Постанова № 9790452, 30.04.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.04.10Справа №2а-3194/10/10/0170 14:56 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшковій І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Рябоштанов О.В., представник по довіреності №05/01 від 05.01.2010 року;

від відповідача - Тарасенко О.В., представник по довіреності №18/10-0 від 10.01.2010 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Докфарм-Мед"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Докфарм-Мед" - позивач - 09 березня 2010 року звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0022652303 від 13.11.2009 року на суму 8540грн.75коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.11.2009 року працівниками податкового органу було проведено перевірку позивача, за результатами якої перевіряючи дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій. Позивач зазначає, що грошові кошти, отримані за 28-30.10.2009 року, були оприбутковані в касовій книзі в повному обсязі, вся сума здана до банку. Також позивач зазначає про відсутність порушення з його боку в частині відображення суми виручки в книзі обліку розрахункових операцій, оскільки денні звіти за вказані дні були вклеєні в КОРО. Позивач вважає, що вказану перевірку проведено в порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року” від 21.05.2009 р. №502, якою припинено проведення таких перевірок.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти задоволення адміністративного позову заперечував, вважає прийняте рішення про застосування фінансових санкцій законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані у судовому засіданні 14.04.2010 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність застосування фінансових санкцій тим, що під час проведення перевірки позивача встановлено порушення пп.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій. Відповідач вважає, що позивач повинен був здійснити оприбуткування грошових коштів як шляхом підклеювання звітів, так і шліхом здійснення відповідних записів в КОРО.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Докфарм-Мед” (код ЄДРПОУ 31675543, юридична адреса: 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева-Московська, буд.60/24) зареєстровано як юридична особа 01.10.2001 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що в журналі обліку реєстраційних справ зроблено запис №04055564Ю0021859 (а.с.10). Позивач є платником податків та зборів, на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що підтверджено матеріалами справи, та представниками позивача і відповідача не оспорювалось і не заперечувалось.

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ та Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.2005 року №265/95-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно з законодавством України.

Судом встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим Анистратову А.С. та Деревянченко І.А. Сандригайло Д.О. 02 листопада 2009 року проведена перевірка за дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій в аптечному пункті, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. Г. Горбачова, буд.4, де здійснює господарську діяльність позивач. Належність даного господарського обєкта позивачу підтверджена матеріалами справи та представниками позивача і відповідача під час розгляду справи не оспорювалось і не заперечувалось.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірку було проведено на підставі направлень на проведення перевірки №1415 від 02.11.2009 року і №1416 від 02.11.2009 року (а.с.57). Суд зазначає, що вказані направлення на перевірку були вручені працівнику позивача завідуючій аптечним пунктом Самединовій Н.Ш., що підтверджено її підписом на направленнях з зазначенням дати ознайомлення 02.11.2009 року; зазначені обставини представником позивача не оспорюються та не заперечується.

Суд зазначає, що в акті перевірки наявна відмітка про те, що перевіряючими про проведення перевірки зроблено запис у журналі реєстрації перевірок контролюючих органів (а.с.58). Зазначені відомості акту представником позивача не оспорююються та не заперечуються.

Як свідчать матеріали справи перевірка проводилась у присутності завідуючої аптечним пунктом Самединової Н.Ш., що підтверджено актом перевірки (а.с.56-57) та представниками позивача і відповідача не оспорюються.

За результатами перевірки складено акт №000920 від 02 листопада 2009 року (а.с.58-59), в якому вказано, зокрема, про неоприбуткування готівкових грошових коштів в другому розділі книги обліку розрахункових операцій в день їх надходження, книга обліку розрахункових операцій не заповнена за 28.10.2009 року сума 651грн.90коп., за 29.10.2009 року сума 388грн.90коп., за 30.10.2009 року сума 667грн.35коп., загальна сума склала 1708грн.15коп.

На підставі викладеного, під час проведення перевірки працівники відповідача дійшли висновку про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320).

Як свідчить надпис на акті перевірки завідуюча аптечним пунктом Семединова Н.Ш. з актом перевірки ознайомлена, зауважень не висловила, отримала копію акту перевірки, що підтверджено її підписами.

Судом встановлено, що на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0022652303 від 13 листопада 2009 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 8540грн.70коп. (а.с.55) за порушення вимог абзацу 3 пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320) фінансова санкція застосована відповідно до абзацу 3 статті 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (1708,15 х 5).

Вказане рішення було вручено позивачу 16.11.2009 року, що підтверджено підписом уповноваженої особи на поштову повідомленні (а.с.55, зворотній бік).

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність нарахування та стягнення позивачем фінансових санкцій за порушення абз.3 п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки” від 12.06.1995 року №436/95 за рішенням від 13 листопада 2009 року №0022652303 року судом встановлено наступне.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (надалі - Положення №637) визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями).

Відповідно до пункту 2.6 п.2 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися (абзац 1 пункту).

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів (абзац 2 пункту 2.6).

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзац 3 пункту 2.6).

Відповідно до п.3.2. Положення №637 касові операції, що проводяться відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” оформляються згідно з вимогами цього Закону.

У ст.1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” встановлено, що за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки до юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у пятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Суд зазначає, що під час перевірки позивача відповідачем встановлено, що за 04.11.2009 року у позивача відсутні записи в КОРО - в розділі 2 про облік руху готівки та сум розрахунків за фіскальними чеками.

Проте, проаналізувавши матеріали справи, надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що не можна вважати суму у розмірі 1708грн.15коп. такою, що була не оприбуткована виходячи з наступного.

Суд зазначає, що на час розгляду справи позивачем надано суду копії супровідних відомостей за 28.10.2009 року 30.10.2009 року включно (а.с.21-23), виписки банку по особовим рахункам позивача за вказані дні (а.с.24-26), згідно з якими готівкові кошти, отримані за вказані дні та видані з РРО з використанням операції службова видача, здана до банку.

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки сума у розмірі 1708грн.15коп. була проведена позивачем через РРО відповідно до вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, що підтверджується фіскальними звітними чеками (Z-звітами) позивача: №0056 за 28.10.2009 року з зазначенням отриманої суми 651грн.90коп., №0057 за 29.10.2009 року з зазначенням отриманої суми 388грн.90коп., №0058 за 30.10.2009 року з зазначенням отриманої суми 667грн.35коп. Також позивачем відповідно до вимог п.7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №614 від 01.12.2000 року, фіскальні звітні чеки підклеювались до КОРО - зокрема чеки №0056-0058 були підклеєні на відповідній сторінці КОРО, що підтверджено актом перевірки та копіями книги ОРО, яка надана відповідачем під час розгляду справи в стані на час проведення перевірки (а.с.60-61). Зазначені обставини також підтверджені наданою позивачем під час розгляду справи копією книги ОРО (а.с.14-20).

Таким чином, судом встановлено, що сума у розмірі 1708грн.15коп. оприбуткована позивачем та була облікована в його податковому та бухгалтерському обліку.

Більш того, суд зауважує, що проведення суми у розмірі 1708грн.15коп. через РРО, зазначення її в фіскальній памяті РРО, відображення на роздрукованих та збережених фіскальних звітах, робить неможливим ухилення позивача від сплати податків.

За таких умов стає зрозумілим, що припис п.2.6. Положення №637 щодо необхідності запису сум отриманої готівки у книзі обліку розрахункових операцій набуває суто формальне значення, що повязане з дотримання порядку її ведення.

Отже, суд зазначає, що відсутність запису отриманої позивачем готівки у розмірі 1708грн.15коп. у КОРО, при наявності роздрукованого та збереженого фіскального звітного чеку, означає виключно порушення позивачем порядку ведення КОРО, а не його ухилення від оподаткування зазначеної суми.

Більш того, суд звертає увагу відповідача на те, що одним з основних принципів адміністративного судочинства є пропорційність, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване судове рішення. Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані не обхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш “шкідливі” засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, з приводу чого слід врахувати наступне.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст.19 Закону України „Про міжнародні договори України”).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі „Шмалько проти України” Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мирне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації оспорюваного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.

У справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що застосування на підставі рішення від 13 листопада 2009 року №0022652303 фінансових санкцій до позивача у сумі 8540грн.75коп. за порушення вимог Положення №637 слід кваліфікувати як таке, що порушує принцип пропорційності, а матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів.

В силу викладеного, суд приходить до висновку, що в умовах відсутності такої шкоди чи загрози її завдання, до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції. Слід також враховувати, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намір позивача приховувати доходи, отримані за продаж товарів, в наслідок чого на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13 листопада 2009 року №0022652303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що до позивача застосовані фінансові санкції на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95.

Однак, суд зауважує, що зазначений Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 встановлює відповідальність за порушення порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, порушення суб'єктами господарської діяльності норм з регулювання обігу готівки, в тому числі встановлює застосування фінансових санкцій за неоприбуткування готівки у каси.

Суд зазначає, як встановлено вище, позивачем було порушено порядок ведення КОРО.

Суд зауважує, що відповідальність за порушення встановленого порядку використання КОРО встановлена Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 року №265/95-ВР.

Отже, за таке правопорушення застосування Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 є необґрунтованим.

Стосовно підстав проведеної перевірки суд зазначає наступне:

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 16 Закону про РРО контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону. Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 розділу 3 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків (додаток 1 до наказу ДПА України від 27.05.2008 р. №355) працівниками органів ДПС здійснюються відповідно до щомісячних планів органу ДПС планові перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі, а також операцій купівлі-продажу іноземної валюти (далі - розрахункові операції) та касових операцій, а також наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій та позапланові перевірки у випадках, передбачених законодавством. Перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій проводяться групою у складі не менше двох посадових осіб органів ДПС за наявності у них службових посвідчень та направлення на перевірку (примірна форма направлення наведена в додатку 8 до Методичних рекомендацій). Направлення виписується окремо на перевірку кожного суб'єкта господарювання у 2-х примірниках (один з яких оформлюється на бланку органу ДПС), що скріплюються гербовою печаткою і підписуються керівником органу ДПС.

Судом встановлено, що перевірка здійснювалась працівниками податкового органу на підставі направлень. Під час розгляду справи представником відповідача також надано суду копії направлень, які містять підпис працівника позивача про отримання одного примірника направлення, при цьому проставлення особистого підпису працівником позивача на перших примирниках направлень позивачем не оспорюється.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджено, що перевіряючі до початку проведення перевірки зробили відмітку про її проведення в журналі реєстрації перевірок позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений фактичний допуск перевіряючих до проведення перевірки та складення акту перевірки.

Суд зазначає, що пунктами 3.7 та 3.8 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків за результатами проведеної перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів та ліцензій посадовими особами органу ДПС складається акт за формою, встановленою ДПА України. Акт перевірки складається на бланку органу ДПС, за рішенням якого було призначено і проведено перевірку, та реєструється у цьому органі ДПС.

Суд зазначає, що акт перевірки від 02.11.2009 року було складено на бланку ДПІ в м. Феодосії АР Крим, працівники якої проводили перевірку; після проведення перевірки акт було передано до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим та зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується копією акту, що надана представником відповідача під час розгляду справи (а.с.58-59). При цьому матеріалами справи підтверджено, що працівники податкового органу були допущені працівником позивача до перевірки, надали йому на підтвердження своїх повноважень направлення на проведення перевірки.

Таким чином, на підставі наданих позивачем та відповідачем під час розгляду справи документів суд приходить до висновку, що працівниками податкового органу, що проводили вказану перевірку, були виконані всі вимоги Закону про РРО та Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків. Матеріалами справи підтверджено надання позивачу належним чином оформлених направлень на проведення перевірки, вручення других примірників направлень працівнику позивача, складення акту перевірки, що свідчить не тільки про допуск позивачем до проведення перевірки, але й про її проведення належним чином.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про порушення перевіряючими під час проведення перевірки вимог Закону про РРО.

Крім того, суд зазначає про відсутність з боку податкового органу порушень вимог ст.11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” під час проведення перевірки, оскільки наведеними нормами врегульовано порядок проведення перевірок фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, тоді як проведена перевірка є перевіркою за дотриманням позивачем діючого законодавства під час здійснення розрахункових операцій. Також суд зазначає, згідно з вимогами ст.11-1 та 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” надання позивачу перед початком проведення перевірки наказу про її проведення та направлень на перевірку є умовою для проведення планової або позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, що передбачає перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), тоді як фінансові санкції за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій не є податком або збором.

У даному випадку проведена саме перевірка по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу позивача. Вказана перевірка проведена відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Частиною 1 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Оскільки в даному випадку була проведена перевірка в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що не є перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), то податковим органом дотримано порядок проведення перевірки.

Суд також не приймає в обґрунтування позовних вимог посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №502 від 21.05.2009 р. “Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31.12.2010р.”, якою постановлено органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності: до 31 грудня 2010р. тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, та планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного і податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) установити обмеження щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок, що проводяться за зверненнями фізичних і юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства або за поданням суб'єктом господарювання до відповідного органу письмової заяви про проведення перевірки за його бажанням; видавати суб'єктові господарювання припис про усунення протягом 30 діб виявлених порушень, підготовлений на підставі акта про проведення перевірки, якщо інший строк не передбачено законом; приймати рішення про застосування до суб'єктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень (крім порушень, що неможливо усунути); не застосовувати санкції за порушення, які усунуті на виконання припису.

Суд не має підстав для застосування у спірних правовідносинах постанови Кабінету Міністрів України №502 від 21.05.2009 р. за наявності інших діючих законодавчих актів, що встановлюють підстави та порядок проведення перевірок в сфері охорони земель, зокрема постанова не зупиняє дію Законів України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок.

Під час судового засідання, яке відбулось 30 квітня 2010 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.163 КАСУ постанову у повному обсязі складено 05 травня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0022652303 від 13.11.2009 року, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю “Докфарм-Мед”.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Докфарм-Мед” (код ЄДРПОУ 31675543, юридична адреса: 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева-Московська, буд.60/24) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кудряшова А.М.