Рішення № 97810769, 26.05.2021, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1660/19

Провадження № 2/135/43/21

РІШЕННЯ

іменем України

26.05.2021 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області

у складі: головуючої судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Ступак Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ладижинська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

Позиція позивача.

28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом, у якому просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_3 здійснити перебудову самочинної прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 та облаштувати додаткові системи водовідведення, перенести самочинно збудовану споруду - дворову вбиральню та сміттєзбірник, розташованих за цією ж адресою, як збудованих та розміщених в порушення державних будівельних стандартів та санітарних правил.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона є власником земельних ділянок та житлового будинку із належними їй будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами на нерухоме майно. Власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , яка здійснила самочинне будівництво, а саме: збільшила фундамент навколо свого будинку, прибудувала до власної садиби цегельну стіну висотою приблизно до 3 м таким чином, що лівий фасад проходить по межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка належить позивачу на праві власності, без відступу передбачених законодавством України 1,0 м, також із порушенням протипожежної відстані між будинками.

При цьому питання будівництва в межах земельної ділянки обумовлюється насамперед вимогами нормативних документів в галузі будівництва та розробленою дозвільною документацією.

Вважає, що будівництво вище зазначеної прибудови до будинку здійснено відповідачем без належних дозвільних документів, а також із порушенням встановлених державних норм і стандартів. Таким самочинним будівництвом, здійсненим відповідачем, вочевидь порушені її права як власника сусідньої (суміжної) земельної ділянки, має місце повсякчас потрапляння всіх атмосферних опадів та стічних вод на належну їй земельну ділянку, а також затінення належної їй земельної ділянки.

Так, зокрема, зведений відповідачем фундамент з цегляною стіною на межі її земельної ділянки фактично збільшив планувальну відмітку території в межах смуги стоку поверхневих вод, унаслідок чого під час опадів поверхневі води накопичуються у куті земельної ділянки під її житловим будинком, що призводить до просідання ґрунту та поступового руйнування належного позивачу будинку, і зрештою, щільність забудови сприяє затіненню її земельної ділянки та з урахуванням стікання дощових опадів сприяє її зволоженості, що погіршує умови господарювання на ній.

Крім того, ОСОБА_3 споруджена цегляна дворова вбиральня, яка використовується за призначенням, на межі із земельною ділянкою, яка належить позивачу без дотримання встановлених чинним законодавством України санітарних норм та державних будівельних норм, оскільки відстань від вбиральні відповідача до її житлового будинку становить приблизно 7,0 м, що також, окрім іншого, з огляду на близьке розташування даної вбиральні до її житла створює дискомфорт внаслідок поширення неприємного запаху. Позаяк, сам факт порушення вимог санітарного законодавства України при спорудженні дворової вбиральні об`єктивно вказує на створення позивачу перешкод у здійсненні права користування та розпорядження її майном та порушення її права на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

До того ж вказане будівництво здійснено без згоди власника суміжної земельної ділянки (всупереч правилам добросусідства), без будь-яких погоджень із відповідними державними установами, що здійснюють контроль за будівництвом об`єктів будівництва. Стверджує, що також із порушенням діючих норм законодавства України, а саме СНіП і ДБН, організувала на межі із її земельною ділянкою, поруч із незаконно зведеною нею прибудовою до будинку стихійний сміттєзбірник, який дошкуляє позивачу та завдає перешкод у користуванні належною їй на праві власності землею: відповідач скидає в сміттєзбірник і залишки будматеріалів, і різного роду сумішей, які використовуються при будівництві, які в свою чергу розтікаються по її подвір`ї на саджанці, плодові кущі, дерева, залишки продуктів, приготованої їжі.

Позивач неодноразово скаржилася на дії відповідача, зверталася з відповідними заявами до органу місцевого самоврядування, до органів державного контролю, проте належного реагування вказаних органів не було та порушення її прав не усунуто.

Законність побудованої вбиральні не перевірено, бо відповідач, здійснюючи прибудову вказаної стіни, демонтувала дерев`яну огорожу, та за межові знаки, встановлені землевпорядною організацією. Прибудова, а також вбиральня відповідача та стихійний сміттєзбірник розташовані безпосередньо на межі із земельною ділянкою позивача, внаслідок чого всі стічні води, зокрема з даху, помиї із сміттєзбірника тощо зливаються прямо у її двір, де розташований садок, що призводить до вимивання ґрунту та зміни його якості.

Надлишок стіни відповідач так і не демонтувала попри взяті нею зобов`язання, про які зазначалося вище. Вимоги ж перенести дворову вбиральню та стихійний сміттєзбірник ОСОБА_3 ігнорує.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_3 своїми незаконними діями із самочинного будівництва повсякчас порушує умови життя позивача, створює перешкоди у користуванні належним їй на праві власності майном. Така невідповідність забудови завдає шкоди позивачу та підтверджує про наявність перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та порушення права позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Крім того, вважає, що діями відповідача ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка полягає у глибоких емоційних переживаннях з приводу створення перешкод у користуванні власним нерухомим майном, неможливості відновлення порушених прав через небажання ОСОБА_3 вирішувати вказані проблеми.

Враховуючи зазначене вище, просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_3 здійснити перебудову самочинної прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , та облаштувати додаткові системи водовідведення, перенести самочинно збудовану споруду - дворову вбиральню та сміттєзбірник, розташованих за цією ж за адресою, як збудованих та розміщених в порушення державно-будівельних норм та санітарних правил, а також стягнути з ОСОБА_3 на її користь 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_5 відзив на позов не подавала. Однак, подала до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначила, що позивач дізналася про порушення свого право ще в 2014 році під час розгляду в Ладижинському міському суді Вінницької області цивільної справи № 135/745/17 за позовом ОСОБА_3 до Ладижинської міської ради, третя особа ОСОБА_6 про скасування свідоцтв про право власності, рішення Ладижинської міської ради № 1047 від 03.09.2013. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем було пропущено строк, в межах якого вона могла заявити про порушення свого права, в зв`язку із чим відповідач просив суд застосувати строки позовної давності/

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

04.09.2020 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ладижинської міської ради подав на адресу суду клопотання про розгляд даної справи у їх відсутність. При вирішенні даного спору покладаються на розгляд суду (а.с. 84).

ІІІ. Пояснення учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2 додатково наголосила на тому, що жодного дозвільного документа на будівництво зазначених вище споруд ОСОБА_3 не отримано, тому вважає, що збудовані споруди є самочинним будівництвом. Вбиральня збудована навпроти вікон позивача порушує санітарно-епідемічні норми. Моральну шкоду позивач оцінила в розмірі 20 000 грн, оскільки вважає, що саме така сума буде достатньою.

Також висловила заперечення на заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності і на обґрунтування своєї позиції зазначила, що предметом позову в справі, що розглядається є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, тому позов є негаторним. Таким чином до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Щодо посилання відповідача на встановлений «земельний сервітут з ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,0020 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку», зазначає, що згідно з відповіддю виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 14.11.2019 за вих. № 6-07-М-548-1 позивачу повідомлено, що відділом інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ладижинської міської ради «було проведено перевірку об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами позапланового заходу інспекцією встановлено: що громадянка ОСОБА_3 , яка мешкає за вказаною вище адресою в ході проведення робіт змонтувала стіну будинку, що межує із громадянкою ОСОБА_1 довшою ніж це передбачено технічним паспортом на будинок. Усвідомлюючи свої дії ОСОБА_3 зобов`язувалася в найближчий час демонтувати надлишок стіни», чого, звісно остання так і не зробила. Представник позивача стверджуває, що має місце самочинне будівництво. Вважає, що таким самочинним будівництвом, здійсненим відповідачем, вочевидь порушені права позивача як власника сусідньої (суміжної) земельної ділянки, в тому числі, але не обмежуючись, має місце повсякчас потрапляння всіх атмосферній опадів та стічних вод на належну їй земельну ділянку, а також затінення належної на праві власності земельної ділянки.

Крім зазначеного вище, відповідачем споруджена цегляна дворова вбиральня, яка використовується за призначенням, на межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 , без дотримання встановлених чинним законодавство України санітарних норм та державних будівельних норм, а також всупереч правилам добросусідства, що об`єктивно вказує на створення ОСОБА_1 перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та порушення її права на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Представник позивача вказала, що відповідач із порушенням діючих норм законодавства України, а саме СНіП і ДБН, організувала на межі із належною позивачу ОСОБА_1 земельною ділянкою, поруч із незаконно зведеною нею прибудовою до будинку стихійний сміттєзбірник, який дошкуляє позивачу та завдає перешкод у користуванні власною землею.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала повністю та просила відмовити в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції вказала на те, що житловий будинок купила з підмурком, а вбиральня збудована на її земельній ділянці. Сміттєзбірника у неї немає, оскільки вона постійно платить відповідним службам і сміття вивозять. Будь-якої добудови житлового будинку вона не здійснювала, лише обклала цеглою з метою утеплення. На території позивача її будівель немає.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Орець Н.І. позовні вимоги також не визнала в повному обсязі та пояснила, що матеріали цивільної справи містять рішення про укладення земельного сервітуту між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . На виконання даного сервітуту ОСОБА_3 провела утеплення свого будинку, що не потребує ніяких дозволів. Зазначила, що сервітут не скасований та є діючим. Більш того, сама ОСОБА_1 дозволила провести роботи по утепленню будинку та в межах строку позовної давності не зверталась до суду про заборону таких робіт, про які дізналася ще у 2014 році. А звернулася до суду в 2019 році, майже ніж через 5 років з дня укладення Договору про сервітут. Статтею 257 ЦК України установлено, що загальна позовна давність встановлюється строком у три роки. Тому просила застосувати у даній цивільній справі сплив строку позовної давності та відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову у зв' язку із спливом строку позовної давності.

Крім того, ще однією підставою для відмови в задоволенні позову зазначила те, що позивачем не правильно застосовано матеріальне право, а саме ДБН 360-92 містобудування і забудова міських і сільських поселень 01.10.2019 скасований. Зараз діє новий ДБН - Б.2.2, -12 2019 планування та забудування. Згідно з Постановою КМУ М 406 від 07.06.2017 затверджений перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. В пункті 23 переліку будівельних робіт зазначено, що роботи з теплової ізоляції введених в експлуатацію житлових будинків (стін, даху, горища, технічного, цокольного, підвального поверхів), що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (CCI) та середніми (СС2) наслідками. Зазначила, що рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради № 122 від 10.03.2011 було винесено, але ОСОБА_3 не виготовляла будівельний паспорт і не здійснювала ніякої прибудови. Саме тому представником Ладижинської міської ради не складалась припис про усунення ОСОБА_3 порушених Правил благоустрою території м. Ладижин Вінницької області.

Вважає, що ОСОБА_3 мала право провести поліпшення теплоефективності власного будинку шляхом застосування цегли - як теплоізоляційного матеріалу. Обкладення житлового будинку цеглою без зміни площі житлового будинку не є його реконструкцією. Стіна як елемент будівлі, не зазнала ніякої реконструкції. Обкладення, цеглою проведено не більше геометричних розмірів житлового будинку. Такі роботи можна проводити без дозвільних документів, як це зазначені в пункті 1 переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію відповідно до Постанови КМУ № 406 від 07.06.2017 затверджений перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Також наголошує на тому, що відповідач ОСОБА_3 провела поточні роботи для укріплення зношеної стелі шляхом обкладення стіни цеглою, на старій відмостці житлового будинку з метою не втрати стіною своєї функціональності. Враховуючи зазначене вище просила відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 є власником земельних ділянок та житлового будинку із належними їй будівлями та житловими спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯО №560392, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1535 га (а.с.20).

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ №994283 вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га (а.с. 21).

З копії договору дарування житлового будинку від 22.12.1998 серія ААР №876146 вбачається, що ОСОБА_1 отримала в дар житловий будинок, житловою площею 13, 4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22).

Відповідач ОСОБА_3 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , що стверджується копією технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 26, 27); копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який сформовано 10.10.2013, №10652461 (а.с. 24-25); договором купівлі-продажу житлового будинку, з якого вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.1989 ОСОБА_8 продала ОСОБА_3 цілий житловий будинок зі всіма господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на присадибній земельній ділянці присадибних земель радгоспу-технікуму (а.с. 29-31).

Згідно з копією свідоцтва про право власності від 10.10.2013 та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №10652461 від 10.10.2013 вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0510600000:07:021:0159, розміром 0,0944 га, цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 (а.с. 23).

Згідно з копією свідоцтва про право власності від 10.10.2013 та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №10647691 від 10.10.2013 вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0510600000:07:021:0158, розміром 0,1 га, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.28).

Судом досліджено фотокартки спірних прибудов, а саме: за твердження позивача, добудованої стіни, сміттєзбірника, вбиральні (а.с.32-47).

З відповіді на запит, наданої ОСОБА_2 виконавчим комітетом Ладижинської міської ради №2-25-2455 від 25.09.2019 щодо надання інформації про видачу дозвільних документів на реконструкцію, будівництво чи капітальний ремонт громадянці ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 , виконавчий комітет Ладижинської міської ради повідомив, що рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради №122 від 10.03.2011 п. 3 було надано дозвіл ОСОБА_3 на одержання вихідних даних і виготовлення будівельного паспорту для будівництва прибудови розміром 8,0х6,5 м на власній земельній ділянці по АДРЕСА_2 . Інших дозвільних документів на реконструкцію, будівництво чи капітальний ремонт громадянці ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , виконавчим комітетом Ладижинської міської ради та відповідним органом ДАБК, не надавалось (а.с. 17).

Відділом інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ладижинської міської ради «було проведено перевірку об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами позапланового заходу інспекцією встановлено: що громадянка ОСОБА_3 , яка мешкає за вказаною вище адресою в ході виконання робіт по утепленню власного будинку шляхом обкладення стін силікатною цеглою - в ході проведення робіт змонтувала стіну будинку, що межує із громадянкою ОСОБА_1 довшою ніж це передбачено технічним паспортом на будинок.

Усвідомлюючи свої дії пані ОСОБА_3 зобов`язувалася в найближчий час демонтувати надлишок стіни». Зазначили, що законність побудованої вбиральні, перевірити не вдалося тому як жодна зі сторін не показала межових знаків встановлених землевпорядною організацією. Тому для того, щоб мати можливість точно та об`єктивно здійснювати заміри радили ОСОБА_1 звернутися до землевпорядної організації для відновлення межових знаків в натурі, що вбачається з копії відповіді виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 14.11.2019 №6-07-М-548-1, наданої ОСОБА_1 заступником міського голови Ткачуком О. (а.с. 10).

Відповідно до копії рішення №626 від 22.12.2009 про індивідуальне будівництво, вирішено надати дозвіл ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), на одержання вихідних даних і виготовлення будівельного паспорта для будівництва прибудови розміром 8,0х6,5 м на власній земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а.с. 18).

В документах фонду Ладижинської міської ради Вінницької області у рішенні №517 15 сесії 6 скликання від 04.09.2012 року значиться про укладення земельного сервітуту, а саме: укласти з громадянкою ОСОБА_1 постійний безоплатний сервітут на земельну ділянку шириною 1.0 м по АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , згідно фактичного обміру від 01.09.2011, що вбачається з архівної виписки №16-15/192 від 27.08.2020 (а.с. 115).

Судом досліджено матеріали цивільної справи №135/745/17 (провадження №2/135/37/18) за позовом ОСОБА_3 до Ладижинської міської ради, третя особа ОСОБА_1 про скасування права власності на нерухоме майно, зокрема, досліджено рішенням Ладижинської міської ради Вінницької області №517 15 сесії 6 скликання від 04.09.2012 було укладено постійний безоплатний земельний сервітут з ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,0020 га по АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку, згідно фактичного обміру від 01.09.2011 року, копія наявна в матеріалах цивільної справи (а.с. 116).

Разом з тим, судом досліджено копію акту встановлення межі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 01.09.2011 (а.с. 117).

VІ. Оцінка Суду.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осiб на земельнi дiлянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.

Разом з тим, за вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статей 13, 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (статті 79, 79-1 ЗК України).

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (стаття 103 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

За змістом частини першої статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав на земельну ділянку є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів (стаття 152 ЗК України).

Частиною першою статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної документації".

Положенням частини другої статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва або перебудову інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.

У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язана була довести факт самочинності будівництва, порушення її прав, як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту її прав у такий спосіб як перебудова.

Звертаючись до суду з вимогою про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_3 здійснити перебудову самочинної прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 посилалась на те, що самочинне будівництво відповідача ОСОБА_3 порушує її права, оскільки призвело до того, що зведений відповідачем фундамент з цегляною стіною на межі її земельної ділянки фактично збільшив планувальну відмітку території в межах смуги стоку поверхневих вод, унаслідок чого під час опадів поверхневі води накопичуються у куті земельної ділянки під її житловим будинком, що призводить до просідання ґрунту та поступового руйнування належного позивачу будинку, і зрештою, щільність забудови сприяє затіненню її земельної ділянки та з урахуванням стікання дощових опадів сприяє її зволоженості, що погіршує умови господарювання на ній.

Окрім того, ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_3 споруджена цегляна дворова вбиральня, яка використовується за призначенням, на межі із земельною ділянкою, яка належить позивачу без дотримання встановлених чинним законодавство України санітарних норм та державних будівельних норм, оскільки відстань від вбиральні відповідача до її житлового будинку становить приблизно 7,0 м, що також, окрім іншого, з огляду на близьке розташування даної вбиральні до її житла створює дискомфорт внаслідок поширення неприємного запаху, а також зведений ОСОБА_3 прибудований до будинку сміттєзбірник дошкуляє позивачу та завдає перешкод у користуванні належною їй на праві власності землею, оскільки відповідач ОСОБА_3 скидає в сміттєзбірник і залишки будматеріалів, і різного роду сумішей, які використовуються при будівництві, які в свою чергу розтікаються по її подвір`ї на саджанці, плодові кущі, дерева, залишки продуктів, приготованої їжі, а тому просить зазначені вище самочинно збудовані споруди перенести.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, за змістом наведених норм, лише порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту в судовому порядку

За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно вимог ч 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення права позивача, на яке вона посилалася, внаслідок прибудови ОСОБА_3 до житлового будинку АДРЕСА_1 цегельної стіни висотою приблизно 3 м, а також внаслідок спорудження вбиральні та сміттєзбірника.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відділом інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ладижинської міської ради було роз`яснено позивачу ОСОБА_1 , що законність побудованої вбиральні, перевірити не вдалося тому як жодна зі сторін не показала межових знаків встановлених землевпорядною організацією. Тому для того, щоб мати можливість точно та об`єктивно здійснювати заміри радили ОСОБА_1 звернутися до землевпорядної організації для відновлення межових знаків в натурі, що вбачається з копії відповіді виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 14.11.2019 №6-07-М-548-1, наданої ОСОБА_1 заступником міського голови Ткачуком О. (а.с. 10).

Отже, на час пред`явлення позову позивач ОСОБА_1 не вживала заходів для відновлення межових знаків, як було рекомендовано відділом інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ладижинської міської ради, а тому доказів того, що вбиральня відповідача та сміттєзбірник розташовані безпосередньо на межі із її земельною ділянкою суду також не надано.

Водн6очас, суд зауважує, що вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Не встановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

Зазначене узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

У спірних правовідносинах питання щодо визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж потребують спеціальних знань і мають бути підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи, однак позивач ОСОБА_1 не скористалася у встановлені законом процесуальні строки, правом на проведення земельно-технічної експертизи на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги, зокрема, на підтвердження конкретного розміру, конфігурації та місця зайняття відповідачем її земельної ділянки, хоча судом роз`яснювалось їй таке право під час підготовчого судового засідання. Тобто, порушення меж земельних ділянках (відстань, розміри та інше) належними засобами доказування позивачем не доведено.

За таких обставин позивач не довела факту порушення її прав самочинною забудовою, хоча захисту в судовому порядку з підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, підлягає лише тільки дійсне порушене право.

Крім того, під час вирішення справи про знесення самочинного будівництва суд має встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництва, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Аналогічне зазначено у правовій позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №522/5487/17, з якої вбачається наступне: «Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у зв`язку з його невиконання.

Отже, згідно вимог ст. 38, ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і ст. 376 ЦК України, орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов`язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з його невиконанням.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази про наявність будь-яких приписів щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, відсутні докази щодо того, чи відмовлялася відповідач ОСОБА_3 від перебудови та що така перебудова є технічно можливою. Окрім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні також і докази, яким саме шляхом необхідно зробити перебудову.

Що стосується строків позовної давності, то доводи відповідача з цього приводу є безпідставними, виходячи із наступного.

За положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому за загальним правило, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначене ст. 387 ЦК України й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначене ст. 391 ЦК України, тобто віндікаційний та негаторний позови.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена управі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовану господарську споруду. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Дані висновки суду повністю спростовують позицію відповідача ОСОБА_3 та її представника, викладену у заяві про застосування строку позовної давності та збігаються з позицією Верховного суду висловленою в постанові від 08.07.2020 по справі № 686/16196/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Окрім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то підстав для стягнення моральної шкоди немає.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, викладені вище норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення позивача, його представника, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову має бути відмовлено повністю, судовий збір у розмірі 760 грн 40 коп. необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ладижинська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).

Ім`я (найменування) сторін:

— позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

— відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Ладижинські Хутори Гайсинського району Вінницької області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 .

— третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Ладижинська міська рада, місцезнаходження: вул. Петра Кравчика, буд. 4, м. Ладижин, Вінницька область.

Суддя