Рішення № 97910089, 24.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Київ № 640/7158/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим (далі також - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у справі №826/17794/14 протиправною.

- стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (03150, м. Київ, вул. Ділова, 24, ідентифікаційний код 02911088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у справі №826/17794/14 за період з 14 вересня 2019 року по 31 січня 2020 року у розмірі 200 601 грн. (двісті тисяч шістсот одна гривня).

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що у зв`язку з оскарженням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду, фактичне поновлення позивача відбулось лише 31.01.2020 року відповідно до наказу прокурора Автономної Республіки Крим від 31.01.2020 року №19к. В той же час, виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 856 491,36 грн., тобто, з дати незаконного звільнення 23.10.2014 року по день ухвалення рішення суду 13.09.2019 року. Однак, з 14.09.2019 року по 30.01.2020 року - час оскарження відповідачами рішення, позивачу не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки зазначене вище рішення суду не було виконано відповідачем негайно, позивач вважає наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 19.10.2020 року та 11.11.2020 року позивачем подано клопотання про заміну відповідача та уточнення позовних вимог, а саме, змінити назву відповідача з прокуратури Автономної Республіки Крим у справі та вважати позовні вимоги заявленими до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2020 року замінено назву відповідача у справі №640/7158/20 з «Прокуратури Автономної Республіки Крим» на «Прокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя».

Відповідачем через канцелярію суду 08.05.2020 та 25.11.2020 року подано відзиви, ідентичні за своїм змістом, де зауважено, що причиною тяганини у вирішенні питання про поновлення позивача на посаді стало, у тому числі, перебування останнього за межами м. Києва. Крім того, заяву, вказану у пункті 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації не було подано позивачем. Зазначено, що на виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2020 року по справі №826/17794/14 було проведено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а інші документи, на підставі яких можливо було здійснити виплату середнього заробітку до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Автономної Республіки Крим не надходили.

У відповіді на відзив, поданій через канцелярію суду 14.12.2020 року позивач вказує на безпідставність доводів відповідача у відзиві на позов та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог в повному обсязі.

Через канцелярію суду позивачем 14.06.2021 року подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року, позов ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим, Міністерства юстиції України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора Автономної Республіки Крим №51к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим з 23 жовтня 2014 року; Стягнуто з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по 13 вересня 2019 року у розмірі 856 491, 36 грн. (вісімсот п`ятдесят шість тисяч чотириста дев`яносто одна грн. 36 коп.); допушено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим та стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 407,21 грн. (п`ятнадцять тисяч чотириста сім грн. 21 коп.); зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно ОСОБА_1 ; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Автономної Республіки Крим судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2020 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі № 826/17794/14, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі № 826/17794/14 залишено без змін.

Наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 31.01.2020 року №19к скасовано наказ виконувача обов`язків прокурора Автономної Республіки Крим №51к від 22.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим відповідно до Закону України «Про очищення влади» (п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю). Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим з 23.10.2014 року.

Прокуратурою Автономної Республіки Крим 05.02.2020 року виконано рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 15 407, 21 грн.

Управлінням Казначейства 12.02.2020 року виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2019 року у справі №826/17794/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2014 року по 13.09.2019 року у загальній сумі 841 084, 15 грн., з урахуванням утриманих податків і зборів.

У зв`язку з тим, що зазначене вище рішення суду в частині поновлення на посаді фактично виконано 03.02.2020 року, позивач звернувся до прокурора Автономної Республіки Крим із заявою від 03.02.2020 року з проханням виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 14.09.2019 року по 03.02.2020 року, у відповідь на що листом від 18.02.2020 року позивачу рекомендовано звернутись до суду.

Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.09.2019 року по 30.01.2020 року, тобто, з моменту ухвалення судового рішення та до моменту фактичного поновлення на службі, є протиправною та суперечить статті 235 кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд наголошує, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу, а відтак суд вбачає наявними підстави для застосування норм статті 235 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання відповідного наказу про поновлення на роботі.

Аналогічна за змістом норма міститься в пункті 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.04.2021 у справі №461/1303/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18.

Враховуючи наведене, доводи відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву, в цій частині є безпідставними та спростовуються вищевказаним.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.

З системного аналізу викладеного висновується, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року у справі №826/17794/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу інформатизації прокуратури Актономної Республіки Крим підлягає негайному виконанню, проте, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду видано відповідачем лише 31.01.2020.

Тобто, у період з 14.09.2019 року по 31.01.2020 року рішення суду відповідачем не було виконане.

Як встановлено судом, позивач звертався до прокуратури Автономної Республіки Крим із заявою від 23.12.2019 року про добровільне виконання рішення суду, до заяви додано оригінал рішення Окружного адміністративного суду від 13.09.2019 року та оригінал постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року.

Як зазначено відповідачем у відзиві, станом на 24.12.2019 року у структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим структурний підрозділ і посада, на якій ОСОБА_1 поновлено судом відсутні, у зв`язку з їх ліквідацією та скороченню у минулих роках.

Щодо посилань відповідача на неможливість виконання рішення суду з об`єктивних причин з огляду на скорочення посади позивача, суд зазначає, що суди всіх інстанцій за наслідками розгляду справи №826/17794/14 підтвердили незаконність звільнення позивача та поновили його на посаді. Механізм поновлення позивача на посаді суди як першої та апеляційної інстанції, так і касаційної інстанції, не визначали - це безпосередній обов`язок роботодавця.

Доводи відповідача щодо відсутності вакантних посад, і як наслідок, можливості поновлення позивача, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В даному випадку саме бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його незаконного звільнення, привело до порушення прав позивача, що є логічним продовженням їх захисту від безпідставного невиконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 адміністративне провадження №К/9901/29921/19.

Поряд з цим, Суд відхиляє посилання відповідача щодо не написання заяви про проходження атестації та переведення до обласної прокуратури до 15.10.2019 року у зв`язку з тим, що позивач перебував за межами Києва, з огляду на те, що особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого після 15.10.2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурора у продовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.

Крім того, суд наголошує, що законодавством України не передбачено обов`язку із зверненням працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Між тим, як судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивача поновлено на займаній посаді 31.01.2020 року, в той час як рішенням суду у справі №826/17794/14 про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді прийнято 13.09.2019 року.

Наведене свідчить, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду в адміністративній справі №826/17794/14, не поновлено позивача на займаній посаді. Суд наголошує, що матеріалами справи підтверджено обставини звернення позивача до про Прокуратури Автономної республіки Крим із заявою про добровільне виконання рішення суду та поновлення на роботі від 23.12.2019 року , однак остання фактично проігнорована, адже дії щодо негайно виконання відповідного рішення, з урахуванням пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС України) здійснено не було.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що в період з 14.09.2019 року до 30.01.2020 року відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року у справі №826/17794/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Зазначене також є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.

Разом з цим, суд зазначає, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі № 821/1678/16, від 16.12.2019 року у справі №810/1207/16.

Аналіз матеріалів справи свідчить про наявність обставин затримки виконання рішення суду в адміністративній справі №826/17794/14, який обчислюється з 14.09.2019 року по 30.01.2020 року включно.

Згідно з проведеним у позовній заяві позивачем розрахунком середній заробіток за весь період затримки невиконання рішення суду з 14.09.2019 року по 31.01.2020 року становить 200 601 грн.

Однак, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з огляду на те, що позивачем:

- невірно визначено період затримки виконання рішення суду, а саме з 14.09.2019 року по 31.01.2020 року, тоді як судом встановлено, що цей період тривав з 14.09.2019 року по 30.01.2020 року; та відповідно кількість робочих днів 93, тоді як судом встановлено - 94 (зокрема: у вересні 2019 року 11 р.д.; у жовтні 2019 року - 22 р.д.; у листопаді 2019 року - 21 р.д., у грудні 2019 року - 21 р.д., у січні 2020 року - 19 р.д.);

- невірно визначено розмір середньоденного заробітку із застосуванням до нього коефіцієнта коригування відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), що обґрунтовується наступним.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року у справі №826/17794/14 встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Генеральної прокуратури України від 07.11.2014 року №18/2140 вих-14, середня місячна заробітна плата позивача, обчислена за останні 2 місяці роботи, складає 15 407,21 грн.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Отже, за розрахунком середньоденний заробіток позивача становить: 30 814,42 грн. (заробітна плата за 2 останні місяці) / 44 робочих дня = 700,32 гривень.

Вказана обставина не підлягає доказуванню у даній справі відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з указаною правовою нормою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому до вищевказаного середньоденного заробітку позивача, за висновком суду не підлягає застосуванню коефіцієнт коригування, передбачений пунктом 10 Порядку №100, у зв`язку із підвищенням посадових окладів прокурорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів».

Так, пунктом 10 Порядку №100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.

При цьому, якщо протягом періоду вимушеного прогулу в установі, організації були підвищені посадові оклади відповідно до актів законодавства (в тому числі і за посадою незаконно звільненого працівника), то проводиться коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що Порядок №100 не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.

Застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В той же час жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади, немає.

На переконання суду, відповідні оклади можуть виплачуватись лише прокурорам, які переведені до Офісу Генерального прокурора за наслідками успішного проходження атестації або за результатами відкритого конкурсу. Разом з цим, позивач поновлений на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури Автономної Республіки Крим.

Суд звертає увагу на те, що позивачем помилково визначено кількість робочих днів за період затримки виконання рішення суду, що складає 93, та відповідно суму, що підлягає стягненню, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, період затримки виконання рішення суду необхідно обраховувати до 30.01.2020 року включно, оскільки 31.01.2020 року є днем виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді.

З урахуванням наведеного вище, період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року у справі №826/17794/14 становить 94 робочі дні.

Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України середньоденна заробітна плата позивача становить 700,32 грн.

Отже, позивачу належить до виплати 94х700,32=65 830,08 грн.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення на його користь заробітку за час затримки виконання судового рішення, в той час, як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у справі №826/17794/14 протиправною.

3. Стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (03150, м. Київ, вул. Ділова, 24, ідентифікаційний код 02911088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у справі №826/17794/14 за період з 14 вересня 2019 року по 30 січня 2020 року у розмірі 65 830,08 грн. (шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять гривень 08 копійок).

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (код ЄДРПОУ 0291108803150, м. Київ, вул. Ділова, 24).

Повне судове рішення складено 24.06.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна