Рішення № 97907259, 25.06.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1888/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді – Казанчук Г.П., розглянув у порядку спрощеного позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) щодо не укладення у строк, визначений частиною третьою статті 42 Закону України «Про вищу освіту» зі мною, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), контракту строком на п`ять років як з ректором Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) провести спеціальну перевірку та укласти із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), контракт строком на п`ять років на посаду ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) №110-к від 17.03.2021 року «Про оголошення конкурсу на заміщення посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка»;

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) по розміщенню 17.03.2021 року о 16:29 годині публікації про оголошення конкурсу на зайняття посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що за результатом проведення виборів на посаду ректора Центрального державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (надалі університет) за нього проголосувало більшість, а відтак він став переможцем, проте Міністерством освіти та науки України з ним, як переможцем виборів, контракт не укладений, водночас Міністерством освіти та науки України було оголошено про проведення повторного конкурсу на заміщення посади ректора Університету. Згідно листа заступника міністра щодо повторного проведення конкурсу стало відомо, що підставою для оголошення повторного конкурсу є той факт неможливості призначити ОСОБА_1 на посаду ректора через займання ним цієї посади вже двічі. Такі доводи позивач вважає протиправним, оскільки дія Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII, яким встановлено обмеження щодо перебування на посаді ректора, на позивача не поширюються в силу незворотності дій закону в часі.

Міністерство освіти і науки України (надалі відповідач) надіслало відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач обіймав посаду ректора Університету протягом багатьох років, як такий, який обраний за конкурсом у 2015 році та неодноразово призначався виконуючим обов`язки ректора відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України. Дія статті 43 Закону України «Про вищу освіту» в частині вимог щодо перебування керівника закладу вищої освіти на посаді не більше двох строків поширюється на керівників, які обіймали посаду керівника закладу вищої освіти, незалежно від способу їх призначення. Оскільки позивач перебував на тривалий час на посаді ректора, тому підстав укладати контракт з ним не було, а відтак рішення про оголошення конкурсу є правомірним.

Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с.113-115).

Ухвалою судді від 26.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій (а.с.119-120).

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач вперше призначений на посаду ректора Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка на умовах контракту у зв`язку з обранням за конкурсом 14.07.2011 року наказом МОН України № 790-к від 14.07.2011 року (а.с.18, 24-30).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.07.2014 року №373-К позивач звільнений з посади ректора КДПУ ім. В.Винниченка з 14.07.2014 року у зв`язку з закінченням строку дії контракту згідно п.2 ст.36 КЗпП України. Пунктом 2 зазначеного наказу позивача призначено виконуючим обов`язки ректора з 15.07.2014 року до заміщення вакантної посади ректора (а.с.19).

Наказом Міністерства освіти і науки України №270-К від 25.06.2015 року позивач призначений на посаду ректора КДПУ ім. В. Винниченка як обраний за конкурсом на умовах, визначених в контракті №ІІ-52 від 25.06.2015 року (а.с.20, 31-40).

Згідно із наказом Міністерства освіти і науки України від 27.03.2017 року № 467 Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка перейменовано в Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 22.06.2020 року №167-к позивача звільнено з посади ректора у зв`язку із закінченням терміну строку дії контракту згідно ч.2 ст.36 КЗПП України (а.с.22).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 22.06.2020 року №169-К позивач призначений виконуючим обов`язки ректора університету до заміщення вакантної посади ректора в установленому законодавством порядку (а.с.21).

Станом на день звернення до суду з цим позовом позивач продовжував виконувати обов`язки ректора.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 27.07.2020 року №217-К «Про оголошення конкурсів на заміщення посад керівників закладів вищої освіти» оголошено конкурс на заміщення посади керівника Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (а.с.41-42). Пунктом 10 вказаного наказу вибори ректора ЦДПУ ім. В.Винниченка призначені на 20 жовтня 2020 року.

Відповідно до результатів проведених 20 жовтня 2020 року виборів, враховуючи, що жоден із кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, було оголошено ІІ тур виборів, який відбувся 28 жовтня 2020 року.

За результатами ІІ туру виборів ректора 28 жовтня 2020 року жоден кандидат не одержав 50 відсотків голосів виборців.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 04.11.2020 року за № 415-к «Про оголошення конкурсу на заміщення посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка» оголошено конкурс на заміщення посади ректора та пунктом 4 наказано провести вибори 25 лютого 2021 року (а.с.43-44).

Маючи намір взяти участь у виборах ректора, позивачем подано всі необхідні документи та в подальшому мене було допущено до участі у виборах, як особу, яка відповідає всім встановленим вимогам, що підтверджується листом Міністерства освіти і науки України «Про проведення виборів ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка» від 13.01.2021 року (а.с.52).

Відповідно до результатів проведених 25 лютого 2021 року виборів, враховуючи, що жоден із кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, оголошено ІІ тур виборів, який відбувся 04 березня 2021 року.

За результатами ІІ туру виборів ректора 04 березня 2021 року, згідно з протоколом № 11 виборчої комісії з виборів керівника закладу вищої освіти від 04.03.2021 року при підрахунку голосів виборча комісія встановила кількість виборців, які проголосували за кандидатів:

ОСОБА_2 – кількість голосів - 187, відсоток від кількості виборців - 42,99;

ОСОБА_1 – кількість голосів - 218, відсоток від кількості виборців – 50,11;

не підтримали жодного кандидата – кількість голосів - 30, відсоток від кількості виборців – 6,90.

Отже, у ІІ турі виборів позивач переміг у виборах ректора, набравши 50,11% голосів виборців, що відображено у протоколі №11 виборчої комісії з виборів керівника закладу вищої освіти (а.с.53-55).

Вищезазначений протокол про підрахунок голосів за результатами таємного голосування та інша виборча документація була направлена Міністерству освіти і науки України (а.с.56-57).

Після отримання протоколу № 11 виборчої комісії з виборів керівника закладу вищої освіти від 04.03.2021 року, у відповідача настає обов`язок провести спеціальну перевірку позивача, як кандидата, на посаду ректора та не пізніше одного місяця з дня обрання укласти контракт строком на п`ять років.

Натомість, Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.03.2021 року № 110-к «Про оголошення конкурсу на заміщення посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка» оголошений знову конкурс на заміщення посади ректора та призначено його проведення на 27 травня 2021 року (а.с.45-46).

Організаційний комітету з проведення виборів Центральноукраїнського державного педагогічного університуте імені Володимира Винниченка звернувся до Міністра освіти і науки України з листом «Про надання роз`яснень щодо наказу №110-К від 17.03.2021 р.» (а.с.28).

Листом Міністерство освіти і науки України №1/11-2460 від 09.04.2021 року повідомило організаційний комітет з проведення виробів ректора про те, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 5 лютого 2021 року №1216-ХІ установлено, що положення частини третьої статті 42 Закону України «Про вищу освіту» застосовуються до правовідносин, що виникли до набрання чинності цим Законом, але не були завершені укладенням контракту з переможцем виборів. Засновнику у разі наявності на день набрання чинності цим Законом вакантні посади керівника закладу вищої освіти протягом семи календарних днів з дня набрання чинності цим Законом оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу вищої освіти, а тому було оголошено повторний конкурс (а.с.59-60).

Позивачу ніяких офіційних повідомлень з поясненням підстав та причин не укладення контракту як з керівником вищого державного навчального закладу від Міністерства освіти та науки України і лише з листа Міністерства освіти і науки України позивач зрозумів, що контракт з ним не буде укладений через те, що він два строки підряд займав посаду ректора ЦДПУ ім. В. Винниченка.

Позивач вважає, що Міністерство освіти і науки України допустило протиправну бездіяльність щодо не укладення контракту строком на п`ять років, тому просить зобов`язати відповідача укласти контракт. Крім того вважає протиправним наказ відповідача щодо оголошення конкурсу на заміщення посади ректора після перемоги позивача у виборах.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади з питань обрання (призначення) керівника закладу вищої освіти регулюються Законом України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 року (далі Закон № 1556-VII), Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 (далі - Положення про МОН), Методичними рекомендаціями щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2014 року № 726.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону № 1556-VII визначене поняття закладу вищої освіти як окремого виду установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Частиною 1 статті 15 Закону № 1556-VII окреслені повноваження засновника щодо управління закладом вищої освіти.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 15 Закону № 1556-VII засновник закладу вищої освіти або уповноважений ним орган, зокрема, укладає в місячний строк контракт з керівником закладу вищої освіти, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до частини 1 статті 12 Закону № 1556-VII управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється: Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, галузевими державними органами, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти, засновниками закладів вищої освіти.

Кабінет Міністрів України безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно закладів вищої освіти державної форми власності.

Центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки є Міністерство освіти і науки України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

У пункті 1 Положення про МОН зазначено, що Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Згідно частини 1 статті 42 Закону № 1556-VII кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти повинен вільно володіти державною мовою, мати вчене звання та науковий ступінь (для закладів вищої освіти мистецького спрямування - вчене звання та науковий ступінь або ступінь доктора мистецтва) і стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років. Кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти державної чи комунальної форми власності має бути громадянином України.

Одна і та сама особа не може бути керівником відповідного закладу вищої освіти більше ніж два строки.

Заперечуючи право позивача бути призначеним на посаду ректора, відповідач зазначив, що позивач був керівником Університету на протязі багатьох років та неодноразово призначався виконуючим обов`язки ректора, а тому вважає, що позивач обіймав посаду ректора два строки (незалежно від способу призначення), що виключає можливість бути обраним.

З такими доводами відповідача суд не погоджується з огляду на таке.

Закон № 1556-VII набрав чинності 01.07.2014 року.

До 01.07.2014 року діяв Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року N 2984-III (надалі Закон №2984-ІІІ), який втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом № 1556-VII).

Так, стаття 39 «Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу» Закону №2984-ІІІ не містила жодних застережень щодо можливості особі бути обраним керівником університету від кількість попередньо укладених контрактів (наказів).

Саме з 01.07.2014 року у абзаці другому частини 1 статті 42 Закону № 1556-VII законодавчо закріплено забору одній і тій же особі бути керівником відповідного закладу вищої освіти більше ніж два строки.

Тобто, кількість строків, на якій обирався позивач ректором, до 01.07.2014 року судом не береться до уваги, оскільки закон не має зворотньої сили, а тому такі норми закону не можуть розповсюджуватися чи опосередковано регулювати правовідносини, які мали місце в минулому.

Принагідно суд зауважує, що відзив не містить конкретизації (календарних) періодів роботи позивача на посаді ректора, які за логікою відповідача, обраховувались ним, як перебування позивача на посаді ректора. У відзиві лише узагальнюючи зазначено про перебування керівником протягом багатьох років ректором та неодноразове призначення позивача виконуючим обов`язки ректора, без вказівки на конкретні періоди. Даний недолік відзиву унеможливлює провести детальну правову оцінку таким періодам, а відтак, суд розглядає дану справу в межах доводів, викладених у процесуальних заявах позивача (позову) та відповідача (відзиву).

Після набранням чинності Закону № 1556-VII позивач лише один раз був призначений на посаду ректора за результатом проведеного конкурсу з ним був укладений договір на п`ять років.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акту у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 викладена правова позиція щодо строків перебування на посту Президента України, в якій зазначено, що в аспекті конституційних подань положення частини третьої статті 103 Конституції України, за яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році.

Згідно теорії права для визначення дії закону у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності законом; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому законі порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія закону; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин закон.

На момент набуття чинності Законом № 1556-VII, яким встановлено обмеження строків перебування на посаді керівника вищого навчального закладу, позивач був обраний ректором строком на п`ять років лише один раз – з 25.06.2015 року до 25.06.2020 року, тож на виборах ректора в 2021 році позивач обирався вдруге. За результатами виборів отримав більшість голосів, а тому жодних перешкод для укладення контракту немає.

Періоди виконання позивачем обов`язків ректора (якщо їх враховано відповідачем) до проведення конкурсу не можуть бути розцінені судом, як строк перебування на посаді, з огляду на таке.

В абзаці першому частини 3 статті 42 Закону № 1556-VII визначено, що засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов`язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу вищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника закладу вищої освіти конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.

Зазначені приписи законодавчо закріплені, щоб до закінчення дії контракту діючого ректора, була можливість провести конкурс на зайняття посади ректора.

П`ятирічний термін дії контракту позивача закінчився 25 червня 2020 року, водночас наказ про проведення конкурсу не був прийнятий за два місяці до цієї дати, а призначений наказом відповідача 27 липня 2020 року вперше лише на жовтень 2020 рік. Тобто, проведення конкурсу призначено після чотирьох місяців від дати закінчення контракту. Протягом цього періоду позивач виконував обов`язки ректора.

Відповідач акцентував увагу суду на тому, що дія статті 42 Закону № 1556-VII в частині вимог щодо перебування керівника закладу вищої освіти на посаді не більше двох строків поширюється на керівників, які обіймали посаду керівника закладу вищої освіти, незалежно від способу їх обрання, призначення.

Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо процедури обрання керівника закладу вищої освіти» від 5 лютого 2021 року N 1216-IX набув чинності 26 лютого 2021 року, тобто вже після того, як позивача було допущено до проведення повторних виборів та перший тур виборчого процесу уже реально відбувся. Так, за результатами виборів, проведених 25 лютого 2021 року (до набрання чинности цим законом) жодний кандидат не набрав необхідної більшості, а тому було призначено ІІ тур виборів.

Так у пункті 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо процедури обрання керівника закладу вищої освіти» від 5 лютого 2021 року N 1216-IX зазначено, що підпункт 10 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" викласти в такій редакції:

"10) дія статті 42 цього Закону в частині вимог щодо перебування керівника закладу вищої освіти на посаді не більше двох строків поширюється на керівників, які обіймали посаду керівника закладу вищої освіти, незалежно від способу їх обрання, призначення".

Перш за все, суд знову ж таки зауважує про неможливість застосування даної норми Закону на минулі періоду роботи позивача, з огляду на дію закону в часі, висновок який наведений судом вище.

Законодавчо закріплено право особи бути призначеним на посаду ректора терміном на п`ять років, отже два терміна перебування на цій посаді становить 10 років, проте, як свідчать матеріали справи, після набрання чинності Законом № 1556-VII, позивач не перебував на цій посаді протягом 10 років.

Крім того, як на думку суду, словосполучення «обіймати посаду ректора» та «виконувати обов`язки ректора», з огляду на зміст цих норм є різним за суттю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2014 р. N 726 затверджені Методичні рекомендації щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти (надалі Методичну рекомендації №726), які визначають особливості виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти (далі - керівник) незалежно від форми власності та підпорядкування.

У пункті 2 Методичних рекомендацій №726 зазначено, що керівник обирається за конкурсом на заміщення посади керівника шляхом таємного голосування строком на п`ять років відповідно до Закону України "Про вищу освіту", статуту закладу вищої освіти та з урахуванням цих Методичних рекомендацій.

Відповідно до абзаців дев`ять та десять частини 3 статті 42 Закону № 1556-VII вибори вважаються такими, що відбулися, якщо участь у них взяли більше 50 відсотків загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах, кожен з яких має один голос і голосує особисто.

З особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п`ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання, визначаючи у контракті цільові показники діяльності закладу вищої освіти, досягнення яких повинна забезпечити особа (кандидатура) на посаді керівника закладу вищої освіти в разі підписання контракту, механізми перевірки досягнення таких цільових показників, а також терміни для досягнення таких цільових показників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №171 затверджений Порядок проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком (надалі Порядок №171).

Пунктом 6 Порядку №171 визначено, що спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою претендента на посаду на її проведення за формою згідно з додатком 1, яка подається разом із заявою про призначення.

У разі конкурсного добору згода подається протягом трьох днів з дати одержання кандидатом повідомлення про результати конкурсу.

У разі ненадання згоди претендента на посаду спеціальна перевірка не проводиться і питання про призначення на відповідну посаду не розглядається.

Отже, зазначена перевірка має передувати вирішенню питання щодо укладення контракту на п`ять років.

Позивач у позові зазначив, що ним було подано відповідну заяву про проведення відносно нього спеціальної перевірки.

Проте, за спливом одного місяці спеціальна перевірка відповідачем не проведена та відповідно контракт не укладений.

У великій кількості судових рішень Європейський Суд з прав людини акцентує увагу на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму принципу.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Дослідивши вищеописані норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідач був зобов`язаний повідомити позивача про відхилення його кандидатури, як переможця виборів із зазначенням правових підстав такого відхилення, в іншому випадку склалась ситуація, коли результати виборів просто не реалізовані шляхом допущення бездіяльності з боку відповідача. Данні обставини суттево порушуються основний принцип «правомірного очікування» з боку держави в особі відповідача вчинити дії, визначені законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Згідно пункту 10 Порядку №171 не пізніше наступного дня після одержання письмової згоди претендента на посаду на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, надсилає до відповідних державних органів, до компетенції яких належить питання проведення спеціальної перевірки, зазначених у пункті 9 цього Порядку, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо претендента на посаду за формою згідно з додатком 2.

Доказів проведення спеціальної перевірки відносно позивача суду не надано, тобто відповідач ухилився від виконання вищеописаного обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи зазначене, а також реалізуючи право суду виходу за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення спеціальної перевірки відносно позивача та за результатами такої перевірки, не вирішення питання щодо укладення, у строк, визначений частиною 3 статті 42 Закону № 1556-VII, контракту строком на п`ять років.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести спеціальну перевірку та укласти контракт строком на п`ять років, суд зазначає наступне.

За правилами пункту четвертого частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Відповідач у відзиві звертає увагу на повноваження суду при розгляді справи, а тому суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

З огляду на висновок суду про протиправну бездіяльність відповідача, вимога позивача про зобов`язання вчинити певні дії є похідною.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний прийняти конктерне рішення і, якщо він його не приймає, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких відповідач має право/можливість не проводити/ухилитись від проведення спеціальної перевірки у законодавстві закріплені лише у випадку, коли особа не подає відповідної заяви щодо надання згоди на проведення відносно позивача спеціальної перевірки. Якщо така заява наявна, відповідач повинен провести таку перевірку. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – проведення спеціальної перевірки та за її позитивними наслідками прийняття рішення про укладення контракту. За законом у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов до висновку, що з огляду на визнання протиправною бездіяльність відповідача, порушене право позивача, з огляду на принцип «належного урядування» та принцип "правомірного очікування" має бути відновлений шляхом зобов`язання відповідача провести спеціальну перевірку відносно позивача та за її результатом прийняти рішення щодо вирішення питання укладення контракту строком на п`ять років, у строки визначені нормативно-правовими актами.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним наказ Міністерства освіти і науки України №110-К від 17.03.2021 року "Про оголошення конкурсу на заміщення посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка", суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.03.2021 року № 110-к "Про оголошення конкурсу на заміщення посади ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка" оголошений знову конкурс на заміщення посади ректора та призначено його проведення на 27 травня 2021 року (надалі спірний наказ, а.с.45-46).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Так, спірним наказом оголошено про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади ректора інституту.

Процедура проведення виборів включає у себе такі стадії, як оголошення про проведення конкурсу, подача документів та допуск кандидатів до конкурсу, проведення голосування та підрахунок голосів.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Центрального державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за результатами І туру таємного голосування на виборах ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка 27 травня 2021 року жоден кандидат не одержав 50 відсотків голосів виборців. Організаційним комітетом прийнято рішення про проведення другого туру виборів, який відбудеться 3 червня 2021року.

За результатами ІІ туру таємного голосування на виборах ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка 3 червня 2021 року та відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» при підрахунку голосів виборців виборча комісією встановлено, що ОСОБА_3 набрав 50,23% (https://www.cuspu.edu.ua/ua/publichna-informatsiia/vybory-rektora-2021/informatsiia-orhanizatsiinoho-komitetu/12513-pro-rezultaty-ii-turu-vyboriv-rektora), якого з 31 травня 2021 року призначено виконуючим обов`язки ректора.

Тобто, станом на сьогоднішній день спірний наказ вичерпав свою дію, оскільки був реалізований, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Також не підлягає задоволенні з цих же підстав і позовна вимога про визнання протиправним дій відповідача по розміщенню оголошення про проведення конкурсу на зайняття посади ректора.

У відзиві відповідачем зазначено про наявність окремої думки заступника голови виборчої комісії Університету - ОСОБА_4 , у якій зазначено про те, що визнання одного протоколу на користь кандидата на посаду ректора (без різниці якого) після одноголосного його визнання недійсним є неправильним та наведений пункт 41 Методичних рекомендацій щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти.

Перш за все, суд зауважує, що за вищеописаними подіями, а саме наявність окремої думки, відповідач у відзиві не навів жодного висновку, а відтак суд позбавлений права самостійно перевіряти ці обставини на предмет їх законності.

Пунктами 47-49 Методичних рекомендацій щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти, затверджених постановою КМУ від 05.12.2014 року визначено, що дільничні виборчі комісії передають протокол про результати олосування на виборчій дільниці головній виборчій комісії негайно після його складення. У разі коли дільнична виборча комісія розміщується в іншому населеному пункті, допускається передача такого протоколу головній виборчій комісії за допомогою засобів зв`язку з наступною передачею оригіналів бюлетенів та протоколу протягом доби з моменту його складення. Головна виборча комісія після прийняття і розгляду протоколів дільничних виборчих комісій складає підсумковий протокол про результати голосування і передає його організаційному комітетові.

Разом з протоколом організаційному комітетові передаються усі заяви та скарги, подані кандидатами, спостерігачами, а також рішення, прийняті за результатами їх розгляду.

Процес голосування і підрахунку голосів підлягає фіксуванню за допомогою відеозасобів. При цьому таке фіксування не може порушувати таємницю голосування.

Результати виборів оприлюднюються протягом 24 годин після складення протоколу про результати голосування шляхом розміщення у друкованому вигляді відповідної інформації на інформаційних стендах у доступних для загального огляду місцях, розташованих у приміщеннях закладу вищої освіти, а також на офіційному веб-сайті закладу вищої освіти.

Оскільки доказів скасування підсумків виборів ректора суду не надані, та про наявність таких суду не повідомлено, а тому доводи відповідача відхилені судом, з огляду на їх безпідставність.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при з частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у сумі 1816 грн. (а.с.99, 100), враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257 - 263, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (пр-кт. Перемоги, 10, м. Київ, 01135; код в ЄДРПОУ 38621185) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не проведення спеціальної перевірки відносно ОСОБА_1 та не вирішення питання щодо укладення, у строк, визначений частиною 3 статті 42 Закону України «Про вищу освіту», контракту строком на п`ять років.

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України не пізніше наступного дня, з дня набрання цим рішенням суду законної сили, розпочати спеціальну перевірку відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили цим рішенням, за результатом проведеної спеціальної перевірки, вирішити питання щодо укладення контракту строком на п`ять років з ОСОБА_1 на посаду ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук