Рішення № 97907622, 24.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1548/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Відповідач), в якому просить:

- визнати дії Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732, адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10) щодо невиплати на користь ОСОБА_1 1982 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року протиправними;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732, адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10) виплатити на користь ОСОБА_1 1982 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732, адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 1982 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачену суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 січня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, яке набрало законної сили 10 листопада 2020 року, відповідач виплатив йому індексацію грошового забезпечення в сумі 2914,25 грн. Позивач зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності), належні до виплати працівнику, мають бути виплачені роботодавцем у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. При цьому позивач зауважує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, на думку позивача, оскільки у день його звільнення зі служби Управління захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України не провело з ним повного розрахунку, то він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач зауважує, що початком періоду, з якого у межах спірних правовідносин починається час затримки розрахунку при звільненні є дата, коли відповідачу стало відомо про вимогу стосовно розрахунку всіх виплачених сум працівнику, у його випадку – 11 березня 2020 року (день звернення його представника до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (надалі – також Департамент) із клопотанням про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення), а закінченням є день фактичного розрахунку – 28 січня 2021 року.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з таких підстав:

- індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення поліцейських, а має компенсаторний характер та спрямована на забезпечення його реальності, з метою підтримання достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Окрім того, індексація грошового забезпечення не є аж ніяк середнім заробітком працівника в розумінні статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які на думку позивача були порушені відповідачем. Ототожнення позивачем цієї фінансової категорії із заробітною платою є помилковим, як і застосування до спірних правовідносин вказаних вище норм Кодексу законів про працю України;

- вина Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення відсутня, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20 виконано Департаментом 28 січня 2021 року в силу об`єктивних та незалежних від нього обставин (відсутністю кошторисних видатків для утримання Департаменту та необхідності звернення до Національної поліції України із листом щодо виділення відповідних асигнувань);

- стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17);

- у спірному випадку мова йде лише про затримку виплати індексації, а не грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу при звільненні, тому й підстави для застосування до цих правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України стосовно стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення – відсутні. Крім того, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку працівника, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету;

- підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України відсутні, оскільки грошове забезпечення при звільненні виплачено позивачу вчасно. З огляду на це твердження позивача про те, що днем, з якого належить обчислювати період затримки розрахунку при звільненні день звернення представника позивача до Департаменту клопотання про нарахування індексації грошового забезпечення – безпідставні.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України 3500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат необхідно враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Звертає увагу на те, що до матеріалів позовної заяви позивач не надав копію договору про надання йому правової допомоги та копію акта виконаних робіт. Таким чином, в матеріалах справи відсутні документи, з яких можливо було б встановити об`єм наданих адвокатом послуг та час, витрачений на їх надання.

Також відповідач зазначає, що ця справа є справою незначної складності, а відтак не потребує значного часу для написання та підготовки позовної заяви, яка для адвоката Полторапавлова М.Г. є шаблонною (цим же адвокатом підготовлені аналогічного змісту та з ідентичними вимогами позови у справах №№ 520/11641/20, 520/13289/20, 520/13940/20, 520/11992/20). Опрацювання адвокатом нормативно-правових актів зводиться лише до цитування та перерахування норм Кодексу законів про працю України, посилання на дві правові позиції Великої Палати Верховного Суду та судову практику, яка не стосується предмета позову у цій справі. З огляду на викладене, відповідач уважає, що сума витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи предмет позову, категорію цієї справи, нескладність позову, невеликий об`єм доказової бази, критеріїв реальності адвокатських витрат і розумності їхнього розміру є неспівмірною та необґрунтованою.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 09 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 24 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Позивач ОСОБА_1 , з 07 листопада 2015 року по 01 грудня 2019 року проходив службу в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

11 березня 2020 року представник позивача направив голові Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України клопотання про нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення передбаченої ЗУ «Про Національну поліцію», який проходив службу в УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України в період з 07 листопада 2015 року по 01 грудня 2019 року.

Відповідач повідомив представника позивача про те, що індексація грошового забезпечення працівників поліції здійснюється лише з набранням чинності постанови КМУ № 782 від 18 жовтня 2017 року, якою включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, яке набрало законної сили 10 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, з 01 по 07 листопада 2016 року, з 06 по 28 лютого 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року в день звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, з 01 по 07 листопада 2016 року, з 06 по 28 лютого 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року.

В іншій частині позову відмовлено.

На виконання вказаного вище рішення суду відповідач 28 січня 2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 2914,25 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 27 січня 2021 року та випискою по картці/рахунку позивача від 28 січня 2021 року.

Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним усіх належних розрахунків у день його звільнення зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року (день звернення його представника із клопотанням про нарахування індексації грошового забезпечення) до 28 січня 2021 року (день фактичного розрахунку), у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності підстав для зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року протиправними суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на працівників поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників поліції зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників поліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Подібні правові висновки щодо застосування зазначених вище норм Кодексу законів про працю України викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, які суд ураховує в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, яке набрало законної сили 10 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, з 01 по 07 листопада 2016 року, з 06 по 28 лютого 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року в день звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, з 01 по 07 листопада 2016 року, з 06 по 28 лютого 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Так, зазначеним вище рішенням суду встановлено факт невиплати позивачу відповідачем індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, з 01 по 07 листопада 2016 року, з 06 по 28 лютого 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року станом на день його звільнення зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01 грудня 2019 року).

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України індексації грошового забезпечення за вищеописані періоди встановлений рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, яке набрало законної сили 10 листопада 2020 року, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.

Тож, оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його звільнення зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01 грудня 2019 року), а виплачено лише 28 січня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду, за який позивачу належить виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України звільнений працівник, якому у день його звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу не виплачено належних йому сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (при відсутності спору про їх розмір), має право на виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Проте якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Системний аналіз статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що за загальним правилом час затримки розрахунку при звільненні починає обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення працівника (якщо належні звільненому працівнику суми не були виплачені у день його звільнення) та закінчується днем фактичного розрахунку. Якщо ж у день звільнення працівник не працював, то час затримки розрахунку при звільненні починає обчислюватися з дня, наступного за днем пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (якщо належні звільненому працівнику суми не були виплачені роботодавцем наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок).

У змісті позовних вимог позивач визначає період, за який на його користь необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 11 березня 2020 року (день звернення його представника із клопотанням про нарахування індексації грошового забезпечення) до 28 січня 2021 року (день фактичного розрахунку).

Так, у межах цієї справи позивача звільнено зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України 01 грудня 2019 року, а вимога щодо розрахунку (нарахування індексації грошового забезпечення) пред`явлена представником позивача 11 березня 2020 року. Фактичний розрахунок з позивачем проведено 28 січня 2021 року.

Таким чином, початком обчислення періоду затримки розрахунку при звільненні позивач визначає не день, наступний за днем його звільнення – 02 грудня 2019 року, а день пред`явлення його представником вимоги щодо розрахунку – 11 березня 2020 року.

З цього приводу суд враховує положення частин другої та третьої статті 9 КАС України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, а кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням вимог статті 117 Кодексу законів про працю України та меж заявлених позовних вимог, суд уважає, що у межах спірних правовідносин позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

Оскільки за наявності факту несвоєчасного розрахунку при звільненні (01 грудня 2019 року), відповідач безпідставно не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року, то суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень, в цій частині.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень – це активна поведінка, а протиправна бездіяльність – пасивна поведінка, які можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.

З матеріалів справи слідує, що відповідач не вчиняв жодних дій щодо виплати на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року, відтак саме бездіяльність відповідача у цій частині, як уже було зазначено вище є протиправною, а тому з цих підстав позовну вимогу про визнання протиправними дій Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року належить задовольнити частково.

Посилання відповідача на те, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення поліцейських, а має компенсаторний характер та не є аж ніяк середнім заробітком працівника в розумінні статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а також на те, що у спірному випадку мова йде лише про затримку виплати індексації, а не грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу при звільненні, тому й підстави для застосування до цих правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України стосовно стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення відсутні, суд оцінює критично, оскільки відповідно до частини 5 статті 94 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Крім того, суд відзначає, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З огляду на викладене, доводи відповідача з наведених вище мотивів про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України є помилковими.

Твердження відповідача про те, що вина Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення відсутня, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20 виконано Департаментом 28 січня 2021 року в силу об`єктивних та незалежних від нього обставин (відсутністю кошторисних видатків для утримання Департаменту та необхідності звернення до Національної поліції України із листом щодо виділення відповідних асигнувань) суд оцінює критично, адже Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування відповідача, як суб`єкта владних повноважень, жодним чином не може впливати на наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Доводи відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати та його посилання з цього приводу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи не відповідають наведеному вище розумінню статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та не враховують правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 вересня 2015 року в справі № 21-1765а15, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не було виплачено в день його звільнення зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення зі служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір індексації грошового забезпечення), враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 380/2505/20, був спірним.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.003696.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд також враховує положення частин другої та третьої статті 9 КАС України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, а кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

Відтак, враховуючи невиплату відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення у день його звільнення зі служби в Управлінні захисту економіки у Львівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, суд, погоджуючись з доводами позивача, доходить висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

Таким чином, позовну вимогу у цій частині належить задовольнити.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат суд зазначає таке. Судові витрати у цій справі складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою – третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 908,00 грн. судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжного доручення № Р24А856771690А24078 від 18 лютого 2021 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 908,00 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом другим частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналізуючи наведені вище норми права, суд відзначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 520/9831/19).

Суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5422 від 22 березня 2019 року;

- копію ордера серії ДН № 083880 від 06 березня 2020 року;

- копію платіжного доручення № Р24А852442273А05485 від 04 лютого 2021 року згідно з яким Платник – ОСОБА_2 сплатив на рахунок Отримувача – ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3517,50 грн., призначення платежу: сплата адвокатських послуг відповідно до Акту виконаних робіт від 04 лютого 2021 року.

Суд наголошує на тому, що згідно з пунктом другим частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Проте позивач до матеріалів справи не долучив договору про надання правничої допомоги, а відтак суд позбавлений можливості встановити розмір суми, що підлягав сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Крім того, відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, позивач до матеріалів справи не долучив детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відтак, у матеріалах справи відсутні докази щодо обсягу та видів наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом позивачу.

Також суд зауважує, що відповідно до наявної у матеріалах справи копії платіжного доручення № Р24А852442273А05485 від 04 лютого 2021 року про сплату адвокатських послуг в сумі 3517,50 грн. платником таких послуг зазначений адвокат Полторапавлов Максим Геннадійович. Цей же адвокат ОСОБА_2 є і отримувачем таких послуг. Докази сплати правничої допомоги позивачем ( ОСОБА_1 ) матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність у матеріалах справи документального підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

Зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2020 року по 28 січня 2021 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № Р24А856771690А24078 від 18 лютого 2021 року.

У задоволенні вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 3500,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 24 червня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.