Рішення № 97797258, 22.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5662/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3003) (м. Одеса) (вул. Люстдорфська дорога, 7, м. Одеса, 65059) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії,–

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом (а.с.47-51) ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3003) (м. Одеса) (далі – в/ч 3003), в якому позивач просить:

– визнати протиправною бездіяльність відповідача – в/ч 3003, щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2007 року від базового місяця січень 2003 року, з 01 січня 2008 року по 30 листопада 2015 року від базового місяця січень 2008 року, з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року від базового місяця січень 2008 року та з 01 березня 2018 по 19.08.2019 року від базового місяця березень 2018 року;

– зобов`язати відповідача – в/ч 3003, нарахувати та виплатити йому – ОСОБА_2 , індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2007 року від базового місяця січень 2003 року, з 01 січня 2008 року по 30 листопада 2015 року від базового місяця січень 2008 року, з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року від базового місяця січень 2008 року та з 01 березня 2018 по 19.08.2019 року від базового місяця березень 2018 року.

Позивач зазначив, що проходив військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України у в/ч 3003 та звільнений зі служби з виключенням зі списків особового складу наказом №182 від 19.08.2019 року у зв`язку з закінченням строку контракту. У період проходження військової служби, з 01 січня 2003 року по 25 листопада 2019 року, позивач обіймав різні посади зі зміною свого посадового окладу. У період проходження служби йому за період з 01 січня 2003 року по 19 серпня 2019 року відповідач, в порушення Закону України №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон України №1282-XII) не проводив взагалі або проводив частково нарахування та виплату індексації грошового забезпечення йому – ОСОБА_1 .

Представником позивача зазначено, що письмовою відповіддю відповідача на адвокатський запит щодо нарахування індексації, відповідач не визнав порушень зі свого боку у відношення ОСОБА_1 та стверджує, що його дії є правомірними та такими, що відповідають вимогам законодавства України.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, такими, що порушують його права та вимоги Закону України №1282-ХІІ та Закону України 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон України №2011-XII), згідно з якими грошове забезпечення підлягає індексації. Просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 13.04.2021 року позов залишено без руху надано строк на усунення недоліків (а.с.42).

Ухвалою суду від 05.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.94).

04.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.105-108), у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Представником відповідача – в/ч 3003, зазначено, що індексації в рамках звернення до відповідача підлягає грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2004 - 2019 роки, так як з 2003 по 2004 роки позивач проходив військову службу у в/ч 3012. Перевіривши та проаналізувавши надані представником позивача особисті картки на грошове забезпечення відповідач вважає, що заборгованість з виплати індексації за період проходження служби ОСОБА_1 у в/ч 3003 складає 55 068,03 грн.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до записів послужного списку відносно позивача №Т-790992, проходив військову службу: з 01.07.2003 по 28.08.2004 у в/ч 3012, з 28.08.2004 по 19.08.2019 у в/ч 3003 (а.с.67-68).

Наказом командира в/ч 3003 від 28.08.2004 року №23о/с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника медичної служби.

Наказом командира в/ч 3003 від 19.08.2019 року №182 припинено (розірвано) контракт про проходження служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).

Відповідно до відомостей послужного списку, позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції з 03.01.2015 по 05.03.2015 р.р. (а.с.69). 02.06.2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій (а.с.55).

Представник позивача вважаючи, що не у повному обсязі нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за вказаний період служби 25.11.2020 звернувся до відповідача із адвокатським запитом та отримав відповідь від 08.12.2020 року із завіреними копіями довідок (а.с.12-13).

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби у в/ч 3003.

Частиною 1 статті 2 Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України №1282-ХІІ.

Згідно з статтею 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 2 ст. 5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року від 17.07.2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Однак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин не проведення розрахунку).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Суд вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.

Суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності в/ч 3003 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення у період з 28.08.2004 по 19.08.2019 року, про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 28.08.2004 по 19.08.2019 року, з урахуванням проведених виплат.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що позивач проходив військову службу у період з 01.07.2003 по 28.08.2004 у в/ч 3012, що є окремою юридичною особою та має код ЄДРПОУ, суд не вбачає підстав для задоволення викладених позовних вимог в частині вказаного періоду з 01.07.2003 по 28.08.2004 військової служби позивача, враховуючи також, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань вказаних вимог саме до в/ч 3003.

Згідно зі ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3003) (м. Одеса) (вул. Люстдорфська дорога, 7, м. Одеса, 65059, код ЄДРПОУ 25575799) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3003) (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині 3003 за період з 28.08.2004 по 19.08.2019 року.

Зобов`язати Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 3003) (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині 3003 у період з 28.08.2004 по 19.08.2019 року, з урахуванням проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва