, при цьому за розрахунками позивача грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, станом на 01.04.2021, складає -127 457,00 грн.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Отже, за розгляд позовної заяви ОСОБА_2 , в частині щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, у місячному розмірі станом на 1 січня 2020 року становить 2 270,00 грн.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру з них: про стягнення несплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 30 870 грн. на яку розповсюджуються пільги щодо звільнення від сплати судового збору та про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2020 по день фактичного розрахунку у визначеному позивачем розмірі – 127 457,00 грн.

Відтак за звернення до суду із даним позовом сплаті підлягає судовий збір на суму 1 274,57 грн. (127 457,00*1%).

При вирішенні питання щодо судового збору судом врахована правова позиція викладена в постановах Великої палати Верховного суду від 12.02.2020 року №545/1149/17, від 09.10.2019 року №9901/311/19, постанові Верховного Суду від 19.10.2020 року №240/934/20, ухвалі Верховного Суду від 29.06.2021 року №540/2601/20.

Щодо строків звернення до суду із даним позовом.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 року у справі №460/4872/20 зазначив:

" судами встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив ОСОБА_1 належні суми коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Військової частини А0796, відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який тривав у період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2020 року.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, стосуються несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні, а відтак є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України.

Отже, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах КЗпП України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20".

Як зазначалося вище, частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні, суд зазначає, що позивача звільнено 25.03.2020.

Позивач у позові не зазначив дати здійснення розрахунку при звільненні. Доказів на підтвердження факту отримання від відповідача грошових коштів суду не надано. При цьому датою для відліку строку порушення прав позивача, зазначив 25.03.2020, тобто дату звільнення.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише 11.05.2021, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення визначених ухвалою недоліків, шляхом надання доказів сплати судового збору у визначеному судом розмірі; клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, доказів на підтвердження дати проведеного розрахунку при звільненні.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, буд.86, код ЄДРПОУ 40109058) про стягнення несплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 30 870 грн.; стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2020 по день фактичного розрахунку – залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору у визначеному судом розмірі; клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду; доказів на підтвердження дати проведеного розрахунку при звільненні.

Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог ухвали у встановлений судом строк позовну заяву буде залишено без розгляду.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Аканов