Рішення № 97792225, 14.06.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9223/20 2/335/609/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Якимової О.С., представника позивача Смольянової О.Ю., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-б, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов`язати вчинити певні дії, зобов`язання перерахувати вихідну допомогу при звільненні, зобов`язання виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов`язати вчинити певні дії. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що з 09.02.2018 року до 29.07.2020 він перебував у трудових стосунках з ПРАТ «Запоріжвогнетрив» на посаді вогнетривника вогнетривної дільниці ремонте мартенівских печей змінної бригади Сервісного центру (м. Запоріжжя) 29.07.2020 був звільнений за ч. 2 ст. 40 КЗпП України (виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи). 16.07.2020 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву з проханням звільнити з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням відповідачем, як роботодавцем, вимог законодавства про працю, а саме приписів ч. 1 ст. 50 КЗпП України, в частині недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу працівників не більше 40 годин на тиждень (в 2020 році - 2208 год. при нормі 2002 год (+206 год), 2018 рік - 2192 год при нормі 1993 год, (+199 год), у 2019 р - 2184 год. при нормі 1993 год., (+191 год), також у зв`язку із недотриманням вимог ст. 43 Конституції України, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», внаслідок чого позивачу встановлено 3 групу інвалідності, з втратою 50% працездатності внаслідок отриманого професійного захворювання. Звільнення позивач просив здійснити 31 липня 2020 року. Потім, листом від 17.07.2020 просив перенести дату звільнення на 27.07.2020 року. Але у задоволенні прохання позивача відповідачем було відмовлено через відсутність, на їх думку, у діях відповідача порушень норм трудового законодавства (лист від 17.07.2020 № 14/1475).Замість цього, відповідач направив позивача на проходження позачергового медичного огляду, при наявній у позивача ще 29.07.2019 р. встановленої 3 групи інвалідності з втратою 50% працездатності, про яку відповідача було попереджено ще рік назад, та який з цього часу ніяких дій щодо позивача не здійснював. А навпаки, періодично вимагав від позивача пояснень щодо його невиходу на роботу, при діючих наказах про відсторонення від роботи від №18 від 04.01.2019 та №551к від 18.12.2018. Тим самим спонукав на звільнення позивача за власним бажанням. Затягування звільнення позивача саме з 30.07.2019 року не дало змоги реалізувати свої права, передбачені законодавством про зайнятість населення (доступ до поширеної бази вакансій), а також втрачено право на отримання допомоги через безробіття. Ні письмового повідомлення, ні сплати всіх належних при звільненні виплат. Остання виплата відповідачем здійснена 10.08.2020 року, через 12 днів після звільнення після листа позивача. Також невірно нарахована та сплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку. Усі перемовини з відповідачем постійно здійснювались на прохідній ПРАТ, за відсутності належних умов для написань витребуваних пояснень, ознайомлень з наказами, а також психологічному тиску з боку присутніх осіб відповідача. Що спричиняло позивачу фізичні незручності та морально-психологічні страждання, та викликало загострення наявного у позивача психічного захворювання. Тому є усі підстави вимагати компенсації моральної шкоди внаслідок незаконних дій з боку відповідача. На підставі вищевикладеного позивач просив визнати дії ПРАТ«Запоріжвогнетрив» щодо незадоволення заяв від 16.07.2020 та 17.07.2020 про його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України протиправними. Зобов`язати ПРАТ«Запоріжвогнетрив» звільнити ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України 27 липня 2020 року. Зобов`язати ПАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити недоотриману суму вихідної допомоги при звільненні у сумі18551,48 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 08.02.2020 до 27.07.2020 у сумі 4946,77 грн. та недоплачену суму в день звільнення у розмірі 4274,21 грн. Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 27.07.2020 до 10.08.2020 у розмірі 5771,23 гривень. Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб. Стягнути з ПАТ «Запоріжвогнетрив», одноразово, в рахунок компенсацій моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача при звільненні позивача, у розмірі 50 000 грн. Стягнути із ПР АТ «Запоріжвогнетрив» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 грн.80 коп.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 18.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначене судове засідання.

17.12.2020 року відповідачем ПРАТ «Запоріжвогнетрив» надано відзив на позов, відповідно до якого відповідач вважає, що твердження позивача не відповідають дійсності і є безпідставними. Відносно Позивача Відповідачем були створені належні улови праці, йому була надана можливість на реалізацію цього права шляхом оформлення трудових відносин тобто шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві Відповідача. Відповідач не використовував примусову працю Позивача. Позивач вільно обирав та вільно погодився на посаду вогнетривник з ремонту мартенівських печей, змінних бригад Вогнетривкої ділянки Сервісного центру. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом від 24березня 1995 р. N 108/95-ВР "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами. Позивач отримував оплату праці не нижче мінімальної. Позивач був забезпечений спецодягом та СИЗ відповідно до норм законодавства. Відповідач звільнив Позивача у відповідності з діючим законодавством. Позивач отримував заробітну плату, відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці» не менш як 2 рази на місяць. Вимоги про невчасний розрахунок Позивач не заявляв. Таким чином, усі посилання Позивача на порушення Конституції України Відповідачем необґрунтовані, та не відповідає дійсності Стосовно твердження Позивача у позовної заяви, на перевищення норм тривалості робочого часу та на перевищення робочих днів та робочих годин відповідно до нормативу робочого часу. Позивач був прийнятий вогнетривником з ремонту мартенівських печей, змінних бригад Вогнетривкої ділянки Сервісного центру (м. Запоріжжя) ПРАТ «Запоріжвогнетрив» з 09.02.2018 року (наказ №434 від 08.02.2018р.).На ПРАТ «Запоріжвогнетрив»» облік явки на роботу і відходу з роботи ведеться по кожному працівнику за допомогою автоматизованої системи контролю та управління доступом на підприємство. Факт відсутності працівника на роботі встановлюється відсутністю фіксування його перепустки у внутрішній системі підприємства. Відповідно до Табеля обліку робочого часу за 2018-2019р. Позивач фактично працював - з 09.02.2018р. по 30.07.2018р. - 133 робочі дні (виключаючи вихідні, направлення на навчання, тощо.

Позивач фактично не працював на підприємстві з 30.07.2018 року. Таким чином, за 2018-2019-2020р.р. Позивачем фактично відпрацьовано робочих годин 1064 фактично відпрацьовано робочих днів 133. Відповідно до ст. 66 КЗпП на тих роботах, де через умови виробництва перерву для відпочинку та харчування встановити не можна, працівникові надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Отже, якщо немає можливості надати працівнику обідню перерву з можливістю залишити місце роботи, йому дозволено приймання їжі на робочому місці. Таким чином, весь час робочої зміни, включаючи час приймання їжі на робочому місці, обліковується як робочий. Праця працівника на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» оплачувалася за весь фактично відпрацьований за графіком час, тобто Позивачу здійснено оплату не за 7, а за 8 годин робочого часу. Таким чином, згідно табеля виходів на роботу та графіка роботи, відомостей розрахунку заробітної плати ОСОБА_2 , Відповідач не допустив жодних порушень чинного законодавства та діючих локально-нормативних актів. Позивач вказує на недорахованої на думку Позивача суми у розмірі 461,28 грн., однак твердження Позивача не відповідають дійсності і є безпідставними, оскільки Позивач помиляється в розрахунках щодо наданих днів відпустки та податків ,про що надано порівняльна таблицю розрахунку (грн).Позивачу наказом №120 від 01.08.2019р надана відпустка строком 30 календарних днів за період роботи з 09 лютого 2019г по 8 лютого 2020р. (копія надається).При проведенні розрахунку на день звільнення 29.07.2020р у Позивача виявлено надані наперед 2 дні відпустки. Тобто Позивач мав право тільки на 28 днів відпустки. Відпустки .Відповідач утримав зайве нараховані відпускні, оскільки працівник використовував до звільнення щорічну відпустку та йому були оплачені дні відпустки, які він ще "не відпрацював"'. При проведенні розрахунку на день звільнення, було проведено зняття 195,54 грн. - компенсації за невідпрацьовані дні. Таким чином, Відповідач законно та обґрунтовано провів усі розрахунки з Позивачем. Стосовно позовної заяви, де Позивач вказує на невірний на думку Позивача розрахунок середньої заробітної плати для нарахування вихідної допомоги, то ці твердження не відповідають дійсності і є безпідставними, Відповідач на підставі Постанови КМУ від 08.02.1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» законно та обґрунтовано провів усі розрахунки з Позивачем. Підстави проведення будь яких корегувань розрахунків відсутні. Позивач ОСОБА_2 , з 09.02.2018р. по 27.07.2020р. знаходився у трудових відносинах з ПРАТ «Запоріжвогнетрив». Згідно чинного законодавства трудові відносини між роботодавцем та працівником регулюються КЗпП. КЗпП не передбачено електронний документообіг між роботодавцем та працівником. Тому навіть при отриманні однією зі сторін якогось електронного документа, він не створює додаткових прав та обов`язків для другої сторони. Крім того, при направленні документів засобами електронного зв`язку, Позивач повинен був, згідно Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», дотриматися вимог, що пред`являються до електронного документу, а саме: згідно до ст. 6 Закону про ЕЦП - для ідентифікації автора електронного документа необхідно використовувати електронний підпис. Відповідно до ст.12 Закону про ЕЦП- Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. Таким чином, Позивач, коли він був визнаний особою з інвалідністю, повинен був надати на підприємство документи (довідку до акта огляду МСЕК із зазначенням групи інвалідності за формою № 157-І/о, затвердженою наказом МОЗ України від 30.07.2012 р. № 577; індивідуальну програму реабілітації за формою, затвердженою наказом МОЗ України від 8.10.2007 р. № 623.), оскільки вони не лише підтверджують інвалідність, а й на їх підставі надаються працівнику-інваліду та його роботодавцю певні пільги, додаткові права та додаткові обов`язки, передбачені чинним законодавством. Крім того, рішенням від 22.07.2019р. Заводського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №332/967/19 залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05.10.2019р дії Відповідача щодо відсторонення без збереження заробітної плати Позивача від роботи, направлення на медичний огляд є законними та обґрунтованими. В заяві працівника на звільнення, яка надійшла до ПРАТ «Запоріжвогнетрив» були відсутні посилання на те, які саме права працівника або умови Колективного договору порушені роботодавцем щодо Позивача. Заява працівника не була жодним чином мотивована, обґрунтована та жодним чиним не підтверджена. Відповідач не визнає того, що відносно Позивача були допущені порушення КЗпП України або умов Колективного договору, тому вважає, що Позивач зазначив вказані підстави звільнення необґрунтовано, з метою неправомірного отримання допомоги при звільненні. В своїй позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача на його користь 50 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В позовній заяві відсутні обґрунтування відшкодування моральної шкоди саме в цій сумі. Позивачем не зазначено та не доведено належними доказами в розумінні ЦПК України, чому саме моральна шкода оцінена ним у зазначеній сумі. Щодо розрахунку з працівником у день його звільнення (або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок).Відповідно до ст. 116 КЗпП Відповідач до ст. 117 КЗпП України 10.08.2020р. з Позивачем добровільно проведено фактичний розрахунок, та сплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Позивачу в серпні місяці нараховано 1 1706,55 грн. за утриманий борг при звільненні та компенсація за затримку виплати заробітної плати. З цієї суми утримано податки та обов`язкові платежі (ПДФО 2107,18 грн. військовий збір 175,60. профспілковий внесок 117,07 грн)Помилкова недорахована сума при звільненні 5484,18 грн (4359,92 грн - ПДФО 987,15 грн + військовий збір 82,26 грн + профспілковий внесок 54.84 грн).Середньоденна зарплата за затримку виплати належних сум при звільненні розрахована, як сума грейдів за 2 місяці, поділена на суму робочих днів по графіку роботи травня (23 дні) та графіку роботи червня (22 дні), (23334 грн/45 днів= 518.53 грн та помножено на 12 днів затримки з 30.07.2020р. по 10.08.2020р.)) і дорівнює 6222,36 грн. (розрахункова сума, у т.ч. ПДФО 1120,02 грн.. військовий збір 93,34 грн., профспілковий внесок 62,22 грн).Відповідно до чинного законодавства 10.08.2020р. Відповідач сплатив Позивачу, після утримання необхідних податків, суму у розмірі 9306,-7 грн. (сума боргу + сума компенсації за дні затримки розрахунку). Таким чином, Відповідач провів усі розрахунки з Позивачем. Підстави проведення будь яких корегувань розрахунків відсутні. Позивач пропустив строк звернення до суду щодо оскарження наказу про звільнення. Заяви, щодо поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення Позивач не подавав. Позовні вимоги, з урахуванням фактичних обставин справи, є такими, що не підлягають задоволенню, позов необґрунтований, зазначені у позовній заяві факти жодним чином не підтверджені, не відповідають дійсності та є безпідставними.

16.01.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на їх обґрунтованість та безпідставність доводів викладених у відзиві на позовну заяву.

16.01.2021 року від позивача також надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно до якої позивач остаточно просив задовільнити позовні вимоги в наступній редакції: Визнати дії ПРАТ «Запортжвогнетрив» щодо незадоволення заяв ОСОБА_2 від 16.07.2020 та 17.07.2020 про його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України (внаслідок недотримання відповідачем законодавства про працю) протиправними. Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» звільнити ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (внаслідок недотримання відповідачем законодавства про працю) 27 липня 2020 року. Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити ОСОБА_2 недоотриману суму вихідної допомоги при звільненні у сумі 18551,48 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 08.02.2020 до 27.07.2020 у сумі 4946,77 грн. та недоплачену суму в день звільнення у розмірі 4274,21 грн. (Суми указані вже після утримання належних податків та зборів)Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 27.07.2020 до 10.08.2020 у розмірі 5771,23 гривень. (Сума указана вже після утримання належних податків та зборів).Зобов`язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб.Стягнути з ПРАТ «Запоріжвогнетрив», одноразово, в рахунок компенсації моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача при звільненні позивача, на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 50 000 грн. без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб. Стягнути із ПРАТ «Запоріжвогнетрив» на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 грн.80 коп.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просить його задовольнити на підставах викладених у позовній заяві. Наполягав на задоволенні позовних вимог, вказавши також, що підприємство нарахувало іншу суму, ніж виплатило, про що свідчать дані особистих кабінетів позивача у органах ПФУ, податкової. Також вказала, що позивачу завдано моральну шкоду, пов`язану із роботою у відповідача в шкідливих умовах, а також здійснено тиск, а тому у зв`язку із винними діями відповідача є підстави для відшкодування моральної шкоди. У судових засіданнях представник позивача навів обґрунтування аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив.

У судовому засіданні представники відповідача проти задоволення позову заперечували на підставах викладених у відзиві, зазначивши, що звільнення ОСОБА_2 проведено відповідно до вимог чинного законодавства, розрахунки проведено відповідно до вимог закону, а тому підстав для задоволення позову немає. Вказав, що позивач помиляється щодо наявності боргу, моральна шкода необґрунтована, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Крім того, у судовому засідання були заслухані пояснення ОСОБА_3 , яка є начальником кадрового бюро відповідача і відповідальною особою за проведені розрахунки зі ОСОБА_2 та податкову звітність, яка надала пояснення щодо проведення розрахунків з позивачем, роз`яснила з чого складаються нараховані позивачу суми, а також надала відомості зі звітності, яка була подана підприємством до податкових органів. Вказала, що усі розрахунки проведено відповідно до вимог законодавства, нараховано та виплачена позивачу навіть дві премії та компенсацію за несвоєчасний розрахунок, за підрахунками бухгалтерії має місце переплата 500,00 грн., а представник позивача помиляється щодо наявності заборгованості та порядку подання податкової звітності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. (ст. 13 ЦПК України).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Між тими ж сторонами ухвалені рішення, які набрали законної сили.

Так, рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2019 року (постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, залишено без змін,ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження) за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» про виплату середньої заробітної плати, про визнання протиправними та скасування наказу про направлення на медичний огляд, про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи і направлення на медичний огляд, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» про виплату середньої заробітної плати, про визнання протиправними та скасування наказу про направлення на медичний огляд, про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи і направлення на медичний огляд – відмовлено.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03.03.2020 року (постановою Запорізького апеляційного суду від 06.05.2020 року залишено без змін ,ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження) за позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства „Запоріжвогнетрив”, Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої професійним захворюванням – задовольнено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства „Запоріжвогнетрив” на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв`язку із отриманим професійним захворюванням 5 400 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь” на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв`язку із отриманим професійним захворюванням 24 600 грн.В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі та про відшкодування заробітку, втраченого внаслідок професійного захворювання – відмовлено.

Судом встановлено, у тому числі і з урахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, що ОСОБА_4 з 17.12.2010 року до 08.02.2018 року працював вогнетривником цеху ремонту мартенівських печей у ПАТ Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, а з 09.02.2018 року працював у ПРАТ „Запоріжвогнетрив” на посаді вогнетривника вогнетривної дільниці ремонту мартенівських печей змінної бригади Сервісного центру (м. Запоріжжя).

З 03.09.2018 року по 18.09.2019 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні КУ «6-міська клінічна лікарня».

18.09.2018 року відповідно до висновку ЛКК №1018, виданого КУ «6-міська клінічна лікарня», ОСОБА_2 визначені обмеження в праці - протипоказана праця на висоті, механічному обладнанні, з високою напругою, сосудами під тиском, у воді, вогню терміном з 19.09.2018 до 19.03.2019 року.

17.10.2018 року ОСОБА_2 листом з копією висновку ЛКК засобами електронного зв`язку повідомив адміністрацію ПРАТ «Запоріжвогнетрив» про ситуацію, що склалась що не заперечують сторони .28.11.2019року ОСОБА_2 направив листа до ПРАТ «Запоріжвогнетрив» з копією висновку ЛКК від 18.09.2018 року.

Наказом В.о. генерального директора № 496к від 04.12.2018 року ОСОБА_2 було відсторонено від роботи до вирішення питання про подальше працевлаштування.

05.12.2019 року ОСОБА_2 був запрошений на засідання профкомітету на 11 годину 05.12.2019 року для вирішення питання про звільнення за ч.2 ст.40 КЗпП України. Зі звільненням за цією статтею КЗпП України погодився, від участі на засіданні відмовився. Відповідно до Акту про запропонування вакантних посад особі, яка звільняється від 05.12.2019 року ОСОБА_2 був запропоновуй список вакансій ПАТ «Запоріжвогнетрив» на 05.12.2018 року

Відповідно до наказу директора з персоналу та соціальних питань № 511к від 18.12.2018 року ОСОБА_2 було направлено на позачерговий медичний огляд з метою вирішення питання відносно можливості продовження роботи в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів та трудового процесу, а також подальшої роботи за спеціальністю вогнетривника змінних бригад ремонту мартенівських печей вогнетривної ділянки Сервісного центру (м. Запоріжжя). З наказом ознайомлений 19.12.2018 року, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_2 та зауваження, що від проходження медичної комісії відмовляється, адже вважає рішення незаконним. Зазначений наказ був оспорений ОСОБА_2 в судовому порядку.

Рішенням суду в справі № 332/967/19 від 22.07.2019 року відмовлено. У рішенні від 22.07.2019 року судом встановлено, що з урахуванням того, що ОСОБА_2 ухилявся від виконання законних наказів про направлення його на медичні огляди, а також зважаючи на його стан здоров`я, який не давав йому можливості виконувати свою роботу, суд вважає, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати також було законним.Крім того, відсторонення від роботи не порушувало жодних прав позивача, адже, він не висував вимоги керівництву підприємства щодо допущення його роботи, більш того погодився на звільнення за ст. 40 п. 2 КЗпП України і від запропонованих інших посад відмовився. Наказ Генерального директора № 18 від 04.01.2019 року в частині направлення ОСОБА_2 на медичний огляд суд вважає законним з тих же підстав, що і наказ № 511к від 18.12.2018 року.

Внаслідок шкідливих умов праці висновком МСЕК від 29.07.2019 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50 % та третя група інвалідності до 01.08.2021 року. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17.05.2019 року, причиною виникнення професійного захворювання: є наявність на робочому місці вогнетривника Сервісний центр (м. Запоріжжя) ПРАТ „Запоріжвогнетрив” та ПАТ „Запоріжсталь” ОСОБА_2 шкідливих виробничих факторів.

Відповідно до Табеля обліку робочого часу за 2018-2019р. ОСОБА_2 фактично працював - з 09.02.2018р. по 30.07.2018р. - 133 робочі дні (виключаючи вихідні, направлення на навчання, тощо)Надалі - або листи непрацездатності або відпустки: лист непрацездатності - 27.06.2018р. по 03.07.2018р.; лист непрацездатності - з 01.08.2018р. по 06.08.2018р. -відпустка з 07.08.2018 по 18.09.2018; лист непрацездатності - з 03.09.2018р. по 18.09.2018р.; лист непрацездатності - з 01.10.2018р. по 16.10.2018р.; лист непрацездатності - з 17.10.2018р. по 21.10.2018р.; лист непрацездатності - з 22.10.2018р. по 06.11.2018р.; лист непрацездатності - з 07.11.2018р. по 14.11.2018р.; лист непрацездатності - з 15.11.2018р. по 30.11.2018р.; відпустка-з 01.12.2018р. по 03.12.2018р.; відсторонення від роботи - з 05.12.2018р. Наказом №496к Позивач був відсторонений від роботи, як такий, що відмовляється пройти медичний огляд. Позивач фактично не працював на підприємстві з 30.07.2018 року. ОСОБА_2 було відпрацьовано на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» 133 робочих днів (1064 години), що не оспорюється стороною позивача.

16.07.2020 року позивачем на адресу відповідача електронною поштою заправлено заяву з проханням звільнити з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням відповідачем, як роботодавцем, вимог законодавства про працю, а саме приписів ч. 1 ст. 50 КЗпП України, в частині недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу працівників не більше 40 годин на тиждень (в 2020) році - 2208 год. при нормі 2002 год (+206 год), 2018 рік - 2192 год при нормі год, (+199 год), у 2019 р - 2184 год. при нормі 1993 год., (+191 год), також у зв`язку із недотриманням вимог ст. 43 Конституції України, ст. 153 КЗпП України, ст. 1З Закону України «Про охорону праці». Звільнення позивач просив здійснити 31 липня 2020року.17.07.2020 року листом просив перенести дату звільнення на 27.07.2021 року.

У задоволенні прохання позивача відповідачем було відмовлено через відсутність у діях відповідача порушень норм трудового законодавства (лист від 17.07.2020 № 14/1475).(а.с.38) та роз`яснено, в 2018 році при нормі годин 2193 години ним відпрацьовано 904 год. на рік, сплачено 32 святкових дні, 35 год переробки графіка, в 2019 році про нормі годин 2184 год. ним відпрацьовано 40 год. на рік, у 2020 році при нормі годин 2208 годин ним не відпрацьовано жодної години. Згідно довідки МСЕК , оригінал якої так і не надано, позивачу протипоказана важка фізична праця, статико-дінамічні навантаження, однак рекомендацій з приводу індивідуального графіка або скороченого робочого тижня немає. Щоб вирішити питання подальшого працевлаштування Позивач був ознайомлений з вакансіями, від запропонованих посад відмовився. Згідно листа непрацездатності наданого на підприємство 08.01.2020 року, позивач повинен був приступити до роботи 09.01.2020 року. У відповідності з КЗпП роботодавець просив надати в строк не пізніше 27.07.2020 року письмові пояснення по факту відсутності на робочому місці з 08.01.2020 року.

24.07.2020р. Позивач надав на підприємство довідку № 2025 від 23.07.2020р. Висновки лікарсько-консультаційної комісії - ЛКК про стан Позивача. Відповідно до висновку ЛКК - ОСОБА_2 працювати вогнетривником не годен.

На підставі довідки -висновку ЛКК 29.07.2020р. Відповідач видав наказ № 171 про припинення трудового договору з Позивачем на підставі п.2 ст.40 КЗпП України — виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров`я, якій перешкоджає продовження даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку. Наказ №171 та трудову книжку ОСОБА_2 отримано 29.07.2021 (а.с.98,99).

29.07.2020 ОСОБА_2 згідно наказу №171 від 29.07.2020 року з ПРАТ «Запоріжвогнетрив» звільнений за ч. 2 ст. 40 КЗпП України (виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку,довідка №2025 ЛКК від 23.07.2020року.(а.с.98)

Щодо вимог позивача про визнання дій ПРАТ «Запортжвогнетрив» щодо незадоволення заяв ОСОБА_2 від 16.07.2020 та 17.07.2020 про його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України (внаслідок недотримання відповідачем законодавства про працю) протиправними та зобов`язання ПРАТ «Запоріжвогнетрив» звільнити ОСОБА_2 за ч. З ст. 38 КЗпП України (внаслідок недотримання відповідачем законодавства про працю) 27 липня 2020 року, то суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції - Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до п. 3 ст. 43 Конституції - Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п. 5 ст. 43 Конституції Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, які він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення чи мало місце невиконання роботодавцем законодавства про працю чи умов колективного або трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору, тобто скоротити двотижневий строк, визначений частиною першої цієї статті. Якщо роботодавець не погоджується з тим, що мають місце порушення, які у відповідності до частини 3 статті 38 КЗпП України є підставою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строк, визначений останнім, це свідчить про виникнення трудового спору.

Під невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю можна розглядати наприклад: несвоєчасна виплата працівникові заробітної плати, безпідставне зменшення заробітної плати; порушення строків виплати заробітної плати; безпідставне застосування дисциплінарного стягнення або порушення порядку його застосування; відправлення у відпустку без збереження заробітної плати без згоди працівника; ненадання відпустки; систематичне залучення до виконання робіт, не передбачених функціональними обов`язками; зміну істотних умов праці без попередження працівника за два місяці тощо. У разі порушення трудових прав працівника причина звільнення вважається поважною і власник або уповноважений ним орган не має права вимагати відпрацювання двох тижнів, мотивуючи будь-яким обґрунтуванням, та зобов`язаний звільнити працівника в той день, про який просить працівник відповідно до поданої заяви.

Для такого звільнення з ініціативи працівника важливим моментом є правильне написання ним заяви про звільнення, яка має містити конкретні факти порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю або умов трудового договору.

Цю заяву потрібно обов`язково зареєструвати в канцелярії підприємства, установи, організації, зазначивши на її копії вхідний реєстраційний номер, або відправити поштою з повідомленням про вручення.

Для правильного обґрунтування звільнення працівникові потрібно проаналізувати чинні на підприємстві, в установі, організації нормативно-правові акти, які регламентують трудові права та обов`язки працівників, режим роботи та відпочинку, надання деяких гарантій, компенсацій тощо (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, інструкції та інші нормативно-правові документи з питань регулювання трудових відносин). У разі непідтвердження або невизнання зазначених працівником причин звільнення (порушення власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства) власник або уповноважений ним орган не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

У разі звільнення через порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові відповідно до ст. 44 КЗпП виплачується в розмірі передбаченому колективним договором, але не менша від тримісячного середнього заробітку. У чинному на підприємстві, в установі, організації колективному договорі може бути передбачено більший розмір вихідної допомоги.

У разі порушення законодавства про працю винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

До заходів захисту трудових прав та інтересів працівників у трудовому праві належать такі: 1) визнання недійсними умов колективних договорів і договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю (ст. 9 КЗпП України); 2) поновлення на попередній роботі незаконно звільнених або переведених на іншу роботу працівників (ч. 1 ст. 235 КЗпП України); 3) визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч. 3 ст. 235 КЗпП України); 4) допуск до роботи незаконно відсторонених від неї працівників (ст. 46 КЗпП України); 5) стягнення на користь працівника невиплачених їм підприємством сум заробітної плати та інших належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України); 6) відшкодування працівникам шкоди, заподіяної їм під час виконання обов`язку щодо вживання заходів до запобігання шкоди, яка загрожувала майну підприємства, установи, організації (ч. 2 ст. 131 КЗпП України); 10) страйк (ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р.).

Суд бере до уваги, що вимог про поновлення на роботі позивач не заявляв, вимог щодо зміни формулювання причини звільнення також позов не містить, а тому суд виходить відповідно до ст. 13 ЦПК України з меж заявлених позивачем вимог.

Вимоги позовної заяви щодо визнання дій відповідача щодо незадоволення заяв ОСОБА_2 від 16.07.2020 та 17.07.2020 про його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України протиправними задоволенню не підлягають, оскільки норми ст. 38 КзПП України не містять безумовного обов`язку звільнення працівника за ч.2 ст.38 КЗпП України лише на підставі поданої заяви, оскільки у разі коли роботодавець не погоджується з тим, що мають місце порушення, які у відповідності до частини 3 статті 38 КЗпП України є підставою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строк, визначений останнім, це свідчить про виникнення трудового спору, а тому протиправності дій відповідача у незадоволенні заяв немає і позивачем обрано в цій частині вимог неналежний спосіб захисту.

Більш того, в заяві працівника на звільнення, яка надійшла до ПРАТ «Запоріжвогнетрив» були відсутні посилання на те, які саме чинні на підприємстві, нормативно-правові акти, які регламентують трудові права та обов`язки працівників, режим роботи та відпочинку, надання деяких гарантій, компенсацій тощо (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, інструкції та інші нормативно-правові документи з питань регулювання трудових відносин) порушені роботодавцем, у тому числі щодо позивача. Заява ОСОБА_2 не мотивована та необґрунтована.

Відповідач не визнає того, що були допущені порушення КзПП України або умов Колективного договору.

Перевіряючи доводи позивача щодо перевищення норм тривалості робочого часу та на перевищення робочих днів та робочих годин відповідно до нормативу робочого часу, то встановлено таке.

Питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються Кодексом законів про працю України ( надалі - КЗпП). Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов`язки.

Згідно роз`яснення Держкомпраці СРСР і Президіуму ВЦРПС «Про деякі питання, пов`язані з переведенням робітників і службовців підприємств, установ, організацій на п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями» від 08.04.1967 р.. для безперервно діючих підприємств передбачені винятки з правил, а саме - режим роботи таких підприємств не встановлюється, бо вони працюють безперервно.

Робота вогнетривкої ділянки Сервісного центру (м. Запоріжжя) ПРАТ «Запоріжвогнетрив» саме є безперервною з технічних умов.

Відповідно до ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для працівників щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, запровадження підсумованого обліку робочого часу. При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП у подвійному розмірі.

У частині 1 ст. 50 КЗпП вказано, що нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до статті 64 Кодексу Законів про працю України, понаднормові роботи можуть здійснюватися тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства. У статті 106 Кодексу законів про працю зазначені принципи оплати роботи в надурочний час. "При погодинній оплаті праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

На ПРАТ «Запоріжвогнетрив» підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності). При роботі змінами затверджуються графіки змінності. На ПРАТ «Запоріжвогнетрив» облік явки на роботу і відходу з роботи ведеться по кожному працівнику за допомогою автоматизованої системи контролю та управління доступом на підприємство. Факт відсутності працівника на роботі встановлюється відсутністю фіксування його перепустки у внутрішній системі підприємства.

Розрахунок робочого часу на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» проводився у 2018 р. згідно листа Міністерства соціальної політики від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 40- годинний робочий тиждень - 1993 години.

Відповідно до ст. 66 КЗпП на тих роботах, де через умови виробництва перерву для відпочинку та харчування встановити не можна, працівникові надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Отже, якщо немає можливості надати працівнику обідню перерву з можливістю залишити місце роботи, йому дозволено приймання їжі на робочому місці.

Таким чином, весь час робочої зміни, включаючи час приймання їжі на робочому місці, обліковується як робочий, а тому твердження позовної заяви щодо відсутності обідньої перерви на підприємстві безпідставні.

Крім того, судом встановлено, і не заперечується сторонами, що відповідно до Табеля обліку робочого часу за 2018-2019р. ОСОБА_2 фактично працював - з 09.02.2018р. по 30.07.2018р. - 133 робочі дні (виключаючи вихідні, направлення на навчання, тощо) За 2018-2019-2020 р.р відповідно до табеля виходів на роботу та графіка роботи ОСОБА_2 фактично відпрацьовано робочих годин 1064 фактично відпрацьовано робочих днів 133 і матеріалами справи не встановлено також недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу як відносно ОСОБА_2 , так і щодо інших працівників.

Варто уваги, що праця працівника на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» оплачувалася за весь фактично відпрацьований за графіком час, а Позивачу здійснено оплату не за 7, а за 8 годин робочого часу.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В межах цих доводів судом також встановлено, що ОСОБА_2 добровільно приступив до виконання трудових обов`язків, від дорученої роботи не відмовлявся, про те що його не влаштовує графік роботи Позивач адміністрацію підприємства протягом роботи на підприємстві 2018 -2020 року не повідомляв.

Як встановлено з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 підстави виникнення захворювання у Позивача є: статичне навантаження при утриманні вантажу однією рукою; Статичне навантаження при утриманні вантажу двома руками; Знаходження у вимушеній робочій позі; Нахили тулубу більше 30град. Серед вищезазначених причин чинного Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання у Позивача (стор. 3 п. 17 Акту), не зазначено порушення тривалості робочого часу Позивача, як підстави виникнення професійного захворювання, а тому доводи позову на порушення нормативу робочих годин, як на підставу отримання професійного захворювання, необґрунтовані та не можуть слугувати підставами для розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України і в цій частині не заслуговують на уваги.

Отже, з урахуванням табеля виходів на роботу та графіка роботи, відомостей розрахунку заробітної плати ОСОБА_2 , судом не встановлено з боку ПрАТ «Запоріжвогнетрив» порушень чинного законодавства та діючих локально-нормативних актів, а тому підстав для задоволення вимог позивача в цій частині немає.

При реалізації гарантій, наданих КЗпП України працівнику, повинен бути додержаний загально правовий принцип недопущення зловживання правом, в тому числі й з боку самого працівника.

В даному випадку за наведених обставин, суд дійшов висновку про зловживання позивачем свого права на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки в позовній заяві та наданих доказах, факт порушення роботодавцем трудових прав Позивача не доведений, а інші доводи, викладені у позовній заяві не спростовують законність звільнення позивача, вимог щодо зміни формулювання причини звільнення позовна заява не містить, а спосіб обраний позивачем не відповідає способам захисту трудових прав, а відтак підстав для зобов`язання ПРАТ «Запоріжвогнетрив» звільнити ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (внаслідок недотримання відповідачем законодавства про працю) 27 липня 2020 року немає і в задоволенні цих вимог суд відмовляє .

Щодо вимог позивача про зобов`язання виплатити недоотриману суму вихідної допомоги при звільненні у сумі 18551,48 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 08.02.2020 до 27.07.2020 у сумі 4946,77 грн. та недоплачену суму в день звільнення у розмірі 4274,21 грн., зобов`язання ПРАТ «Запортжвогнетрив» виплатити середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 27.07.2020 до 10.08.2020 у розмірі 5771,23 гривень., середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб, то суд дійшов висновку про таке.

Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

За приписами ч.1ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Судом встановлено, що 29.07.2020 року Відповідачем видано наказ № 171 про припинення трудового договору зі ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України — виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров`я, якій перешкоджає продовження даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку.

Відповідно до КЗпП Відповідач 29.07.2020р надав Позивачу трудову книжку та провів розрахунки на день звільнення.

Під час судового розгляду також встановлено, що виявивши технічну помилку у розрахунках, Відповідач нарахував 10.08.2020р. додатково середній заробіток та вихідну допомогу у розмірі 11 706,55 грн. за 12 днів затримки фактичного розрахунку (звільнений 29.07.2020р.)

Після утримання податків та обов`язкових платежів, ОСОБА_2 на свій картковий рахунок 10.08.2020р. отримано 9 306,7 грн., що не заперечується і позивачем.

Відповідно до ст. 116 КЗпП Відповідач до ст. 117 КЗпП України 10.08.2020р. з Позивачем добровільно проведено фактичний розрахунок, та сплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

ОСОБА_2 відповідачем в серпні місяці 2020 року нараховано 11706,55 грн. та утриманий борг при звільненні та компенсація за затримку виплати заробітної плати. З цієї суми утримано податки та обов`язкові платежі (ПДФО 2107,18 грн. військовий збір 175,60. профспілковий внесок 117,07 грн).

Помилкова недорахована сума при звільненні 5484,18 грн (4359,92 грн - ПДФО 987,15 грн + військовий збір 82,26 грн + профспілковий внесок 54.84 грн).

Середньоденна зарплата за затримку виплати належних сум при звільненні розрахована, як сума грейдів за 2 місяці, поділена на суму робочих днів по графіку роботи травня (23 дні) та графіку роботи червня (22 дні), (23334 грн/45 днів= 518.53 грн та помножено на 12 днів затримки з 30.07.2020р. по 10.08.2020р.)) і дорівнює 6222,36 грн. (розрахункова сума, у т.ч. ПДФО 1120,02 грн.. військовий збір 93,34 грн., профспілковий внесок 62,22 грн).

Відповідно до чинного законодавства 10.08.2020р. Відповідач сплатив Позивачу, після утримання необхідних податків, суму у розмірі 9306, 7 грн. (сума боргу + сума компенсації за дні затримки розрахунку).

Відповідний розрахунок наявний в матеріалах справи (а.с.156-158), і суд вважає його обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам. Додатково суду надані пояснення представника відповідача та особи, відповідальної за нарахування, виплати зарплати та утримання податків в судовому засіданні, які обґрунтовані також додатковими письмовими поясненнями про нарахування, виплати зарплати та утримання податків ОСОБА_2 від ПРАТ «Запоріжвогнетрив» за 2020 рік та копіями звітів до податкової.

Згідно наданих відповідачем доказів, з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_2 у 2020 році не відпрацював жодної години, йому нараховано у січні 2020 року-лікарняні -1496,26 грн, у лютому 2020 року- лікарняні -1323,00грн, усього по розрахунку 1ДФ 1кв. 2020 р- 2819,26 грн.; липень 2020 р.-премія до дня металургів -629,00 грн., коригування днів відпустки – (-195,54 грн), вихідна допомога при звільненні -11667,60 грн. усього липень 2020- 12101,06 грн.; серпень 2020- повернення боргу 5484,19, компенсація за затримку виплати ЗП -6222,36 грн., усього серпень 2020-11706,55 грн. Податковий розрахунок 1ДФ за 3 кв.2020 –за ознакою доходу 101-12140,01 грн., за ознакою доходу -127- 11667,60 грн. Усього по розрахунку 1ДФ 3 кв. 2020-23807,61 грн., 1,3кв. 2020- 26626,87 грн. Усього утримано податків 5313,65 грн. До сплати 21313,22 грн. Отримано ОСОБА_2 , що не ним і не оспорюється: 07.02.2020 -650,52 грн, 24.02.2020-553,97 грн, 20.03.2020- 4435,99 грн., 03.04.2020-988,94 грн., 17.07.2020 -500 грн, 29.07.2020-5377,10 грн., 10.08.2020 -9306,70 грн., усього отримано 21813,22 грн., переплата (-500 грн).

Також надано щомісячні розрахункові листи заробітної плати, видача яких працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України, ч. 1 ст.30 Закону України "Про оплату праці", зазначені розрахункові листи (табуляграми) видані відповідачем.

Обґрунтовуючи вимоги щодо недоплат сум позивач посилається на дані Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, дані податкової.

Разом із тим, статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю Державна служба України з питань праці (надалі - Держпраця). Саме Держпраця реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, проведення документальної планових та позапланових перевірок з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до чинного Законодавства про Державну податкову службу України, ДПС є органом який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Відповідач щоквартально надає ДФС звіт за Формою 1ДФ (щоквартальний звіт, пов`язаний зі сплатою ПДФО і військового збору, подається завжди, якщо нараховувався дохід фізичним особам), від імені фізосіб, яким вони виплачують доходи. Даних про наявність зауважень від ДФС щодо нарахування або невірного нарахування податків та обов`язкових платежів відносно ОСОБА_2 не надходило на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» і в матеріалах справи також немає.

На спростування доводів позивача відповідачем також надавали витяги зі звітності, які долучені до матеріалів справи.

Позивачем не спростовуються і доводи відповідача про те, що ПРАТ «Запоріжвогнетрив», працівники ДПС та Держпраці протягом 2020 року неодноразово (9 разів за 2020рік) здійснювали проведення документальних планових та позапланових перевірок Відповідача, з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Порушень щодо нормування робочого часу працівників ПРАТ «Запоріжвогнетрив» або порушень щодо нарахування або перерахування податків, зборів, платежів уповноваженими органами (Держпраця або ДФС) не виявлено.

Посилання Позивача на невірні розрахунки податків та обов`язкових зборів, є безпідставними, а позивач не є тією особою, яка уповноважена контролювати податкову звітність роботодавця.

Тим більше, необізнаність із заповненням податкової та іншої звітності та внесенням даних до цієї звітності не може свідчити про неправильність проведених виплат і нарахувань.

Окрім того, вимоги позивача про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 08.02.2020 до 27.07.2020 у сумі 4946,77 грн. не підлягають також задоволенню з огляду на таке.

Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено ст. 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом про відпустки й іншими законодавчими актами. Гарантована ст. 75 КЗпП і ст. 6 Закону про відпустки тривалість щорічної основної відпустки становить не менш як 24 к.дн. за відпрацьований робочий рік, який відліковується від дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки, до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку зараховується: Час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і зарплата повністю або частково; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) та йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) та йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст. 25 і ст. 26 Закону про відпустки; Час навчання з відривом від виробництва тривалістю менш як 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; Час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, у т.ч. із ліквідацією, реорганізацією чи перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників; Інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Відповідно ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особі з інвалідністю III групи надається 26 календарних днів відпустки.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки, до стажу роботи, що надає право на додаткову відпустку зараховується: Час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади; Час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці.

ОСОБА_2 працював на ПрАТ «Запоріжвогнетрив» з 09.02.2018 року. За період з 09.02.2018 по 08.02.2019р Позивачу нараховано - 24 днів основної відпустки та 18 днів додаткової відпустки.Наказом №120 від 01.08.2018р. Позивачу була надана відпустка на строк 42 календарних днів. Наказом №120 від 01.08.2019р. Позивачу була надана відпустка за період з 09.02.2019 по 08.02.2020р. на строк 30 календарних днів з 01.09.2019р. по 30.09.2019р.

Позивач відсторонений від роботи, як такий, що відмовляється пройти медичний огляд (наказу № 511к від 18.12.2018 року). У зв`язку з тим, що Позивачем не було надано медичний висновок, щодо проходження медичного огляду ПРАТ «Запоріжвогнетрив» було видано наказ № 18 від 04.01.2019 року про відсторонення ОСОБА_2 від роботи без збереження заробітної плати і повторного направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до чинного законодавства, до стажу не включається дні прогулу або відсторонення від роботи через провину працівника.

На день звільнення 29.07.2020р. - за відпрацьований робочий рік, який відліковується від дня укладення трудового договору, Відповідач не мав заборгованості щодо днів відпустки ОСОБА_2 .. Оскільки Повивач мав заборгованість (не працював, та не мав стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку) - при звільненні проведено коригування кількісті днів відпустки (- 2 дні).

Кошти за ці 2 дні коригування, не були утримані при розрахунку з Позивачем, тому що перерахунок відпускних, нарахованих за надмірно використані дні щорічної відпустки (якщо працівник звільняється до закінчення робочого року, в рахунок якого він отримав відпустку), в разі звільнення на підставі пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, не здійснюється (п. 2 ч. 2 ст. 127 КЗпП).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, зважаючи на виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки чи виплати компенсації за невикористані відпустки.

Виплати, що враховуються та не враховуються в розрахунку середньої заробітної плати, наведені в р. III Порядку № 100.

До виплат, які не враховуються в розрахунку середньої зарплати для визначення сум відпускних, належать виплати, указані в п. 4 р. III Порядку № 100.

Розрахунок відпускних здійснюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого періоду) за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством. Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів відпустки.

Таким чином, доводи позивача про невірні розрахунки компенсації відпустки, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на ті обставини, розрахунок компенсації за відпустку при звільненні здійснюється виходячи із загальної заробітної плати за 12 місяців поділеної на кількість днів у році (за вирахуванням святкових днів), але не як середньомісячна зарплата поділ на кількість днів у місяці.

Таким чином, Відповідач законно та обґрунтовано провів розрахунки з Позивачем компенсації відпустки, та підстави щодо стягнення грошових коштів в розмірі визначеному позивачем, відсутні.

З огляду на вказані обставини, оскільки відповідачем виплачено працівникові усі належні суми після звільнення, підстав для стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, не встановлено і в задоволенні цих вимог також слід відмовити.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ПРАТ «Запоріжвогнетрив», одноразово, в рахунок компенсації моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача при звільненні позивача суму у розмірі 50 000 грн. без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб, то суд дійшов висновку, що ця вимога задоволенню не підлягає, з огляду на ниженаведене.

Статтями 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає:2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Три визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до зазначених статей слід виходити з вини підприємства, наявністю причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та з обов`язку відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, згідно із чинним законодавством, Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 от 31.03,1995 року доведення факту моральних страждань, доведення факту спричинення моральної шкоди є обов`язковим.

Під час судового розгляду не доведено факт протиправних дій відповідача, як і не доведено наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діями, а також наявність провини підприємства в його заподіянні.

Спричинення моральної шкоди у спірних правовідносинах згідно з вимогами законодавства не є матеріально-правовою презумпцією. Тому Позивач має доводити не лише сам факт спричинення моральної шкоди, та її розмір. На думку суду, не є доведеним факт та причино-наслідковий зв`язок між неприйманням надісланими на адресу відповідача зверненнями (заяви, довідки, пояснення) та наявністю у позивача постійних нервово- психічних нападів, обурення, почуття розпачу та розчарування у незаконності дій відповідача, що також не є доведеним.

Посилання позивача на ті обставини, що 17.07.2020, при ознайомленні позивачем з наказом № 530 від 16.07.2020 «Про направлення на медичний огляд», позивача та його представника тримали на прохідній ПРАТ, позивачу було тяжко стояти, але його змушували знову писати пояснення щодо відсутності на роботі з січня 2020 року у непристосованих умовах прямо на прохідній, на позивача морально тиснули 3 особи, які були запрошені на прохідну з боку відповідача; представнику позивача (повноваження якої були оголошені та надана відповідна довіреність) не давали належним чином забезпечувати представництво та захист прав позивача, а навпаки, психологічно на позивача тиснули, про що є відповідний відео-запис, не заслуговують на увагу, оскільки з переглянутого в судовому засіданні відео-запису наведених у позові обставин не встановлено, навпаки, вбачається, що жодного тиску на позивача не відбувалося, а провокування критичної ситуації було створено представником позивача, діалог вівся не з позивачем, а з його представником. Однак обставини завдання моральної шкоди представнику позивача не входять до предмету доказування за позовом ОСОБА_2 .

Нелогічними є посилання в обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди посилання позивача на утримання трудової книжки, тривале не звільнення, втрату права на отримання допомоги через безробіття з одночасними посиланням на подання заяви про звільнення позивачем за ч.3 ст.38 КЗпП лише 16.07.2020 року та відмовою від проходження медичного огляду, і як наслідок відсторонення від роботи.

Судом не встановлено також і тих обставин, що викладені в позовній заяві, а саме не є встановленим і доведеним порушення норм трудового законодавства, морально-психологічний тиск, безпідставні та невиправдані вимоги виснажливого характеру (проходження медичної комісії за наявності довідки МСЕК), дії, які позивачем сприймались як загроза звільнення за негативними підставами (постійні написання пояснень).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» передбачено: «Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно- правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров`я, та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору».

Позивач був ознайомлений з умовами праці, які відносяться до шкідливих, та свідомо працював в таких умовах. Чинне трудове законодавство працівникам, зайнятим на таких роботах, роботах із важкими та шкідливими умовами праці, надає ряд пільг, в тому числі у вигляді додаткових відпусток, підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій.

Варто уваги, що доводи позовної заяви про стягнення моральної шкоди з урахуванням уточненої позовної заяви, фактично дублюють підстави для стягнення моральної шкоди, які були предметом розгляду судами в цивільній справі 335/10035/19 за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ„Запоріжвогнетрив”, ПАТ Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої професійним захворюванням. Згідно вказаного рішення, позивач вважав, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, цей стан позначається на його морально-психологічному стані, внаслідок втрати професійної працездатності він втратив постійний заробіток, його «гарячий стаж» перервався, майбутня пенсія також тепер буде меншою через те, що основні показники заробітної плати, які беруться до уваги у розрахунку пенсії будуть меншими. Тому для відшкодування відповідачами заявленої суми компенсації моральної шкоди, вважав, що слід зобов`язати ПАТ «Запоріжсталь» до виплати - 157 440 грн., ПРАТ «Запоріжвогнетрив» - 34 560 грн. Рішенням суду від 03.03.2020 року стягнуто з ПрАТ„Запоріжвогнетрив” на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв`язку із отриманим професійним захворюванням 5 400 грн. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі та про відшкодування заробітку, втраченого внаслідок професійного захворювання – відмовлено.

Отже, матеріали справи свідчать, що моральна шкода за отримане професійне захворювання та як наслідок встановлення групи інвалідності була компенсована рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2020 року у розмірі 5400, 00грн.

Отже, аналогічні доводи позовної заяви щодо завдання моральної шкоди охоплювалися вимогами попередньої позовної заяви і були вже предметом судового розгляду та їм надано відповідної правової оцінки та визначено розмір відшкодування моральної шкоди, а збільшення розміру стягнутої моральної шкоди шляхом подання нового позову із зазначенням тих самих підстав для відшкодування моральної шкоди цивільним законодавством не передбачено.

Також не є доведеним причино-наслідковий зв`язок між проходженням стаціонарного лікування у відділенні КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР, з 11 серпня до 04 вересня 2020 року та діями відповідача.

Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог на користь звільненого працівника, а відтак, встановивши, що правові підстави для задоволення указаних вище позовних вимог відсутні, розрахунок з позивачем проведено у повному обсязі, а також те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому звільненням з роботи моральних страждань, порушення відповідачем законних трудових прав позивача не встановлено, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача в користь позивача 50000 грн.у відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності суд приходить до висновку про те, що позов є недоведеним і необґрунтованим, звільнення позивача і розрахунки з позивачем проведені відповідачем відповідно до вимог законодавства. Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 на тих підставах, на які він посилається у своїй позовній заяві та уточненій позовній заяві, є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд з урахуванням ст. 141 ЦПК України вважає, що понесені судові витрати позивачем, не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2,4,5,12,13,76-81,89,263-265,268,273,274-279 ЦПК України ,

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов`язати вчинити певні дії, зобов`язання перерахувати вихідну допомогу при звільненні, зобов`язання виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію моральної шкоди, відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті 14.06.2021 року. Повне рішення складено протягом п`яти днів з урахуванням вихідних та святкового дня 21.06.2021 року.

Суддя: Ю.В. Апаллонова