Рішення № 97795926, 27.05.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2968/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань – Полянич В.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача - Лучинець О.В.;

представник відповідача - Радь О.О.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить: 1) визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25 вересня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив. Так, зокрема, вважає, що оскаржене рішення відповідає законодавчим нормам, оскільки щодо позивача відсутні умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зазначив, що позивач після нелегального виїзду з Сирії у грудні 2019 року прибув в Туреччину, де проживав протягом двох місяців. Після чого кораблем нелегально прибув в Одесу. Потім 07 лютого 2020 року був затриманий прикордонним нарядом від ВІПС "Лужанка" на відстані 200 м. до лінії державного кордону під час спроби незаконного перетину державного кордону поза пунктом пропуску. До уповноваженого органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся тільки після затримання працівниками прикордонної служби. При цьому жодних документів, які б посвідчували його особу, не надав. Вважає, що вищенаведені обставини ставлять під сумнів реальність загрози життю позивача, а звернення за захистом в Україні обумовлено тільки потребую у легалізації на території України.

12.02.2021 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій доводи відповідача вважає необґрунтованими. Зазначає, що під час співбесіди позивач вказував, що залишив країну походження через воєнні дії, що проходять в Сирії, відсутність роботи, можливості навчання та страх. Окрім того, він переховувався від офіційної влади, оскільки не бажав брати участь у війні. Вказав, що через війну та небезпеку для життя батьки прийняли рішення відправити його у безпечне місце до Європи. Вказане підтверджується також загальнодоступною інформацією про країну походження позивача - Сирію. Вважає безпідставними посилання відповідача на не підтвердження жодними документами його громадянської належності, оскільки вказане не ставилося під сумнів під час проходження співбесіди. З позивачем було проведено всього одну співбесіду, після чого прийнято оскаржене рішення, що свідчить про неповне з`ясування всіх обставин справи, зокрема питання наявності реальної загрози життю позивача після повернення до Сирії. В обґрунтування причин не звернення за захистом в Туреччині посилається на упереджене ставлення у зазначеній країні до курдів, яким являється позивач.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у поданому до суду відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 лютого 2020 року позивач був затриманий прикордонним нарядом від ВІПС «Лужанка» у складі групи осіб, що складась з 2 громадян Туреччини та 8 громадян Сирії, на відстані до 200 метрів до лінії державного кордону на напрямку прикордонного знаку №175, територія Астейської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, під час спроби незаконного, поза пунктами пропуску в складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Угорщину. У зв`язку з виявленням вищезазначеного начальником Відділення інспекторів прикордонної служби «Лужанка» Мукачівського прикордонного загону відділу прикордонної служби «Лужанка» складено протокол про адміністративне затримання від 07.02.2020 (а.с. 62).

11 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі – ГУ ДМС України в Закарпатській області) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 39-40).

В якості місця народження назвав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та повідомив, що місцем його вибуття є також ОСОБА_3 (а.с. 41). Також, під час звернення до уповноваженого органу позивач повідомив, що він являється мусульманином за віросповіданням. Проте будь-яких документів, які б посвідчували його особу не пред`явив.

19 лютого 2020 року посадовою особою ГУ ДМС України в Закарпатській області з позивачем проведено співбесіду, в ході якої заявник підтвердив вищезазначені відомості. Стосовно причин відсутності документів, які посвідчують особу, пояснив, що такі були відібрані працівниками Державної прикордонної служби України. З приводу причин виїзду з Сирії послався на те, що в країні йде війна, а тому батько оплатив йому виїзд з Сирії .

В ході проведення співбесіди позивач повідомив, що в Україну потрапив нелегально морем через Туреччину. Після прибуття в Україну проживав в м. Одеса, далі у складі групи осіб прибув автомобільним транспортом на територію Закарпатської області, де й був затриманий.

За результатами проведеної з позивачем співбесіди на підставі вивчення матеріалів справи посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області підготувала висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 74-76).

Наказом ГУ ДМС України в Закарпатській області №22 від 02.03.2020 вирішено приступити до оформлення документів громадянина Сирійської Арабської Республіки позивача - ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У зв`язку з прийняттям рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посадовою особо ГУ ДМС України в Закарпатській області направлялись відповідні запити до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області.

29.04.2020 року посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області внесла на ім`я т.в.о. начальника ГУ ДМС України в Закарпатській області подання щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтоване неможливістю завершити оформлення особової справи через відсутність відповіді УСБУ в Закарпатській області та необхідність проведення додаткової співбесіди (а.с. 83).

Наказом ГУ ДМС України в Закарпатській області №37 від 30.04.2020 на підставі вищезазначеного подання вирішено продовжити строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської ОСОБА_1 до 30 травня 2020 року (а.с. 84).

Листом від 21.05.2020 №58/2-1197 на надісланий запит Управління Служби безпеки України в Закарпатській області повідомило, що в діях громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 наявні ряд обставин, які виключають можливість провадження процедури визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, зазначено, що вказана особа прибула в Україну не у зв`язку із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, застосування стосовно нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортуру, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а через бажання отримати матеріальні блага та гарантії соціального захисту країн Європейського Союзу (а.с. 85-86).

28 травня 2020 року ГУ ДМС України в Закарпатській області звернулося до президента Закарпатської торгово-промислової палати з проханням забезпечити перекладача з курдської мови (діалект ОСОБА_4 ) на українську мову для усного перекладу на ІНФОРМАЦІЯ_1 для проведення співбесіди (а.с. 87), однак у зв`язку з відсутністю такого перекладача Закарпатською торгово-промисловою палатою було відмовлено у задоволенні клопотання (а.с. 88).

У зв`язку з відсутністю перекладача повторна співбесіда з позивачем проведена не була.

За результатами розгляду справи ОСОБА_1 посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області підготувала Висновок від 29 травня 2020 року №2020UZ0006 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 92-99). Згідно вказаного висновку посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області дійшла висновку про відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та необхідність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ГУ ДМС України в Закарпатській області у Висновку від 29 травня 2020 року №2020UZ0006 зазначає, що позивач стверджує, що він є громадянином Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_2 та курдом за національністю. При цьому, суд наголошує, що у Висновку від 29 травня 2020 року №2020UZ0006 ГУ ДМС України в Закарпатській області зазначає, що факти викладені позивачем про його місце народження та громадянську належність можуть вважатися правдоподібними (а.с. 95).

Рішенням Державної міграційної служби України від 07.08.2020 року №344-20 громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 чи ч. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні (а.с. 100).

Повідомленням ГУ ДМС України в Закарпатській області від 17.08.2020 №4.4/18 позивача проінформовано про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 101).

Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи питання з приводу спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі – Закон).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений ст. 5 Закону. Так, ч. 1 зазначеної статті передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виключні умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені ст. 6 Закону, серед яких, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Процедура розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняття рішення по її суті передбачає 2 етапи: 1) попередній розгляд заяв; 1) розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Кожен з вищенаведених етапів передбачає необхідність вчинення уповноваженим органом певного алгоритму дій з метою з`ясування всіх обставин звернення.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 8 Закону, попередній розгляд заяви центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, здійснюється протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Під час такого уповноважений орган проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Судом встановлено, що за результатами попереднього розгляду поданої позивачем заяви наказом ГУ ДМС України в Закарпатській області №22 від 02.03.2020 вирішено приступити до оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ст. 9 Закону визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, ч. 2 ст. 9 Закону встановлено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Вищезазначене кореспондується також з положеннями розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі – Правила).

Вказаний розділ Правил детально регламентує алгоритм дій уповноваженого органу при розгляді заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, п. 5.1 Правил передбачено обов`язок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка веде справу) після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, провести співбесіду із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Співбесіда проводиться з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 та частинами третьою та четвертою статті 9 Закону.

Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником.

Таким чином, законодавчі акти, що регламентують процедуру розгляду заяв про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачають необхідність проведення із заявниками щонайменше двох співбесід, а саме: в ході попереднього розгляду заяви та вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, при першій співбесіді посадова особа територіального органу ДМС попередньо досліджує обставини виїзду з країни походження та прибуття до України, звернення за захистом в першу чергу з метою дослідження питання наявності підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю поданої заяви або наявністю зловживань при її поданні.

В подальшому після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посадова особа ДМС повинна провести із заявником повторну співбесіду з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Вказаний обов`язок закріплений у відповідних законодавчих нормах, а посадова особа уповноваженого органу за будь-яких обставин не вправі нехтувати його виконанням, оскільки проведення співбесіди повинне забезпечити надання заявнику можливості довести наявність умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону, необхідних для прийняття позитивного рішення.

Про необхідність продовження строку розгляду поданої позивачем заяви з огляду на потребу провести додаткову співбесіду наголошувала також посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області у своєму поданні від 29.04.2020.

Разом з тим, така співбесіда з позивачем проведена не була. Не проведення такої відповідач обґрунтовує відсутністю перекладача.

Однак суд не вважає зазначену обставину належною та достатньою причиною для невиконання уповноваженою особою встановлених законодавством обов`язків з огляду на те, що жодних виключень законодавець в даному випадку не передбачає.

П. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) визначено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, суд вважає, що не провівши з позивачем додаткову співбесіду, уповноважений орган фактично позбавив такого можливості довести обґрунтованість свого звернення, наслідком чого стало прийняття оскарженого рішення про відмову у визнанні біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту.

Разом з тим, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, посадова особа територіального органу ДМС зробила висновок про доцільність відмовити позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону.

Зокрема, у своєму висновку від 29 травня 2020 року посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області вирішила, що не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними твердження заявника стосовно можливого переслідування з боку органів влади через ухилення від мобілізації, як ймовірної причини виїзду з країни його походження.

Так, досліджуючи питання можливості переслідувань заявника з боку сирійської влади через ухилення від мобілізації, посадова особа територіального органу ДМС з`ясувала, що ухилення від військового обов`язку в Сирії карається ув`язненням. Разом з тим, зроблено висновок, що оскільки позивач після досягнення призовного віку у 2018 році за два роки жодну повістку не отримував, будь-яке переслідування на цій підставі у разі повернення до Сирії заявнику не загрожує.

З цього приводу суд вважає за необхідне відзначити, що позивача проживав на території, непідконтрольній уряду Сирії. Однак посадовою особою уповноваженого органу не проаналізовано існування для позивача реальної загрози бути підданому переслідуванню через ухилення від військової служби у разі повернення на територію Сирії, враховуючи що таке буде здійснюватися через територію, підконтрольну уряду.

Нормами ч. 5 ст. 10 Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

Проте за результатами розгляду даної справи суд дійшов висновку, що в даному випадку Державною міграційною службою України було прийняте передчасне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 , оскільки уповноваженим органом не була в повній мірі дотримана процедура розгляду поданої заяви та не проаналізовано всі обставини такої.

З огляду на вищезазначене позовна вимога про визнання протиправним та скасувати рішення Державною міграційною службою України №344-20 від 07.08.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В той же час позовна вимога про зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до положень ч. 5 ст. 10 Закону, віднесено до повноважень Державної міграційної служби України.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Рішення про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту, приймається уповноваженим органом за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тому у випадку прийняття судом рішення щодо зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти стосовно позивача конкретне рішення, суд порушить принцип розподілу влади та втрутиться у виключну компетенцію уповноваженого на прийняття такого рішення органу.

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з встановленням судом факту неналежного виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку та з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на вищенаведене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ - 37508470) про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №344-20 від 07.08.2020 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 07.06.2021 року.