Рішення № 97827522, 26.04.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/1634/15-ц

№ провадження 2/208/1568/21

РІШЕННЯ

Іменем України

26 квітня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.

За участю: секретаря судового засідання – Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором», -

встановив:

1. Суть спору.

В провадження Заводського районного суду м. Дніпродзержинська звернувся представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором», в якій просить суд:

стягнути солідарно з Відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТКБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 62747,42 доларів США, що за курсом 15,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.01.2015 року (на час звернення до суду) складає 997056,44 грн. за кредитним договором: № DZF0G100772120 від 04.09.2007 року, яка складається з наступного:

- 16321,55 долар США – заборгованість за кредитом;

- 12305,07 долар США – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1829,70 долар США – заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 29288,14 долар США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;

- 15,73 долар США – штраф (фіксована частина);

- 2987,22 долар США – штраф (процентна складова).

Позовні вимоги вмотивовано тим, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач-1) 04,09.2007 року уклали кредитний договір DZF0G100772120 (надалі - Договір). Згідно договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу - 1 кредит у розмірі 19200,00 доларів США на термін до 03.09.2027 p., а Відповідач - 1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач-1 повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором. Відповідач - 1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 19200,00 доларів США. Відповідач-1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Відповідач-1 станом на 27.01.2015 року мас заборгованість - 62747,42 доларів США, яка складається з наступного: 16321,55 долар США – заборгованість за кредитом; 12305,07 долар США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1829,70 долар США – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 29288,14 долар США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 15,73 долар США – штраф (фіксована частина); 2987,22 долар США – штраф (процентна складова). Розрахунок суми заборгованості додається.

В забезпечення виконання зобов`язання за Договором DZF0GI00772120 між ПАТ КБ «ГЇРИВАТБАНК» та нижче вказаними фізичними особами було укладено Договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 (надалі – Відповідач – 2 ) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором Відповідача – 1, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Відповідно до умов Договору поруки, а саме п. 5, Позивачем було направлено на адресу Відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за Договором DZF0G100772120.

Згідно з п.6 Договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. Приймаючи до уваги, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники; предметом спору є однорідні права та обов`язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки, з метою здійснення принципу процесуальної економії, вважаємо за доцільне об`єднати позовні вимоги Позивача до кількох Відповідачів в одній позовній заяві. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Оскільки відповідачі порушують взяті на себе зобов`язання щодо виконання умов вищевказаного договору, позивач вимушений звернутись до суду з цим позовом.

2. Позиція учасників справи.

Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування позивача на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК».

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить суд справу розглянути у його відсутності та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, судова повістка - виклик направлена відповідачам на останню відому суду адресу і в силу ст.131 ЦПК України вважається доставленою, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідачів неповажними; є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачами відсутня, що дозволило суду ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Малюк О.П. в судове засідання не з`явились, надали до суду заяву в якій заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у повному обсязі, не заперечували проти розгляду справи без їх участі, надали відзив на позовну заяву, який було долучено до матеріалів справи, в якому зазначили, що дійсно, 04.09.2007 р. між позивачем, ПриватБанком та Відповідачем – 1 ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DZF0G100772120, відповідно до якого вона отримала 16000,00 доларів США на купівлю квартири у вигляді не відновлюваної лінії, а також у розмірі 3200,00 доларів США - на сплату страхових платежів, на строк до 03.09.2027 р. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, а також щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту. Щомісячний платіж складає 210,04 доларів США в період сплати з «20» по «25» число кожного місяця. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. між ПриватБанком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., згідно якого Відповідач-1 надала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. 04.09.2007 р. і зареєстрованого в реєстрі за № 4446. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. між ПриватБанком та ОСОБА_2 04.09.2007 р. був укладений договір поруки.

04.10.2012 р. Заводським районним судом м. Дніпродзержинська було винесено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. Рішення набрало чинності 15.10.2012 р. На підставі вищевказаного рішення Позивач продав вищевказану квартиру і гроші мав направити в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, але в позовній заяві взагалі про це не зазначає. З аналізу розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, вбачається, що 23.05.2013 р. в рахунок погашення заборгованості за процентами було внесено 8334,94 доларів США. Інших платежів внесено не було. Таким чином це гроші, направлені Позивачем після продажу квартири в рахунок погашення заборгованості за процентами.

Також Відповідач -1 не погоджується зі стягненням заборгованості за процентами у розмірі 12305,07 доларів США, вважає незаконним підвищення процентної ставки з 12% річних до 14,04% річних, яке ПриватБанк здійснив в односторонньому порядку 25.11.2008 p., у зв`язку з чим зазначає наступне: відповідно до п.2.3.1 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).

При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Позивач в односторонньому порядку змінив умови договору шляхом збільшення процентної ставки, не повідомивши про це відповідачів, не надав до суду докази про вручення Відповідачу-1 та Відповідачу-2 письмових повідомлень про зміну умов кредитного договору.

Крім того, п.7.4 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. передбачено, що згідно ст.212 ЦК України при порушенні Позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Річний розмір відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту, становить 2,46%*12=29,52%, згідно розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, з 06.10.2008 р. річна процентна ставка за прострочку складає не 29,52%, як передбачено п.7.4 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007p., а 29,56%. Таким чином, Позивач просить стягнути з відповідачів розмір процентів, нарахований в більшому розмірі, ніж передбачений умовами кредитного договору.

Відповідач-1 не погоджується зі стягненням заборгованості за комісією у розмірі 1829,7 доларів США, у зв`язку з чим зазначає наступне: правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс 16 передбачено наступне: відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). А щомісячна комісія за надання фінансового інструменту, нарахована Позивачем за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., якраз і є платежами, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Відповідач-1 не погоджується зі стягненням заборгованості за пенею у розмірі 29288,14 доларів США, у зв`язку з чим зазначає наступне: у відповідності до п.23 ст.1 Закону України «Про захист .прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 p., діючій на момент укладання кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., споживчий кредит — кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. За ч.І ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 p., договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Пунктом 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 р. передбачена заборона кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. З аналізу розрахунку заборгованості вбачається, що Позивач просить стягнути заборгованість за пенею у розмірі 29288,14 доларів США за період з 04.12.2008 р. по 27.01.2015 p., нараховану більше, ніж за 7 років. Відповідач вважає, що відносно стягнення заборгованості за пенею за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. минув строк позовної давності, передбачений ст.258 ЦК України.

Крім того, з наданого Позивачем розрахунку заборгованості неможливо порахувати розмір заборгованості за пенею в межах строку спеціальної позовної давності за останній рік, тобто за період з 27.01.2014 р. по 27.01.2015 p., з причини відсутності в графі «Дата» періоду 2014 року: передостанньою вказана дата 29.11.2013 p., а останньою - 27.01.2015 р.

Відповідач-1 вважає, що позовна вимога Позивача стосовно стягнення штрафів (фіксованої частини і процентної складової) є незаконною, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Тому просить суд Відмовити Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог за позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки в повному обсязі.

Крім цього представник позивача адвокат Малюк О.П. подала до суду заяву в якій просить суд застосувати строк позовної давності звернення позивачем до суду, свою заяву обґрунтовує наступним що останній платіж у розмірі 87,89 доларів США в рахунок погашення заборгованості за пенею був здійснений нею 07.04.2011 року. З вказаної дати по теперішній час відповідачі не вчиняли жодної дії щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією, пенею та штрафами як особисто, так і через своїх представників. Однак з аналізу розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, вбачається, що 28.05.2013 року в рахунок погашення заборгованості за пенею надійшли кошти у розмірі 8334,94 доларів США після реалізації Позивачем квартири, що була предметом іпотеки і належала Відповідачу-1. Цей платіж здійснювали працівники ПриватБанку, а не Відповідач-1 особисто чи через свого представника. Цей факт Позивач не заперечує. Таким чином, Відповідач-1 вважає, що стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 року сплинув строк позовної давності 07.04.2014 року. Позивач звернувся з позовною заявою до суду тільки 26.02.2015 року - через десять місяців після спливу трьох річного строку загальної позовної давності. Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 3,4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

26 лютого 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Заочним рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська, Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року, був задоволений позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Ігітової Олени Володимирівни, ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» в повному обсязі.

16.01.2017 року Відповідач – 1, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд вище зазначеного заочного рішення.

Ухвалою від 17 січня 2017 року заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» було скасовано, та справу призначено до попереднього розгляду в загальному порядку.

07.11.2018 року Представником Відповідача – 1, ОСОБА_1 , адвокатом Малюк О.П. подано через канцелярію суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 21 травня 2019 року було закрито підготовче провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором», призначив справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні

05.03.2020 року 07.11.2018 року Представником Відповідача – 1, ОСОБА_1 , адвокатом Малюк О.П. подано через канцелярію суду заяву про застосування позовної давності.

23.04.2021 року Представником позивача до суду надана заява про розгляд справи за його відсутності, на заявлених позовних вимогах наполягає в повному обсязі не заперечує проти винесення рішення.

26.04.2021 року Представником Відповідача – 1, ОСОБА_1 , адвокатом Малюк О.П. подано заяву про розгляд справи за відсутності Відповідача – 1 та її представника, проти заявлених позивачем вимог заперечують повністю, просять суд при винесенні рішення врахувати наданий відзив, застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

04.09.2007 р. між позивачем, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» , правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та Відповідачем – 1, ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DZF0G100772120, відповідно до якого Відповідач – 1 отримала 16000,00 доларів США на купівлю квартири у вигляді не відновлюваної лінії, а також у розмірі 3200,00 доларів США - на сплату страхових платежів, на строк до 03.09.2027 р. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, а також щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту.

Щомісячний платіж за вказаним договором складає 210,04 доларів США в період сплати з «20» по «25» число кожного місяця.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. між позивачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та Відповідачем – 1, ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., згідно якого Відповідач-1 надала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. 04.09.2007 р. і зареєстрованого в реєстрі за № 4446.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. між позивачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та Відповідачем – 2, ОСОБА_2 , 04.09.2007 р. був укладений договір поруки.

04.10.2012 р. Заводським районним судом м. Дніпродзержинська було винесено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р.

Рішення набрало чинності 15.10.2012 р. На підставі вищевказаного рішення Позивач продав вищевказану квартиру.

З розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, вбачається, що 23.05.2013 р. в рахунок погашення заборгованості за процентами було внесено 8334,94 доларів США. Інших платежів внесено не було. Таким чином це кошти направлені Позивачем після продажу квартири в рахунок погашення заборгованості за процентами.

З розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, вбачається, що останній платіж у розмірі 87,89 доларів США в рахунок погашення заборгованості за пенею був здійснений Відповідачем -1 07.04.2011 року.

З 07.04.2011 року по теперішній час відповідачі не вчиняли жодної дії щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією, пенею та штрафами як особисто, так і через своїх представників.

28.05.2013 року в рахунок погашення заборгованості за пенею надійшли кошти у розмірі 8334,94 доларів США після реалізації Позивачем квартири, що була предметом іпотеки і належала Відповідачу – 1. Цей платіж здійснено Позивачем, а не Відповідачем – 1 особисто чи через свого представника, цей факт Позивач не заперечує.

Таким чином, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 року сплинув строк позовної давності 07.04.2014 року, натомість Позивач звернувся з позовною заявою до суду лише 26.02.2015 року, тобто через десять місяців після спливу трьохрічного строку загальної позовної давності.

5. Застосоване судом законодавство та висновки суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Частиною першою ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно частини першої ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При вирішенні справи суд приймає до уваги приписи частини четвертої 263 Цивільного процесуального кодексу України, в якій зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо стягненням заборгованості за процентами у розмірі 12305,07 доларів США, суд приходить висновку, що підвищення процентної ставки з 12 % річних до 14,04 % річних, відбулося Позивачем в односторонньому порядку 25.11.2008 p., оскільки відповідно до п.2.3.1 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Відповідно до вимог ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання, при цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із ч.3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права Банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N1155 (далі - Правила), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, сектограма, дрібний пакет, мішок "М"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з п. 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім`ї за умови пред`явлення ними документа, що посвідчує особу.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-57цс12 боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Натомість Позивач в односторонньому порядку змінив умови договору шляхом збільшення процентної ставки, не повідомивши про це відповідачів та не надав до суду доказів про вручення Відповідачу-1 та Відповідачу-2 письмових повідомлень про зміну умов кредитного договору.

Згідно п.7.4 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. передбачено, що згідно ст.212 ЦК України при порушенні Позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Річний розмір відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту, становить 2,46%*12=29,52%, не зважаючи на це згідно розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, з 06.10.2008 р. річна процентна ставка за прострочення складає не 29,52%, як передбачено п.7.4 кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007p., а складає 29,56%.

Таким чином, Позивач просить стягнути з відповідачів розмір процентів, нарахований в більшому розмірі, ніж передбачений умовами кредитного договору.

Щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1829,7 доларів США, суд прийшов наступного висновку, правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс 16 передбачено, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Таким чином щомісячна комісія за надання фінансового інструменту, нарахована Позивачем за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., і є платежами, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Щодо стягнення заборгованості за пенею у розмірі 29288,14 доларів США, суд прийшов до наступного у відповідності до п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 p., діючій на момент укладання кредитного договору № DZF0G100772120 від 04.09.2007 p., споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За ч.І ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 p., договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Пунктом 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 р. передбачена заборона кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Для окремих видів вимог статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)1.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що передбачено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З розрахунку заборгованості наданого Позивачем вбачається, що Позивач просить стягнути заборгованість за пенею у розмірі 29288,14 доларів США за період з 04.12.2008 р. по 27.01.2015 p., нараховану більше, ніж за 7 років, таким відносно стягнення заборгованості за пенею за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 р. минув строк позовної давності, передбачений ст.258 ЦК України.

Крім того, з наданого Позивачем розрахунку заборгованості неможливо порахувати розмір заборгованості за пенею в межах строку спеціальної позовної давності за останній рік, тобто за період з 27.01.2014 р. по 27.01.2015 p., з причини відсутності в графі «Дата» періоду 2014 року: передостанньою вказана дата 29.11.2013 p., а останньою - 27.01.2015 р.

Щодо стягнення штрафів (фіксованої частини і процентної складової) суд приходить висновку, що в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Позиція про неможливість подвійного притягнення до відповідальності викладена в Постанові Верховного Суду України № 6-2003цс15 від 21.10.2015 р. відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, слід зазначити і те, що Відповідачем – 1, в особі належним чином уповноваженого представника, адвокатом Малюк О.П., заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

По відношенню до заявленого клопотання, у контексті з доводами та відзивом Відповідача – 1 на позовну заяву, та відсутності клопотання Позивача про поновлення позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежем, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Така ж позиція з цього приводу викладена в Постанові Верховного Суду України № 6-1457цс1б від 09.11.2016року: до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Крім того, згідно позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України № 6-2104цс16 від 23.11.2016 року, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності

Постановою Великої Палати Верховного Суду України від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12 (14-10цс18), передбачено, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж у розмірі 87,89 доларів США в рахунок погашення заборгованості за пенею був здійснений Відповідачем – 1, 07.04.2011 року.

З 07.04.2011 року по теперішній час відповідачі не вчиняли жодної дії щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією, пенею та штрафами як особисто, так і через своїх представників.

Кошти у розмірі 8334,94 доларів США, які надійшли 28.05.2013 року в рахунок погашення заборгованості за пенею, були перераховані Позивачем після реалізації Позивачем квартири, що була предметом іпотеки і належала Відповідачу-1, тому суд не бере цей факт до уваги.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № DZF0G100772120 від 04.09.2007 року сплинув 07.04.2014 року, натомість Позивач звернувся з позовною заявою до суду тільки 26.02.2015 року - через десять місяців після спливу трьохрічного строку загальної позовної давності, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено представником Відповідача – 1, адвокатом Малюк О.П до ухвалення судом рішення.

6. Розподіл судових витрат між сторонами.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд –

ухвалив:

В задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції – Дніпровського апеляційного суду.

Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Позивач – Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса реєстрації: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 50 правонаступник Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, податковий код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ 14360570.

Відповідачі:

– ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

– ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя Івченко Т. П.