Рішення № 97874412, 22.06.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року справа № 580/1854/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” (18027, м. Черкаси, вул. Сурікова, 30) в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи “Черкаська виправна колонія № 62” від 09 грудня 2020 № 208/ОС-20 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади молодшого інспектора відділу охорони Державної установи “Черкаська виправна колонія № 62” за спеціальним званням “молодшого сержанта внутрішньої служби”;

-зобов`язати Державну установу “Черкаська виправна колонія № 62” поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді.

Позов мотивовано тим, що станом на час звільнення 30.12.2020 позивач перебувала в декретній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а тому звільнення є незаконним. При цьому, позивач зазначила про відсутність пропонування відповідачем продовжити службу на іншій посаді в наслідок зміни суттєвих умов праці. Таким чином, прийнятий відповідачем наказ є протиправним, відтак останній підлягає скасуванню, а позивач поновленню на займаній посаді.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, відтак підстави для скасування наказу відсутні. Наголошено, що у зв`язку зі зміною структури та штату Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” посада яку обіймала позивач підлягала скороченню про що повідомлено позивача 29.10.2020 про наступне вивільнення під підпис та запропоновано переміщення на іншу посаду, однак позивач відмовилась від запропонованої посади.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала на посаді молодшого інспектора відділу охорони державної установи Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” з 18 грудня 2019 року.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 05.10.2020 №3076/к «Про затвердження структури та штату державної установи “Черкаська виправна колонія (62)”» посада солодшого інспектора відділу охорони підлягала скороченню.

29.10.2020 року позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та запропоновано переміщення на вакантну посаду – молодший інспектор групи охороно державної установи “Черкаська виправна колонія (62)”.

Згідно даного попередження ОСОБА_3 від запропонованої посади відмовилася.

09.12.2020 наказом Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” №208/ос-20 на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України” п. 4 ч. 1 ст. 77 «Про національну Поліцію» молодшого інспектора відділу охорони державної установи Державної установи “Черкаська виправна колонія (62)” ОСОБА_3 вказано звільнити з 30.12.2020 (п. 1.36).

Підставою для прийняття вказаного наказу слугувало попередження від 29.10.2020 та отримана відмова від переміщення на іншу посаду у зв`язку зі скороченням штату.

Не погоджуючись з наказом позивач звернулася до суду.

Суд звернув увагу, що у відповідності до листка непрацездатності серії АДЯ №582498 з 14.12.2020 по 19.04.2021 року позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України), Законами України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV(далі – Закон № 2713-IV), «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон №580-VIII).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій держави щодо забезпечення права на працю працездатним громадянам є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи згідно до вимог статті 5-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст.13 Закону № 2713-IV передбачено, що підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених. Порядок призначення і звільнення з посад, права, обов`язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства.

Згідно п. 3 ч. 6 та ч. 8 ст. 14 Закону № 2713-IV молодший сержант внутрішньої служби відноситься до рядового складу кримінально-виконавчої служби, а трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. (ч. 1, 5 ст. 23 Закону № 2713-IV).

Згідно ч. 1-3 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

При цьому ч. 4 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" чітко унормовує, що перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 у відповідності до ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" завчасно повідомлено про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та судом враховано, що від запропонованої посади при переміщенні - відмовилася.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону №2713-IV, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Також ч. 8 ст. 14 Закону № 2713-IV встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 4 ст.40 КЗпП особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Отже, внаслідок того, що позивач має спеціальне звання, згідно норм Закону № 2713-IV та з урахуванням того, що спеціальний Закон врегульовує правовідносини в разі скорочення штату, норми КзпП України та Закону України "Про державну службу" не застосовуються.

Таким чином, виходячи з того, що процедура звільнення наразі врегульована положеннями Закону №2713-IV, положення ст. 49-2 КЗпП України не застосовуються, а тому відповідач не повинен був враховувати наявність чи відсутність переваг у працівників при їх звільненні під час проведення процедури скорочення штатів.

Згідно положень ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

При цьому, бажання продовжити роботу у структурних підрозділах відповідача позивач не виявив (підпис на повідомлення про ознайомлення про вивільнення).

Таким чином відповідач виконав усі вимоги, які висуваються законодавством під час проведення даної процедури, при цьому керівник відповідача не наділений правом самостійного вирішення питання працевлаштування працівників до новоутворених органів без їх згоди і не має законних підстав для цього.

Враховуючи наведене, підстав для скасування наказу, судом не встановлено, таким чином похідні вимоги про поновлення на посаді задоволенню не підлягають.

Щодо дати звільнення, то суд зазначає.

Як встановлено судом, по 19.04.2021 позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

Однак, згідно наказу Державної установи “Черкаська виправна колонія № 62” від 09 грудня 2020 № 208/ОС-20 в частині звільнення ОСОБА_2 остання звільнена із посади 30.12.2020.

Згідно ч. 2, 3 ст. 77 Закону №2713-IV, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Проте, чинне законодавство не передбачає виключення зі строку проміжку часу перебування працівника на лікарняному, а тому вивільнення проводиться у перший робочий день після тимчасової непрацездатності.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких необхідно відмовити.

Однак обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну установу “Черкаська виправна колонія № 62” внести зміни в наказ від 09 грудня 2020 № 208/ОС-20 в частині звільнення ОСОБА_2 зазначивши дату звільнення 19 квітня 2021 року.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог заявлених позивачем, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Державну установу “Черкаська виправна колонія № 62” внести зміни в наказ від 09 грудня 2020 № 208/ОС-20 в частині звільнення ОСОБА_2 зазначивши дату звільнення 19 квітня 2021 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя П.Г. Паламар