Рішення № 97813675, 16.06.2021, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2133/21

Провадження № 2/577/833/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.,

за участю секретаря

судового засідання Степаненко Л.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Конотопської міської ради про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, у якому просить стягнути з Виконавчого комітету Конотопської міської ради 30000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

На обґрунтування вимог у заяві зазначила, що 16.01.2021 року звернулася до відповідача із запитом про надання публічної інформації, однак відповіді не отримала. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Конотопської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 16.01.2021 року та дотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання такої інформації, а також зобов`язано Виконавчий комітет Конотопської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 16.01.2021 року та надати відповідь.

Вважає, що своїми діями відповідач завдав їй моральної шкоди, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій відповідача. Порушення її прав з боку суб`єкта владних повноважень викликало негативні емоції, внаслідок чого погіршилося самопочуття, з`явився пригнічений настрій.

Розмір моральної шкоди рахує виходячи із причинення у неї стан постійної психоемоційної напруги, важкості виконання повсякденних обов`язків, тимчасової відірваності від активного суспільно-політичного життя громади міста, зниження і нестійкості настрою, нервозності, дратливості, порушення сну, гіпертонічної кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Крім того, завдана моральна шкода, полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що їй довелося присвятити багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. Через притаманні їй особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості нехтування відповідачем під час здійснення розгляду її запиту сприймалося нею, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання. Отже, внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено стан душевної рівноваги, для відновлення якого доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим, була позбавлена можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, адже для цього потрібен виважений стан емоційного спокою. Доводилось додатково дисциплінувати себе, витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що щоденно позначається на її фізичному та моральному стані.

Гострота цих переживань підсилювались тим, що вона є інвалідом ІІ групи та має загострене почуття справедливості.

Обраховуючи суму моральної шкоди ОСОБА_1 виходить із розрахунку за кожен місяць порушеного права по 6000 грн. (розмір мінімальної заробітної плати для працездатних осіб у січні 2021 року), тобто за 5 місяців х 6000 = 30000.

Позивач у прохальній частині позовної заяви просить розгляд справи провести без виклику сторін (а.с. 17).

Відповідач подав відзив, у якому задоволенню позову заперечує, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтувала чим саме їй заподіяна моральна шкода, не вказала яких саме страждань вона зазнала та чим вони були обумовлені, не надала жодних доказів щодо наведених обставин. Доводи позивача про те, що завдана шкода спричинила негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного соціально-політичного життя громади міста є очевидно необґрунтованими, оскільки не містять будь-якої конкретизації та доказів. До того ж позивач не пояснила яким чином у неї, мешканки м.Черкаси, виникли сильні моральні страждання відсутністю інформації про вільні земельні ділянки у м.Конотопі Сумської області. А також не обґрунтувала яким чином дана інформація в принципі може стосуватися її законних прав та інтересів. Не надала доказів про наявність у неї у власності чи користуванні нерухомого майна або земельних ділянок у м.Конотоп. До того ж згідно вимог ст.ст. 175-178 ЦПК України не представила суду докази завдання їй моральних страждань, обґрунтовуючи розрахунок суми завданої шкоди та надаючи докази, що підтверджують обставини викладені в позовній заяві. Позивачем не надано жодного документу, що підтверджує факт погіршення її здоров`я.

Ухвалою суду від 13.05.2021 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

У ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

За приписами ст. 15 ЗУ «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Статтями 19, 20 вказаного Закону визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», ст. 31 Закону України «Про інформацію», ст.24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» при порушенні передбачених вказаними законами прав громадянина останній має право на відшкодування моральної шкоди (моральних збитків).

Відповідно до ч.5 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

За положеннями ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

З аналізу приписів ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності і ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" вбачається, що вказані органи (в т.ч. виконавчий комітет ради) згідно з їх компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Виконавчий комітет також залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у його фактичному володінні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.01.2021 року звернулася до Виконавчого комітету Конотопської міської ради із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м. Конотоп вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Відповідач отримав вказаний запит 19.01.2021 року, однак відповіді ОСОБА_1 не надав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Конотопської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 16.01.2021 року та дотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання такої інформації, а також зобов`язано Виконавчий комітет Конотопської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 16.01.2021 року та надати відповідь.

Отже, під час розгляду цієї справи ця обставина є встановленою і доведенню не підлягає.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст.ст.1173,1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України повинен враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, тлумачення ст.ст. 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, який бере участь у справі як відповідач.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відсутність розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а відтак не спростовує завдання моральної шкоди.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 750/6330/17.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть вказувати на заподіяння моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Як зазначив позивач, йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у стражданнях, яких він зазнав здійснюючи захист свого порушеного права, тим самим витрачаючи значні зусилля та свій час для його відновлення.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Суд вважає, що ОСОБА_1 доведено факт заподіяння їй протиправною бездіяльністю Виконавчого комітету Конотопської міської ради моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у відсутності належного та своєчасного реагування відповідачем на її запит, необхідності неодноразово звертатись до суду із заявами, внаслідок чого змінювався уклад життя позивача, який був змушений значну частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом. Протиправні дії відповідача в частині неналежного розгляду звернення позивача, викликали у неї психічне напруження у зв`язку з очікуванням відповіді, розчарування в діяльності народних обранців громади тощо.

Тому суд дійшов висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок не розгляду його звернення від 16.01.2021 року про надання публічної інформації.

Зважаючи на наведене, відповідальність за відшкодування моральної шкоди необхідно покласти безпосередньо на завдавача - Виконавчий комітет Конотопської міської ради, як виконавчий орган місцевого самоврядування, виходячи із правової позиції висловленої у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 459/274/17.

Верховний Суд зауважив, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідач це особа до якої пред`явлений позов для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно належним відповідачем є особа, яка порушила або не визнає права позивача.

Судом встановлено, що саме Виконавчий комітет Конотопської міської ради вчинив протиправне діяння (бездіяльність), яке призвело до моральних страждань позивача.

Водночас, відповідно до підпункту 2 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, то слід зазначити, що моральну шкоду необхідно стягнути з Виконавчого комітету Конотопської міської ради за рахунок місцевого бюджету цієї ради, виконавчим органом якої є відповідач - Виконавчий комітет.

Що стосується розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то суд зазначає наступне.

Як передбачено ч. 3ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правовідношення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При вирішенні даної справи і визначенні моральної шкоди судом враховуються положення п. 3, 5, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Відповідно до посвідчення Серії 12 ААБ № 128750 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.

З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на оформлення ОСОБА_1 запиту на інформацію у відповідності до положень чинного законодавства України, остання відповіді не отримала. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 30000 грн.

Позивач при визначенні розміру моральної шкоди застосовував, як величину, розмір однієї мінімальної заробітної плати в січні 2021 року 6000 грн. за кожен місяць завданої шкоди та просив стягнути сумарний розмір виходячи із кількості місяців заподіяння шкоди помножену на розмір мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди. Оскільки відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому не може бути засобом отримання доходу.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Визначаючи розмір моральної шкоди слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості моральних страждань у зв`язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду звернення, глибини та ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, враховуючи ступінь вини відповідача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 2 000 гривень, що є достатнім та співмірним із тривалістю порушених прав та характером завданої позивачу уповноваженим органом держави немайнової шкоди і буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.

Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси держави, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільства.

При цьому суд вважає розрахунок розміру моральної шкоди, зроблений позивачем, значно завищеним і таким, що не узгоджується з нормами цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись: ст.ст. 1 ч.1, 15, 13 ч.1 п.1, 25 ЗУ «Про звернення громадян», ст.ст. 13 ч.1 п.1, 19, 20, 24 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», ст.ст. 23 ч.ч.1,2, 1167 ч.1, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Конотопської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_1 2000 гривень на відшкодування моральної шкоди, а у прибуток держави судовий збір в розмірі 60 грн. 84 коп.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає в АДРЕСА_1 ).

Відповідач Виконавчий комітет Конотопської міської ради Сумської області, (адреса: м.Конотоп, пр.Миру, 8, ЄДРПОУ 04057971).

Суддя Кравченко В. О.