Рішення № 97965596, 22.06.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2275/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, м.Харків, до 1) Харківської міської ради, м.Харків , 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків , 3) Фізичної особи - підприємця Мусієнка Юрія Миколайовича, м.Харків, про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору та зобовязання повернути майно, за участю представників:

прокуратури (позивача) - Ногіної О.М. (посвідчення № 057318 від 09.10.2020);

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-го відповідача - Шамраєва М.Є. (ордер серії АХ № 1027237 від 13.10.2020);

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, 18.07.2019 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Мусієнко Юрія Миколайовича, м. Харків, Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради, м. Харків, Харківської міської ради, м. Харків, про визнання незаконним та скасування рішення п.1 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання " Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 30.01.2018 №5544-В-С, та зобов`язання повернути нежитлові приміщення підвалу № 0-16-:-0-19, 0-24, загальною площею 53,1 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-16" за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 203, 215-216 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі 922/2275/19 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

07.08.2019 Харківською міською радою було подано до суду заяву про зупинення провадження у справі № 922/2275/19 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду судової справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.08.2019 заяву Харківської міської ради задоволено; провадження у справі зупинено до розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

26.06.2019 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц було прийнято рішення, яким задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Повний текст судового рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.09.2019.

У зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.10.2019 провадження у справі № 922/2275/19 поновлено та призначено у справі підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 29.10.2019, 1-й відповідач у справі - Харківська міська рада проти позову заперечував, посилаючись на те, що при прийнятті рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" 20.09.2017 № 757/17 Харківською міською радою було дотримано спосіб оскаржуваного рішення; рішення прийнято на черговій сесії ради; дана сесія є правомочною; вказане питання було включено в порядок денний сесії; проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування, і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. В свою чергу, позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції, та порушує права інших осіб. Також, на думку 1-го відповідача, відсутні й підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 5544-В-С від 30.01.2018, укладеного між 2-м та 3-м відповідачами.

29.10.2019 Харківською міською радою було подано до суду заяву про залишення позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області без розгляду у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю підстав представництва інтересів держави в суді.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у відзиві на позов, який було надано до суду 31.10.2019, проти позову заперечувало, посилаючись на те, що 2-м відповідачем було дотримано спосіб та порядок приватизації нежитлових приміщень. Орган приватизації вправі самостійно обирати такий спосіб приватизації як викуп. У позовній заяві не наведено правових підстав визнання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 № 5544-В-С недійсними. Як вказує 2-й відповідач, прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

04.11.2019 прокурором надано письмові заперечення на заяву Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.

19.11.2019 до суду надійшла відповідь прокурора на відзив 2-го відповідача, в якій надано обґрунтування самостійного звернення прокурора до суду з позовом з огляду на те, що Харківська міська рада, яка представляє інтереси громади міста Харкова, є відповідачем у справі.

З метою дотримання єдності судової практики щодо оцінки правомірності звернення прокурора з позовом до суду, ухвалою господарського суду від 10.12.2019 провадження у справі 922/2275/19 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову, якою касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №912/2385/18 скасовано, справу № 912/2385/18 направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 провадження у справі № 922/2275/19 поновлено та призначено підготовче засідання.

15.10.2020 3-м відповідачем - ФОП Мусієнком Ю.М. подано до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що даний позов відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач зазначає, що, на думку прокурора, підставою заявленої вимоги є незаконність реалізації органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень його компетенції у сфері управління. А відтак, вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Також 15.10.2020 ФОП Мусієнком Ю.М. надано до суду письмові заперечення на відповідь прокурора на відзив, в яких відповідач, зокрема, зазначив, що його право на викуп орендованого майна виникло безпосередньо з договору оренди за відсутності доказів неналежного виконання орендарем своїх зобов`язань за цим договором. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Порушення процедури приватизації не може мати наслідком позбавлення особи права власності на придбане майно, ціна продажу якого ніким не оспорюється.

Крім того, 15.10.2020 3-м відповідачем було подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справи № 922/250/20 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 судом було задоволено вищевказане клопотання ФОП Мусієнка Ю.М., провадження у справі зупинено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 вищевказану ухвалу Господарського суду Харківської області скасовано; справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.01.2021 провадження у справі 922/2275/19 зупинено до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/623/20.

У зв`язку з опублікуванням 16.02.2021 на офіційній веб-сторінці в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, провадження у справі № 922/2275/19 було поновлено ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.03.2021 та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2021, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922/2275/19 закрито та призначено розгляд справи по суті.

18.06.2021 Харківською міською радою було подано до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із забезпеченням представником 1-го відповідача Цуваревим О.Ф., який здійснює представництво в даному судовому провадженні, представництва інтересів виконавчих органів Харківської міської ради у Комінтернівському районному суді м. Харкова по іншій справі.

У судовому засіданні, яке відбулося 22.06.2021, представник прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники 1-го та 2-го відповідачів у судове засідання не з`явились; про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник 3-го відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у позові.

Розглянувши клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи, суд, приймаючи до уваги заперечення проти даного клопотання представників прокуратури та 3-го відповідача, а також закінчення встановленого законом строку розгляду справи по суті, дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Отже, враховуючи, що підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності 1-го та 2-го відповідачів, за наявними у справі матеріалами, згідно ст. 202 ГПК України.

У судовому засіданні судом було розглянуто заяву Харківської міської ради про залишення позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області без розгляду, яку було надано до суду 29.10.2019.

В обґрунтування своєї заяви 1-й відповідач посилається на те, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Відповідач вважає, що звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави, прокуратурою не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м.Харкова. Крім того, Харківська міська рада зазначає, що прокуратурою не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду. Враховуючи вказане, Харківська міська рада вважає, що прокуратурою не обґрунтовані та не доведені підстави представництва інтересів держави в суді, а отже є підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Нормами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду.

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Харківської міської прокуратури № 2 зазначає, що згідно із ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

З огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.

Таким чином, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтересів держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до ст. З Конституції України.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурором самостійно подано позов.

Окрім цього, в позовній заяві зазначено, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 587/430/16-ц у постанові від 26.06.2019 (окрім вищенаведеного) зазначила, що процедура передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 70).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Також суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання 3-го відповідача про закриття провадження у справі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.

Суб`єктом владних повноважень згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент звернення із цим позовом, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Тобто справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 по справі № 914/582/17.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

На підставі Договору оренди № 4165 від 12.10.2016, укладеного між Управлінням комунального майна та Фізичною особою - підприємцем Мусієнком Юрієм Миколайовичем, у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвалу № 0-16-:-0-19, 0-24, загальною площею 53,1 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-16" за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди, вартість об`єкту оренди складала 5020,00 грн.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди, строк його дії визначено до 12.09.2019.

В подальшому ФОП Мусієнко Ю.М. звернувся з листом від 12.10.2016 до Управління комунального майна (вх. № 17967), в якому просив дозволити приватизацію вказаних приміщень шляхом викупу. При цьому, як вказує прокурор, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме згідно з п. 1 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

Після цього ФОП Мусієнко Ю.М. звернувся до Управління комунального майна із заявою про приватизацію від 29.09.2017 № 3503, розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп.

Водночас, ФОП Мусієнко Ю.М. 29.09.2017 звернувся до Управління комунального майна з листом (вх. № 14468), в якому просив оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Бєлих Борисом Михайловичем.

На виконання вказаного листа Управління комунального майна звернулося до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. (лист від 29.09.2017 № 14929) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ФОП Мусієнком Ю.М.

На підставі вказаного листа ФОП Бєлих Б.М. склав звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 30.09.2017, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.09.2017 без ПДВ склала 115980,00 грн.

Як вказує прокурор, у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що орендарем у вказаних нежитлових приміщеннях проводились ремонтні роботи, в тому числі невід`ємні поліпшення.

В подальшому, 30.01.2018 між ФОП Мусієнком Ю.М. та Управлінням комунального майна на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. було укладено Договір № 5544-В-С, відповідно до якого ФОП Мусієнко Ю.М. приватизував спірні нежитлові приміщення за 115980,00 грн, без ПДВ (разом з ПДВ – 139176,00 грн).

Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43277565 від 01.10.2018 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 0-16-:-0-19, 0-24, загальною площею 53,1 кв.м, розташовані в будинку літ. "А-16" за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .

Прокурор вважає рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 в частині відчуження ФОП Мусієнку Ю.М. шляхом викупу об`єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлових приміщень) є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з п. 4.7 Договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар може виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 Договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, стриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3 Договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Як вказує прокурор, ФОП Мусієнко Ю.М. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив.

У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Мусієнка Ю.М. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

ФОП Мусієнко Ю.М. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що свідчать про невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, як вважає прокурор, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а відтак відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і територіальної громади, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей, викупу.

Згідно із ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Частинами 1, 4 ст. 289 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), передбачено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.

Рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету м.Харкова, на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності, затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки.

Відповідно до п. 3.1 Програми приватизації, ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів (пункт 5.1).

Згідно з п. 5.2 Програми, умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією програмою та чинним законодавством України.

Пункт 5.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

За змістом ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічну умову визначено у п. 5.7 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Виходячи з аналізу наведених вище норм, суд доходить висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Статтею 345 Цивільного кодексу України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

В результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.

Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об`єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об`єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами. Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Таким чином, положення ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об`єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.

Положеннями ст. 289 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Пунктом 5.6 Договору оренди № 4165 від 12.10.2016 унормовано право орендаря, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, на переважне право перед іншими особами на його викуп.

Таким чином, право ФОП Мусієнка Ю.М. на викуп орендованого майна виникло із договору оренди згідно положень статті 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме орендарю за умови належного виконання останнім своїх обов`язків за договором оренди.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що ФОП Мусієнко Ю.М. належно виконував свої обов`язки за договором оренди. Доказів протилежного прокурором не надано.

Фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, Харківською міською радою дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Таким чином, положеннями ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлені особливості приватизації окремих груп об`єктів, проте в ній не зазначено, що п.1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем. Дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з п.8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (далі - Методика № 1891).

Згідно з абз. 6 п. 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 377, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1 Порядку № 377, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійсненні орендарем поліпшення, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Пунктом 1.2 Договору оренди № 4165 від 12.10.2016 визначено, що майно передається в оренду з метою використання: під перукарню.

Як вбачається з Акту приймання-передачі від 12.10.2016 (додаток до договору оренди), третій відповідач прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 53,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 технічна характеристика: нежитлові підвальні приміщення № 0-16-:-0-19, 0-24, розташовані в житловому будинку. Освітлення знаходиться в неробочому стані. Опалення, водопроводу та каналізації - немає. Приміщення потребують проведення ремонтних робіт.

Згідно з п. 4.7 Договору оренди № 4165 від 12.10.2016, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 Договору оренди, орендар зобов`язаний: здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця; за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проєктно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством; здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проєктними організаціями та узгоджені з управлянням містобудування та архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого у відповідності з чинним законодавством.

Згідно з п. 5.3 Договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості.

Водночас, відповідно до п. 7.2 Договору оренди, орендодавець має право вимагати - розірвання цього Договору та відшкодування збитків, зокрема, якщо орендар не приступив до проведення капітального та інших видів ремонту майна у встановлений відповідними дозволами термін, а також якщо орендар не використовує майно протягом трьох місяців з моменту укладання договору оренди майна або якщо майно не використовується за цільовим призначенням.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, після укладення договору оренди, з метою виконання орендованих приміщень за цільовим призначенням, 24.01.2017 ФОП Мусієнко Ю.М. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з листом стосовно надання дозволу на проведення ремонту та реконструкції окремого входу до орендованих приміщень по АДРЕСА_1 .

02.02.2017 орендарем було отримано відповідь за вих. № 2414, з якої вбачається, що Управління комунального майна та приватизації не заперечувало проти проведення ремонту.

Після отримання дозволу на проведення ремонтних робіт третім відповідачем був укладений договір підряду на ремонтно-будівельні роботи від 02.06.2017 з ТОВ "Східноукраїнський деревообробний комбінат".

У додатку 1 до вказаного договору сторони погодили період, обсяг робіт, що будуть виконані, а також їх вартість і вартість матеріалів, зокрема:

- бетонування підлог;

- стяжка підлоги;

- штукатурка стін; шпаклівка стін;

- штукатурка стелі;

- штроблення стін під укладання електричного дроту; прокладка труб опалення;

- прокладка труб холодної води.

Роботи були виконані в погоджений сторонами термін, про що свідчить Акт приймання-передачі виконаних робіт від 23.10.2017.

Вартість робіт та матеріалів в сумі 49005,00 грн була повністю сплачена третім відповідачем підрядникові, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового від 03.06.2017.

Згідно із звітом про оцінку майна, складеним суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання ФОП Бєлих Б.М., для цілей оренди майна, вартість орендованого майна складала 115020,00 грн (без ПДВ).

Тобто третім відповідачем у період перебування спірного нерухомого майна у нього в оренді були здійснені за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі 42,6% (тобто більш ніж 25%) ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

При цьому, суд не вбачає в діях ФОП Мусієнка Ю.М. вини у неправильному оформленні документів приватизаційної справи, оскільки 3-м відповідачем були виконані всі вимоги закону, що унормовують умови за якими можлива приватизація нерухомого майна шляхом викупу: ФОП Мусієнко Ю.М. правомірно користувався нерухомим майном з 12.10.2016 до моменту укладення договору купівлі-продажу (січень 2018 р.), належним чином виконував взяті на себе зобов`язання; мав правомірні очікування на наявність переважного права перед іншими особами на придбання спірної нерухомості, якою користувався на підставі договору оренди; при цьому під час перебування нерухомості у користуванні ФОП Мусієнка Ю.М. були здійснені значні невід`ємні поліпшення майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди.

Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Так, частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також судом встановлено, що здійснюючи приватизаційну політику у відношенні ФОП Мусієнка Ю.М., Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.

Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо приватизації ними майна.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 та Верховного Суду від29.10.2019 у справі №905/2236/18.

З викладеного вбачається, що ФОП Мусієнко Ю.М. законним шляхом, добросовісно набув майно у власність, що підтверджується і самим прокурором, який у позовній заяві зазначив, що “порушення інтересів держави полягає в недотриманні Харківською міською радою вимог законодавства”.

При цьому, суд наголошує, що ці порушення мають процедурний характер, а саме не додані документи до приватизаційної справи, на підставі яких приймалось рішення та не зазначено про невід`ємні поліпшення здійснені орендарем, разом з тим матеріали господарської справи містять більш вірогідні докази того, що орендарем протягом орендного користування спірним нерухомим майном були вчинені дії з проведення капітального ремонту спірного об`єкту, які неможливо відокремити, вартість яких становила більш ніж 25% вартості спірного майна, тому останній мав правомірні очікування та правомірно набув право придбати спірне майно шляхом викупу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Водночас, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Отже, виникненню права власності у 3-го відповідача, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі Харківської міської ради, у зв`язку з чим право власності ФОП Мусієнка Ю.М. є таким, що набуте законним шляхом, в порядку встановленому законом, тому на обґрунтоване переконання суду, відповідальність за порушення процедур розгляду заяви та перевірки її відповідності вимогам чинного законодавства України не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.

Відповідно до вимог статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 6 статті 319 ЦК України встановлено, що Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Таким чином, з моменту набуття права власності 3-м відповідачем на спірне майно, останньому належить право вільно розпоряджатися своїм майном.

З огляду на викладене, дійшов висновку, що в даному випадку визнання рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" в частині п. 1 додатку до рішення, а також визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5544-В-С від 30.01.2018 призведе до непропорційного втручання у право ФОП Мусієнка Ю.М. на мирне володіння майном, у зв`язку з чим суд, враховуючи, що порушення інтересів держави прокурором обґрунтовано обставинами порушення органами місцевого самоврядування порядку розгляду заяв про приватизацію, не знаходить правових підстав для задоволення цих вимог.

Одночасно суд, враховуючи ціну продажу майна наголошує, що прокурором не доведено порушення інтересів держави, за захистом яких останній звернувся до суду, оскільки не доведено, що майно продано за заниженою вартістю, попиту на це майно та будь-яку можливість відчуження вказаного майна за більшою вартістю.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки. При цьому, прокурором не доведено, що прийняте органами влади рішення ухвалене по суті невірно, натомість матеріали справи свідчать про процедурні порушення прийнятого органами влади рішення, що не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.

Суд також не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ФОП Мусієнка Ю.М. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, оскільки дана вимога є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу цих приміщень, у задоволенні якої судом відмовлено.

Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у позові, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви Харківської міської ради (вх. 25936/19 № від 29.10.2019) про залишення позову без розгляду - відмовити.

У задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Мусієнка Юрія Миколайовича (вх. № 23966/20 від 15.10.2020) про закриття провадження у справі - відмовити.

У позові Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (61002, м.Харків, вул. Сумська, буд. 76) до Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ: 04059243), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412), Фізичної особи - підприємця Мусієнка Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "29" червня 2021 р.

Суддя Н.М. Кухар