Ухвала суду № 97914557, 24.06.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7925/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання об`єкту спільною власністю.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

Заяву обґрунтовує тим, що за ОСОБА_2 зареєстровано нерухоме майно, щодо якого виник даний спір, а саме: квартира, загальною площею 54 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1311207021101) та всі правовстановлюючі документи на дане майно знаходяться у неї, що дозволяє їй будь-який момент здійснити відчуження цього майна, що суттєво ускладнить його визнання об`єктом спільної сумісної власності.

Позивач стверджує, що відповідач неодноразово повідомляла про наміри позбавити його як співвласника спірної квартири, ринкова вартість яких складає понад 2 млн. грн. Вказує, що йому відомо про ведення з її боку активних дій (співпраця з ріелторами, розміщення оголошень у ЗМІ) щодо продажу вказаних квартир. Позивач вказує на те, що як йому стало відомо станом на день звернення із даним позовом до суду ОСОБА_3 вже відчужено нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартиру, загальною площею 33,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , які було придбану за спільні кошти Позивача та Відповідача. Для цього, вона звернулася до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу квартири.

При цьому позивач зазначає, що під час нотаріального посвідчення правочину щодо відчуження квартир, які перебувають у спільній сумісній власності, Відповідач повинна була надати нотаріусу відповідну заяву про те, що вона не перебуває у шлюбі з Відповідачем, оскільки кватира була придбана за час спільного проживання подружжя та за спільні кошти, та є об`єктом спільної сумісної власності. У заяві вказано, що Відповідач взяла під свою особисту відповідальність подання такої заяви, адже ні Порядком, ні ЗУ «Про нотаріат» не визначено обов`язку нотаріуса перевіряти факти, зазначені в заяві, тобто чи дійсно продавець, який відчужує нерухоме майно, не перебуває у шлюбі.

Позивач вказує, що подальша реалізація відповідачем спірної нерухомості призведе до реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, адже для поновлення його прав на квартири потрібно буде докласти значно більше зусиль та додаткових процесуальних заходів.

Позивач вказує на те, що наведені у даній заяві обставини свідчать, що між сторонами дійсно виник спір щодо визнання дороговартісного нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, заходи забезпечення позову, вжити які просить позивач, є співмірними з заявленими у даній справі позовними вимогами, а також негативними наслідками для відповідача, які можуть спричинити тимчасові заходи забезпечення позову.

Позивач зазначає, що підстави вважати, що забезпеченням позову можуть бути спричинені збитки відповідачу відсутні, а відтак і відсутні підстави для вжиття заходів зустрічного забезпечення.

Так, позивач вказує, що з метою недопущення несумлінних дій відповідача, виходячи з принципу обов`язковості рішень суду, передбаченого ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також виключення можливості нівелювання ефективності судового захисту, на підставі ст.ст. 149-153 ЦПК України, просить суд: з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності накласти арешт на нерухоме майно: квартиру, загальною площею 54 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1311207021101), до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову суд приходить до наступних висновків:

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, до подання позовної заяви, або у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті — це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При прийнятті рішення про вжиття заходів забезпечення позову суди мають надати правильну правову оцінку підставам застосування цих заходів.

Забезпечення позову є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі ст. 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законодавець таким чином дає особам, які беруть участь у справі, можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

На переконання суду у поданій заяві про забезпечення позову не наведено достатніх підстав вважати, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, а саме про накладення арешту на вказане нерухоме майно, заявником не доведено, необхідність мети його застосування, та що такий захід необхідний саме для створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При цьому доводи позивача про намір відчужити відповідачем квартиру є лише припущенням.

Твердження позивача про наміри продажу нерухомого майна, жодними допустимими доказами позивач не підтверджує. Зокрема, вказуючи, про ведення з боку відповідача активних дій (співпраця з ріелторами, розміщення оголошень у ЗМІ) щодо продажу вказаних квартир, то слід зазначити, що предметом спору є лише одна квартира, однак підтвердження розміщення оголошень у ЗМІ про продаж спірного нерухомого майна не надає позивач.

Разом із тим, сам позивач у заяві вказує, що відповідно до п.п. 4.2. п. 4 Порядку - при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

При цьому ОСОБА_1 зазначає що на разі перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що в свою чергу виключає можливість нотаріального посвідчення договору курівлі-продажу спільно набутої, за час шлюбу спірної квартири, без його згоди.

Суд вважає за необхідне зазначити, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмету позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд враховує предмет спору, співмірність вимог позивача з заявленими ним заходами забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно може зникнути, зменшитись, погіршитись або може бути відчуженим.

Згідно прохальної частини заяви, позивач просить: накласти арешт на нерухоме майно: квартиру, загальною площею 54 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1311207021101).

При цьому заявник вказує, що зазначена квартира належить його дружині з якою він перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, суд дослідивши заяву про забезпечення позову, вважає що до заяви жодних доказів того що будь-яка особа, в тому числі і відповідач має намір відчужити вказане житло, заявником не надано.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову відсутні, заявником не зазначені ризики, які б перешкоджали в подальшому виконанню судового рішення. Позивачем не надано будь-яких належних доказів того, що відповідачем умисно вчиняються дії спрямовані на відчуження майна, не доведено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову, в зв`язку з чим суд в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовляє.

Керуючись ст. ст. 149-153, 258-260, 352 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, за його позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання об`єкту спільною власністю, – відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош