Рішення № 97785224, 15.06.2021, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

_______________

2/381/903/21

381/2776/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М., за участі секретаря Омельчук С.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та відповідних компенсацій,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та відповідних компенсацій в розмірі 98 239,11 грн., а саме: заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 397,52 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 147,43 грн., заборгованість за роботу в зоні Чорнобильської АЕС в зоні іонізуючого випромінювання у розмірі 6 125,00 грн., заборгованість по компенсації за харчування при роботі в зоні Чорнобильської АЕС в зоні іонізуючого випромінювання у розмірі 1 800,00 грн., заборгованість по середній заробітній платі за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2020 по 15.10.2020 складає 61 769,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у період з 24.22.2017 по 15.04.2020 позивач працював на посаді майстра будівельних та монтажних робіт у ПрАТ «Укренергомонтаж». При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку і оплати заборгованості по заробітній платі, іншим виплатам передбачених за роботу в зоні Чорнобильської АЕС та зоні іонізуючого випромінювання, не виплачена компенсація за невикористану відпустку та харчування. Тому позивач змушений звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та за клопотанням позивача вирішено клопотання про витребування від відповідача ПАТ «Укренергомонтаж» інформацію щодо заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2020 по 15.04.2020 тощо, яка так і не була виконана відповідачем.

З урахуванням неявки представника відповідача в судові засідання 2.12.2020, 22.12.2020, 29.01.2021,08.02.2021 та 19.02.2021 за заявою позивача було ухвалено заочне рішення.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укренергомонтаж» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та відповідних компенсацій задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (ЄДРПОУ: 16403289, місцезнаходження: 02166, м. Київ, проспект Лісовий, 39) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 397,52 (двадцять три тисячі триста дев`яносто сім грн. 52 коп.) та заборгованість по середній заробітній платі у розмірі 61 769,16 (шістдесят одна тисяча сімсот шістдесят дев`ять грн. 16 коп.) та судовий збір на користь держави в розмірі 840,80 грн.

13 квітня 2021 року від представника ПАТ «Укренергомонтаж» - адвоката Соболівського А.М. до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла заява про перегляд заочного рішення суду від 19 лютого 2021 року.

Ухвалою судді від 14 квітня 2021 року прийнято заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2021 року заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19.02.2021 – скасовано.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Рязанов С.П. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на стягненні усієї суми заборгованості, яка складає 98 239,11 грн.

Представник відповідача ПАТ «Укренергомонтаж» Макасевич А.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на той факт, що позивачем, на її думку ,пропущений тримісячний строк звернення до суду відповідно до ріщення Конституційного Суду від 22.02.2012 № 4-рп/2012. Правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалась.

Заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності представником до суду подано не було.

Також, представник відповідача ОСОБА_2 надала в судовому засіданні письмові пояснення стосовно позову, в яких зазначила, що ухвалюючи спірне рішення, судом не взято до уваги рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012, яким було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.116,117,237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним не розрахувався. Так як позивач звільнився 15.04.2020, то останнім днем для звернення до суду, з урахуванням тримісячного строку, мало стати 04.07.2020. Однак, відповідач не може погодитися з вказаними розрахунками, оскільки незрозуміло як та на підставі яких вихідних даних вони проводилися.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з`ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював у Приватному акціонерному товаристві «Укренергомонтаж» на посаді майстра будівельних та монтажних робіт з 24 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року (а.с.4-6).

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З дослідженої судом довідки про доходи виданої Приватним акціонерним товариством «Укренергомонтаж» №07-47/20 18.09.2020 виданої ОСОБА_1 , йому була нарахована але не виплачена заробітна плата за період 01.02.2020 по 31.03.2020 у розмірі 18250,09 грн. та заробітна плата за період з 01.04.2020 по 15.04.2020 у розмірі 5 147,43 грн. (вказана сума взята із розрахунку середньомісячної заробітної плати). Розрахунок середньомісячної заробітної плати зроблено згідно довідки про доходи з 01.11.2019 року по 31.03.2020. Всього не виплачена заробітна плата за період з 01.02.2020 по 15.04.2020 становить 23397,52 грн.(а.с.7).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Приписами статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як було встановлено в судовому засіданні, розмір сум, належних до виплати ОСОБА_1 відповідачем, станом на час розгляду даної справи повторно (після скасування заочного рішення) так і не визначений, зазначений у позові розмір відповідач не визнає при цьому у представника відповідача відсутні докази сплати позивачу будь-яких сум при звільненні.

Судом встановлено, що 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно Наказу №66-К від 15.04.2020 (а.с.11).

Не дочекавшись виплати заробітної плати, протягом майже трьох місяців, 13 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Укренергомонтаж» з заявою про надання йому довідки про заборгованість по заробітній платі за лютий, березень, квітень 2020 року, про заборгованість по виплаті за роботу в зоні Чорнобильської АЕС та зоні іонізуючого випромінювання, заборгованість за компенсації за невикористану відпустку. Заяву зазначеного змісту на адресу роботодавця, ОСОБА_1 направлено на 13.07.2021 та ними отримано 16.07.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення (а.с.17).

Посилання представника відповідача на рішення Конституційного Суду від 22 лютого 2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012, яким було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.116,117,237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якогорозпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним не розрахувавсявважає не обґрунтованими, оскільки з заявою про витребування інформації про розмір заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 звернувся 13.07.2021, яку отримано відповідачем 16.07.2020, а отже 20-25 липня 2020 позивач фактично і дізнався, що його права та інтереси порушені роботодавцем, який проігнорував його запит у зв`язку із чим позивач, в межах трьохмісячного строку -23.10.2020 вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не подано до суду заяви про застосування в даному випадку наслідків спливу строку позовної давності, що відповідно до ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

З дослідженої судом довідки про доходи виданої Приватним акціонерним товариством «Укренергомонтаж» №07-47/20 18.09.2020 виданої ОСОБА_1 , йому була нарахована але не виплачена заробітна плата за період 01.02.2020 по 31.03.2020 у розмірі 18 250,09 грн. та заробітна плата за період з 01.04.2020 по 15.04.2020 у розмірі 5 147,43 грн. (вказана сума взята із розрахунку середньомісячної заробітної плати). Розрахунок середньомісячної заробітної плати зроблено згідно довідки про доходи з 01.11.2019 по 31.03.2020. Всього не виплачена заробітна плата за період з 01.02.2020 по 15.04.2020 становить 23 397,52 грн.(а.с.7).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 23 397,52 гривень є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №1З від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, -наступного дня після ділення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки представник позивача не заявляв про збільшення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по день постановлення саме цього рішення, то з урахуванням заявлених у позові вимог, підлягає до стягнення саме заявлена сума заборгованості.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від

06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках

стягнення на користь працівника середнього заробітку в зв`язку з затримкою

видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними

правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні

два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку

обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету

Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В судовому засіданні відповідачем не надано доказів проведення розрахунку з позивачем.

Судом встановлено, що за період з 15.04.2020 по 15.10.2020 заборгованість по середній заробітній платі складає 61 769,16 грн. (10 294,86х6=61 769,16).

На даний розрахунок відповідачем спростований не був, а тому він приймається судом, як достовірний.

Оскільки відповідачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень вимог чинного трудового законодавства в частині обов`язку виплати заробітної плати, тому суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по середній заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, знайшли своє підтвердження та підлягають до задоволення.

Проте, щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, заборгованості за роботу на Чорнобильській АЕС та компенсації за харчування, суд дійшов висновку про недоведеність позову в цій частині, а тому зазначені позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,141,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, ст.ст.47,115,116,117 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та відповідних компенсацій – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (ЄДРПОУ: 16403289, місцезнаходження: 02166, м. Київ, проспект Лісовий, 39) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 397,52 (двадцять три тисячі триста дев`яносто сім грн. 52 коп.) та заборгованість по середній заробітній платі за час затримки розрахунку при звільненні з 15.04.2020 по 15.10.2020 у розмірі 61 769,16 (шістдесят одна тисяча сімсот шістдесят дев`ять грн. 16 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 21.06.2021.

Суддя Л.М.Ковалевська