Рішення № 97964730, 29.06.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа № 915/484/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства “БАНК ФАМІЛЬНИЙ” (03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 26А, код ЄДРПОУ 20042832)

до відповідача: Акціонерного товариства “МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО” (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, буд. 40, код ЄДРПОУ 23399393)

про стягнення 15172,66 грн.

В С Т А Н О В И В:

12.04.2021 до Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) “БАНК ФАМІЛЬНИЙ” з позовною заявою про стягнення з відповідача Акціонерного товариства (АТ) “МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО” заборгованості за договором про надання послуг з обробки та прийому платежів № 35/45 від 17.12.2012 на загальну суму 15172,66 грн., яка складається з: 14612,95 грн. – основного боргу (винагорода), 333,10 грн. – пені за несвоєчасну оплату комісійної винагороди, 146,14 грн. – інфляційних витрат, 80,47 грн. – 3% річних, а також 2270,00 грн. – судового збору.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з обробки та прийому платежів № 35/45 від 17.12.2012, укладеного між сторонами щодо несвоєчасної оплати винагороди, внаслідок чого відповідачу нараховано та заявлено до стягнення пеню, інфляційні витрати та 3 % річних відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2021 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Сторонами не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

30.04.2021 від позивача до суду надійшла заява № 1/020-832 від 23.04.2021 (вх.№6671/21), в якій ПрАТ “БАНК ФАМІЛЬНИЙ” просить закрити провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки після відкриття провадження у справі відповідач оплатив заборгованість зі сплати комісійної винагороди за договором у повному обсязі. Крім того, позивач просить розглянути питання про повернення йому сплаченого судового збору.

17.05.2021 від АТ “МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО” надійшов відзив на позовну заяву №01/22-4741від 14.05.2021 (вх. №7343/21), в якому відповідач визнає позовні вимоги тільки з частині основного боргу в розмірі 14612,95 грн., а в частині стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних позовні вимоги не визнає, оскільки проведення розрахунків згідно укладеного спірного договору цілком пов`язане з неналежним оформленням рахунків позивачем. Так, відповідач зазначає, що позивач в порушення вимог постанов Правління Національного банку України № 162 від 28.12.2018 “Про запровадження міжнародного номеру банківського рахунку (IBAN) в Україні”, № 118 від 26.09.2019, разом з листом №1/020-58 від 21.01.2021 надіслав відповідачу для сплати рахунки в старому форматі, що унеможливлювало реєстрацію вказаних рахунків у системі 1С8 “Підприємництво відповідача та проведення їх оплати в передбачений строк. Тому відповідач здійснив повну оплату основного боргу в сумі 14612,95 грн. після надсилання позивачем 19.04.2021 (після подачі позову) на електронну пошту відповідача рахунків з новими реквізитами в форматі IBAN. Крім того, відповідач просить, з урахуванням заяви позивача, закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору та вирішити питання про повернення позивачу судового збору з державного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Сторонами у справі укладено договір про надання послуг з обробки та прийому платежів № 35/45 від 17.12.2012 (далі – Договір), у відповідності до умов якого ПАТ “МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО” (постачальник) доручає, а ПрАТ “БАНК ФАМІЛЬНИЙ” (банк) зобов`язалося за винагороду забезпечити приймання та обробку платежів банком та організувати приймання та обробку платежів особами шляхом укладання з ними відповідних договорів, предметом яких є приймання та обробка платежів споживачів на користь постачальника (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, банк перераховує суму грошових коштів, отриманих від споживачів, не пізніше наступного банківського дня з дати переказу грошових коштів споживачем на поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідних філій постачальника у повному обсязі.

За надання послуг відповідно до п. 2.1 Договору, банк отримує винагороду (не є об`єктом оподаткування ПДВ згідно ст. 196.1.5 Податкового кодексу України) в розмірі 1% від суми кожного платежу (п. 5.2. Договору).

Передбачена п. 5.2. Договору винагорода оплачується постачальником на протязі п`яти операційних днів на підставі виставленого банком рахунку. Рахунок на сплату винагороди виставляється банком постачальнику на підставі підписаних уповноваженими особами банка та постачальника актів прийому-здачі наданих послуг за розрахунковий період, по формі, що наведена у додатку № 5 до цього Договору (п. 5.3. Договору).

Сторонами погоджено, що даний договір діє до 31.12.2013 року та набирає чинності з моменту його підписання сторонами. У разі якщо за 30 календарних днів до моменту закінчення строку дії договору жодна зі сторін договору не повідомить іншу сторону про наміри припинити дію цього договору, строк дії договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах (п. 7.1. Договору).

01.12.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору, пунктом 1 якої сторони домовилися викласти п. 5.2. Договору в наступній редакції:

“5.2. За надання послуг відповідно до п. 2.1 Договору, банк отримує винагороду (не є об`єктом оподаткування ПДВ згідно ст. 196.1.5 Податкового кодексу України) в розмірі 0,5% від суми кожного платежу”.

28.12.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди щодо розірвання договору з 19.01.2019.

Договір, додатки до нього та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін.

Згідно наданих позивачем до позовної заяви виписок по банківському рахунку відповідача, позивачем, на виконання умов п. 2.2.2. Договору, перераховано відповідачу з 01.04.2018-30.04.2018 – 310191,87 грн., з 01.05.2018-31.05.2018 – 303105,44 грн., з 01.05.2018-31.05.2018 – 158802,56 грн., з 01.09.2018-30.09.2018 – 291904,47 грн., 01.10.2018-31.10.2018 – 329710,21 грн., з 01.11.2018-30.11.2018 – 370065,40 грн., з 01.11.2018-30.11.2018 – 24842,87 грн., з 01.11.2018-30.11.2018 – 38844,64 грн., з 01.12.2018-31.12.2018 – 468147,07 грн., з 01.12.2018-31.12.2018 – 50088,33 грн., з 01.01.2019-31.01.2019 – 499707,48 грн., з 01.01.2019-31.01.2019 – 47988,07 грн., з 01.01.2019-31.01.2019 – 29191,63 грн.

Також, позивачем до матеріалів справи надані акти прийому здачі виконаних робіт згідно Договору на загальну суму 14612,95 грн., а саме: за квітень 2018 на суму 1550,96 грн., за травень 2018 на суму 1515,53 грн., за травень 2018 на суму 794,01 грн., за вересень 2018 на суму 1459,52 грн., за жовтень 2018 на суму 1648,55 грн., за листопад 2018 на суму 1850,33 грн., за листопад 2018 на суму 124,21 грн., за листопад 2018 на суму 194,22 грн., за грудень 2018 на суму 2340,74 грн., за грудень 2018 на суму 250,44 грн., за січень 2019 на суму 2498,54 грн., за січень 2019 на суму 239,94 грн., за січень 2019 на суму 145,96 грн., з яких акти за листопад 2018 на суму 124,21 грн. та на суму 194,22 грн. підписані та скріплені печатками обох сторін, а решта актів не підписані відповідачем.

Крім того, позивачем до позовної заяви надані рахунки на загальну суму 14612,95 грн., а саме: від 30.04.2018 на суму 1550,96 грн., від 31.05.2018 на суму 1515,53 грн., від 31.05.2018 на суму 794,01 грн., від 30.09.2018 на суму 1459,52 грн., від 31.10.2018 на суму 1648,55 грн., від 30.11.2018 на суму 1850,33 грн., від 30.11.2018 на суму 124,21 грн., від 30.11.2018 на суму 194,22 грн., від 31.12.2018 на суму 2340,74 грн., від 31.12.2018 на суму 250,44 грн., від 31.01.2019 на суму 2498,54 грн., від 31.01.2019 на суму 239,94 грн., від 31.01.2019 на суму 145,96 грн.

Однак матеріали справи не містять доказів надсилання вказаних актів та рахунків відповідачу в місяцях, в яких надавались послуги.

21.01.2021 позивач направив на адресу відповідача лист № 1/020-58, в якому вимагав виконати відповідачем зобов`язання за Договором та у семиденний строк з дати отримання листа провести розрахунок на загальну суму 14612,95 грн. До вказаного листа додано в двох примірниках акти прийом здачі виконаних робіт, рахунки на оплату, акт звірки розрахунків за період квітень 2018 року – січень 2019 року, один екземпляр яких позивач просив підписати, скріпити печаткою та протягом двох днів з дати отримання повернути позивачеві. Докази направлення листа наявні в матеріалах справи.

Відповідач надіслані на його адресу акти прийому здачі (крім актів за листопад 2018 на суми 124,21 грн. та 194,22 грн.), рахунки на оплату і акт звірки розрахунків позивачу не повернув, оплату вартості наданих позивачем послуг за Договором станом на день подання позову не здійснив.

Невиконання відповідачем зобов`язання з оплати за надані послуги і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Оскільки позивачем не надано доказів надсилання відповідачу рахунків на підставі підписаних уповноваженими особами сторін актів прийому-здачі наданих послуг за розрахунковий період відповідно до умов п. 5.3. Договору в місяцях, в яких надавались послуги, тому, враховуючи повторне надсилання позивачем вказаних документів відповідачу листом-вимогою № 1/020-58 від 21.01.2021, який отриманий останнім 22.01.2021, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором з 30.01.2021, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 14612,95 грн. є обґрунтованими.

До того ж, відповідачем у відзиві на позовну заяву визнані позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 14612,95 грн.

Як вже вище зазначено, позивачем 30.04.2021 подано до суду заяву № 1/020-832 від 23.04.2021 (вх. № 6671/21), відповідно до якої позивач просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 321 ГПК України за відсутністю предмету спору. До вказаної заяви, позивачем надано платіжні доручення, які підтверджують сплату відповідачем основного боргу в сумі 14612,95 грн. після відкриття провадження у справі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмету спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 14612,95 грн. погашена відповідачем в процесі розгляду справи, про що суду подані відповідні докази, суд ухвалою від 29.06.2021 закрив провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 14612,95 грн. в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору та повернув позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2186,26 грн., сплачений згідно меморіального ордеру № 805_1 від 06.04.2021.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 333,10 грн., 3% річних у розмірі 80,47 грн. та інфляційні витрати в сумі 146,14 грн., нараховані на суму боргу по кожному акту прийому-здачі виконаних робіт за період з 30.01.2021 по 06.04.2021 (включно).

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що за порушення строків розрахунків сторін, які встановлені в розділі 5 Договору, сторона яка прострочила виконання зобов`язання, виплачує іншій стороні пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені не звільняє сторону від виконання своїх обов`язків за Договором.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перевіркою суду, позивач нарахування інфляційних витрат та процентів річних виконав правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, стягненню з відповідача підлягають: пеня в сумі 333,10 грн., 3% річних у сумі 80,47 грн. та інфляційні витрати в сумі 146,14 грн., а загалом грошові кошти в сумі 559,71 грн.

Твердження відповідача, що неможливість проведення своєчасної оплати за Договором пов`язана з неналежним оформленням позивачем рахунків (не відповідали формату IBAN), судом не приймаються, оскільки відповідачем не подано документальних доказів, що підтверджують неможливість перерахування коштів на підставі первісно виставлених позивачем рахунків (доповідні записки відділу бухгалтерії про неможливість перерахування коштів, відмова банківської установи у прийнятті/проведення платежу) і не надано відповідного звернення відповідача до позивача про надання рахунків, оформлених відповідно до вимог постанов Правління Національного банку України № 162 від 28.12.2018, № 118 від 26.09.2019.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Позивачем оплачено позов у даній справі судовим збором у сумі 2270,00 грн., згідно меморіального ордеру № 805_1 від 06.04.2021, виходячи з суми позову 15172,66 грн.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв`язку з частковим погашенням відповідачем заявлених за даним позовом до стягнення сум основної заборгованості після пред`явлення позову у справі, з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру заявлених позовних вимог) 83,74 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства “МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО” (54017, м.Миколаїв, вул. Громадянська, буд. 40, код ЄДРПОУ 23399393) на користь Приватного акціонерного товариства “БАНК ФАМІЛЬНИЙ” (03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 26А, код ЄДРПОУ 20042832) 559,71 грн., у тому числі 333,10 грн. – пені; 80,47 грн. – 3% річних; 146,14 грн. – інфляційних витрат, а також судовий збір у сумі 83,74 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду складено та підписано після тимчасової непрацездатності судді.

Суддя В.С. Адаховська