Постанова № 9782957, 16.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2010 р. Справа № 2-а-41468/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2009р. по справі№2-а-41468/09/2070

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 0000141720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 329614 грн. та № 0000131720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб - суб"єктів підприємницької діяльності в розмірі 29005,64 грн. В обґрунтування заявлених вимог стверджував про дійсність всіх спірних господарських угод про придбання товару, який він використовував в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності та включив до складу валових витрат.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 року позов задоволено: визнано нечинними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова, винесені відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, № 0000141720/0 від 06.02.2009 рку про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 329614 грн. та № 0000131720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності в розмірі 29005,64 грн.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставнам, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», ДКМУ “Про прибутковий податок з громадян”.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що відповідачем була проведена виїзна планова перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 16.01.2009 року № 29/17-206/2181701597/6.

За висновками акту перевірки позивачем порушено:

- ст.13, п.4 ст.14 ДКМУ “Про прибутковий податок з громадян”, а саме: завищення валових витрат декларації за 2007 рік, що привело до перекручення даних у декларації про доходи та заниження оподатковуваного доходу у 2007 році на 235759,84 грн., в звязку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб - суб"єктів підприємницької діяльності у сумі 29005,64 грн.;

- пп. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: позивач занизив податок на додану вартість у жовтні 2007 року на загальну суму 8962,64грн., у грудні 2007 року на загальну суму 3767,52 грн. та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у сумі 39293,31 грн. у жовтні 2007 року, податку на додану вартість у сумі 57752,11грн. у серпні 2008 року та податку на додану вартість у сумі 109740,10грн. у вересні 2008 року;

На підставі зазначених висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000141720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 329614 грн. та № 0000131720/0 від 06.02.2009р. про донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності в розмірі 29005,64 грн.

Рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 3433/10/25-015 від 04.03.2009 року та рішеннями ДПА у Харківській області № 1266/М/25-203 від 08.05.2009 року, ДПА України № 3357/М /25-0315 від 30.07.2009 року за результатами розгляду поданих позивачем первинної та повторних скарг податкові повідомлення-рішення № 0000141720/0 від 06.02.2009 року та № 0000131720/0 від 06.02.2009 р. залишено без змін, а скарга без задоволення.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність з боку позивача порушень вимог Закону України „Про податок на додану вартість" та Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги податкового законодавства України.

Донараховуючи позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 329614 грн. відповідач виходив з наступного:

- заниження податкових зобовязань за жовтень 2007 року на 39293,31 грн. податку на додану вартість, вналсдіок безпідставного віднесено до складу валових витрат у четвертому кварталі 2007 року витрати на придбання товару у ТОВ “Д-Карт” на загальну суму 235759,84 грн.;

- заниження податкових зобовязань за жовтень 2007 року внаслідок не включення сум поставки на адресу ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” у розмірі 31151,29 грн. ( у тому числі ПДВ 5191,88 грн.), ТОВ “Технобудсервіс” у сумі 10378,58 грн. ( у тому числі ПДВ 1729,76 грн.) та на адресу ПВКП «Комплект-Автоматика» у сумі 10378,58 (у тому числі ПДВ 2040,9 грн.), а за грудень 2007 року не включення 22605,12 грн. поставленого товару ТОВ «Алмит-М» (в тому числі ПДВ 3767,52 грн.);

- заниження податкових зобовязань внаслідок безпідставного віднесення до податкового кредиту у серпні 2008 року сум податку на додану вартість у розмірі 57752,11 грн. та у вересні 2008 року сум податку на додану вартість у розмірі 109740,10 грн. (щодо розбіжностей автоматизованого співставлення податкової звітності у розрізі контрагентів ТОВ “Юст-7” та ТОВ “Експрес”).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ “Д-Карт”.

В ході судового розгляду було встановлено, що у жовтні 2007 року позивач отримав від ТОВ “Д-Карт” товар, згідно видаткових накладних № 970 від 01.10.2007 року на суму 47122,96 грн. ( у т.ч. ПДВ 7853,83 грн.), № 986 від 07.10.2007 року на суму 42463, 44 грн. ( у т.ч. ПДВ 7077,24 грн.), № 978 від 02.10.2007 року суму 146173,44 грн. ( у т.ч. ПДВ 24362,24 грн.). Витрати на придбання товару віднесено до складу валових витрат у 4 кварталі 2007 року на загальну суму 235759,84 грн., що зумовило формування податкового кредиту на суму 39293,31 грн.

Відповідач, він же апелянт по справі, наполягає на безтоварному характеру задекларованих позивачем господарських операцій з ТОВ «Д-Карт», зважаючи на відсутність підтвердження руху товару від продавця до покупця (товаро-транспортні накладні, первинні бухгалтерські документи щодо прийняття, оприбуткування та відвантаження товаро-матеріальних цінностей), а також необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів).

Суд першої інстанції, задовольняючи в цій частині вимог адміністративний позов ФОП ОСОБА_1, виходив з того, що позивачем надані необхідні первинні документи, що підтверджують взаємовідносини з даним товариством: видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові касові ордери. За висновками суду, позивач правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки податкові накладні ТОВ «Д-Карт» містять всі необхідні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” та не має жодних порушень порядку її заповнення. Також, ТОВ “Д-Карт” на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстроване як платник податку на додану вартість, мало відповідне свідоцтво платника ПДВ, угода між позивачем та ТОВ “Д-Карт” недійсною не визнавалась.

На думку колегії суддів, перелік доказів, на які посилається суд першої інстанції, є обовязковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту, а ухвалюючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, ДПІ виходила з того, що позивач не придбавав товар, оскільки не надав докази фактичного їх отримання, транспортування, стверджуючи про нікчемність правочину.

Виходячи із сутності заперечень проти позову, суд повинен був витребувати від ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що відомості, наведені у податкових накладних, не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись ч. 4 та ч. 5 ст. 11 КАС України, зобовязаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Доказами є будь-які фактичні дані, що встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За допомогою цих процесуальних інструментів могли бути перевірені письмові докази, на які посилався позивач і які оспорював відповідач.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обовязків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які виготовляли цей документ, так і шляхом кримінального переслідування у випадку наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З метою усунення зазначеної неповноти судового розгляду колегією суддів було витребувано у позивача докази на підтвердження реальності здійснених господарських операцій та з метою усунення суперечностей наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Проте, будь-яких додаткових документів на спростування доводів апеляційної скарги про безтоварність здійснених господарських операцій, зокрема щодо підтвердження транспортування товару (товарно-транспортна накладна чи інші відповідні документи перевізника), його збереження (наявність складських приміщень, відображення обліку отриманого товару на складі, збереження у іншого субєкта підприємницької діяльності за укладеним договором), подальшої реалізації (яким чином відбувалося відвантаження товару та його транспортування) позивачем не надано.

Відповідно до даних акту перевірки у позивача відсутні у власності чи користуванні будь-які складські та офісні приміщення. Орендованих транспортних засобів у позивача за період, що перевірявся, не було. Договорів на транспортування товару в цей період позивачем не укладалось. У власності позивача був лише легковий автомобіль «ОPEL Kadet», реєстраційний номер НОМЕР_1. Підприємницька діяльність здійснювалась позивачем самостійно, без використання праці найманих працівників.

Крім цього, згідно відомостей Єдиного державного реєстру 15.08.2008 року було внесено запис про наявність судового рішення про порушення справи про банкрутство ТОВ «Д-Карт», а 02.09.2008 року про наявність судового рішення про визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, 17.11.2008 року про припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що у справі відсутні належні докази на підтвердження реальності задекларованих позивачем господарських операцій з ТОВ «Д-Карт» у жовтні 2007 року за податковою накладною ТОВ «Будівельне подвір`я» від 30.09.2008 року № 597 (безтоварність операції).

Дії позивача зі сплати постачальнику коштів за товар (готівковим шляхом) без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «поставка товарів», яке викладено в п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та поняття “продажу товарів”, яке визначено в пункті 1.31 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення цієї статті ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про нікчемність (недійсність) господарських зобовязань між позивачем та ТОВ «Д-Карт», оскільки вважає, що вони укладені лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлені договором купівлі-продажу, та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ.

Посилання суду на те, що позивач виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження його розміру, не може бути взяте до уваги у вирішуваному спорі в разі встановлення фіктивності договору та створення умов для безпідставного відшкодування з бюджету ПДВ.

Таким чином, в ході судового розгляду найшли своє підтвердження доводи ДПІ про безтоварність операцій, тому визначення позивачем за такими операціями податкового кредиту є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку позивача у справі податкової накладної, яка за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” та ТОВ “Технобудсервіс”, а також ПВКП «Комплект-Автоматика», ТОВ «Алмит-М».

В ході судового розгляду було встановлено, що 08.10.2007 року позивач отримав грошові кошти від ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” у сумі 52226,58 грн., проте до складу податкових зобовязань за жовтень 2007 року відніс лише суму податку на додану вартість у розмірі 3512,55 грн., відповідно до виписаної на адресу ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” податкової накладної № 27 від 02.10.2007 року на загальну суму 21075,29 грн.

Відповідач вважав, що позивачу слід донарахувати податкові зобовязання у розмірі 5191,88 грн. з решти отриманих від ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” коштів у сумі 31151,29 грн. (52226,58 грн. - 21075,29 грн.)

Суд першої інстанції, приймаючи рішення на користь позивача, вважав, що отримані 08.10.2007 року від ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” кошти у сумі 52226,58 грн. були оплатою за товар отриманий відповідно до видаткової накладної № 26 від 04.09.2007 року, тому сума податку на додану вартість була віднесена до складу податкових зобов'язань по першій з події у вересні 2007 року. А наявна у матеріалах справи податкова накладна № 27 від 02.10.2007 року на загальну суму 21075,29 грн., виписана для ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика”, стосується іншої поставки товару, яка відбулась 02.10.2007 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів включення до податкових зобовязань позивача за вересень 2007 року зі сплати податку на додану вартість сум ПДВ (8704,43 грн.) за податковою накладною від 04.09.2007 року.

Крім цього, згідно даних акту попередньої перевірки, станом на 01.10.2007 року у позивача відсутня дебіторська та кредиторська заборгованість по підприємству ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика”.

Аналогічні обставини склалися по господарських операціях позивача з ТОВ “Технобудсервіс”. Так, 15.10.2007 року позивач отримав грошові кошти від ТОВ “Технобудсервіс” у сумі 10378,58 грн.

За висновками суду першої інстанції вказані грошові кошти були оплатою за товар отриманий відповідно до видаткових накладних від 15.09.2007 року та 29.09.2007 року, та податкових накладних № 10\45 від 15.09.2007 року на суму 4349,23 грн. та № 10\91 від 29.09.2007 року на суму 6029,34 грн., тому сума податку на додану вартість була правомірно віднесено до складу податкових зобов'язань (по першій з подій) у вересні 2007 року.

Проте, доказів включення до податкових зобовязань позивача за вересень 2007 року зі сплати податку на додану вартість сум ПДВ за вказаними вище господарськими операціями з ТОВ “Технобудсервіс” суду не надано. За даними акту попередньої перевірки станом на 01.10.2007 року у позивача відсутня дебіторська та кредиторська заборгованість по підприємству ТОВ «Технобудсервіс».

Також, колегія суддів зауважує, що у справі відсутні докази реальності здійснених позивачем господарських операцій (факт наявності товару) у вересні 2007 року з ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” та ТОВ “Технобудсервіс”, з огляду на відсутність у позивача необхідних умов для здійснення такої діяльності (про що зазначалося вище).

Крім того, будь-які обґрунтування неправомірності донарахування відповідачем податкового зобовязання позивачу за здійсненими господарськими операціями з ПВКП «Комплект-Автоматика» у жовтні 2007 року на суму 12245,39 (у тому числі ПДВ 2040,90 грн.) та ТОВ «Алмит-М» у грудні 2007 року на суму 22605,12 грн. (у тому числі ПДВ 3767,52 грн.) судове рішення не містить.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, при перевірці правильності визначення податкових зобовязань відповідачем було достовірно встановлено, що на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 надійшли 01.10.2007 року грошові кошти у розмірі 15000 грн. від ПВКП «Комплект-Автоматика» та 28.12.2007 року 22605,12 грн. від ТОВ «Алмит-М», як покупців. Доходи, отримані позивачем від зазначених контрагентів, підтверджені відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів.

Таким чином, зважаючи на приписи п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач правомірно визначив виникнення у позивача податкових зобовязань зі сплати податку на додану вартість за наслідками отриманих у жовтні та грудні 2007 року від ТОВ “Полтава-Газмонтажавтоматика” та ТОВ “Технобудсервіс”, «Комплект-Автоматика» та ТОВ «Алмит-М», сум в оплату товарів, що підлягали поставці.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ “Юст-7” та ТОВ “Експрес”.

Відповідач, на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість у розрізі контрагентів за серпень 2008 року та вересень 2008 року, зробив висновок щодо розбіжностей по податковому кредиту між позивачем та ТОВ “Юст-7” та ТОВ “Експрес” у серпні 2008 року на суму податку на додану вартість - 57752,11 грн. та у вересні 2008 року на суму податку на додану вартість -109740,10 грн.

Суд першої інстанції, стверджуючи про неправомірність дій відповідача по донарахуванню податкових зобовязань, виходив з того, що позивач не мав правовідносин з вказаними контрагентами, а відомості Додатку № 5 до поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість є помилковими, які він виправив самостійно надавши до податкового органу уточнені Додатки № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість “Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за серпень 2008 року та вересень 2008 року, шляхом направлення в електронному вигляді 16.12.2008 року, потім повторно 17.12.2008 року, про що свідчить поштова квитанція від 18.12.2008 року.

Суд сприйняв за фактичні обставини справи наявність господарських взаємовідносин позивача у лютому 2008 року з ТОВ “Техенергоресурс” (код ЄДРПОУ: 34566972) та ТОВ “Електроспецтех” (код ЄДРПОУ: 34688962), а не з ТОВ “Юст-7” та ТОВ “Експрес” у серпні-вересні 2008 року на такі самі суми задекларованих господарських операцій, обґрунтовуючи це наявністю первинних документів (договори, видаткові накладні, податкові накладні, розрахункові документи).

Проте, суду не було надано доказів, що суми податку на додану вартість, пов'язані з придбанням товарів у вищевказаних контрагентів, не були включені позивачем до складу податкового кредиту у раніш поданих ним до відповідача деклараціях (за лютий 2008 року).

Також, подані позивачем 16.12.2008 року уточнення Додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за серпень та вересень 2008 року в електронному вигляді мали вади (не були заповнені певні розділи та колонки, зокрема щодо періоду виписки податкових накладних), що зумовило присвоєння відповідачем таким уточненням статусу «до відома». Зазначенні уточнення були відкликані позивачем, про що свідчить заява позивача від 17.12.2008 року з проханням вважати їх недійсними.

17.12.2008 року позивачем повторно були надані уточнюючі Додатки № 5 податкових декларацій з ПДВ за серпень та вересень 2008 року в електронному вигляді, які були прийняті до відома відповідачем 18.12.2008 року (в день початку проведення перевірки позивача).

Зважаючи на значні обсяги здійснених господарських операцій з ТОВ “Техенергоресурс” та ТОВ “Електроспецтех”, колегія суддів вимагала надання позивачем доказів на спростування тверджень відповідача про безтоварний характер задекларованих операцій. Проте, позивачем не надано будь-яких підтверджень наявності у нього відповідних умов для здійснення задекларованих операцій з ТОВ “Техенергоресурс” та ТОВ “Електроспецтех”.

Крім цього, в ході перевірки було встановлено, що витрати, повязані з придбанням товарів по наданим податковим накладним ТОВ “Техенергоресурс” та ТОВ “Електроспецтех” у книзі обліку доходів та витрат не відображались. Реєстри отриманих податкових накладних позивачем не ведуться. Залишків нереалізованого товару у позивача на момент проведення перевірки не було.

Таким чином, відсутність оригіналів податкових накладних ТОВ “Юст-7” та ТОВ “Експрес” по задекларованим господарським операціям у серпні-вересні 2008 року, доказів реальності здійснених господарських операцій з ТОВ “Техенергоресурс” та ТОВ “Електроспецтех”, свідчить про відповідність висновків відповідача вимогам п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2008 року сум податку на додану вартість у розмірі 57752,11 грн. та у вересні 2008 року у розмірі 109740,1 грн.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2007 року суми компенсації вартості отриманого від ТОВ “Д-Карт” товару на суму 235759,84 грн.

Суд першої інстанції, скасовуючи податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000131720/0 від 06.02.2009р. про донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності в розмірі 29005,64 грн. виходив з того, що позивач діяв у відповідності до вимог Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. В обгрунтування зазначених висновків суд посилається на відсутність у позивача на момент проведення перевірки залишків товарно-матеріальних цінностей та відсутність порушень нарахування ним валового доходу, стверджуючи про фактичне придбання позивачем товару у ТОВ “Д-Карт” з подальшою реалізацією.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на відсутність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності зазначеної частини позовних вимог.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», положення якого продовжують діяти і після набрання з 01.01.2004 р. чинності Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. з урахуванням положень пункту 9.12. статті 9 цього Закону.

Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. з урахуванням відповідних обмежень і особливостей стосовно фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.

Склад валових витрат наведено у пункті 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з цим пунктом до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням певних обмежень (п.5.2. ст. 5 цього Закону).

Згідно підпункту 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначалося вище, колегія суддів дійшла до висновку про нікчемність (недійсність) господарських зобовязань між позивачем та ТОВ «Д-Карт», оскільки вважає, що вони укладені лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлені договором купівлі-продажу, та з метою одержання доходу за рахунок податкової вигоди.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на податкових та видаткових накладних ТОВ «Д-Карт». Будь-яких інших документів первинного бухгалтерського обліку на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Д-Карт» позивачем не було надано.

На думку колегії суддів, здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарських операцій від складання первинних документів, які передбачені законодавством про первинний облік, тому суду слід було звернути увагу на доводи відповідача щодо відсутності у позивача, на момент проведення перевірки, необхідних документів бухгалтерського обліку, що є одним зі свідчень нездійснення ним задекларованих господарських операцій.

Зокрема, відсутні докази дотримання позивачем вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року № 293/1318) щодо виданих довіреностей на отримання товару, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568) щодо отримання та перевезення, зберігання товару.

Таким чином, є обґрунтованими доводи апелянта про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2007 року суми компенсації вартості отриманого від ТОВ “Д-Карт” товару на суму 235759,84 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм податкового законодавства призвели до неправильно вирішення справи на користь платника податку, тому прийняте судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. п. 3, 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2009р. по справі№2-а-41468/09/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволенні позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 0000141720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 329614 грн. та № 0000131720/0 від 06.02.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб - суб"єктів підприємницької діяльності в розмірі 29005,64 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Філатов Ю.М.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Гуцал М.І. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 22.03.2010 р.