Рішення № 97934954, 24.06.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1249/20

2/703/109/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Кочеткової І.В.

за участі

представника відповідачки Карпова С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

встановив:

АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом в сумі 22000 грн. 55 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк») з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 08 жовтня 2010 року.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» «Тарифами банку», «Умовами та правилами надання банківських послуг» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 станом на 24 березня 2020 року має заборгованість по кредиту у розмірі 22000 грн. 55 коп., з яких: 12822 грн. 34 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4265 грн. 63 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.

Оскільки відповідачка в добровільному порядку не погашає свій борг, банк просив стягнути його в примусовому порядку.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в заяві просив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась.

Представник відповідача, адвокат Карпов С.О. в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування заперечень проти позову представник відповідачки зазначив, що банк посилається на те, що 27 жовтня 2010 року ОСОБА_2 отримала платіжну картку та отримала кредит. При цьому, позивачем не надано інформації щодо строку дії картки. В самій заяві-анкеті про це також не вказано. Не вказано в заяві і розмір кредитного ліміту та процентної ставки за користування ним.

Крім того зазнчив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов діяли під час підпису заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на той момент взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачкою 27 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказав на те, що у відповідачки відсутня заборгованість за тілом кредиту, позивачем не доведено умов, на яких надавався кредит, тому вимоги про стягнення боргу за простроченим тілом кредиту, пені та штрафу не підлягають до задоволення. Окрім того, в зв`язку з тим, що позивачем до суду не надано письмових доказів кінцевої дати дії договору, відповідно вимога про стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України до задоволення не підлягає.

Таким чином, позивачем не доведено наявність заборгованості, яку він просить стягнути з ОСОБА_2 та відповідно, на його думку, позов до задоволення не підлягає.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену письмово, вважає що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно з п. 1 Статуту АТ КБ «Приватбанк» рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» став правонаступником всіх прав та зобов`язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

Судом оглянуто письмовий доказ, наданий позивачем до позовної заяви так як зазначає позивач цей документ є копією заяви позичальника, яка підтверджує факт отримання ОСОБА_2 кредиту 08 жовтня 2010 року.

Вказаний доказ не містить в собі назви вказаної позивачем в позовній заяві та й взагалі як такої назва у наданій суду копії відсутня. Із наявною у справі копії вбачається, що даний документ, містить в собі анкенті дані ОСОБА_2 , її місце проживання, серію та номер паспорту, номер телефону. Окрім того позивач у позовній заяві як на підставу для звернення до суду із позовом, вказав на те, що ОСОБА_2 при підписанні анкети - заяви (яка в матеріалах справи відсутня) підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами» становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Позивач в позовній заяві зазначає також те, що в підписаній 8 жовтня 2010 року анкеті - заяві ОСОБА_2 міститься вказівка про те, що відповідачка ознайомилась і згода з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами банку», які були надані їй в письмовому вигляді. Вказану заяву ОСОБА_2 було підписано 08 жовтня 2010 року (а.с.37).

З оглянутої копії документу, як зазначає позивач, заява позичальника, суд взагалі позбавлений можливості встановити який саме документ наявний в матеріалах справи, умови його підписання, як і не можливо встановити які банківській послуги мала на меті отримати відповідачка ОСОБА_2 .

Зазначений позивачем документ, як заява позичальника, дійсно містить в собі дату 08 жовтня 2010 року. Однак із цього документу більше жодних даних, які б могли підтвердити позовні вимоги позивача встановити не можливо.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України).

Ч. 1 ст. 95 ЦПК України вказує на те, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Копією письмового доказу, як зазначає позивач, заяви позичальника, не можливо підтвердити заявлені позивачем позовні вимоги та встановити обставини на які позивач посилається, як на підставу звернення із даним позовм до суду, а тому суд приходить до висновку про те, що вказаний доказ не є допустимим, оскільки він є нечитабельним та таким з якого не можливо встановити жодного змісту вказаного документу.

Суд наголошує і на тому, що судові засідання тричі було відкладено в зв`язку з ненаданням позивачем до суду оригіналу заяви про отримання кредиту ОСОБА_2 08 жовтня 2010 року та неявкою представника позивача в судове засідання.

Окрім того, позивач зазначає, що факт отримання кредиту ОСОБА_2 підтверджується підписаною 27 жовтня 2010 року Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»

Позивач, в позовній заяві зазначає, що на думку банку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, на думку позивача, між банком та ОСОБА_2 08 жовтня 2010 року було укладено письмовий договір, а тому відповідачка має сплатити отриманий кредит та інші платежі передбачені договором.

З оглянутої судом довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», вбачається, що ОСОБА_2 дійсно 27 жовтня 2010 року підписла вказану Довідку, яка містить в собі умови надання кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», суму відсотків за користування карткою, суму щомісячних платежів, період сплати, комісії, пеню (а.с.38).

Представник відповідачки, адвокат Карпов С.О. в судовому засіданні категорично заперечував факт укладення між банком та ОСОБА_2 кредитного договору 08 жовтня 2010 року, зазначив, що цього дня відповідачка не отримувала кредитних коштів та не оформляла договору про надання банківських послуг. Вважає, що позивачем не надано до суду жодного дорказу, який міг би підтвердити позовні вимоги банку а також той факт, що сторони погодили між собою всі істотні умови договору.

Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вона була підписана відповідачкою ОСОБА_2 27 жовтня 2010 року до договору SAMDN55000036789543 (а.с.38).

В позовній заяві позивач зазначає, що між банком та ОСОБА_2 08 жовтня 2010 року було укладено договір про надання банківських послуг, шляхом підписання останньою заяви б/н.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 76 ЦПК України письмові пояснення сторони не є доказами.

Позивач зазначає, що на підтаві Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додана до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку (номери та строк дії яких заначено у довідці про отриманні картки).

Позивач зазначає, що відповідно до заяви від 08 жовтня 2010 року, відповідачка ОСОБА_2 отримала кредитну карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», про що засвідчила своїм особистим підписом у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Відповідно до вказаної Довідки, на думку позивача, вбачається, що відповідачці встановлено проценту ставку в розмірі 2,5 % на місяць, вказано розміри комісій та штрафів. Оскільки відповідачка, отримавши кредит 08 жовтня 2010 року, умови договору не виконала у неї виникла заборгованість, яку і просив суд стягнути.

На підтвердження умов договору АТ КБ «ПриватБанк» надало суду, крім анкети позичальника (яку суд визнав недопустимим доказом) (а.с.37), розрахунок заборгованості за договором від 08 жовтня 2010 року (а.с.5-23), виписку по карті (а.с. 24-34), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с.35), довідку про надання кредитних карток (а.с.36), довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду (а.с.38), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.39-62).

Надані докази АТ КБ «ПриватБанк» не підтверджують погодження сторонами умов кредитування та взагалі факту отримання відповідачкою ОСОБА_2 кредиту 08 жовтня 2010 року у АТ КБ «Приват Банк».

Позивач зазначає, що факт оформлення відповідачкою ОСОБА_2 кредитного договору 08 жовтня 2010 року у АТ КБ «Приват Банк», відповідно якого вона отримала кредит отримавши на руки пластикову карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підтверджується зокрема заявою позичальника та довідкою про умови кредитування з використанням кредитної карти, 55 днів пільгового періоду (а.с.37,38).

Судом оглянуто вказану вище заяву та встановлено, що вона не містить в собі тих даних на які вказує позивач.

Зокрема, у вказаній вище заяві позичальника (як вказує позивач) містяться лише персональні дані ОСОБА_2 (дата народження, серія номер паспорту, адреса проживання, мобільний телефон).

Вказана вище копія заяви дійсно містить підпис, датований 08 жовтня 2010 року, однак ким він проставлений та у якому розділі суд не має можливості. Зокрема, із вказаної копії, не вбачається, що клієнт згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. В ній не міститься вказівка про те, що клієнт ознайомився (лась) і згоден (на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були надані в письмовому вигляді. У наданій до суду копії, яку позивач зазначає, як договір про надання банківських послуг, не можливо встановити жодного розділу, так як і не можливо встановити, які відмітки та напроти чого там проставленні, як і загалом встановити факт, отримання будь - якого кредитного ліміту, терміну дії картки та типу картки, яку відповідач нібито отримала.

Представник відповідачки, адвокат Карпов С.О. в судовому засіданні вказав, що відповідачка ОСОБА_2 , заперечує факт отримання нею будь - якого кредиту у ПАТ КБ «Приват Банк» 08 жовтня 2010 року та жодних умов кредитування із нею цього дня погоджено не було.

З наданої позивачем до суду копії заяви від 08 жовтня 2010 року, дійсно не можливо встановити факт отримання відповідачкою ОСОБА_2 кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та встановлення кредитного ліміту, як на те вказує позивач.

Як вбачається з виписки за договором б/н ОСОБА_2 на картку № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт в сумі 1000 грн. 27 жовтня 2010 року (а.с.34).

Така ж інформація міститься і в Довідці «Про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки» оформленої на ім`я ОСОБА_2 за договором б/н (а.с.35).

З довідки про видачу кредитних карток, вбачається, що між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надані наступні кредитні картки, окрім інших № НОМЕР_1 дата відкриття 14 жовтня 2010 року (а.с.36).

Таким, чином, із наданих позивачем доказів, суд не має можливості встановити факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів 08 жовтня 2010 року, їх суми, терміну повернення, типу кредитної картки, а відповідно і умов кредитування, розміру відсотків, пені та штрафів.

Наданою позивачем довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підтверджується лише той факт, що відповідачка ОСОБА_2 , 27 жовтня 2010 року була ознайомлена з умовами надання платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду і прикладами розрахунку суму сплати за користування кредитними коштами (а.с.38).

Жодним чином вказана довідка не підтверджує факту отримання кредитних коштів ОСОБА_2 саме 08 жовтня 2010 року.

Крім іншого, суд звертає увагу і на те, що вказана вище довідка була підписана по договору SAMDN № 55000036789543. А з досліджених судом доказів вбачається, що позивач підписала заяву 08 жовтня 2010 року б/н таким чином оформивши договір банківського обслуговування за яким у неї і виникла заборгованість в сумі 22000 грн. 55 коп. крім того, позивач, в позовній заяві сам зазначє про те, що підписаний 08 жовтня 2010 року договір між ОСОБА_2 та Банком номеру не мав. Відповідно надана позивачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» не можна вважати складовою крмидтного договору ОСОБА_2 від 08 жовтня 2010 року, як про те зазначає позивач.

Окрім того, позивач вказував на те, що отримання ОСОБА_2 кредитного ліміту на картковий рахунок підтверджується Витягом із Умов та правил надання банківських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи Витяг із Умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом від 6 березня 2010 року № ПС -2010-256 (а.с.39-62) не містять підпису відповідачки ОСОБА_2 .

Витяг з тарифів банку є універсальним і містить відомості щодо умов кредитування за чотирма видами кредитних карт «Універсальна» (а.с.39-62). З наданих позивачем доказів суд не зміг встановити яку з чотирьох видів кредитних карт отримала відповідач ОСОБА_2 08 жовтня 2010 року.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності з ч. 1 ст. 79, ч.1 ст. 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

У частинах першій та третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»).

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17-ц зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що під час підписання ОСОБА_2 заяви 08 жовтня 2010 року (як стверджує позивач вона є договором надання банківських послуг, а відповідачка категорично заперечує факт отримання таких послуг) ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживача» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк та про які зазначає у позовній заяві.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь банку 22000 грн. 55 коп., яка складається з наступного: 12822 грн. 34 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 12802 грн. 34 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4265 грн. 63 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України, 3388 грн. 74 коп. - нарахованої пені, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1023 грн. 84 коп. штраф (процента складова) та надав до суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 08 жовтня 2010 року укаледеним між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приват Банк» станом на 24 березня 2020 року.

Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові повної вартості кредиту, зокрема і пені та відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець вз`яла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд зазначає, що надані банком заява (а.с.37), Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг із Умов і правил надання банківських послуг (а.с.39-62) достовірно не підтверджують а ні факту отримання кредитного ліміту 08 жовтня 2010 року ОСОБА_2 , а ні обставини про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг та домовленості сторін про сплату відсотків та пені за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 жовтня 2010 року, посилався на Умови і правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови» узгоджені з відповідачкою ОСОБА_2 при підписанні заяви від 08 жовтня 2010 року, а також те, що вказані документи на момент підписання заяви відповідачем взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати простроченого тіла, пені, комісії та щодо сплати штрафів та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Такі висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що заява позичальника (як зазначає позивач) від 08 жовтня 2010 року, крім анкетних даних ОСОБА_2 не містить жодних відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на умовах, що заявлені позивачем. В заяві, наданій позивачем до позову, відсутні відомості щодо обрання типу кредитної картки, схеми погашення кредиту, нарахування відсотків та міра відповідальності за порушення зобов`язань по кредиту, а також і сума отриманого кредитного ліміту (а.с.37).

До позовної заяви не додані документи, які підтверджують, що на момент підписання заяви, відповідачка ОСОБА_2 була ознайомлена саме з заявленими позивачем умовами кредитування з використанням кредитки. Наданий позивачем витяг із умов та правил надання банківських послуг не підтверджує узгодження з позичальником конкретних умов кредитування. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідачка не підписувала надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, то такі докази є неналежними і не беруться до уваги судом, а тому не можуть складати собою кредитний договір, як про це зазначає позивач.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_2 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про видачу кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту, сплату простроченого тіла кредиту, заборгованості за простроченими відсотками, пені, надані позивачем Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до спірного договору, оскільки жодним чином не підтверджують вказаних обставин.

За таких міркувань, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.

Окрім того, позивач зазначає, що факт укладення кредитного договору та встановлення кредитного ліміту ОСОБА_2 08 жовтня 2010 року, підтверджується довідкою про видачу кредитної картки, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти офрмленної на ОСОБА_2 та випискою з карткового рахунку.

З довідки, виданої ПАТ КБ «Приват Банк» вбачається, що між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приват Банк» був підписаний кредитний догвір б/н, за яким було надано, окрім інших таку кредитну карту: НОМЕР_1 , датою відкриття є - 14 жовтня 2010 року та термін дії якої - жовтень 2014 року (а.с.36).

З довідки, виданої ПАТ КБ «Приват Банк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленної на ОСОБА_2 (договір б/н), вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 27 жовтня 2010 року, кредитний ліміт склав на цей час 1000 грн., після чого його було багато разів збільшено, останній раз 05 серпня 2018 року - кредитний ліміт було збільшено до 10000 грн. (хоча позивач в позовній заяві зазначає про кредитний ліміт в сумі 20500 грн.) та в подальшому 03 серпня 2019 року, його знежено до 0 (а.с.35).

Із виписки за договором б/н також вбачається, що кредитний ліміт станом на 27 жовтня 2010 року склав 1000 грн. (а.с.34). Даних про встановлення кредитного ліміту станом на 08 жовтня 2010 року вказана виписка не містить.

Вказані вище документи жодним чином не підтверджують викладених позивачем даних та його позовних вимог, а також факту отримання відповідачкою ОСОБА_2 кредиту у вигляді кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» саме 08 жовтня 2010 року та навпаки спростовуються ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за пенею та відсотками є необгрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому до задоволення не підлягають.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено наявності заборгованості відповідачки ОСОБА_2 перед банком а ні за тілом кредиту, а ні за пенею та простроченими відсотками як і не доведено взагалі факту укладення кредитного довгору саме 08 жовтня 2010 року у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за його безпідставністю.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №175/4753/15-ц від 06 лютого 2019 року.

В зв`язку з тим, що позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають, відповідно і вимога про стягнення судового збору на підставі ст. 141 ЦПК України не підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд,-

вирішив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 червня 2021 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький