Рішення № 97770753, 18.06.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/92/21 (927/351/21)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Приватного підприємства “КАПРАЙЯ”,

код ЄДРПОУ 37329591;вул. Чорновола, 127, м. Хмельницький, 29000

до відповідача-1: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”

код ЄДРПОУ 14360570; вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001;

поштова адреса: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094)

до відповідача-2: Приватного підприємства “ДАЙКОН”

код ЄДРПОУ 37329607;вул. Шевченка, 97-А, кв. 58, м. Чернігів, 14027

Третя особа: розпорядник майна ПП «Дайкон» Пода Вячеслав Володимирович

(свідоцтво №886 від 23.04.2013 року; вул. Шевченка, 97а, кв.58, м.Чернігів, 14000)

про визнання недійсними окремих умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012

За участю:

відповідач-1 АТ КБ «ПриватБанк»: Рожко С.М., адвокат;

третя особа: Пода В.В., розпорядник майна.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Приватним підприємством “Капрайя” подано позов до відповідачів: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” та Приватного підприємства “Дайкон” (третя особа - розпорядник майна ПП “Дайкон” Пода Вячеслав Володимирович) про визнання недійсними окремих умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012.

В обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, що на підставі укладеного між відповідачами кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012, окремі вимоги якого суперечать вимогам Цивільного кодексу України, сформовані кредиторські вимоги відповідача-1 Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” у розмірі 777673991,98 грн в межах справи про банкрутство Приватного підприємства “Дайкон”.

Ухвалою суду від 08 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; справу №927/351/21 об`єднано зі справою №927/92/21 про банкрутство Приватного підприємства “ДАЙКОН”, присвоєно справі №927/351/21 - номер 927/92/21; підготовче засідання призначено на 21 квітня 2021 року; встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачам встановлено строк протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подачі до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

19 квітня 2021 року на адресу суду від відповідача-2 Приватного підприємства “ДАЙКОН” надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав заявлені позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування чого відповідач-2 зазначив, що дійсно, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПП «ДАЙКОН» було укладено Кредитний договір, за умовами якого ПП «ДАЙКОН» отримало кредит у розмірі 450142000,00 грн. 02.02.2016 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», як Кредитором, та ТОВ «ПЕТРОЙЛ», як Поручителем, укладено Договір поруки № Г.21.1.2.0/5-1865, відповідно до умов якого Поручитель поручився перед Кредитором за виконання ПП «ДАЙКОН» своїх зобов`язань за Кредитним договором, а саме з повернення кредиту у розмірі 450142000,00 грн. 12.02.2016 заборгованість ПП «ДАЙКОН» за Кредитним договором була погашена Поручителем (ТОВ «ПЕТРОЙЛ»), про що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтвердило у своїй Заяві про визнання кредиторських, вимог. Проте, у вищевказаній заяві АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на наявність заборгованості з оплати винагороди банку та, відповідно, пені, нарахованої за прострочення сплати цієї винагороди банку. Згідно даних бухгалтерського обліку, у ПП «ДАЙКОН» відсутня заборгованість перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК». У відповідності до ст. 1054, 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України банк за кредитним договором має право на отримання плати за користування кредитом лише тільки у вигляді процентів від суми позики, які за своїми видами можуть бути віднесені до фіксованих або змінюваних процентів. За своєю правовою природою «винагорода банку», у формулюванні Кредитного договору, не може бути віднесена ні до фіксованих, ні до змінюваних процентів. ПП «КАПРАЙЯ» погоджується з доводами, викладеними у позовній заяві, зокрема щодо дійсної правової суті «винагороди банку» - не плата за надання банком якихось послуг, а встановлення у Кредитному договорі подвійної оплати за одну і ту ж послугу- надання кредиту. У випадку даного Кредитного договору винагорода банку нараховується та сплачується Позичальником за фактом повернення ним кредиту Банку, тобто за фактом належного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим договором. При цьому будь-яких послуг Банком Позичальнику не надається. Відповідач-2 у відзиві зазначає, що фактично АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у Кредитному договорі встановив для ПП «ДАЙКОН» подвійну оплату за послугу надання кредиту що поставило Позичальника у невигідне положення порівняно з Банком, який збільшив свою економічну вигоду, не надаючи при цьому жодних додаткових послуг, окрім надання кредиту.

14 травня 2021 року на адресу суду від відповідача-1 Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач-1 зазначає, що спірний Кредитний договір був укладений за дев`ять років до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також відсутні вищезазначені підстави, які Кодекс України з процедур банкрутства визначає для кредитора для можливості його звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочинів, укладених боржником- тобто у кредитора ПП "КАПРАЙЯ" відсутнє право на позов за спеціальними підставами, визначеними ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також у кредитора ПП "КАПРАЙЯ" відсутнє право на позов і за загальними підставами, передбаченими ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Відповідач-1 у відзиві зазначає, що позивачем у порушення п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України не обгрунтовано та не доведено право на подання позову, а також не доведено, що позивач є заінтересованою особою, тобто, що у разі визнання недійсними умов Кредитного договору, стороною якого позивач не є - позивач відновить свої права та майнові інтереси й отримує що-небудь в результаті проведення реституції чи віндикації. У даному випадку відсутні порушення прав і законних інтересів позивача спірним Кредитним договором, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Також, відповідач-1 зазначає, що Кодексом України з процедур банкрутства передбачений спеціальний спосіб захисту прав кредиторів (згідно з ч. 6. ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів; такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів). Тобто, ПП "КАПРАЙЯ", що не є заінтересованою особою в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України, не мало права звертатися до суду з даним позовом, а мало право використати належний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів - шляхом подання заперечень щодо визнання вимог інших кредиторів. Крім цього, відповідач-1 зазначив, що умовами Кредитного договору зі змінами та доповненнями не було визначено додаткову плату, й відсутня подвійна оплата за користування кредитом. Чинне законодавство не містить заборони щодо визначення сторонами умов договору у цій частині, а отже, відсутні підстави визнання недійсним цих умов кредитного договору. У відзиві на позовну заяву відповідач-1 посилається на постанову Верховного Суду від 19 березня 2021 року по справі №904/2073/19, у якій було зроблено висновки, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали передбачену умовами договору винагороду із змінюваною процентною ставкою.

18 травня 2021 року від позивача надійшло пояснення щодо застосування практики Верховного Суду.

20 травня 2021 року у судовому засіданні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 08 червня 2021 року.

08 червня 2021 року у судовому засіданні суд перейшов до розгляду справи по суті; представник відповідача-1 заперечив стосовно позовних вимог, третя особи ОСОБА_1 просив звернути увагу на зменшення суми винагороди; постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті на 18 червня 2021 року.

Вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:

22.03.2021 ПП "КАПРАЙЯ", керуючись ч.6 ст.45 Кодексу про банкрутство, направило розпоряднику майна боржника запит №22/03/21 про надання інформації стосовно кредиторів, які заявили свої грошові вимоги до ПП «ДАЙКОН».

Розпорядником майна ПП "КАПРАЙЯ" на вищевказаний запит надано вдповідь на запит «КАПРАЙЯ», згідно якої розпорядник майна повідомив про отримання ним від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заяви з конкурсними вимогами до боржника.

Згідно заяви з конкурсними вимогами до боржника (у порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить суд визнати грошові вимоги до ПП «ДАЙКОН» у розмірі 777 673 991,98 грн, що виникли за Кредитним договором № 4Д12136И від 07.05.2012, укладеним між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПП «ДАЙКОН», та включити їх до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості:

- 4 540,00 грн - судовий збір - до першої черги задоволення вимог кредиторів;

- 318 236 186,61 грн - заборгованість з винагороди - до четвертої черги задоволення вимог кредиторів;

- 459 437 805,37 грн - пеня (за прострочення сплати винагороди банку) - до шостої черги задоволення вимог кредиторів.

У позовній заяві ПП «КАПРАЙЯ» зазначає, що вважає Кредитний договір №4Д12136И від 07.05.2012, що укладений між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПП «ДАЙКОН», на підставі якого сформовані кредиторські вимоги АТ КБ «Приватбанк», недійсним у частині (викладених у всіх редакціях його додаткових угод до Кредитного договору) умов, щодо зобов`язання ПП «ДАЙКОН», як позичальника, сплачувати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» винагороду банка за користування кредитом (п. А.10 Кредитного договору) та умов, щодо порядку нарахування та сплати цієї винагороди (п. 4.5. п. 4.6. п. 4.13 Кредитного договору).?

Як зазначає позивач у позовній заяві, підставою для звернення ПП «КАПРАЙЯ» з позовом до суду стало те, що позивач вважає, що укладений ПП «ДАЙКОН» та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Кредитний договір зі спірними умовами цього договору суттєво впливає на його процесуальні та майнові права як кредитора у справі про банкрутство.

На думку ПП «КАПРАЙЯ», вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що ґрунтуються на спірних умовах Кредитного договору, призводять до виникнення додаткових значних кредиторських вимог, що можуть суттєво вплинути на інтереси ПП «КАПРАЙЯ» при вирішенні процесуальних питань у справі про банкрутство через представницькі органи кредиторів, а також можуть суттєво вплинути на майнові інтереси ПП «КАПРАЙЯ» при розподілі майна у разі ліквідації боржника - ПП «ДАЙКОН».

Позивач зазначає, що з моменту порушення справи про банкрутство, ПП «КАПРАЙЯ» стала заінтересованою особою щодо укладеного Кредитного договору, а окремі спірні умови Кредитного договору впливають на його процесуальні та майнові права.

Позивач вважає, що умови Кредитного договору (викладені у всіх редакціях його додаткових угод до Кредитного договору) щодо зобов 'язання ПП «ДАЙКОН», як позичальника, сплачувати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» винагороду банка за користування кредитором (п. А.10 Кредитного договору) та щодо порядку нарахування та сплати цієї винагороди (п. 4.5, 4,6 п. 4.13 Кредитного договору) є недійсними, у зв`язку з тим, що вони суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до п.п. А.1., А.2, 1.1., 2.1.2 Кредитного договору (у редакції додаткових угод від 02.10.2012, від 04.03.2015, від 04.03.2015) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати ПП «ДАЙКОН» кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 450 142 000,00 грн на поповнення обігових коштів, в обмін на зобов`язання ПП «ДАЙКОН» щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни. Згідно з п.п. 1.2., А.3. Кредитного договору (у редакції Додаткової угоди від 02.02.2016) термін повернення кредиту - 11.02.2016. Відповідно до п.п. А.6., А.7., 4.1., 4.2. Кредитного договору (у редакції додаткової угоди від 02.10.2012) за користування кредитом (правомірне користування грошовими коштами) ПП «ДАЙКОН» зобов`язалося сплачувати проценти у розмірі 11% річних, а у випадку порушення Позичальником будь-якого з грошових зобов`язань (неправомірне користування чужими коштами) - також у розмірі 44% річних. Відповідно до п.п. А. 10 Кредитного договору (у редакції додаткових угод від 02.10.2012 21.07.2014, 27.10.2015) Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом в розмірі та в межах, що визначається за наведеною формулою. Цією формулою розраховувалася винагорода банка в залежності від зміни курсу гривні до долару США. Згідно п. 4.5., п. 4.6, п. 4.13 Кредитного дqгoвopy (у редакції додаткових угод від 02.10.2012 від 02.02.2016) позичальник сплачує Банку винагороду за користувач кредитом, згідно п.А.10. Сума винагороди за користування кредитом (п.4.5.) сплачується в дату, встановлену п.1.2 цього договору або в день дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом в зазначену дату, винагорода вважається простроченою. Розрахунок та начислення винагороди за користування кредитом відбувається в строк повернення кредиту (п. 1.2.) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.). Згідно з п. 5.1. Кредитного договору (у редакції додаткової угоди від 02.10.2012) при порушенні Позичальником будь-яких зобов`язань з оплати процентів, винагороди за користування кредитом, термінів повернення кредиту - Позичальник сплачує банку пеню у розмірі, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з вищенаведених умов Кредитного договору вбачається, що цим договором встановлюється на користь банка подвійної плати за користування кредитором двома паралельними способами, а саме: у вигляді фіксованої процентної ставки на основну суму кредиту та у вигляді збільшення сум кредиту, що підлягає поверненню позичальником, в залежності від зміни офіційного курсу гривні до долару США.

Позивач вважає, що встановлення у Кредитному договорі плати за користування кредитом у вигляді збільшення сум кредиту в залежності від зміни офіційної курсу гривні до долару США суперечить цивільному законодавству. Разом з цим, позивач зазначає, що за цивільним законодавством банк за кредитним договором має право на отримання плати за користування кредитом лише тільки у вигляді процентів від суми позики, які за своїми видами можуть бути віднесені до фіксованих або змінюваних процентів. У даному випадку, на думку позивача, плата за користування кредитом у вигляді збільшення сум кредиту в залежності від зміни офіційцного курсу гривні до долару США, яка визначена у договорі як винагорода банка, не відповідає визначенню процентів, передбачених цивільним кодексом. Як зазначає позивач, така винагорода не має вигляду фіксованої процентної ставки, адже передбачає постійну дінаміку змін кінцевого результату такої ставки.

Позивач вважає, що встановлення у Кредитному договорі плати за користування кредитом у вигляді збільшення сум кредиту в залежності від зміни офіційної курсу гривні до долару США, що визначена у договорі як винагорода банка, суперечить актам законодавства щодо банківської діяльності і банківського кредитування.

Позивач також посилається на те, що враховуючі суму отриманого ТОВ «ДАЙКОН» кредиту у розмірі 450141890,91 грн та суму нарахованої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» винагороди за цим Кредитним договором у розмірі 318236186,61 грн, шо майже добігає суми наданого кредиту, позивач доходить висновку, що умова договору про встановлення винагороди банку, приховано (на початок виникнення цієї умови) призводить до обов`язку ТОВ «ДАЙКОН», як позичальника, повернути майже подвійну суму отриманого ним кредиту.

У зв`язку з вказаним вище, позивач зазначає, що вважає умови Кредитного договору (викладені у всіх редакціях його додаткових угод) щодо зобов`язання ПП «ДАЙКОН», як позичальника, сплачувати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» винагороду банка за користування кредитором та щодо порядку нарахування та сплати цієї винагороди такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

До загальних засад цивільного законодавства належить, зокрема, свобода договору (частина перша статті 3 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема є, договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У частині першій статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Тобто, правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

Законодавство України надає сторонам можливість укладати договори в яких містяться елементи різних договорів, так звані, «змішані договори».

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Так, у даному випадку, сторони погодили умови договору, зокрема, щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 917/2033/16 та від 19 березня 2021 року у справі №904/2073/19, Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій про підставність вимог банку про стягнення, передбаченої умовами кредитного договору, комісійної винагороди, тобто визнано право встановити у договорі кредитування за згодою сторін додаткових зобов`язань позичальника, які не обмежуються виключно сплатою процентів.

З наведеного вище та матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою крізь призму банкрутства, тобто є заінтересованою особою у розумінні ст.42 Кодексу України з процедур банкурутсва.

Так, вимогами ст. 42 Кодексу України з процедур банкурутсва передбачено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Кредитний договір №4Д12136И був укладений між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПП «ДАЙКОН» 07.05.2012, тобто протягом дев`яти років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ПП «ДАЙКОН» (10 лютого 2021 року відкрито провадження у справі №927/92/21 про банкрутство ПП “ДАЙКОН”), тобто у позивача відсутне право на звернення з відповідною заявою про визнання Кредитного договору від 07.05.2012 недійсним, у розумінні ст. 42 Кодексу України з процедур банкурутсва.

А ПП «ДАЙКОН», як сторона Кредитного договору, не зверталось з позовною заявою про визнання такого договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач у даній справі не є стороною спірного договору та не є заінтересованою особою у розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України, а є заінтересованою особою у розумінні ст.42 Кодексу України з процедур банкурутсва та звернувся до суду крізь призму банкрутства, тобто, укладення Кредитного договору між сторонами договору, не зачіпає прав та інтересів позивача у даній справі.

На підставі викладеного вище, суд доходить визновку, що заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними, не доведеними належними та допустимими доказами у справі, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

На підставі викладеного вище, враховуючи належні та допустимі докази, надані представниками сторін у підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 18 червня 2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/