Рішення № 97872537, 24.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4572/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов"язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; код ЄДРПОУ – 13814885), в якому просить:

«визнати бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивача – протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладену в листах відповідача від 24.09.2020 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.07.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальонообов`язкове державне пенсійне страхування» та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

стягнути з відповідача коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією та бездіяльністю в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу».

Дана позовна заява ОСОБА_1 сформована та надіслана до Львівського окружного адміністративного суду в системі «Електронний суд» 25 березня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Представником позивача 27.08.2020 року від імені позивача – ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано заяву за вих. №2138 від 27.08.2020 року, в якій представник позивача просив прийняти дану заяву та документи для призначення пенсії ОСОБА_1 , додані до заяви та передати за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для призначення пенсії. Листом від 24.09.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області за №6585-6695/К-02/8-1300/20 відмовило представнику позивача про призначення пенсії позивачу за віком. Як вказується у позовній заяві, вказана відмова слугувала підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Водночас, у позовній заяві вказується, що з дня набрання чинності Рішення Конституційного суду України, були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому наразі позивач має беззаперечне право на призначення належних йому пенсійних виплат. Позивач вважає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання, призначеної йому пенсії не може бути пов`язано з такою умовою як постійне проживання в Україні, а держава, в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами зобов`язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Також, як зазначено у позовній заяві, пенсія позивачу повинна бути призначена в розмірі, який є не меншим за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. При цьому, посилаючись на ч.1, ч.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п.4-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та враховуючи те, що сумарний страховий стаж позивача є більшим за 25 років, позивач вважає, що має право на пенсію за віком більшу за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Окрім того, з посиланням на положення ст.ст.1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст.2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», враховуючи неправомірність дій відповідача, на думку позивача, відповідні виплати мають бути призначені, нараховані і виплачені позивачу з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

31 травня 2021 року за вх. № 38498 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доказами направлення його копії на адресу позивача, в якому Управління зазначає, що не погоджується з вимогами, викладеними у позовній заяві, з огляду на наступне. З посиланням на положення Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2000 року відповідач стверджує, що позивачем не було подано жодних документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Окрім того, у відзиві відповідач зазначає, що не може братися судом до уваги сума 100 тис., грн., на відшкодування моральної шкоди, яку позивач обчислив самостійно, без документального та нормативного обґрунтування такого розрахунку. Що стосується компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, відповідач зазначає, що нараховані та невиплачені суми пенсії позивача не обліковуються, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 31.03.2021 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали та роз`яснено, що в іншому випадку позов буде визнаний неподаним та повернутий

На виконання ухвали суду від 31.03.2021 року позивач подав заяву від 07.04.2021 року про виправлення недоліків позовної заяви. З врахуванням викладеного, недоліки позовної заяви усунуто повністю. Ухвалою суду від 09.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, 06.03.2020 року була заповнена заява про призначення/перерахунок пенсії до уповноваженого органу Пенсійного фонду України, в якій він просив призначити йому пенсію за віком . Вказана заява, що міститься в матеріалах справи.

У цій заяві позивачем зазначено власну адресу проживання та місце реєстрації, якими є: АДРЕСА_2 .

В графі «паспорт» вказав паспорт серії НОМЕР_2 , виданий органом відділенням МВС в м. Ашкелон, дата видачі - 30.03.2017 року.

07.07.2020 року від імені позивача – ОСОБА_1 , представником за дорученням ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України подано заяву про передачу заяви про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті.

Департаментом пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України було направлено звернення ОСОБА_3 від 23.07.2020 № 1791 (вх.№20824/К-2800-20 від 29.07.2020) та копії документів, доданих до звернення від 07.07.2020 №1654 (вх.№19275/К-2800-20 від 14.07.2020), щодо передачі заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті, а саме Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області та водночас повідомлено, що порядок звернення за призначення пенсії, визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правлінням Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Також, судом встановлено, що 27.08.2020 року від імені позивача – ОСОБА_1 , представником за дорученням ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано заяву за вих. №2138 від 27.08.2020 року, в якій представник позивача просив прийняти дану заяву та документи для призначення пенсії ОСОБА_1 , додані до заяви та передати за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для призначення пенсії.

У переліку додатків до заяви за вх. № 2138 зазначено: особиста заява про призначення (оригінал); довіреність на представника (оригінал); посвідчення особи (оригінал для ознайомлення та копія); ІПН (оригінал для ознайомлення та копія); трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія); трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія); довідка про заробітну плату № 134 від 29.07.2020 року, видана Українською академією друкарства (оригінал); довідка про стаж роботи № 64-50/406 від 29.07.2020 року, видана Українською академією друкарства (оригінал); довідка про заробітну плату № 2052/01-37 від 30.07.2020 року, видана Державним архівом Львівської області (оригінал); наказ (розпорядження) №1-к про припинення трудового договору від 02.01.1989 року виданий за № 2066/01-37 від 30.07.2020 року Державним архівом Львівської області (оригінал); лист ГУ ДМС України у Львівській області № 461.3.7.-7586/46.1.-20 від 21.07.2020 року (оригінал для ознайомлення та копія); лист ПФУ № 20974- 20824/К-03/8-2800/20 від 03.08.2020 року (оригінал для ознайомлення та копія); особиста заява ОСОБА_1 , про нарахування пенсії на банківський рахунок (оригінал).

28 серпня 2020 року за вих. №5866-5965/К-03/8-1300/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області на адресу адвоката Вадима Меламеда, який діє в інтересах ОСОБА_1 , направлено лист у відповідь на заяву від 06.03.2020 року, про призначення пенсії ОСОБА_1 .

З посиланням на положення п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано копії документів: посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане органом відділенням МВС в м. Ашкелон; картку платника податків, трудову книжку дати заповнення 20.05.1969, довідку видану Українським поліграфічним інститутом ім.. І.Федорова №998 від 07.05.1969, довіреність представників. Відповідно до заяви від 06.03.2020 поданої ОСОБА_1 , місце реєстрації та місце проживання зазначено: АДРЕСА_2 . У поданих представником документах відсутні відомості про призначення (реєстрацію) заявника на території України.

З наданої до суду копії листа ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області вбачається, що він наданий у відповідь на запит №1676 від 09.07.2020, про те, що згідно обліків ГУ ДМСУ у Львівській області 27.08.1997 року ВГІРФО УМВСУ Львівській області було прийнято рішення (№ справа 28144) про виїзд на постійне місце проживання до Ізраїлю громадянина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В ГУДМСУ у Львівській області відсутні щодо припинення громадянства України громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 вересня 2020 року за вих. №6585-6695/К-02/8-1300/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області на адресу адвоката Вадима Меламеда, який діє в інтересах ОСОБА_1 , направлено лист в якому було повідомлено про те, що відсутні правові підстави для призначення пенсії за віком, оскільки у поданих представником документах відсутні відомості про проживання ОСОБА_1 , на території України.

В свою чергу, не погодившись з рішенням бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке було оформлено листом від 24.09.2020 року, як зазначено представником позивача, дане рішення слід скасувати та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не призначення пенсії за віком позивачу, представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, але не виключно, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ст.46 даного Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25 листопада 2005 року за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.

Цим Порядком передбачено, що заява про призначення (поновлення) пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) (п.1.1 Порядку). Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. (п.1.7 Порядку). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Відповідно до 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Як встановлено судом та не спростовано представником позивача, до заяв про призначення пенсії позивачу, які були надані представниками позивача, не було надано документа про проживання (реєстрацію) позивача на території України.

Відповідно до п.2.4 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Пунктом 2.25 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Як вже зазначено судом, до заяви позивача не було надано документа про проживання (реєстрацію) позивача на території України.

При цьому, разом із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було надано посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане органом відділенням МВС в м. Ашкелон; картку платника податків; трудову книжку дати заповнення 20.05.1969; довідку видану Українським поліграфічним інститутом ім.. І. Федорова № 998 від 07.05.1969; довіреність представників.

Згідно доданого до матеріалів позовної заяви копії паспорта для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 , судом встановлено, що даний паспорт дійсний до 19 серпня 2008 року.

Також судом встановлено, що до матеріалів справи представником позивача було долучено посвідчення особи, виданого державою Ізраїль № НОМЕР_2 виданого 30.03.2017 року із терміном дії до 30.03.2027 року, та апостильованого його перекладу, як доказу місця проживання (реєстрації) позивача, однак вказаний документ не містить в собі інформації про місце проживання (реєстрації) особи, якій вказаний документ виданий.

Відповідно до п.4.1 розділу 4 Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Суд зазначає, що однією з підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії слугувало те, що позивачем не надано документу про постійне місце проживання (реєстрації) в Україні.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Зазначені положення ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст.6 КАС України керується суд при вирішенні справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, відмова у призначенні особі пенсії з підстав її постійного проживання за межами України є безпідставною та неправомірною.

В той же час, іншою підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії було неподання документа на підтвердження відомостей про проживання (реєстрації) позивача в України.

Суд зазначає, що разом із заявами про призначення пенсії, які були подані представником позивача до Управління, не було надано документа щодо позивача на підтвердження проживання (реєстрації) позивача.

В свою чергу, позивач у позовній заяві посилаючись на те, що Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права та отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, до позовної заяви додає копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 позивача, який виданий 19.08.1998 року та був дійсним до 19.08.2008 року.

Однак, зважаючи на те, що вказаний документ є недійсним з 19.08.2008 року, він не є доказом підтвердження громадянства України.

Отже, вказаний документ, не є належним та допустимим доказом у справі в даних спірних правовідносинах.

При цьому, ні до суду, ні до управління Пенсійного фонду України, з боку позивача (його представників) не було надано документу згідно ст.5 Закону України «Про громадянство України», що підтверджує, що позивач на момент звернення до відповідача мав громадянство України.

Крім того, суд не приймає до уваги як доказ на підтвердження належності позивача до громадянства України лист ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області № 02-02 від 21.07.2020, оскільки він наданий про те, що у Головному управлінні ДМС України у Львівській області, відсутні відомості щодо припинення громадянства України громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не про належність позивача до громадянства України.

Водночас, в контексті спірних правовідносин суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що його громадянство України не припинено, оскільки ця обставина не позбавляє його обов`язку надання разом із відповідною заявою копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон чи копію паспорта громадянина України для підтвердження наявності в нього права на отримання пенсії в Україні відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, особа, як громадянин України, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання, має право на призначення пенсії за віком, проте за умови звернення до управління ПФУ з відповідною заявою з дотриманням положень Порядку 22-1, яким врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій.

Тобто, реалізація права на призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з отриманням такої пенсійної виплати, серед яких подання заяви про призначення пенсії з дотриманням положень Порядку 22-1 із відповідним переліком документів.

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки він не звертався до відповідача із усіма необхідними документами для призначення пенсії разом із заявами,та оскільки позивачем (його представниками) не було надано документу, що підтверджує проживання (реєстрацію) позивача на території України, а відтак відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення щодо призначення пенсії позивачу.

Вказані висновки в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах №601/198/16 від 19 квітня 2018 року та №723/2676/14-а від 06 лютого 2018 року, від 21.12.2019 у справі №663/574/17.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, суд зазначає, що згідно з п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Враховуючи усе вищенаведене, суд вважає, що відповідач діяв на підставах та у спосіб, що встановлені чинним законодавством, приймаючи оскаржуване рішення, яке викидане у листі №6585-6695/К-02/8-1300/20 від 24.09.2020 року.

Крім того, суд зазначає, що лист відповідача від 24.09.2020 року № №6585-6695/К-02/8-1300/20, - не є рішенням про відмову у призначенні пенсії, оскільки у ньому відповідач повідомив представнику позивача, що порядок та умови призначення пенсії Згідно Закону № 1058 надані листом відділу з питань призначення пенсії Управлінням застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28.08.2020 № 5866-5965/К-03/8-1300/20 та про можливість його оскарження, у разі незгоди з ним.

Зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача, щодо не призначення пенсії позивача – протиправною, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладену в листі відповідача від 24.09.2020 року, є необґрунтованими, недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

В свою чергу, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_6 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.07.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальонообов`язкове державне пенсійне страхування» та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Зважаючи на вищевказані висновки суду, оскільки за поданою представником позивача заявою у відповідача не виникли підстави для прийняття рішення щодо призначення позивачу пенсії за віком, суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.07.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальонообов`язкове державне пенсійне страхування» та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів є також безпідставними, недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

Суд також відмовляє у задоволенні позовної вимоги – стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією та бездіяльністю в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу, з наступних підстав.

Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Оскільки судом під час розгляду справи не встановлено протиправності дії, рішення та бездіяльності відповідача, то суд відмовляє у задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів суду з посиланням на положення діючого законодавства та доводи, викладені у відзиві, безпідставність заявлених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності відповідача, визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню, з урахуванням наведених висновків суду щодо їх безпідставності.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72,77,90,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; код ЄДРПОУ – 13814885) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 червня 2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна