Рішення № 97968729, 29.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа № 160/7154/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А1978, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А1978, щодо не нарахування та невиплати мені середнього заробітки за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.01.2019 року по 19.04.2021 року;

зобов`язати військову частину А1978 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.01.2019 року по 19.04.2021 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу при звільненні з військової служби військовою частиною А1978 не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби (з 2017 року по 2019 рік включно). Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення військова частина провела лише 19.04.2021 року. Крім того, Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року по справі № 160/14557/20, було визнано протиправною бездіяльність військової частини А1978 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік(включно) при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину А1978 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. До набрання законної сили Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року по справі № 160/14557/20, військова частина А1978 провела 19.04.2021 року розрахунок по виплаті грошового забезпечення. Отже, позовна вимога про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

04 червня 2021 року судом отримано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті і КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. В зв`язку з цим відповідач вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі першої статті 117 КЗпП України, є безпідставним.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу у Військовій частині А1978 Збройних Сил України (далі- відповідач).

Згідно із наказом командира Військової частини А1978 (по стройовій частині) від 04.01.2019 року №4 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 04.01.2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського об`єднаного міського військового комісаріату Дніпропетровської області (а.с. 10).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №160/14557/20 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1978 визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено, а саме:

визнано протиправною бездіяльність військової частини А1978 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

зобов`язано військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення є таким, що набрало законної сили 22.03.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною А1978 на виконання рішення суду від 23.12.2020 року на картку позивача 19.04.2021 року здійснено перерахування грошової компенсації відпустки при звільненні в сумі 13438,34 грн., що підтверджується випискою банку АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 11).

Вважаючи, що з боку відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №160/14557/20 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1978 визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено, зобов`язано військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби

З матеріалів справи вбачається, що нараховану суму грошового зобов`язання 13423,43 було перераховано на пластикову картку позивача 19.04.2021 року, що підтверджується випискою банку АТ КБ «Приватбанк», копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.

Таким чином, не проведення з вини Військової частини А1978 виплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 04.01.2019 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 19.04.2021 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Суд зазначає, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 р. у справі №825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18).

Суд критично ставиться до посилань відповідача на судову практику Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року в контексті застосування компенсації за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП виключно за період до присудження заборгованості із заробітної плати з огляду на наступне.

26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17, у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що розмір фактично не виплачених позивачеві сум при звільненні є неспівмірною з тією шкодою, яку позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, суд не приймає до уваги, оскільки будь-яких доказів про те, що спірна сума значно перевищує, невиплачену суму при звільненні, відповідачем суду не надано. Відповідач свого обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не виконав.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на звільнення позивача від судових витрат на підставі п.13ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. т. ст. 139, 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1978 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітки за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.01.2019 року по 19.04.2021 року.

Зобов`язати військову частину А1978 (ЄДРПОУ-08160298) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.01.2019 року по 19.04.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев