Рішення № 97873083, 24.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7124/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. Одеса

У залі судових засідань № 18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 представника позивача - Лагунова В.І.

представника відповідача - Височан Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.09.2019 року №311-19 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, а позивачу відповіді на відзив.

Ухвалою від 20.03.2020 року судом зупинено провадження у цій справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Протокольною ухвалою від 15.06.2021 року судом за клопотанням представника позивача поновлено провадження у цій справі.

Позивач та його представник в судове засідання з`явилися, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Позов обґрунтований позивачем тим, що ОСОБА_1 є громадянкою Сирійської Арабської Республіки, не може і не бажає користуватись захистом своєї країни, не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. У позовній заяві позивач посилається на її належність до певної соціальної групи та інформацію по країні походження, яка, на її думку, підтверджує обґрунтованість побоювань.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає (Том І, аркуші справи 29-45), оскільки аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивачки з Сирії з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності вона не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження через побоювання застосування до позивача смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є громадянкою Сирії, уродженкою та мешканкою району Аль Іншаат м. Хомс, за національністю араб, за віросповіданням – мусульманин-суніт, релігійних канонів дотримується. Рідна мова – арабська, також володіє на рівні розуміння англійською та турецькою мовами. За сімейним станом – розлучена, дітей не має. Повну середню освіту здобула протягом навчання у школах «Нісан 17» з 1 по 6 класи та «Астма» з 6-12 класи (м.Хомс). Надалі продовжила навчання у коледжі комп`ютерних технологій протягом 2006-2008 років. Позивач має повну вищу освіту, яку здобула у віртуальному університеті інформаційних технологій протягом 2008-2014 років. Невійськовозобов`язана, строкову службу на Батьківщині не проходила. На Батьківщині позивач працювала займаючи різні посади у закладах: протягом 2009-2013 років у відділі продажу технологій компанії «Proxy.Net», протягом 2013-2014 років менеджером по прийняттю заказів на фармацевтичному складі «Al Hayat druge store», з 2015 року по лютий 2018 року надавала психологічну підтримку у департаменті людських ресурсів, яка належала компанії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - відділ організації «Червоного Хреста», у той же період часу була відповідальною за програми підтримки дітей з вулиць у компанії « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». На час звернення за захистом на території України позивач не працювала. Позивач ніколи не притягувалась до кримінальної відповідальності ані в країні громадянської належності, ані на території України. Зі слів позивача, ані вона, ані її близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій. На Батьківщині залишились проживати близькі родичі позивача – батько, матір, сестра та брат. Щодо причин звернення за захист позивач зазначає військовий конфлікт та ймовірність загибелі або викрадення осіб представниками невстановлених угрупувань.

20.02.2018 року ОСОБА_1 автомобілем виїхала з м. Хомс до м. Бейрут, звідки легально, на підставі паспортного документу для виїзду за кордон вибула авіарейсом м. Бейрут (Ліван) – м. Стамбул (Туреччина) – м. Москва (РФ). У м. Стамбул перебувала транзитом протягом 2 годин. Державний кордон України перетнула нелегально, 07.03.2018 року, поза пунктом пропуску, через що була направлена для надання пояснень щодо причин незаконного перетинання кордону до територіального підрозділу ДПС.

18 травня 2017 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №75 (Том І, аркуші справи 157-159).

Наказом Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області №100 від 29 травня 2018 року, відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянці Сирії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , аркуш справи 213).

Наказом Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області №142 від 27 липня 2018 року, згідно із ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянці Сирії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , аркуш справи 215).

За результатами розгляду особової справи громадянки Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 06 серпня 2019 року ГУ ДМС в Одеській області, відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 102-124).

Рішенням Державної міграційної служби України №311-19 від 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Том І, аркуш справи 100).

ОСОБА_1 22.11.2019 року отримала повідомлення №321 від 01.10.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуш справи 12), не погодилася із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, під час проведення анкетування ОСОБА_1 зазначила, що працювала у міжнародній організації « ІНФОРМАЦІЯ_4 » і через це отримувала погрози від невідомих осіб.

При цьому, під час співбесіди 29.05.2018 року позивач зазначила, що в країні постійного проживання вона ніколи не перебувала у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях та не переслідувалась за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних поглядів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вказує, зокрема, на ситуацію загальнопоширеного насильства в Сирії, як на причину неможливості повернення на Батьківщину.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що складна ситуація, що спостерігається на території Сирії в цілому є загальновідомим фактом, що підтверджений міжнародним товариством. Складна соціально-політична ситуація, що склалася внаслідок проведення військових дій на території Сирії не є автоматичною підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, враховуючи відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.

У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03.11.2017) зазначено: «З огляду на серйозних і масштабних порушень МГП, порушень законодавства про права людини і зловживань в цій галузі, а також триваючого збройного конфлікту в багатьох частинах країни УВКБ ООН, як і раніше характеризує втеча цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребувати міжнародного захисту як біженці і відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951».

У доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН), Незалежної міжнародної комісії з розслідування і правозахисних організацій урядові сили звинувачуються в скоєнні військових злочинів, злочинів проти людства, а також серйозних порушень законодавства про права людини. Невибіркові прямі напади на цивільних осіб і на об`єкти цивільної інфраструктури, на медичні установи і медичних робітників, а також на співробітників гуманітарних організацій і гуманітарні об`єкти, за повідомленнями, стали характерною особливістю системних порушень, скоєних сирійськими урядовими силами.

Згідно з повідомленнями, урядові сили невибірково застосовували зброю, в тому числі артилерію, авіацію, бочкові бомби, запальна зброя, касетні бомби і хімічну зброю. Крім того, урядові сили, за повідомленнями, тримають в облозі ряд районів, контрольованих опозицією, використовуючи голод серед цивільного населення як метод ведення війни, і регулярно піддають ці обложені райони тривалим обстрілу і бомбардуваннями.

За інформацією ООН і правозахисних організацій-спостерігачів, сирійський уряд систематично і повсюдно застосовує довільні арешти і насильницькі зникнення, утримання під вартою в умовах, що загрожують життю, тортури та інші форми жорстокого поводження, сумарні і позасудові страти, в першу чергу відносно супротивників уряду і осіб, вважаються такими.

З урахуванням переважаючих в Сирії умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої приналежності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з Сирії на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни.

Мораторій на примусове повернення. Оскільки повідомляється про те, що всі регіони Сирії прямо або побічно порушені одним або декількома конфліктами, УВКБ ООН закликає держави не повертати примусово громадян Сирії та інших осіб, країною колишнього звичайного проживання яких є ОСОБА_3 , в тому числі палестинців, які раніше проживали в Сирії.

У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 01.02.2018 року, вказується, що: 65. Цивільні особи як і раніше піддаються довільних затримань, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд. 72. З самого початку сирійського конфлікту однієї з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні об`єкти, що охороняються в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.

У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16.11.2017 вказано, що в результаті бойових дій, що ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше завдається шкода цивільним особам та об`єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра , Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.

У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 22.05.2017 вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадав припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф -Дімашк, ОСОБА_4 і Ель-Кунейтра.

У доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Сирійській Арабській республіці від 31.01.2019 вказано, що продовжують надходити повідомлення про напади на цивільних осіб та цивільні об`єкти в провінціях Ідліб, Алеппо, Дейр-ез-Зор і Ес-Сувейда, в результаті яких гинуть і отримують поранення десятки сирійських жінок, чоловіків і дітей. Повітряні нальоти і наземні операції завдають істотної шкоди ключових об`єктах цивільної інфраструктури, включаючи лікарні і школи. Проурядовими силами, озброєними групами і терористами ІГІЛ було здійснено низку резонансних нападів.

Норми Конвенції тлумачаться в рішеннях Європейського суду з прав людини. Практика використання рішень ЄСПЛ врегульована Законом України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статтею 17 якого визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За загальною практикою ЄСПЛ ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Так, ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №813/901/16, від 18.04.2018 у справі №815/1808/16, від 26.04.2018 у справі №815/2038/17.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Л. М. та інші проти Росії» від 15.10.2015 та «С.К. проти Росії» №52722/15 від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.

Конфлікт в Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження забороненого статтею 3, 2 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п. п. 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи вищевикладене, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року по справі №815/884/17 зазначено, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Також існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.

Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд зазначає, що під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання позивачам статусу біженців або особам, які потребують додаткового захисту, а лише зобов`язує державний орган вчинити дії з повторного розгляду поданих заяв, тобто, зобов`язує його діяти у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Державної міграційної служби України №311-19 від 06.09.2019 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягає скасуванню та відповідача має бути зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача та висновків суду.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.09.2019 року №311-19 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою яка потребує додаткового захисту – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.09.2019 року №311-19 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.06.2021 року.

Суддя Л.І. Свида