Ухвала суду № 97867576, 23.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.06.2021Справа № 910/3215/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг»доАнтимонопольного комітету Українипровизнання недійсними пунктів рішенняСуддя Босий В.П.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсними пунктів рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним прийняттям відповідачем рішення №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсними пункти 1, 2 та 7 вказаного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, в якому неодноразово оголошувалась перерва.

15.06.2021 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла позовна заява, яка за своїм змістом є заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якій заявником заявлено вимоги про: визнання недійсними пункти 1, 2 та 7 рішення Антимонопольного комітету України №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявнику зважаючи на наступне.

За змістом частин 1, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача.

За змістом процесуального законодавства треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це ймовірні суб`єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб`єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.

Самостійна вимога повинна бути спрямована на предмет спору між позивачем і відповідачем. Вимога, спрямована на будь-що, що перебуває поза цим предметом, не може бути розглянута як вимога третьої особи, а має бути заявлена через подання самостійного позову.

Тобто обов`язкова умова спільного розгляду вимог позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - є єдиний предмет спору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №905/120/15.

Позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Предмет позову - це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов; це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Отже, поняття предмет позову та предмет спору є різними доктринальними поняттями.

У статті 49 Господарського процесуального кодексу України йдеться саме про те, що третя особа з самостійними вимогами заявляє свої вимоги саме щодо предмета спору, тобто претендує на те матеріальне благо, яке намагається захистити позивач шляхом подання позову до суду. У процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору, в зв`язку з чим з метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору.

Підставою позову ОСОБА_1 є те, що, на її думку, рішення Антимонопольного комітету України №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу було прийняте нелегітимним складом Антимонопольного комітету України, і як стверджує заявник, звернення з позовом обумовлено самостійною підставою позовних вимог - забезпечити функціонування органів державної влади у відповідності з конституційними приписами щодо необхідності обмеження державної влади.

В той же час, підставою позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» є те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на думку позивача, відповідач не оцінив та не врахував при розгляді справи умов функціонування нової моделі ринку електричної енергії, неповно з`ясував та не довів обставини, які мають значення для справи і які він визнав встановленими, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Тобто, позов третьої особи заявлений поза об`єктом спірних правовідносин сторін у даній справі, що виключає можливість його прийняття в рамках даної справи як позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

При цьому, як вбачається із змісту позову заявник в повній мірі усвідомлювала, що її позов не містить самостійних вимог на предмет спору, що дає підстави для висновку про подання ОСОБА_1 завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом положень частин першої і другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Нормою частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це - роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010), і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення названого Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).

Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог.

Отже, коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право є зловживанням правом. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 та від 09.02.2021 у справі №910/5251/20.

Виходячи з аналізу положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами. Крім того, виходячи з аналізу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, звернення до господарського суду повинно мати ефективний спосіб захисту порушених прав.

Також, суд звертає увагу, що процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд наголошує, що господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).

Таким чином, недобросовісні дії заявника, які виражаються у поданні завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер, свідчать про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами (а саме правом подання позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору).

Згідно із ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про необхідність повернення ОСОБА_1 її позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору (на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України) так як подання такого позову визнається судом зловживанням відповідною особою своїми процесуальними правами.

Водночас, повернення позовної заяви третьої особи не порушує права ОСОБА_1 на судовий захист, оскільки вона має право звернутися до суду з окремим позовом в загальному порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43, 49, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі №910/3215/21 і додані до неї документи повернути заявнику.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню.

Суддя В.П. Босий