Рішення № 97809648, 14.06.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19325/20

пр. № 2/759/1960/21

14 червня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Волошина А.О., Кучерук Н.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Ускова О.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2020 р. до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ПАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 12.03.2020 р. припинила трудові відносини з відповідачем, звільнившись з посади головного бухгалтера. У день звільнення відповідач не провів з нею повний розрахуно, в зв`язку з чим позивач просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за затримку при розрахунку в сумі 103 708,86 грн. В процесі розгляду справи позивачка зменшила суму середнього заробітку за час затримки розрахунку до 102 379,38 грн.

Ухвалою судді від 11.11.2020 року прийнято справу до провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з викладених у позові підстав та просив їх задовольнити, з підстав викладених в позові.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував частково, зазначивши при цьому, що кошти не були сплачено, оскільки підприємство перебувало в скрутному фінансовому становищі. Крім того, сума заявлена позивачем у позові є неспірмірною заявленим вимогам. Представником відповідача 10.12.2020 подано відзив (а.с.41-44).

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази надані сторонами, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 02.04.2019 р. (а.с.46), звільнена за угодою сторін з посади головного бухгалтера згідно наказу №16-к від 12.03.2020 р. (а.с.48).

Як вбачається з довідки ПАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал", останнє заборгувало позивачу на день її звільнення 6 299,65 грн., вказана сума не оспорювалась сторонами (а.с. 55).

Як встановлено в судовому засіданні, що і не оспорювалось учасниками процесу, а тому не підлягає доказуванню, відповідачем 06.04.2020 р., було частково сплачено заборгованість на суму 2552,48 грн. (а.с. 59), 3234,69 грн. - 04.06.2020 року, та 512,48 грн.- 08.07.2020 року (а.с. 61).

Таким чином встановлено, що остаточну суму заборгованості при звільненні ОСОБА_1 , відповідачем було погашено 08.07.2020 р.

Позивач, звертаючись до суду з даною заявою просить стягнути з відповідача середній заробітку за час затримку розрахунку за період з 12.03.2020 р. по 08.07.2020 р., на суму 103708,86 грн., при цьому позивачем розраховано середньоденну заробітну плату в розмірі 1651,68 грн. (а.с.5).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги наступні обставини.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. (Постанова від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц Верховний Суд. Велика Палата)

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 161/12771/15-ц).

Відповідачем на день звільнення позивача 12.03.2020 р. не проведено розрахунок в повному обсязі на день звільнення на суму 6299,65 грн., вказана заборгованість частково погашалась відповідачем та остаточно проведено виплату 08.07.2020 року, останній платіж становив 512,48 грн. (а.с.59-61).

Сума невиплати в день звільнення заробітної плати (6299,65 грн.) у шістнадцять разів перевищує суму середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яку позивач просить стягнути (102379,38 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6299,65 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Що стосується судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Згідно укладеногом між позивачем та адвокатом Забінською Г.В. , договору №29/2020 про надання правової допомоги від 23.072020 р., п. 4.1 отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі погодженого сторонами гонорару (а.с. 196), згідно детального опису робіт, складання позовної заяви становить 1000,00 грн, відповідь на відщзив - 1000,00 грн, представництво інтересів у суді 19.01.2021 р, та 16.03.2021 р. по 2000,00 грн. (а.с.197), а також надано квитанції до прибуткового ордеру на суму 6000,00 грн (а.с. 198).

Позивач просить стягнути судові витрати в розмірі на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінивши питання складності справи та обсяг наданої відповідачу адвокатом правової допомоги, дійшов висновку про те, що співрозмірним та справедливим є компенсація 4000,00 грн. витрат на правову допомогу, оскільки 19.01.2021 судове засідання не відбулось через перебування на лікарняному головуючого по справі (а.с.71).

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, та зважаючи на те, що позивач хоч і звільнена від сплати судового збору, однак сплатила судовий збір, суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 840,80 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 11, 12, 79-81, 133, 141, 258, 261, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Київськийелектротехнічний завод "Транссигнал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6299,65 грн. грн.,судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., а всього на загальну суму 11 140, 45 грн. (одиннадцять тисяч сто сорок гривень сорок п`ять копійок). В решті позовних вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2021.

Зазначити дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Київськийелектротехнічний завод "Транссигнал", код ЄДРПОУ 00260652, місцезнаходження: м.Київ, вул. Жилянська, 97.

Суддя Н.Д. Бабич