Рішення № 97910083, 22.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року м. Київ № 640/1595/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лук`янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПідприємства об`єднання громадян «Поступ»доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії,за участю сторін:

представника позивача - Юрко В.О.,

представника відповідача - Кокиза Н.В.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось підприємство об`єднання громадян «ПОСТУП» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.10.2020 №0006780704 та від 05.11.2020 №00003790704 та зобов`язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого підприємством об`єднання громадян «ПОСТУП» у розмірі 23 889 940,00 грн., у відповідності до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем правомірно нараховано бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, а висновки актів перевірки, на підставі яких винесено спірні податкові повідомлення-рішення, є помилковими та необґрунтованими.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 11.05.2021 протокольно закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

В судовому засіданні представник позивача підтримав аргументи, викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 13.08.2020 №5039, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства об`єднання громадян «ПОСТУП» (код 38491823) достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2020 року (податкова декларація з ПДВ від 17.07.2020 №9170760497), за результатами якої складено акт від 17.09.2020 №109/26-15-04-04-01/38491823.

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема порушення вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2020 року у розмірі 11 510 560,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 21.10.2020 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0006780740, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за червень 2020 року у розмірі 11 510 560,00 грн.

Крім того, відповідачем на підстав наказу від 15.09.2020 №6193, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства об`єднання громадян «ПОСТУП» (код 38491823) достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року (податкова декларація з ПДВ від 12.08.2020 №9197100370), за результатами якої складено акт від 15.10.2020 №207/26-15-07-04-01/38491823.

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема порушення вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2020 року у розмірі 12 379 380,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 05.10.2020 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №00003790704, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за липень 2020 року у розмірі 12 379 380,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової служби України від 22.05.2020 №16971/6/99-00-08-05-01-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 21.10.2020 №0006780704 та від 05.11.2020 №00003790704, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Абзацом 1 пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У відповідності до абзаців 1, 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини першої статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 15.20 виробництво взуття; крім того, позивач має право здійснювати діяльність у сфері оптової торгівлі одягом та взуттям (код КВЕД 46.42).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (комітент) та ТОВ «ЛЕОПЛЮС» (комісіонер) укладено договір комісії від 01.08.2019 №0108, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента здійснювати від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену цим договором винагороду так дії, як придбання у нерезидентів України вживаних одягу, взуття, речей; укладати імпортні зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу товару; збереження та транспортування товару; укладати необхідні договори митного оформлення товару при отриманні та за необхідності може виконувати всі необхідні митні платежі.

Крім того, між позивачем (покупець) та Фірмою SHPOLA SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA, Poland (постачальник) укладено контракт від 23.09.2019 №SHPOLA/2019, за умовами якого продавець поставить покупцеві продукцію в асортименті, у кількості та й за цінами, що визначені в інвойсі до кожної партії товару, які є невід`ємною частиною даного контракту, а покупець одержить і оплатить товар, відповідно до перерахованих умов даного контракту.

На підтвердження виконання умов вказаного товару позивачем надано копії митних декларацій.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «ПРОМО ТРЕЙД» (продавець) укладено наступні договори:

від 03.01.2020 №55, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця взуття та одяг, що був у використанні перелік, кількість та вартість яких визначено у специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар за ціною, визначеною даним Договором;

від 03.02.2020 №56, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця взуття, перелік, кількість та вартість якого визначено у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар за ціною, визначеною даним Договором.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано специфікацію №1 до Договору від 03.01.2020 №55, специфікацію №1 до Договору від 03.02.2020 №56, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та виписки по рахункам.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що товари, придбані в межах господарських операцій використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а тому останній правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам зі вказаними контрагентами.

Разом з тим, контролюючий орган під час проведення перевірки встановив відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування за червень-липень 2020 року з огляду на неможливість ідентифікувати наявний у позивача товар та встановити фактичний залишок товару на складі підприємства.

Як встановлено судом, під час проведення перевірки представниками контролюючого органу вручено листи про проведення інвентаризації від 31.08.2020 №124616/10/26-15-05-04-01 та 01.10.2020 №135591/10/26-15-07-04-01, в яких вказано про необхідність проведення інвентаризації активів та зобов`язань позивача.

Позивачем, на виконання статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 7 розділу 1 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879, пункту 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 №419 проведено інвентаризацію за виданим наказом «Про проведення інвентаризації».

Відтак, позивачем надано контролюючому органу докази проведення інвентаризації товарів, які перебували на підприємстві, що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про неможливість встановлення фактичного залишку товару позивача.

Більше того, позивачем під час проведення перевірки надано контролюючому органу всі необхідні документи, які підтверджують реальність вчинених господарських операцій.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів, які б вказували про несплату позивачем податку на додану вартість контрагентам при постачанні товару.

Не беруться судом до уваги посилання відповідача на листи управління ОРД ГУ ДФС у м. Києві від 01.09.2020 №7920/9/26-97-04-0508 та ОВС СВРОВКП СУ ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2020 №6758/9/26-97-03-0216 щодо допиту в якості свідка співзасновника гр. ОСОБА_1 про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності «Рівність прав і можливостей Київщини», яка є засновником ПОГ «ПОСТУП», оскільки відповідно до положень частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Також, необґрунтованими є доводи контролюючого органу про нереальність проведених господарських операцій ТОВ «ЛЕОПЛЮС», оскільки позивачем відкрито банківський рахунок після укладання договору з ТОВ «ЛЕОПЛЮС», оскільки обставини, що входять до предмета доказування у конкретній справі не можуть бути ширшими ніж ті, що встановлені в акті перевірки та покладені в основу винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа №804/76/15), від 11 вересня 2018 року (справа №815/6105/17).

Так, акти перевірки не містять обставин щодо встановлення даних фактів, а відтак не беруться судом до уваги.

Крім того, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №826/10120/18.

З огляду на наведене, недоліки, на які звернув увагу контролюючий орган, не можуть розцінюватися як обставина, що беззаперечно свідчить про нереальність спірних господарських операцій, якщо за наслідками дослідження інших первинних документів та обставин справи у сукупності вбачається, що послуги було дійсно надано, а пов`язані із цим витрати - понесені.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення від 21.10.2020 №0006780704 та від 05.11.2020 №00003790704 є протиправними та підлягають скасуванню.

В свою чергу, позивачем доведено належними та допустимими доказами його право на податковий кредит.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту б) пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Пунктом 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України визначено формулу розрахунку суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН.

Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених ПК України, можуть бути подані не пізніше 1095 днів, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Згідно пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 цієї статті формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування посадовими особами відповідних органів здійснюється з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Порядок ведення та форма Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 200.7.2 заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

За нормами пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до підпункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, позивачем виконані всі вимоги та вчинені дії, передбачені чинним законодавством, задля отримання бюджетного відшкодування.

Тому, з огляду на встановлені під час розгляду обставини, зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого підприємством об`єднання громадян «ПОСТУП» у розмірі 23 889 940,00 грн., у зв`язку з визнанням протиправними та скасуванням податкових повідомлень-рішень від 21.10.2020 №0006780704 та від 05.11.2020 №00003790704, за своєю суттю не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є належним способом захисту порушеного права позивача.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача вчинити конкретні дії, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав позивача як зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого підприємством об`єднання громадян «ПОСТУП» у розмірі 23 889 940,00 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно із загальною правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia, «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підприємства об`єднання громадян «ПОСТУП» є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов підприємства об`єднання громадян «ПОСТУП» (01021, м. Київ, вул. Лютеранська, 27-29, код ЄДРПОУ 38491823) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.10.2020 №0006780704 та від 05.11.2020 №00003790704.

Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого підприємством об`єднання громадян «ПОСТУП» у розмірі 23 889 940,00 грн., у відповідності до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України.

Стягнути на користь підприємства об`єднання громадян «ПОСТУП» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 24 970,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.06.2021 року.

Суддя В.П. Шулежко