Рішення № 97887590, 18.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року Справа № 160/3237/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С.

при секретарі судового засідання – Ткаченко Ю.А.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідачів – Зайцева А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, Просянської селищної ради про визнання розпорядження протиправним та його скасування, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, та з урахуванням уточненої позовної заяви просила:

- визнати розпорядження сільського голови Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області від 04.02.2021 року за №11-к-р-протиправним та скасувати;

- зобов`язати відповідача поновити на посаді спеціаліста II категорії (землевпорядника) з 13 рангом посадової особи органу місцевого самоврядування її з 04.02.2021 року або на іншій рівнозначній посаді;

- зобов`язати відповідача провести оплату з нею у розмірі середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 04.02.2021 року по день винесення рішення судом;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 4 540 грн. за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 03.12.2020 року Просянську селищну раду реорганізовано шляхом приєднання до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, про що в її трудову книжку внесено запис за № 10, на підставі рішення Маломихайлівської сільської ради від 03.12.2020 року за № 14-01/VIII. 3гідно з записом у трудовій книжці за № 11 від 04.02.2021 року вона звільнена з роботи внаслідок реорганізації Просянської селищної ради за п.1 ст.40 КЗпП України, розпорядженням сільського Голови від 04.02.2021 року № 11-к-р. Позивач вважає, що запис внесений в її трудову книжку № 10, на підставі рішення Маломихайлівської сільської ради від 03.12.2020 року за № 14-01/VIII, є протиправним.

Розпорядження сільського Голови Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області від 04.12.2020 року за №55-к-р «Про наступне попередження працівників Просянської селищної ради про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Просянської селищної ради» за п.1 ст.40 КЗпП України є передчасним та підлягає скасуванню. Позивача було попереджено 04.12.2020 року про її фактичне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, але їй не було запропоновану жодної посади в т.ч. і не за тією посадою, яку вона займала до фактичного вивільнення. Тому на її думку відповідачем-1 порушений порядок вивільнення, передбачений статтями 49-2, 49-4 КЗпП України, у зв`язку з чим позивач була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року позовну заяву було залишено без руху, через невідповідність ст.161 КАС України.

Ухвалою суду від 26.03.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви 24.03.2021 року.

На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі - 13.04.2021 року відповідачем-1 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на час скорочення та фактичного вивільнення позивача у виконавчому комітеті Маломихайлівської сільської ради була одна вакантна посада спеціаліста з бухгалтерського обліку. Позивач за своєю спеціальністю, кваліфікацією та освітою не могла виконувати цю роботу, а тому їй ця посада не пропонувалася. Інших вакантних посад чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду відповідач не міг запропонувати позивачу в зв`язку з відсутністю таких посад. В зв`язку з цим відповідач-1 не може надати суду письмову пропозицію сільського голови Маломихайлівської сільської ради щодо запропонованих позивачу посад з її підписом щодо відмови або надання згоди на зайняття іншої посади. На підставі вищевикладеного, відповідач-1 просив врахувати дані пояснення при ухваленні судового рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 17.05.2021 року судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) та залучено в якості відповідача-2 - Просянську селищну раду.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів під час судового засідання пред`явлені позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийняття на посаду спеціаліста ІІ категорії на конкурсній основі в Покровський районний відділ земельних ресурсів та присвоєно 15 ранг 7 категорії державного службовця згідно з наказом № 7-к від 02.12.2002 р.

03.04.2003 року позивач звільнилася з займаної посади спеціаліста ІІ категорії по переводу в Просянську селищну раду за ст.36 п.5 КЗпП України (наказ № 3-к від 03.04.2003 р.).

03.04.2003 року позивач була прийнята в Просянську селищну раду на посаду спеціаліста ІІ категорії місцевого самоврядування по переводу з відділу земельних ресурсів.

04.04.2003 року позивач прийняла Присягу посадової особи місцевого самоврядування та відповідно до розпорядження Голови Просянської селищної ради за № 13 від 04.04.2003 року позивачу присвоєно 15 ранг службовця місцевого самоврядування.

Розпорядженням селищного Голови Просянської селищної ради №15/2к від 30.03.2005 р. та № 9а/2 від 04.04.2007 р. позивачу були присвоєні 14, 13 ранги службовця місцевого самоврядування відповідно.

Судом також встановлено, що 03.12.2020 року Просянську селищну раду реорганізовано шляхом приєднання до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, про що в позивача трудову книжку внесено запис № 10, на підставі рішення Маломихайлівської сільської ради від 03.12.2020 року за № 14-01/VIII.

04.12.2020 року виконавчим комітетом Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області було прийняте розпорядження про попередження працівників Просянської селищної ради про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Просянської селищної ради за п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до Додатку № 1 до цього розпорядження 04.12.2020 року позивач була попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади, у зв`язку із скороченням штатної одиниці, під особистий підпис.

04.02.2021 року позивач звільнена з роботи внаслідок реорганізації Просянської селищної ради за п.1 ст.40 КЗпП України, розпорядженням сільського Голови від 04.02.2021 року № 11-к-р.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України при зміні власника підприємства, а також при його реорганізації (злитті, приєднанні, поділу, виділу, перетворенні) дія трудового договору продовжується. Припинення трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу можливе тільки у разі скорочення чисельності чи штату працівників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Статтею 49-2 КЗпП України визначено процедуру вивільнення працівників.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, власник або уповноважений ним орган зобов`язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З аналізу викладеної норми, слід дійти висновку, що законодавець передбачив на випадок відсутності роботи (вакантної посади) за відповідною професією, спеціальністю, кваліфікацією, працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Унормовуючи наведене, законодавець передбачив, що Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства (ч.5 ст.49-2 КЗпП України).

Аналізуючи доводи позивача стосовно того, що відповідачами не запропоновано інших вакантних посад, то суд зазначає, що виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

В свою чергу, реалізація обов`язку запропонувати іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, має містити не формальну пропозицію іншої роботи, а повинно забезпечувати реальну можливість працівнику зайняти вакантну посаду, місце роботи за відповідною професією, кваліфікацією, спеціальністю.

Суд критично ставиться до доводів позивача стосовно того, що відповідачем-1 не було запропоновано їй іншої вакантної посади, з огляду на таке.

Судом встановлено, що на період звільнення позивача, у виконавчому комітеті Маломихайлівської сільської ради була одна вакантна посада спеціаліста з бухгалтерського обліку.

Але позивач за своєю спеціальністю, кваліфікацією та освітою не могла виконувати цю роботу, тому відповідачами не запропоновано таких посад, оскільки для її зайняття необхідним є освіта, кваліфікація, спеціальні навички, відмінні від наявних у позивача, яка займала посаду спеціаліста земельних відносин.

В іншому випадку пропозиція зайняття вакантних посад містила б формальний характер, а у разі згоди працівника, була б неможлива для реального працевлаштування.

Під час розгляду справи, було встановлено, що вакантні посади, які за професією, спеціальністю, кваліфікацією могла б обійняти позивач у виконавчому комітеті Маломихайлівської сільської ради були відсутні.

Згідно з ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст.42 КЗпП України.

Отже, за змістом статті 42 КЗпП України інші критерії, перелічені у цій статті, беруться до уваги тільки після визначення і тільки у тому випадку, якщо кваліфікація та продуктивність працівників є рівною.

В судовому засіданні представник відповідачів зазначав, що на час скорочення та фактичного вивільнення позивача у виконавчому комітеті Маломихайлівської сільської ради перебували у штаті та працювали дві особи на посаді спеціаліста земельних відносин, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В період між попередженням про майбутнє звільнення та фактичним вивільненням позивача, ним як сільською головою було проведено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, які займають посаду спеціаліста земельних відносин на основі матеріалів особових справ. За результатами проведення аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, які займають посаду спеціаліста земельних відносин виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради він, дійшов висновку, що ОСОБА_3 (другий спеціаліст) має більше переваг щодо залишення на посаді спеціаліста земельних відносин виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради. Вказаний висновок ґрунтувався на тому що, за період роботи позивача на посаді спеціаліста земельних відносин виконавчого комітету Просянської селищної ради, вона притягувалася до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 367 КК України (постанова Покровського районного суду від 20.12.2006 року), а також до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного адміністративного правопорушення (постанова Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.07.2010 року). Також бралося до уваги те що: ОСОБА_3 мала більш тривалий та безперервний стаж роботи в Маломихайлівській сільській рада на посаді спеціаліста земельних відносин, а саме з 22.04.1991 року, а позивач працювала на аналогічній посаді з 04.04.2003 року. В обслуговуванні ОСОБА_3 на займаній посаді знаходилась територія близько 12000,00 га, а в обслуговуванні позивача лише 628,00 га. Під час своєї роботи на займаній посаді ОСОБА_3 постійно підвищувала свою кваліфікацію, шляхом прослуховування онлайн-курсів з тем що стосуються її обов`язків. ОСОБА_2 мала вищу спеціальну освіту землевпорядкування, за кваліфікацією технік-землевпорядник. ОСОБА_2 мала більш тривалий та безперервний стаж на посаді спеціаліста земельних відносин в органах місцевого самоврядування, а саме з 01.03.1996 року, а позивач працювала на аналогічній посаді з 04.04.2003 року. В обслуговуванні ОСОБА_2 на займаній посаді знаходилась територія близько 12000,00 га, а в обслуговуванні позивача лише 628,00 га.

Враховуючи викладене суд відхиляє посилання позивача на переважність її права на займані посади, оскільки за результатом проведеного аналізу продуктивності праці працівників, які займають посаду спеціаліста земельних відносин виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради було встановлено, що кваліфікація і продуктивність праці вказаних працівників не є рівною, а отже переважне право в розумінні КЗпП в даному випадку не застосовується.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що наведені твердження позивача не можуть свідчити про протиправність оскаржуваного розпорядження сільського голови Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області від 04.02.2021 року №11-к-р.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без задоволення з викладених вище підстав.

З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, Просянської селищної ради про визнання розпорядження протиправним та його скасування, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 18.06.2021 року.

Суддя К.С. Кучма