
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
_______________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" червня 2021 р. Cправа № 902/517/21
за позовом: Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (вул. Героїв Майдану, 272В, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500)
до: Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" (вул. Соборна, буд. 200, с. Війтівка, Бершадський р-н., Вінницька обл., 24412)
про стягнення 162 484,97 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.
за участю представників:
позивача: Комар О.Г.
відповідача: не з`явився
В С Т А Н О В И В :
21.05.2021 р. Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" про стягнення 164 620,82 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 902/517/21 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 26.05.2021 р. відкрито провадження у справі № 902/517/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 22.06.2021 р.
На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача.
Представник відповідача не з`явився, при цьому адресована відповідачу ухвала суду від 26.05.2021 р. справі, вручена останньому 31.05.2021 р., що підтверджується витягом з сервісу відстежень підприємства "Укрпошта".
Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (далі по тексту також - постачальник, позивач) та приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" (далі по тексту також - покупець, відповідач) була досягнута усна домовленість, за умовами якої позивач зобов`язувався поставити відповідачу обумовлений товар, а відповідач прийняти вказаний товар та здійснити його оплату в узгодженому розмірі.
На виконання вказаної домовленості, ПП "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" передало, а ПАТ "Птахокомбінат "Бершадський" прийняло товар на загальну суму 49 444,32 грн, що підтверджується обопільно підписаною видатковою накладною: №РФ-0291388 від 21.12.2020 р.
В подальшому, 01.01.2021 р., між приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" та приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" укладено Договір № 10649/09 поставки товару (далі по тексту також - Договір).
Згідно предмету Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю ветеринарні препарати (далі по тексту також - Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором (п.1.1. Договору).
Постачання товару здійснюється частинами, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в накладних та інших супровідних документах, що є невід`ємною частиною договору (п.1.2 Договору).
Відповідно до п.п. 2.1., 3.1. Договору кількість та асортимент товару зазначається в товарних накладних на кожну партію товару. Доказом передачі товару у власність покупця є товарна накладна оформлена належним чином, з підписом уповноваженої особи покупця та прикладенням печатки чи штампу покупця.
Пунктом 4.3 Договору сторони узгодили, що розрахунки за товар здійснюються у строк, зазначений у товарній накладній.
За несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, пеня нараховується і стягується за весь період прострочення платежу. В разі, якщо оплату товару прострочено більше ніж на тридцять днів, за кожний наступний день прострочення покупець сплачує постачальнику 1% від суми такого прострочення (п.5.2. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 105 934,43 грн, що підтверджується обопільно підписаними накладними: № РФ -0012823 від 25.01.2021 р. на суму 43 004,78 грн, № РФ-0036651 від 25.02.2021 р. на суму 34 250,04 грн; № РФ-0038810 від 25.02.2021 р. на суму 15 497,85 грн; № РФ-0039863 від 25.02.2021 р. на суму 13 181,76 грн.
Разом з тим, на момент звернення позивача із позовом, відповідач за отриманий товар, згідно вказаних вище накладних, не розрахувався.
Таким чином, заборгованість відповідача, в порушення умов Договорів (укладеного в спрощений спосіб та №10649/09 від 01.01.2021) складає 155 378,75 грн.
Окрім того, у зв`язку із недотриманням обумовлених сторонами строків оплати вартості товару, позивачем визначено розмір штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.
За приписами ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Згідно із статтею 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
З викладеного слідує, що предметом дослідження у даній справі є встановлення обставин щодо виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару згідно Договору поставки №10649/09 від 01.01.2021 та Договору поставки укладеного у спрощений спосіб.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Вирішуючи питання щодо наявності факту порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких останній звернувся, суд враховує наступне.
Як зазначалось раніше: сторони в пункті 4.3 Договору обумовили порядок проведення розрахунків, зокрема узгодили, що розрахунки за товар здійснюються у строк, зазначений у товарній накладній.
Так, як слідує з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, сторонами узгоджено наступні строки проведення розрахунків, в тому числі відносно видаткових накладних, які передували укладенню Договору №10649/09 від 01.01.2021 р.:
- №РФ-0291388 від 21.12.2020 р. (термін оплати до 20.01.2021 р.);
- № РФ -0012823 від 25.01.2021 р. на суму 43 004,78 грн (термін оплати до 24.02.2021 р.);
- № РФ-0036651 від 25.02.2021 р. на суму 34 250,04 грн; (термін оплати до 27.03.2021 р.);
- № РФ-0038810 від 25.02.2021 р. на суму 15 497,85 грн; (термін оплати до 27.03.2021 р.);
- № РФ-0039863 від 25.02.2021 р. на суму 13 181,76 грн; (термін оплати до 27.03.2021 р.).
Таким чином, відповідач був зобов`язаний оплати вартість отриманого товару за день до дати, зазначеної у видаткових накладних. Поряд з тим, матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем розрахунків у повному обсязі за отриманий товар у зв`язку із чим суд вважає позовну вимогу про стягнення 155 378,75 грн заборгованості правомірною та обґрунтованою.
Щодо позовних вимог про стягнення: пені в розмірі 4 972,47 грн, 3 % річних в розмірі 1 092,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 176,65 грн слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Так, у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно до ч.ч. 4, 6 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В пункті 5.2 Договору сторони узгодили міру відповідальності покупця за несвоєчасну оплату отриманого товару, а саме: сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, пеня нараховується і стягується за весь період прострочення платежу.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення покупцем оплати вартості отриманого товару суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.
Поряд з тим, вирішуючи питання щодо періоду нарахування штрафних та компенсаційних нарахувань слід зазначити, що позивачем не враховано положення ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до якого: якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Окрім того, при розрахунку вказаних нарахувань відносно видаткової накладної № РФ-003651 від 25.02.2021 р. та видаткової накладної № РФ-0038810 від 25.02.2021 р, позивачем не вірно зазначено початок строку їх нарахування, а саме вказано період з 27.03.2021 р. по 21.05.2021 р. тоді як вірним є період з 29.03.2021 р. по 21.05.2021 р.
Таким чином, здійснивши перевірку правильності розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат в межах періодів, визначених позивачем, та із врахуванням змісту ч.5 ст.254 ЦК України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 3121,71 грн, розмір 3% річних становить 689,63 грн, розмір пені дорівнює 3 294,88 грн.
Враховуючи вказані обставини, вимоги позивача про стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі встановленому судом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву чи докази, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За правилами ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, представником позивача, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу представника позивача долучено: договір № 2/1/2021 про надання правової допомоги від 11.01.2021 р.; додаткову угоду № 11 від 14.05.2021 р. до договору № 2/1/2021 про надання правничої допомоги від 11.01.2021 р.; розрахунок вартості робіт по наданню правничої допомоги; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; довіреність.
За змістом статті 123 ГПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У положеннях ГПК України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Аналіз положень статей 126-129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Окрім того, у зазначеній постанові висловлено позицію, що розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено, що слідує зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем не доведено не співмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, а саме до стягнення підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" (вул.Соборна, буд.200, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька обл., 24412, код ЄДРПОУ 04366719) на користь приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (вул.Героїв Майдану, буд.272В, м.Шаргород, Шаргородський район, Вінницька обл., 23500, код ЄДРПОУ 33437883) 155 378,75 грн основного бору; інфляційних втрат в розмірі 3121,71 грн; 3% річних в розмірі 689,63 грн; пені в розмірі 3 294,88 грн; 2 437,28 грн відшкодування судового збору та 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_2
Повне рішення складено 24 червня 2021 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Героїв Майдану, 272В, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500)
3 - відповідачу (вул. Соборна, буд. 200, с. Війтівка, Бершадський р-н., Вінницька обл., 24412)
Судове рішення № 97867026, Господарський суд Вінницької області було прийнято 22.06.2021. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 902/517/21. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: