Рішення № 97872578, 17.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2021 р. справа № 400/249/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., за участю секретаря судового засідання Мирко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Комунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради, вул. Київське шосе, 9,Баловне,Новоодеський район, Миколаївська область,56664,а/с № 13,Миколаїв,54025 до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001, про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2020 № 0028750704,ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Миколаївський міжнародний аеропорт» Миколаївської обласної ради (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 28.12.2020 р. №0028750704.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надав відповідачу для перевірки достатню кількість первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції та відповідають вимогам чинного законодавства щодо складення первинних документів бухгалтерської і податкової звітності, містять усі необхідні реквізити. А ТТН не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором підряду, вони є обов`язковими лише за договором перевезення, а тому їх відсутність не може бути доказом нереальності господарської операції. Також зазначив, що акт перевірки містить непідтверджені нормами законів висновки щодо нереальності господарської операції.

Ухвалою від 20.01.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив та заперечення, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що сукупність виявлених в ході перевірки обставин, свідчить про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, тобто висновки акт є правомірними, відтак спірне податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечив обґрунтування відповідача та підтримав позовні вимоги.

Ухвалою від 01.04.2021 р. позовна заява після відкриття залишалась без руху.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою суду від 05.04.2021 р. було продовжено розгляд справи.

Ухвалою від 26.05.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

17.06.2021 р. судом оголошено рішення (скорочене) про задоволення позову.

Задовольняючи позов, суд виходив з наступного.

Відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 р. у податковій декларації з податку на додану вартість від вх. 19.10.2020 р. 9269581109 (далі - декларація) від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт перевірки від 01.12.2020 р. 1990/14-29-07-04/40823143.

Згідно висновків акту відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту відповідачем винесено податкове повідомлення – рішення від 28.12.2020 р. №0028750704, яким виявлено завищення задекларованої суми бюджетного відшкодування за вересень 2020 р. на загальну суму 750 000 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 50 відсотків в сумі 375 000 грн., за рахунок відображення операцій з ПП «Гаранткомплексбуд»

Позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки, вважаючи спірне податкове повідомлення – рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Під час проведення перевірки відповідачем досліджувалися взаємовідносини позивача з ПП “Гаранткомплексбуд” на підставі договору №8/12 про виконання робіт по “Реконструкції та технічному переоснащенню радіотехнічних засобів посадки КП “Миколаївський міжнародний аеропорт” на загальну суму 125 000 000 грн.” і укладений за результатами публічних закупівель , що регламентується Законом України «Про публічні закупівлі». За умовами договору виконавець зобов`язується виконати роботи замовнику (позивачу), а замовник прийняти їх та оплатити. Термін дії договору до 31.12.2021 р. (умови додаткової угоди №12 від 14.07.2020 р.).

03.09.2020 р. ПП «Гаранткомплесбуд» було складено рахунок – фактуру №СФ-83 на суму 4500002,40 грн., у тому числі ПДВ 750000,40 грн, на дизель генератори, складено видаткову накладну №РН-83 суму 4500002,40 грн, у тому числі ПДВ 750000,40 грн на дизель генератори та складно Акт приймання устаткування. Також, зареєстровано податкову накладну від 03.09.2020 р. №1 83 на суму 4500002,40 грн., у тому числі ПДВ 750000,40 грн.

На виконання умов договору за платіжним дорученням №5 позивач перерахував суму 83 на суму 4500002,40 грн. Платіж проведено через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області за рахунок державного та обласного бюджетів.

Крім того, позивачем надано до суду докази знаходження на його території дизель генератори та монтаж дизель генератора на час проведення перевірки (акт приймання виконання будівельних робіт від 12.11.2020 р. №14, протокол огляду НАБУ, а .с . 20-26).

Таким чином, у позивача наявні первинні документи щодо здійснення господарських операцій з ПП “Гаранткомплексбуд” та відповідно наявні підстав для формування податкового кредиту по вказаній господарській операції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, як на підставу для визнання нереальності господарської операції, відсутність ТТН, оскільки самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Так, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Аналогічна правова позиція підтверджена постановами Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 826/11879/13-а, від 16.05.2018 р. у справі № 2а-0870/12052/11, від 05.06.2018 р. у справі № 2а-10089/11/1370, від 17.04.2018 р. у справі № 816/1587/17.

Щодо ненадання позивачем технічного паспорту, сертифікату відповідності та інших документів, які підтверджують походження ТМЦ суд зазначає, що згідно вимог ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Разом з тим, умовами договору № 8/12 від 21.12.2018 року не передбачено надання ПП “Гаранткомплексбуд” жодних технічних паспорті, сертифікатів відповідності та інших документів, які б підтверджували походження ТМЦ.

При цьому, відсутність певних документів у платника податків, як-то: сертифікати якості, не може бути беззаперечним доказом відсутності реального характеру поставки, тоді як інші докази, оцінені судом у судовому процесі підтверджують фактичне виконання поставки, а контролюючим органом не надано достовірних доказів на спростування цих фактів.

Аналогічна позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2019 року (справа №804/9145/16), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Більш того, суд наголошує, що податкові накладні, які відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, були видані позивачу та надавали право на формування відповідного податкового кредиту та їх юридична дійсність податковим органом не оспорюється. При цьому, одночасно слід звернути увагу на те, що згідно із ст. 204 ЦК України, існує презумпція правомірності правочину. Тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні жодні докази звернення податкового органу до суду з метою визнання правочину між КП “ММА” Миколаївської обласної ради та ПП “Гаранткомплексбуд” недійсним.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, а саме відповідність первинних документів, складеним на виконання договору № 8/12 від 21.12.2018, вимогам чинного законодавства, відсутність доказів визнання правочину недійсним, фактичний рух коштів, що проводився відповідним підрозділом Державної казначейської служби, а також обставини фактичного знаходження майна, що було предметом договору, на території підприємства, дають суду обґрунтовані підстави вважати спірний правочин реальним. У цьому контексті відсутність технічного паспорту, ТТН та інших документів, які підтверджують походження ТМЦ, можуть свідчити лише про неналежне виконання своїх обов`язків контрагентами по ланцюгу постачання, при цьому податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції у цій частині.

Так, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду (справа №810/1967/16), під час проведення господарських операцій платник податків може бути необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. При цьому позивачем надані всі документи, які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності, а в Акті перевірки відсутні будь-які докази про причетність позивача до порушень допущених його контрагентами.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі “Інтерсплав проти України”. У п. 38 рішення зазначено: “На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань”.

Частиною 2 статті 6 КАС України і статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду, що позивач допустив порушення норм податкового законодавства, тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення належить скасувати, а позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір позивачем сплачено в загальному розмірі 16875 грн., що підтверджується квитанціями № 9745 від 14.01.2021 р., №10089 від 07.04.2021 р., який підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Комунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради (вул. Київське шосе, 9,Баловне,Новоодеський район, Миколаївська область,56664 40823143) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 28.12.2020 р. №0028750704.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь Комунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради (вул. Київське шосе, 9,Баловне,Новоодеський район, Миколаївська область,56664 40823143) судовий збір в розмірі 16875 грн.

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.06.2021 р.

Суддя Є. В. Марич