Рішення № 97939200, 15.06.2021, Іванівський районний суд Херсонської області

Справа № 656/966/20

Номер провадження 2/656/40/21

28.12.2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2021 року смт Іванівка

Іванівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючий - суддя Ференц Р.І.,

секретарі судового засідання - Малишевська Т.М., Кидрук О.Д., Студзінська І.Б.,

за участі сторін цивільного провадження:

позивач - представник товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» не з`явився,

відповідач - ОСОБА_1 не з`явився,

представник відповідача, адвокат Шкодич С.О. не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Іванівка Іванівського району Херсонської області в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» подало до Іванівського районного суду Херсонської області позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року у розмірі 25341,10 грн та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 року у провадження судді Іванівського районного суду Херсонської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Ч.8 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Справа підсудна Іванівському районному суду Херсонської області, оскільки ст.23 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Позиція особи, яка подала позов.

Позивач звернувся в суд за захистом свого порушеного права. В справі не забезпечив представництво своїх інтересів при допомозі самопредставницва або представника в рамках адвокатської діяльності.

Директором товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» О.П. Міщенко подано до Іванівського районного суду Херсонської області позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року у розмірі 25341,10 грн та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Позивач, вважаючи що порушено його право, 28.12.2020 року звернувся з позовом, в якому вказав, що між ним і ОСОБА_1 06.06.2020 року було укладено кредитний договір № ЛЛ-00492421 на суму 7600,00 гри з оплатою процентів за користування кредитом. Кредитний договір про надання фінансового кредиту був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу.

Договір укладався відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», примірник кредитного договору був наданий відповідачу в його особистому кабінеті на сайті позивача.

Правила надання грошових коштів у позику в режимі он-лайн позивачем, є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст.641,644 ЦК України і Правила є невід`ємною частиною договору. Рішення про надання кредиту прийнято позивачем на підставі автоматизованої обробки персональних даних відповідача і інформації отриманої про нього із законних джерел, зокрема інформації бюро кредитних історій. Кредит видано шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на наданий картковий рахунок відповідачем згідно платіжного сервісу АТ «ПУМБ» про проведення видачі займу на карту відповідача за договором від 06.06.2020 року № ЛЛ-00492421 в сумі 7600,00 грн. Згідно ст..1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивач повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, перерахував грошові кошти, однак відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, в визначені кредитним договором строки.

Вважає, що згідно вимог ч.2 ст.12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" перед укладенням вищевказаного кредитного договору відповідач був повідомлений про кредитні умови. Також детальний розпис сукупної вартості кредиту за Договором був наведений в Додатку №1 до вказаного договору, який є невідємною його частиною та п.п. 1.4.1 зазначеного Кредитного договору відповідач повинен був сплатити до 21.06.2020 року 10032,00 грн, з яких 7600,00 грн платіж по кредиту; 2432,00 грн платіж по відсоткам, нарахованим відповідно до п.1.4.1 Кредитного договору.

У зв`язку з чим, станом на 15.12.2020 року виникла заборгованість на загальну суму 25341,10 грн, яка складається із заборгованості по сумі кредиту в розмірі 7600,00 грн; заборгованість по процентам в розмірі 17632,00 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 109,10 грн, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задоволити.

Позиція відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 забезпечив представництво своїх інтересів при допомозі участі у справі свого представника адвоката Шкодича С.О. в рамках адвокатської діяльності, а саме незалежної професійної діяльності адвоката щодо здійснення захисту, повноваження такої особи в дотримання вимог ст.ст.58,60,62 ЦПК України належним чином підтверджені доданими документами, у зв`язку з чим така особа має право представляти інтереси особи в суді.

До початку судового засідання, до закінчення визначеного ухвалою суду 15 денного терміну, ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору, згідно якого не заперечив, а підтвердив, що 06.06.2020 року ним було укладено спірний кредитний договір в електронній формі про надання кредиту в сумі 7600,00 грн, вважає що положення укладеного договору є несправедливим в частині сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов`язань за договором, непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу послуг і вважає, що може бути визнано такий договір незаконним, у зв`язку з чим просить визнати недійсним кредитний договір №ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року, а вимогу ТЗОВ «Лайм кепітел» про стягнення судових витрат залишити без задоволення.

Заяви (клопотання) учасників справи.

28.12.2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» подано позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач 28.01.2021 року, 12.03.2021 року, 13.04.2021 року, 19.04.2021 року, 05.05.2021 року та 03.06.2021 року подав клопотання про слухання справи за відсутності представника, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду.

Від позивача інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.

25.01.2021 року відповідач подав заяву проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

03.02.2021 року відповідач подав заяву про перенесення слухання справи у зв`язку з наданням йому можливості залучити адвоката.

03.04.2021 року відповідач подав зустрічну позовну заяву до ТЗОВ «Лайм кепітел» в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору.

27.04.2021 року представник відповідача за первинним позовом подав заяву про перенесення слухання справи.

29.04.2021 року представник відповідача за первинним позовом подав заяву про перенесення слухання справи у зв`язку з перебуванням черговій щорічній відпустці.

Від відповідача та його представника інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.

Процесуальні дії у справі.

05.01.2021 року відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 187 ЦПК України судом отримано відповідь з виконавчого органу реєстрації місця проживання та перебування особи, в компетенцію якого входить реєстрація місця проживання фізичних осіб, щодо зареєстрованого місця проживання відповідача фізичної особи.

Ухвалою суду від 19.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення. Сторонам роз`яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року клопотання представника відповідача адвоката Шкодича С.О. про прийняття зустрічного позову задоволено, прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 до ТЗОВ «Лайм кепітел» в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору з позовом ТЗОВ «Лайм кепітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом, розгляд справи перевести з спрощеного провадження та розглядати в порядку загального позовного провадження, ропочати підготовче провадження з дня постановлення ухвали.

Ухвалою суду від 15.06.2021 року вирішено призначити і провести заочний розгляд справи.

15.06.2021 року по справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

По справі призначалися судові засідання 04.02.2021 року, 17.03.2021 року, 13.04.2021 року, 28.04.2021 року, 26.05.2021 року, 15.06.2021 року.

Судові засідання 04.02.2021 року, 28.04.2021 року, 26.05.2021 року, 15.06.2021 року зафіксовані протокольно, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, оскільки за процесуальною формою складання ухвали класифікуються на самостійні і протокольні, і ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити висновки, які проголошуються в судовому засіданні і фіксуються в протоколі судового засідання. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч.1 ст.223 ЦПК України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.

Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.)

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

У відповідності ч.2 ст.9 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами 06.06.2020 року оскільки ОСОБА_1 став клієнтом ТЗОВ «Лайм кепітел».

Судом встановлено, що 06.06.2020 року між ТОВ «Лайм Кепітел» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ЛЛ-00492421.

Згідно з п.1.1 кредитного договору кредитодавець передає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 7600,00 грн. на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору.

Відповідно до п.1.3 кредитного договору строк користування кредитом складає 16 днів, а у випадках, передбачених цим кредитним договором, може бути продовжений до 96 днів включно.

За умовами п.1.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом: - у розмірі 2,0 % від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом протягом 16 (шістнадцяти) календарних днів з дня надання кредиту. У разі своєчасного та належного виконання зобов`язань за цим кредитним договором (погашення основного зобов`язання та процентів, нарахованих за користування кредитом на відповідну дату), кредитний договір достроково припиняється в день повного та належного виконання таких зобов`язань (п.1.4.1 договору); - у розмірі 2,5 % від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом з дня, наступного за днем закінчення строку, передбаченого п.1.4.1 договору, якщо зобов`язання не виконані позичальником належним чином, наступні 80 календарних днів до 96 календарного дня включно з дати надання кредиту. У разі належного виконання зобов`язань за цим кредитним договором (погашення основного зобов`язання та процентів, нарахованих за користування кредитом на відповідну дату), кредитний договір достроково припиняється в день повного та належного виконання таких зобов`язань (п.1.4.2 договору).

Відповідно до п.1.5 кредитного договору з урахуванням положень п.1.4 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом за фактичну кількість днів користування кредитом з розрахунку: за строк, зазначений у п.1.4.1 кредитного договору - 730 процентів річних; за строк, зазначений у п.1.4.2 кредитного договору - 882,08 проценти річних.

Кредитодавець не пізніше 3 банківських днів з дати підписання договору сторонами, надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок, вказаний позичальником або надання готівкових коштів позичальникові (п.1.7 договору).

Детальний розпис сукупної вартості кредиту за цим кредитним договором наведений в додатку № 1 до цього кредитного договору, який є його невід`ємною частиною (п.1.9 договору).

Згідно з п.3.4 кредитного договору будь-які грошові кошти, отримані кредитодавцем від позичальника, зараховуються для погашення зобов`язань позичальника в наступній черговості: - в першу чергу - витрати кредитодавця, пов`язані з одержанням виконання; - в другу чергу - неустойка (пеня та штраф, передбачені в п.5.5,5.6 договору), а також інші платежі, передбачені чинним законодавством як відповідальність за порушення грошового зобов`язання; - в третю чергу - проценти, нараховані за фактичний час користування кредитом, але не пізніше дати остаточного розрахунку, визначеної згідно з умовами цього кредитного договору; - в четверту чергу - сума кредиту.

Пунктом 5.5 кредитного договору передбачено, що у випадку несплати позичальником суми кредиту у строк 16 календарних днів з дня надання кредиту, позичальник на вимогу кредитодавця, що пред`являється не раніше п`ятнадцятого дня існування несплати суми кредиту позичальником, зобов`язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 100,00 гривень.

У пункті 5.6 кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування кредитом кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з дев`яносто сьомого дня з моменту надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Нарахування пені за весь період прострочення відбувається в день фактичної її сплати або при зверненні кредитодавця до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за цим кредитним договором (в останньому випадку пеня нараховується станом на день подання позовної заяви до суду).

Відповідно до п.7.3 кредитного договору невід`ємною його частиною є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лайм Кепітел» (при укладенні договорів в електронній формі). Уклавши цей договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця в мережі Інтернет за відповідними посиланнями.

Згідно з розділом 8 «Підписи та реквізити сторін» кредитного договору цей договір підписано електронними підписами сторін, зокрема зі сторони позичальника договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 4TgbLsRZ

Сторони по справі не заперечили, а підтвердили, що докази, які долучені до справи, підтверджують факт виникнення відповідних обставини - укладення і підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», позивачем видано і зараховано грошові кошти на картковий рахунок відповідача, а відповідачем отримано зараховані грошові кошти на картковий рахунок, і відповідачем розпочато використання наданих позивачем грошових коштів.

Позивачем в підтвердження виникнення, продовження спірних правовідносин до дня звернення в суд було надано докази, якими підтверджує позивач існування правовідносин і виконання зі своєї сторони усіх умов договору - видано відповідачу кредитних коштів при допомозі використання платіжного сервісу AT «ПУМБ» про успішну видачу позики на суму 7600,00 грн

Також позивач в підтвердження існування правовідносин і виконання зі сторони відповідачки взятих на себе зобов`язань в частині використання кредитних грошових коштів надав підтвердження платіжного сервісу AT «ПУМБ» про успішну видачу позики на суму 7600,00 грн, розрахунок вищевказаної заборгованості де відображено суми поповнення, суми погашення за наданим кредитом, залишок заборгованості, а також копія анкети-заяви, вимога про сплату заборгованості.

Відповідач не заперечив, а погодився про отримання кредитних коштів, про зарахування таких грошових коштів, та про використання ним наданих коштів, підтвердивши таким самим виконання зі сторони відповідача і позивача договірних умов, які виникли 06.06.2020 року.

Проте відповідач, незважаючи на визнання виконання вимог договору фінансовою установою в частині перерахування грошових коштів, зазначив, що спірний договір не повинен містити несправедливі умови,оскільки умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Окрім цього ОСОБА_1 у зустрічному позові зазначає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача, у зв`язку з чим заперечив позовні вимоги, вважає що у зв`язку з цим кредитний договір ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року є недійсний.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази сторін по справі, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

При ухваленні рішення відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст..9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст..13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізуючи передбачене ст..64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст..12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Згідно ст..13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст..ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд встановив, що між сторонами у справі виникли правовідносини у сфері споживчого кредитування, які регулюються нормами Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» та Главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань Книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТЗОВ «Лайм кепітел» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.641,644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Беручи до уваги вказані норми закону, суд приходить до висновку, що договір, укладений між сторонами 06.06.2020 року в електронній формі, що містить електронний підпис позивача та представника Товариства, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами.

Згідно з абз.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Положеннями ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування позову відповідач за первинним позовом а позивач за зустрічним позовом посилається на порушення позивачем за первинним позовом вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Фінансова установа виконала вказані вимоги закону та визначила термін погашення заборгованості по кредиту, визначила сукупну вартість кредиту і проценти, розписав, які суми позивач зобов`язаний буде сплатити. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до «Лайм кепітел» та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення такого договору шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносини, що виникають у зв`язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом

Відповідно до ч.ч.1,2,4,6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач за зустрічним позовом а відповідач за первинним позовом в позовній заяві не вказує, які саме прояви нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача за зустрічним позовом ТЗОВ «Лайм кепітел» існували при укладенні кредитного договору та застосовані до нього, яку саме інформацію не було надано, якими саме діями ТЗОВ «Лайм кепітел» спонукав позивача укласти кредитний договір на умовах, викладених у ньому, та які саме дії в розумінні вимог ст..19 Закону України «Про захист прав споживачів» можна було б вважати такими, що вводять в оману і які впливають на законність укладеного договору, вчинив ТЗОВ «Лайм кепітел» при його підписанні.

Оскільки під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про недійсність договору, а доводи позивача за зустрічним позовом а відповідача за первинним позовом ОСОБА_1 не вмотивовані і не переконливі, без посилання на норми матеріального права, ґрунтуються виключно на його поясненнях, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203,215,230 ЦК України та ст.ст.11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст..ст.215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, ст..ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України п.7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (ст..1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст..ст.536,638,1056-1 ЦК України).

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем за зустрічним позовом а відповідач за первинним позовом таких не надано, що в силу положень ст..ст.12,81 ЦПК є його процесуальним обов`язком.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову а відповідач за первинним позовом ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним.

Стосовно вирішення питання стягнення заборгованості за кредитним договором суд звертає увагу на наступне.

Вимога про нарахування та сплату коштів, які перевищують позичену суму є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

З огляду на приписи ст..42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Встановлення відповідальності за невиконання умов кредитного договору у вигляді надмірно високої пені для позичальника суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів», згідно приписів ВС/КЦC у справі № 487/7824/15-ц, 06.03.18 року, де зазначено, що кредитний договір щодо встановлення відповідальності за невиконання умов договору у вигляді пені у розмір 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а це - 6 205 % від суми неповернутого кредиту, є несправедливим, суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором. Суд нагадав, що згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а відповідно до п.5 ч.3 цієї же статті Закону умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором.

Водночас судом враховано те, що відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первинним позовом ТЗОВ «Лайм кепітел» до ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача за первинним позовом заборгованості у розмірі 25341,10 грн підлягають до часткового задоволення в частині стягнення 7600,00 грн заборгованості по тілу (сумі) кредиту, в іншій частині позовних вимог позивача за первинним позовом про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 17 632,00 грн, та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 109,10 грн суд відмовляє.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року N 15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми діючого законодавства не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Судом встановлено, що сторони не скористався своїм правом позасудового порядку врегулювання спору, а скористався своїм правом на звернення в суд за захистом свого права.

В діях відповідача вбачається непослідовність дій, принцип суперечливої поведінки в процесі, оскільки спочатку відповідачу за первинним позовом, а позивачу за зустрічним позовом 06.06.2020 року отримавши грошові кошти, виконаши умови договору після отримання грошових коштів, в подальшому вчинив дії щодо невиконання договірних умов, скористався своїм правом звернення в суд з позовом про визнання недійсним кредитного договору, переслідуючи мету неповернення отриманих грошових коштів.

Суд в діях відповідача за первинним позовом, а позивача за зустрічним позовом вбачає процесуальний естопель, який становить собою принцип, відповідно до якого сторона не повинна мати можливість отримати переваги від своєї непослідовної поведінки в процесі на шкоду іншій стороні. Естопель базується на добросовісності, що передбачено ст.3 ЦК України, і забороні зловживання правом, що передбачено ст.13 ЦК України.

По суті йдеться про заборону відмови від попередніх процесуальних дій, вчинених стороною під час провадження, та зміни процесуальної поведінки сторони на шкоду іншій стороні.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Зазначене положення спрямоване на забезпечення передбачуваності процесуальної поведінки сторін спору та унеможливлення отримання процесуальних переваг недобросовісної сторони спору.

За таких обставин, на думку суду, позивач втратив право покликатися на підставу для розірвання оспорюваного договору, з огляду на принцип «естопель», який використовується в практиці Європейського суду з прав людини. Принцип «естопель» застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (Хохліч проти України (Заява №41707/98); Партія добробуту Туреччини та інші проти Туреччини (Заяви №№ 41340/98,41342/98,41344/98), такий принцип підлягає застосуванню українським судом і при розгляді даної справи.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення первинного позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року у розмірі 7600,00 грн по тілу (сумі) кредиту, у відмові у іншій частині позовних вимог що стосуються стягнення заборгованості по процентам у розмірі 17 632,00 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 109,10 грн, а також про відмову в зустрічному позові в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.

Сплата судового збору за подання заяв до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантований ст.55 Конституції України.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вимогами п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

В поданому первинному позові позивач ТЗОВ «Лайм кепітел» просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2102,00 грн, про що підтверджує платіжне доручення №9092 від 22.12.2020 року.

В поданому зустрічному позові позивачем за зустрічним позовом, а відповідачем за первинним позовом ОСОБА_1 проведено сплату 03.02.2021 року згідно квитанції №6674 судовий збір в розмірі 908,00 грн за подачу позову.

У зв`язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , понесені ними судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн не підлягають до стягнення з відповідача.

Натомість, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 в користь позивача за первинним позовом судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), яка згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Керуючись ст.ст.2-5,10,12,19,23,27,28,76-81,95,141,258,259,263-265,268,272,273,280-282 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» заборгованість за кредитним договором № ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року у розмірі 7600,00 грн по тілу (сумі) кредиту.

В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 17 632,00 грн, та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 109,10 грн відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел» в порядку захисту прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору ЛЛ-00492421 від 06.06.2020 року відмовити.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Іванівський районний суд Херсонської області, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Іванівський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом): товариство з обмеженою відповідальністю «Лайм кепітел»;

юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: вул. Пушкінська, буд. 28, каб. 7, м. Миколаїв, 54029; ЄДРПОУ 41885310.

Відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ;

місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 15.11.1995 року Дніпровським РВ УМВС України в Херсонській області, РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 25.06.2021 року.

Суддя Р.І. Ференц