
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
01 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/796/21
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Шембелян В.С.,
за участі секретаря судового засідання Пономарьової О.І.,
представника відповідача – Буніної А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Луганській області про стягнення середнього заробітку судді за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати та компенсації втрати доходів,
ВСТАНОВИВ:
19 лютого 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області (далі – відповідач), третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Луганській області (далі – третя особа), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1 а.с. 101-111), просить суд:
- стягнути в солідарному порядку зі Східного міжре гіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків ) та за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області, які виділяються на фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів Луганської області, на користь ОСОБА_1 заробітну плату (суддівську винагороду) у розмірі середнього заробітку судді Кам`янобрідського районного суду міста Луганська за час вимушеного прогулу, індексацію заробітної плати та компенсацію втра ти доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, починаючи з 08 січ ня 2002 року по дату прийняття рішення суду за цим позовом.
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що наказом в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції № 7 від 08.01.2002 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади судді Кам`янобрідського районного суду міста Луганська. Після звільнення позивач неодноразово намагався поновитися на роботі. Для цього письмово звертався з заявами до Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області про підготовку матеріалів для його обрання суддею безстроково, однак в цьому йому було відмовлено.
Позивач вважає, що звільнення його з посади судді здійснено з порушенням чинного законодавства: до закінчення строку, на який його було призначено суддею вперше указом Президента України, оскільки Луганське обласне управління юстиції передчасно підготувало та направило документи для обрання його суддею безстроково на адресу Верховної Ради України, яка не прийняла відповідного рішення, у зв`язку з чим позивача звільнено з займаної посади судді указом Президента України та відповідним наказом Луганського обласного управління юстиції.
Тому позивач просив суд оцінити протиправність обставин його звільнення.
Однак, в заявах у справі він неодноразово зазначав, що звернувся до суду саме за захистом свого права на отримання заробітної плати у вигляді середнього заробітку, та інших позовних вимог до суду не заявляє.
Тому і строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за період з дати звільнення - 08 січня 2002 року по дату постановлення рішення суду в цій справі – позивачем не пропущено в силу вимог ч.2 ст.233 КЗпП України.
Порушення права на працю позивача через незаконне звільненнястало підставою для протиправного, на його думку, вчинення посадовцями Луганського обласного управління юстиції (правонаступник - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)) бездіяльності в припиненні нарахування та виплати йому заробітної плати за посадою судді.
Також зазначив, що станом на 2002 рік фінансове забезпечення місцевих загальних судів покладалось на Луганське обласне управління юстиції, яке передало ці повноваження Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Луганській області. Тому позивач вважає, що відповідальність за ненарахування та невиплату заробітної плати за цим позовом мають нести обидві установи відповідачів: Територіальне управління державної судової адміністрації України в Луганській області та Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - солідарно.
Ухвалою суду від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с. 112-113).
Ухвалою суду від 17.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с. 3-4).
06.04.2021 на адресу суду від представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову з наступних підстав (т.1 а.с. 126-333). Він зазначає, що відповідно до частини першої ст. 31 Закону України “Про вищу раду юстиції” (редакція, чинна на момент виникнення спірних відносин) Вища рада юстиції за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Оскільки ОСОБА_1 був призначений Президентом України, відповідно до указу від 27.03.1998 № 227/98 то і рішення про звільнення останнього приймалось Президентом України (Указ Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001). На підставі вказаного Указу про звільнення та відповідно до законодавства того часу, зокрема п. 11 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції організовують в порядку, встановленому законодавством України, роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів. Тобто, Луганське обласне управління юстиції, діючи на підставі Законів та нормативно-правових актів законно та правомірно видало наказ про звільнення, підставою видачі якого був Указ Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001.
Відповідач звертає увагу суду, що в Указі Президента від 1998 року “Про призначення суддів” ОСОБА_1 було призначено на посаду судді в межах п`ятирічного терміну, тобто суддю можливо звільнити не після закінчення п`ятирічного строку, а в будь-який момент в період п`яти років, відповідно до законодавчої процедури. Тобто, це ще раз підтверджує той факт, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді відбулося правомірно.
Також, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначає про протиправність Указу Президента України № 227/98 від 27.03.1998 про призначення його на посаду судді в межах п`ятирічного терміну. В той же час, вказаний указ, який є актом індивідуальної дії, Позивач у встановленому законодавством строк не оскаржив, що свідчить про те, що ОСОБА_1 був згоден з даним указом та ніяких порушень його прав на той момент не вбачав.
Відповідач також зазначив, що як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач, зокрема, просить суд стягнути заробітну плату (суддівську винагороду) у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексацію заробітної плати та компенсацію втрати доходів, починаючи з 08 січня 2002 року, проте до суду Позивач звернувся 19.02.2021, через дев`ятнадцять років з моменту виникнення подій, з якими він пов`язує своє право звернення до суду (звільнення з посади судді за Указом Президента України), без обґрунтування у позовній заяві причин пропущення строку звернення до суду та зазначення підстав для його поновлення та не надання доказів на підтвердження наявності обставин, які суд може визнати як поважні причини пропуску строку звернення до суду в порядку статей 122-123 КАС України.
Також відповідач вважає, що не має жодної підстави для сплати Позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відповідно, індексації заробітної плати з огляду на те що звільнення Позивача відбулося на законних підставах, та Позивачем не доведено протилежне, оскільки в даному адміністративному позові Позивач не заявляє жодної вимоги про визнання наказу про звільнення не законним та поновлення на роботі. Разом з цим даних про те, що раніше були прийняті такі рішення Позивачем також не надано.
Вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки за своєю суттю середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку та не є заробітною платою, визначеною як періодичний платіж за виконану роботу, а тому компенсація, передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виплати не нараховується. Застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.10.2019 у справі № 500/5724/16-ц та від 28.03.2019 у справі № 569/14363/17.
Крім того, 12.04.2021 на адресу суду від представника Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області наданий відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з наступних підстав (т.1 а.с. 139-143). Відповідачем зазначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Також відповідач зазначає, що відомості нарахованої та виплаченої заробітної плати та інші первинні документи за період зазначеній позивачем знаходяться в зоні проведення АТО. Отримання архівної інформації за цей період унеможливлюється в зв`язку зі збройним конфліктом на окремих територіях Луганської області, в тому числі і в м. Луганську. ТУ ДСА України в Луганській області не має даних чи документів, законних підстав про поновлення позивача на посаді судді після звільнення. Такім чином ТУ ДСА України в Луганській області не порушувало прав позивача. ТУ ДСА України в Луганській області, як державний орган який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, згідно табелів обліку робочого часу та інших документів. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області не порушувало прав позивача. Дії ТУ ДСА України в Луганській області ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.
13.04.2021 та 27.04.2021 від позивача на електронну адресу суду надійшли відповіді на відзиви відповідачів ТУ ДСА України в Луганській області (т.1 а.с. 146-148, 157-169).
30.04.2021 на адресу суду від представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшло заперечення на відповідь на відзив (т.1 а.с. 217-221).
14.05.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення (т.1 а.с. 228-232), в якій зазначено, що при першому призначенні позивача на посаду судді Кам`янобрідського районного суду міста Луганська Президентом України, Луганським обласним управлінням юстиції щодо нього було складене та внесене подання з помилковим визначенням строку такого призначення – «в межах п`ятирічного строку» замість призначення «вперше строком на п`ять років». Позивач вважає, що був звільнений з посади судді з ініціативи власника або уповноваженого ним органу – з ініціативи Луганського обласного управління юстиції, без вчинення будь-якого правопорушення та значно раніше закінченого строку, на який його було призначено.
В судове засідання позивач не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Буніної А.П. надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд розглядає справу в порядку ст.205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Артемівським РВЛМУУМВС України в Луганській області 30 жовтня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , (т.1 а.с. 19,20), є внутрішьо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 17.08.2020 № 927-5000298037 (т.1 а.с. 22).
Пунктом 2 Указу Президента України від 27 березня 1998 року № 227/98 «Про призначення суддів» позивача ОСОБА_1 призначено в межах п`ятирічного строку суддею Кам`янобрідського районного суду м. Луганська (т.1 а.с. 23-25), а наказом начальника Управління юстиції в Луганській області № 18 від 01.04.1998 на підставі вказаного Указу Президента України його допущено до виконання обов`язків Кам`янобрідського районного суду м Луганська з 09.04.1998 (т.1 а.с. 26).
Секретаріат Вищої ради юстиції в листі від 09.01.2002 №П-042/05 повідомив позивачу, що рішення про внесення подання до Верховної Ради України щодо обрання ОСОБА_1 на посаду судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська безстроково Вищою радою юстиції 23.04.2001 не приймалось (т.1 а.с.46-47).
Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України від 05.07.2001 свідчить про те, що на обговорення та голосування 408 присутніх народних депутатів було поставлено питання про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська безстроково. За прийняття такого рішення проголосували 122 народних депутати, отже таке рішення не було прийняте (т.1 а. с. 30-41).
Вища рада юстиції України в рішенні №502 від 02.11.2001, розглянувши подання Міністерства юстиції України та висновок секції, встановила, що Верховна Рада України на засіданні 05.07.2001 відмовила ОСОБА_1 в обранні судею безстроково, та в нього закінчився строк повноважень. Тому було вирішено внести подання Президенту України щодо звільнення позивача ОСОБА_1 з посади судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено (т.1 а.с. 45).
Указом Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено (т.1 а.с. 56).
Наказом в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції№7 від 08.01.2002 на підставі Указу Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001 прийнято рішення про звільнення позивача з посади судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено (т.1 а.с. 48).
Листами від 31.03.2003 №281 та від 02.06.03 №563 Територіальне управління державної судової адміністрації відмовляло позивачу в підготовці матеріалів щодо обрання позивача суддею Кам`янобрідського районного суду м. Луганська, а також будь-якого місцевого районного (міського) суду безстроково через відсутність штатних посад в Кам`янобрідському районному суді м. Луганська та через відсутність підстав для такого обрання, оскільки позивач втратив статус судді, призначеного на посаду вперше (т.1 а.с.54,55).
Отже сторони визнають ту обставину, що позивача було звільнено з посади судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська на підставі Указу Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001 за наказом в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції №7 від 08.01.2002, і з 09.01.2002 по дату розгляду цієї справи в суді позивач не виконував обов`язки судді зазначеного суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами частини 1 статті 128 Конституції України (в чинній на час спрірних правовідносин редакції) перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Підпунктом 9 пункту 4 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції організовують в порядку, встановленому законодавством України, роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, що затверджене наказом Міністерства юстиції України N 33/5 від 01.06.98, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.1998 за N 359/2799 (в чинній на час спрірних правовідносин редакції) визначено, що управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань: проводить роботу щодо забезпечення кадрами районних (міських), міжрайонних (окружних) судів: здійснює добір, підготовку кандидатів на посади суддів; формує кадровий резерв на посади суддів, голів і заступників голів судів; представляє у встановленому порядку за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів кандидатури до призначення або обрання суддями; готує матеріали щодо призначення суддів на адміністративні посади голів та заступників голів судів, звільнення суддів з посад.
Згідно з вимогами пункту 3 цього Положення основними завданнями управління юстиції, крім інших, було на час виникнення спірних правовідносин і організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, районних (міських) судів, нотаріату, державної виконавчої служби, інших установ юстиції, експертне забезпечення правосуддя.
Відповідно до вимог пункту 9 цього Положення начальник управління юстиції несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління юстиції завдань і здійснення ним своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників начальника управління юстиції, керівників структурних підрозділів управління за керівництво окремими ділянками його діяльності, а також за роботу районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, підвідомчих установ та районних (міських) судів.
Таким чином, наказ в.о. начальника Луганського обласного управління юстиції№7 від 08.01.2002 прийнято на виконання Указу Президента України від 10.12.2001 № 1204/2001 про звільнення позивача з посади судді Кам`янобрідського районного суду м. Луганська, що відповідає вимогам ст.128 Конституції України в межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції організовують в порядку, встановленому законодавством України, роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, що затверджене наказом Міністерства юстиції України N 33/5 від 01.06.98.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово надавав тлумачення цієї нормі Конвенції, в тому числі й вимозі щодо розгляду справи «судом, встановленим законом», що означає – розгляд справи повноважним судом із дотриманням вимог національного законодавства щодо підсудності певної справи певному суду.
Так Європейським судом в пункті 28 рішення у по справі «Сокуренко і Стригун проти України» висловлено правову позиція, що дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Порушення судом, що розглядає справу, правил юрисдикції (підсудності), що визначена національним законодавством, призводить до висновків ЄСПЛ про протиправність рішення такого суду, а отже й порушення прав позивачів з боку держави.
Таким чином, аналізуючи вимоги ч.2 ст.9 КАС України та вимоги ч. 1 ст.6 Європейської конвенції, суд дійшов висновку, що можливість суду виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача в адміністративному судочинстві обмежена правилами юрисдикції (підсудності) справи, що розглядається.
Згідно з вимогами ч.4 ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Таким чином, до юрисдикції Луганського окружного адміністративного суду не належать повноваження щодо визначення правомірності прийнятих актів Верховної Ради України та Президента України.
Тому при розгляді цієї справи суд не має повноважень щодо виходу за межі позовних вимог та надання оцінки правомірності звільнення позивача, оскільки таке звільнення відбулося саме на підставі рішення Верховної Ради України та Указу Президента України.
Отже, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідачів суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується вимогами ст. 235 Кодексу законів про працю України, що визначає такі підстави для здійснення цієї виплати.
Частини 1 та 2 статті 235 КЗпП України передбачають, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути прийняте судом, що розглядав трудовий спір, лише у разі звільнення без законної підстави при винесенні рішення про поновлення на роботі.
Відповідно до вимог частин 1-2 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем не заявлено вимог про протиправність рішень дій чи бездіяльності відповідачів і не доведено суду наявності підстав для поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки всі рішення на підставі, яких позивача звільнено є чинними на час розгляду цієї справи судом. Протиправність таких рішень не встановлена судом, визначеним законом.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Луганській області про стягнення середнього заробітку судді за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати та компенсації втрати доходів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11 червня 2021 року.
Суддя В.С. Шембелян
Судове рішення № 97796592, Луганський окружний адміністративний суд було прийнято 01.06.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 360/796/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: