Рішення № 97835104, 22.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6289/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0666 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини А0666 (Код ЄДРПОУ 07805221) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018 по 30.03.2021; зобов`язати військову частину А0666 (Код ЄДРПОУ 07805221) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 26.03.2018р. наказом командира військової частини А0666 (по особовому складу) від 26.02.2018р. № 23-РС позивача звільнено з військової служби у запас пунктом «і» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 26.03.2018р. виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А0666 (по стройовій частині) від 26.03.2018р. №63. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.07.2020 року у справі № 420/4738/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0666 визнав протиправною бездіяльність Військової частини А0666 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, та зобов`язав Військову частину А 0666 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 26.03.2018 року. Військова частина А0666 виконала зазначене рішення Одеського окружного адміністративного суду та виплатила належну позивачу грошову компенсацію невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік 24.03.2021р. у розмірі 11509,48 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі № 420/6289/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0666 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач – Військова частина А0666 належним чином, та своєчасно повідомлялася про встановлений Ухвалою суду від 21.04.2021р. строк для подання відзиву на позовну заяву, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, однак станом на 22.06.2021р. відповідачем відзиву на позовну заяву не подавалось.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

26.03.2018р. наказом командира військової частини А0666 (по особовому складу) від 26.02.2018р. № 23-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас пунктом «і» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 26.03.2018р. виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А0666 (по стройовій частині) від 26.03.2018р. №63.

Як встановлено судом, з 19.10.2016р. позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19.10.2016р.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.07.2020 року у справі № 420/4738/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0666 визнав протиправною бездіяльність Військової частини А0666 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, та зобов`язав Військову частину А 0666 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 26.03.2018 року.

На виконання зазначеного рішення Одеського окружного адміністративного суду, Військова частина А0666 виплатила належну позивачу грошову компенсацію невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік 24.03.2021р. у розмірі 11509,48 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Також, судом з`ясовано, що Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 14 грудня 2020 року по справі № 420/10300/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0666 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0666 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано Військову частину А0666 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

На виконання зазначеного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року відповідачем – Військовою частиною А0666 нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію 30.03.2021р. що підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 , у сумі 2951,41 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А0666 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними. Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено 26.03.2018р. з військової служби, тоді як, фактичний розрахунок не проведено (не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рі не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року).

Так, відповідно до аналізу вищевикладених положень КЗпП України, суд встановив, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йде мова у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військових зі служби.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, необхідно зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст 116, 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року справа №П/811/276/16, від 07 лютого 2019 року справа №804/5067/16, від 14 березня 2019 року справа № 820/660/17.

Так, вищеозначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При вирішенні спору суд враховує, що наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.

Таким чином, судом встановлено, що Військовою частиною А0666 не проведено остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 , що призвело до порушення чинних норм КЗпП України, як наслідок - прав позивача. Суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0666 щодо не нарахування та невиплати позивачу – ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З огляду на матеріали справи суд встановив, що остаточний розрахунок відбувся, проте пізніше, аніж у визначені законодавством терміни. Зокрема, Одеським окружним адміністративним судом у справі № 420/4738/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0666 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Таким чином, враховуючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо зобов`язання військової частини А0666 (Код ЄДРПОУ 07805221) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р., підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

З урахуванням статті 117 КЗпП України, а саме, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оскільки в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення остаточного розрахунку в день звільнення з військової служби ОСОБА_1 , та враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, враховуючи характер заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання військової частини А0666 (Код ЄДРПОУ 07805221) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р.

Таким чином, враховуючи вище окреслене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини А0666 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018 по 30.03.2021; зобов`язання військову частину А0666 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р., з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А0666 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, є правомірними, ґрунтовними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0666 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0666 (код ЄДРПОУ 07805221) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2018р. по 30.03.2021р.

3. Зобов`язати Головне управління Військову частину А0666 (код ЄДРПОУ 07805221) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 27 березня 2018 року по 30 березня 2021, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.