Рішення № 97911862, 03.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року Справа № 160/4893/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини А1314 щодо виплати йому не у повному розмірі грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 26.08.2019 року включно;

- визнати протиправними дії командира Військової частини А1314, які полягають у незастосуванні п.1 Примітки до Додатку 1 та п.1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні починаючи з 01.01.2019 року по 26.08.2019 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2019 рік - 1921 грн.;

- зобов`язати командира Військової частини А1314, починаючи з 01.01.2019 року по 26.08.2019 року включно вчинити дії щодо перерахунку грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням згідно з п.1 Примітки до Додатку 1 та п.1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2019 рік - 1921 грн. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати командира Військової частини А1314 вчинити дії щодо перерахунку йому компенсації за 2 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік та перерахунку грошової допомоги по звільненню за 25 календарних років виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до п.1 Примітки до Додатку 1 та п.1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2019 рік – 1 921 грн. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати командира Військової частини А1314 сплатити на його користь недоплачені протягом 2019 року суми грошового забезпечення та компенсації за 2 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік та перерахунку грошової допомоги по звільненню за 25 календарних років з урахуванням проведеного перерахунку відповідно до п.1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2019 рік

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести перерахунок його грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 26.08.2019 року та виплатити йому грошове забезпечення з врахуванням вимог вищезазначеної Постанови у редакції до 28.10.2020 року за вказаний період, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, що визначений Додатком 1 або Додатком 14, відповідно до вимог приміток до вказаних додатків. Також просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, яка не була виплачена йому та грошове забезпечення та компенсацію за 2 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.

У відповідь на вказане звернення, відповідач листом від 22.03.2021 р. №148 повідомив позивача, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року складає 1762 грн. Прийняття рішення щодо встановлення іншого розміру посадових окладів, окладів за військове звання та надання інших довідок про нараховане грошове забезпечення виходить за межі повноважень військової частини. Також, у п.4 позивача було повідомлено, що відповідно до наказу командира ВЧ А1314 від 04.04.2018 року №472 «Про встановлення розміру посадових окладів військовослужбовцям військової частини А1314, 5 військового оркестру, 64 пункту управління системою зв`язку та інформаційних систем, 102 розрахунково-аналітичної станції» йому встановлено посадовий оклад з 01.03.2018 року у сумі 5 500 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 27.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пункт 4 постанови КМУ № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, чим і керувалось командування військової частини під час встановлення окладу за військове звання та посадового окладу позивача. Проте після внесення змін відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, пункт 4 постанови КМУ № 704 було викладено в новій редакції, відповідно до якої визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. В той час як примітками передбачено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, при викладені в новій редакції пункту 4 постанови КМУ № 704 в своїй діяльності посадові особи органів державної влади повинні використовувати саме пункт 4 постанови КМУ № 704, а не примітки в додатках, які за змістом дублювали пункт 4 постанови КМУ №704 до внесення змін постановою КМУ №103. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив на позовну заяву до теперішнього часу не скористався.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 12.09.2009 р. по 26.08.2019 р. проходив військову службу у військовій частині А1314.

Наказом командира військової частини А1314 № 183 від 27.08.2019 року позивач виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова КМУ №704).

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.01.2018 року складові грошового забезпечення ОСОБА_1 були обраховані, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 року. Відповідач, діючи у такий спосіб, ґрунтував свою позицію, зокрема, на тому, що такий порядок був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова КМУ №103).

Позивач 15.03.2021 року звернувся до командира військової частини А1314 з заявою, в якій просив:

- зробити перерахунок його грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 26.08.2019 року та виплатити йому грошове забезпечення з врахуванням вимог Постанови у редакції до 28.10.2020 року за вказаний період, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, що визначений Додатком 1 або Додатком 14, відповідно до вимог приміток до вказаних додатків. Під час перерахунку керуватись вимогами п.2 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260;

- зробити перерахунок та виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, яка була виплачена йому відповідно до вимог наказу командира військової частини А1314 від 27.08.2019 року №183 (по стройовій частині) та грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в 2015-2019 роках.

Листом військової частини А3750 (на фінансовому забезпеченні якої знаходиться ВЧ А1314) від 22.03.2021 року № 148 повідомлено позивача п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1 січня 2018 року складає 1 762 грн. Прийняття рішення щодо встановлення іншого розміру посадових окладів, окладів за військове звання та надання інших довідок про нараховане грошове забезпечення виходить за межі повноважень військової частини А3750.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 4 постанови №704, в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018 року.

На момент набрання чинності постановою № 704, п.4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п.6 постанови КМУ "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 р. №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 49 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституціїі законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 статті 49 Закону).

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом Уряду України.

Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб`єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.

Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права. У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку п.4 постанови КМУ № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Відповідно до підпункту 2 пункту 20 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 року № 870, до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, встановлюються такі вимоги: 2) стосовно структури проекту документа: в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Таким чином, суд зауважує, що Примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень.

За наведених обставин, суд зазначає, що Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 постанови КМУ № 704 не може мати нормативного характеру, відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ № 704 пункт 4, яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

Відтак, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 р. та на 01.01.2019 р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.10.2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704, у редакції до внесення змін постановою КМУ № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до п.п.21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704, у редакції до внесення змін постановою КМУ № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно яких: «01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.»

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у відмові здійснити перерахунок грошового забезпечення з застосуванням пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку № 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та норми п.4 Постанови № 704, в редакції, що діяла до внесення змін, для проведення перерахунку грошового забезпечення з 01.01.2019 року по 26.08.2019 року.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1314 (вул.Надії Олексієнко, буд.42, м.Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08314614) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма