Рішення № 97965549, 22.06.2021, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 червня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/241/21

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу за правилами загального позовного провадження

за позовом Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль

до відповідачів:

1. Фізичної особи – підприємця Войнарського Йосифа Брониславовича, АДРЕСА_1 ,

2. Монастириської міської ради, вул. Шевченка, 19, м. Монастириськ, Тернопільська область,

3. ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт; визнання недійсним договору дарування від 03.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко О.О. щодо оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за адресою : АДРЕСА_3 ; застосування наслідків недійсності договору дарування нежитлового приміщення, а саме: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт та закриття розділу Державного реєстру речових прав за №2111629961101 відносно нежитлового приміщення площею 36,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 .

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Ахтемейчук Н.М. - представник,

від відповідачів 1, 3: Багранюк В.С. - адвокат,

від відповідача 2: не з"явився.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Тернопільська міська рада звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: 1. Фізичної особи – підприємця Войнарського Йосифа Брониславовича, 2. Монастириської міської ради та 3. громадянки ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт; визнання недійсним договору дарування від 03.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко О.О. щодо оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за адресою : АДРЕСА_3 ; застосування наслідків недійсності договору дарування нежитлового приміщення, а саме: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт та закриття розділу Державного реєстру речових прав за №2111629961101 відносно нежитлового приміщення площею 36,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 .

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 21.04.2021, для розгляду справи №921/241/21 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.04.2021 зобов`язано Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , відповідно до частин 6, 7 статті 176 ГПК України.

18.05.2021 Управлінням державної реєстрації Тернопільської міської ради надано відповідь №774/28-03 від 14.05.2021 (вх. №4089), зі змісту якої інформовано, що громадянка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 20.02.2002 по даний час.

Ухвалою суду від 19.05.2021 відкрито провадження у справі №921/241/21 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.06.2021.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 15.06.2021.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 15.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/241/21 до судового розгляду по суті на 22.06.2021.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні – 22.06.2021 розпочато розгляд справи по суті.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, її вступне та заключне слово та заперечення позовних вимог представника відповідача 1 та 3, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 22.06.2021, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 20.05.2021 задоволено клопотання Тернопільської міської ради про витребування доказів.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.09.2020 ОСОБА_2 звернувся до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0.0239 га для обслуговування нежитлового приміщення за адресою : АДРЕСА_3 .

За результатами аналізу інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 27.06.2020 державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області вчинено запис №37103549 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 36,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №52895319, підставою для державної реєстрації - Звіт про проведення технічного обстеження №14-2/11-19 виданий 14.11.2019 ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області".

Крім того, 03.08.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко Оксаною Олегівною вчинено запис №37594887 внесено зміни у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності щодо власника об"єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 2111629961101, а саме власником майна став ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №53428347, підставою для державної реєстрації - договір дарування нежитлових приміщень №544 від 03.08.2020.

Вважає, що така реєстрація державного реєстратора відбулася в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та проводилась без повноцінного та об`єктивного розгляду державним реєстратором поданих заявником документів, оскільки вказане нежитлове приміщення не є нерухомим майном, зокрема торговий павільйон являється тимчасовою спорудою.

Стверджує, що Звіт про проведення технічного обстеження №14-2/11-19 виданий 14.11.2019 ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області" не є правовстановлюючим документом на підставі якого можна здійснити реєстрацію права власності.

Також, зазначає, що договір дарування нежитлових приміщень від 03.08.2020 укладений між ОСОБА_1 (як, Дарувальник) та ОСОБА_2 (як, Обдарований) посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенком О.О. та зареєстрований в реєстрі №544 є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним на підставі вимог статей 203, 215, 717, 234 Цивільного кодексу України.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача 1.

Представник відповідача 1 в судове засідання з"явився, щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. № 4806 від 08.06.2021). Зазначає, що спір у даній справі не є приватноправовим. Оскарження державної реєстрації права власності на спірний павільйон не пов"язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо даного об"єкта. Такий спір має публічно- правовий характер та з врахуванням суб"єктного складу сторін, спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Тобто з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. За таких обставин цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Просить суд відмовити у позові.

Заперечення відповідача 2.

Відповідач 2 в підготовче засідання не з"явився, однак подав до суду клопотання про розгляд справи без участі Монастириської міської ради за наявними в матеріалах справи ( вх. №5142 від 17.06.2021).

Заперечення відповідача 3.

Представник відповідача 3 в підготовче засідання з"явився, щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. № 5010 від 14.06.2021) та клопотаннях про приєднання доказів (вх. № 5052 від 15.06.2021 та вх. №5064 від 15.06.2021 ).

Просить суд відмовити у позові.

Відповідь на відзив.

14.06.2021 представником позивача подано відповідь на відзив (вх. № 4966).

Фактичні обставини, встановлені судом.

За даними Інформаційної довідки №251473306 від 07.04.2021 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державний реєстр), державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №211629961101, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію - 27.06.2020 вчинено запис №37103549 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 36,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №52895319, підставою для державної реєстрації - Звіт про проведення технічного обстеження №14-2/11-19 виданий 14.11.2019 ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області".

03.08.2020 державним реєстратором - приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко Оксаною Олегівною внесено відомості до реєстру - припинено право власності за ОСОБА_1 .

Одночасно, 03.08.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко Оксаною Олегівною вчинено запис №37594887 внесено зміни у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності щодо зміни власника об"єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 2111629961101, а саме власником майна став ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №53428347, підставою для державної реєстрації - договір дарування нежитлових приміщень №544 від 03.08.2020.

Так, 25.11.2009 між Тернопільською міською радою, як Орендодавцем /позивачем та СПД ОСОБА_1 , як Орендарем /відповідачем 3 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 21.08.2009 за № 5/28/51 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі житлової та громадської забудови, знаходиться у АДРЕСА_3 ( п.1 Договору).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 27,00 кв.м., в тому числі 27,00 кв.м. землі, які використовуються в комерційних цілях (п.2 Договору).

За змістом п.3 Договору, на земельній ділянці розташований павільйон. Об"єкти інфраструктури водопровід.

Земельна ділянка передається в оренду з павільйоном зазначеним в п.3 (п.4 Договору).

Пунктом 20 Договору сторони домовились, що передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання – передачі.

Також, 12.03.2020 між Тернопільською міською радою, як Орендодавцем /позивачем та ФОП Карповою Н.В., як Орендарем /відповідачем 3 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки на підставі рішень Тернопільської міської ради від 12.07.2013 №6/35/14, від 07.02.2020 № 7/46/6021.08.2009 , якою внесено зміни в пункти Договору, в тому числі п.8 викладено в наступній редакції: "Договір укладено терміном на два роки з 17.05.2020 до 17.05.2022…", зареєстрований в книзі реєстрації за №3790 від 01.04.2020.

Факт передачі в оренду Орендодавцем та приймання Орендарем земельної ділянки, площею 27,00 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 "їзна для обслуговування павільйону по вулканізації шин, про що свідчить Акт прийому-передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 "їзна від 15.12.2009.

12.05.2014 Управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради видано ФОП Карповій Н.В. Паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - ТС стаціонарної тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 59/14).

Згідно Схеми розміщення стаціонарної тимчасової споруди, така розташована на земельній ділянці, площею 27,00 м2 .

Листом №139/27 від 15.04.2021 Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради, повідомив, що у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація щодо документів, які дають право виконувати підготовчі, будівельні роботи, а також підтверджують прийняття об`єкта нерухомості в експлуатацію по АДРЕСА_3 .

Згідно листа Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради №78/14 від 09.04.2021, не присвоювався адресний номер об`єкту по АДРЕСА_3 .

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з орендою земельної ділянки.

Норми права, які застосував суд.

Приписами статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Правові та організаційні засади у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (надалі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Приписами частин 1, 2, 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону (особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку). Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Частинами 2, 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Відомості Державного реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано в порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з частиною 7 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Частиною 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (стаття 792 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з статтею 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим ( стаття 18 Земельного кодексу України).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як визначено частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб ( стаття 134 Земельного кодексу України ).

Відповідно до статті 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Законом України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт, суд встановив таке.

Так, за даними Інформаційної довідки №251473306 від 07.04.2021 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державний реєстр), державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №211629961101, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію - 27.06.2020 вчинено запис №37103549 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 36,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №52895319, підставою для державної реєстрації - Звіт про проведення технічного обстеження №14-2/11-19 виданий 14.11.2019 ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області".

03.08.2020 державним реєстратором - приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко Оксаною Олегівною внесено відомості до реєстру - припинено право власності за ОСОБА_1 .

Одночасно, 03.08.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко Оксаною Олегівною вчинено запис №37594887 внесено зміни у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності щодо зміни власника об"єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 2111629961101, а саме власником майна став ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №53428347, підставою для державної реєстрації - договір дарування нежитлових приміщень №544 від 03.08.2020.

Статтею 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Згідно п. 1.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України 21.10.2011 № 244), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Пунктом 1.4. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України 21.10.2011 № 244), стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

Згідно Звіту про проведення технічного обстеження №14-2/11-19 виданий 14.11.2019 ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області", спірний торговий павільйон конструктивно має стрічковий бутобетонний фундамент, а тому не є нероздільним від земельної ділянки на якій знаходиться. Окрім того, площа вказаного павільйону складає 36,7 кв.м., а тому даний павільйон також не може вважатися стаціонарною тимчасовою спорудою. Вказане унеможливлює віднесення даного павільйону до тимчасових (стаціонарних) споруд та спростовує твердження Позивача про неможливість визнання права власності на нього.

Також, 25.11.2009 між Тернопільською міською радою, як Орендодавцем /позивачем та СПД ОСОБА_1 , як Орендарем /відповідачем 3 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 21.08.2009 за № 5/28/51 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі житлової та громадської забудови, знаходиться у АДРЕСА_3 ( п.1 Договору).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 27,00 кв.м., в тому числі 27,00 кв.м. землі, які використовуються в комерційних цілях (п.2 Договору).

За змістом п.3 Договору, на земельній ділянці розташований павільйон. Об"єкти інфраструктури водопровід.

Земельна ділянка передається в оренду з павільйоном зазначеним в п.3 (п.4 Договору).

Пунктом 15 договору оренди землі також передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування павільйону по вулканізації шин.

Так, 12.03.2020 між Тернопільською міською радою, як Орендодавцем /позивачем та ФОП Карповою Н.В., як Орендарем /відповідачем 3 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки на підставі рішень Тернопільської міської ради від 12.07.2013 №6/35/14, від 07.02.2020 № 7/46/6021.08.2009 , якою внесено зміни в пункти Договору, в тому числі п.8 викладено в наступній редакції: "Договір укладено терміном на два роки з 17.05.2020 до 17.05.2022…", зареєстрований в книзі реєстрації за №3790 від 01.04.2020.

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Тверджень позивача про порушення його права на зазначену земельну ділянку, спростовується наступними законодавчими положеннями.

Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВП від 27.02.2019 у справі №913/661/17.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Отже, після переходу права власності на спірний павільйон до ОСОБА_2 до нього також перейшло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6110100000:13:014:0008 загальною площею 0,0027 га, яка раніше згідно договору оренди землі передана у користування ОСОБА_1 .

Водночас, внаслідок набуття Відповідачем 1 права власності на спірний павільйон, його обсяг прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:13:014:0008 загальною площею 0,0027 га, не змінився порівняно із тим обсягом прав, які належали Відповідачу 3 згідно договору оренди землі.

За таких обставин, позивачем не наведено достатніх аргументів для обґрунтування суті порушення його прав щодо земельної ділянки, яку сам же і передав у користування.

Також слід зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Якщо предметом спору є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, а підставою позову є обґрунтування речового права на майно, то можна констатувати приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Здійснення такого захисту судом залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном та правомірності набуття такого права.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач покликається на порушення державним реєстратором Монастириської міської ради Савкою С.В. порядку проведення державної реєстрації прав, зокрема вимог ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", при проведенні первинної реєстрації права власності на спірний павільйон за ОСОБА_1 . При цьому, позивач не має на меті захист чи відновлення своїх прав щодо спірного павільйону та жодних самостійних вимог щодо спірного павільйону не заявляє.

Таким чином, спір у даній справі не є приватноправовим. Оскарження державної реєстрацію права власності на спірний павільйон не пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо даного павільйону. Такий спір має публічно-правовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Отже, позовні вимоги в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт виникли виключно в результаті виконання державним реєстратором своїх владно-публічних та управлінських функцій, порушення вимог Закону про державну реєстрацію та не пов`язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно-правових угод, а тому не підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування від 03.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко О.О. щодо оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за адресою : АДРЕСА_3 , суд встановив таке.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вказана стаття унормовує правові наслідки недійсності правочину.

Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 11.02.2021 у справі № 922/109/19.

Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 752/900/15-ц, захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц.

Отже, саме на Тернопільську міську раду як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту шляхом визнання недійсним Договору дарування нежитлових приміщень від 03.08.2020.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Так, 03.08.2020 між ОСОБА_1 (як, Дарувальник) та ОСОБА_2 (як, Обдарований) укладений договір дарування нежитлових приміщень площею 36,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенком О.О. та зареєстрований в реєстрі №544.

Як встановлено судом, позивач за даним позовом - Тернопільська міська рада не являється учасником спірного правочину , а є юридичною особою Орендодавцем, яким, на підставі рішення Тернопільської міської ради від 21.08.2009 за № 5/28/51, надано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі житлової та громадської забудови, знаходиться у АДРЕСА_3 , Орендодавцю - СПД Карповій Н.В. відповідно до укладеного договору оренди землі.

Суд зазначає, що а ні зі змісту поданого позову, а ні з пояснень позивача в судових засіданнях суд не встановив, яким чином вказаний правочин, вчинений на приховування справжніх намірів учасників договору, порушує будь-які права органу місцевого саврядування як юридичної особи.

Позивач не навів жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного договору на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Також не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при укладенні відповідачами 1 та 2 Договору дарування нежитлового приміщення від 03.08.2020.

Отже, позов у даній справі не спрямований на поновлення прав позивача, оскільки такі права Тернопільської міської ради не порушені, а висування вимоги щодо визнання недійсним договору дарування не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту будь-яких прав Тернопільської міської ради, що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог в частині щодо застосування наслідків недійсності договору дарування нежитлового приміщення, а саме: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт та закриття розділу Державного реєстру речових прав за №2111629961101 відносно нежитлового приміщення площею 36,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , суд зазнає таке.

Враховуючи відмову у задоволенні позову в частині щодо визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень від 03.08.2020 , суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, в тому числі щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт та закриття розділу Державного реєстру речових прав за №2111629961101 відносно нежитлового приміщення площею 36,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , як похідних вимог.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 6810,00 грн.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 6810,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 34334305 до відповідачів: 1. Фізичної особи – підприємця Войнарського Йосифа Брониславовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; 2. Монастириської міської ради, вул. Шевченка, 19, м. Монастириськ, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04058433; 3. ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт; визнання недійсним договору дарування від 03.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кондратенко О.О. щодо оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за адресою : АДРЕСА_3 ; застосування наслідків недійсності договору дарування нежитлового приміщення, а саме: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 36,7 кв. м. за ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним припиненням права власності на даний об"єкт та закриття розділу Державного реєстру речових прав за №2111629961101 відносно нежитлового приміщення площею 36,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , відмовити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 6810,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Тернопільській міській раді, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль,

Відповідачам:

1. Фізичній особі – підприємцю Войнарському Йосифу Брониславовичу, АДРЕСА_1 ,

2. Монастириській міській раді, вул. Шевченка, 19, м. Монастириськ, Тернопільська область,

3. ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "30" червня 2021 року.

Суддя Я.Я. Боровець