Рішення № 97765295, 09.06.2021, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа №305/1890/20

Провадження по справі 2/305/247/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2021. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді Марусяк М.О.

секретаря судового засідання Найман Т.В.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним.

Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області №133 від 21.10.2016 затверджено проект землеустрою та передано у власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 2123684500:08:003:0012, для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд. До вказаної земельної ділянки, площею 0,15 га, що була передана у власність ОСОБА_2 , включено частину земельної ділянки, що постійно перебувала у користуванні його родини та зазначена у плані забудови до його будинку АДРЕСА_2 , як під`їзна дорога до його будинку. Вважає, що включивши частину його земельної ділянки до складу площі земельної ділянки, що передана у власність ОСОБА_2 , Лазещинська сільська рада порушила закон та його права. Також, ним не погоджувалось межі земельної ділянки суміжного землекористувача. Йому навіть не пропонувалось погодити межі, оскільки передача у власність земельної ділянки, площею 0,15 га, громадянці ОСОБА_2 відбувалась таємно від нього, ця інформація приховувалась від нього, щоб він своєчасно не зміг захистити свої права. Про порушення його прав та передачу земельної ділянки, площею 0,15 га, громадянці ОСОБА_2 , йому стало відомо коли остання заблокувала під`їзд до його будинку, перегородивши дорогу парканом та заявила, що тепер це її приватна власність. Він намагався вирішити це питання в досудовому порядку, звертаючись до посадових осіб Лазещинської сільської ради та органів прокуратури, однак результату це не дало. Також, з даного приводу він звертався до поліції, оскільки його будинок залишився без під`їзної дороги, однак в поліції йому надали відповідь, що для вирішення цього питання необхідно звернутися до суду. Через рішення Лазещинської сільської ради №133 від 21.10.2016, він не може повноцінно користуватися своїм майном - житловим будинком АДРЕСА_2 , оскільки до нього відсутній під`їзд і це обмежує його права. Вважає такі дії Лазещинської сільської ради грубим порушенням законодавства. На підставі наведеного, просив поновити йому строк позовної давності на звернення до суду та прийняти його позовну заяву до провадження. Визнати незаконним та скасувати рішення Лазещинської сільської ради №133 від 21.10.2016 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_2 , площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 2123684500:08:003:0012.

Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, ОСОБА_4 від 03.12.2020 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.

05.01.2021, реєстрація канцелярією суду, відповідачем ОСОБА_2 надіслано до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві Відповідач, ОСОБА_2 заперечує проти позову, вважає позовні вимоги необгрунтованими. Позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України і не наведено поважних причин пропуску строків. Оскаржуване рішення Лазещинської сільської ради №133 було прийнято ще 21 жовтня 2016 року, а в суд з позовною заявою позивач звернувся тільки 01.12.2020. Твердження позивача, що він дізнався про порушення свого права тільки 24.03.2020 з відповіді органів поліції на його звернення не відповідає дійсності, не підтверджено належними доказами і не витримує жодної критики. Насправді, позивач дізнався про порушення свого права у жовтні 2016 року. Цей факт доводиться наступними доказами. Із заяви до Генерального прокурора України вбачається, що позивач визнає, що він був проінформований про можливість захисту своїх прав у судовому порядку. З відповіді Лазещинської сільської ради на адвокатський запит ОСОБА_5 вбачається, що позивач особисто був присутній під час прийняття спірного рішення і давав з цього приводу пояснення. Земельний спір між нею та позивачем неодноразово розглядався Лазещинською сільською радою та її органами. Зокрема, спірне питання було предметом розгляду виїзного засідання депутатської земельної комісії Лазещинської сільської ради за участю землевпорядника сільської ради, яке відбулося 05.07.2016. Розглянувши на місці спірне земельне питання, члени комісії прямо зажадали від позивача документи про подання ним позову до суду для вирішення в судовому порядку. Таким чином він був проінформований про можливість захисту своїх прав в судовому порядку. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Вважає, що оскаржуване рішення Лазещинської сільської ради від 21 жовтня 2016 року №133 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_2 " було прийнято з дотриманням норм чинного законодавства України, за встановленою процедурою прийняття передбаченою ЗУ "Про місцеве самоврядування" та з дотриманням норм ЗК України. Рішенням виконавчого комітету Лазещинської сільської ради від 07.08.1992 №29 було виділено гр. ОСОБА_6 земельну ділянку під будівництво та обслуговування будинку, площею 0,15 га. Дане рішення є чинним і ніким не скасовувалося. Після цього, реалізуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, вона уклала договір з ФОП " ОСОБА_7 " для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, на її звернення ФОП " ОСОБА_8 " виготовив "Детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ", який був погоджений головним архітектором Рахівського району, ОСОБА_9 та затверджений сесією Лазещинської сільської ради. В ході розробки технічної документації із землеустрою земельної ділянки, громадянин ОСОБА_1 , єдиний із суміжних землекористувачів, не погодив Акт встановлення меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами від 04.10.2015. При цьому, інші землекористувачі: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і присутній землевпорядник Лазещинської сільської ради, ОСОБА_12 вказаний акт підписали. Однак, позивач приходить до неправильного висновку, що непогодження ним меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами являється порушенням чинних нормативних актів, якими врегульовується порядок передачі земельних ділянок у власність особи. Насправді, дане питання вирішено, в порядку, визначеному чинним законодавством. Так, спірне питання було предметом розгляду виїзного засідання депутатської земельної комісії Лазещинської сільської ради. Розглянувши на місці спірне земельне питання, депутатська земельна комісія прийняла одноголосне рішення про встановлення межі між вказаними земельними ділянками без згоди гр. ОСОБА_1 , так як його відмова підписати акт узгодження меж вважається безпідставною. На підставі вищевказаного рішення земельної комісії, рішенням шостої сесії Лазещинської сільської ради від 08.07.2016 №110 затверджено протокол засідання узгоджувальної комісії від 05.07.2016 і відновлено та погоджено межу між земельними ділянками позивача та відповідачки. Таким чином, всі вимоги земельного законодавства щодо погодження меж земельних ділянок були дотримані. Після завершення роботи над проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, Управлінням Держгеокадастру у Рахівському районі Закарпатської області, земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер та внесено до Державного земельного кадастру. Після цього, матеріали земельної справи були передані на розгляд постійної комісії з питань регулювання земельних відносин. Тільки після проходження всіх передбачених земельним законодавством процедур, було прийнято рішення Лазещинської сільської ради від 21 жовтня 2016 року №133 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_2 ". На підставі наведеного, вважає, що відсутні підстави скасування вищевказаного рішення Лазещинської сільської ради. Враховуючи норми чинного законодавства, вона подала відповідні документи до державного реєстратора для здійснення процедури державної реєстрації земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державним реєстратором, ОСОБА_13 було розглянуто заяву з реєстраційним номером 19716306 від 25.11.2016. У зв`язку з відсутністю жодних невідповідностей чи порушень законодавства було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки. Таким чином, юридичних підстав для позбавлення або обмеження її права власності на земельну дялянку не має. На підставі наведеного, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.01.2020 підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві. На задоволенні позову наполягає.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Губко Богдан Валентинович у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав наведених у відзиві. Вважають їх безпідставними та необгрунтованими. Просили застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області у судове засідання не з`явився. Були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання. Про причини неявки суд не повідомили. Відзив на позов не подавали. 16.04.2021 голова Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, А. Делятинчук надіслав листа, в якому просив розглянути справу за наявними матеріалами справи без участі їх представника. Позовні вимоги не визнає та категорично заперечує.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що позивачу, ОСОБА_1 , на праві приватної власності, в цілій частині, належить житловий будинок АДРЕСА_2 , що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №96638599 від 07.09.2017.

Відповідач, ОСОБА_2 , являється власником суміжної з позивачем земельної ділянки з кадастровим номером: 2123684500:08:003:0012, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Пред`являючи позов до суду, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що Лазещинська сільська рада незаконно передала у власність гр. ОСОБА_2 , частину земельної ділянки, яка постійно перебувала у користуванні його родини, а саме, під`їзну дорогу до його житлового будинку.

Право власності, у тому числі, на землю, набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, підлягає захисту, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України; правомірність набуття права власності на землю презюмується; земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 4 Конституції України, ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, ст.ст. 15, 16, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 328, 386 ЦК України, ст. 1 ч. 2, ст. 5 ч. 1 п.п. «б», «в», «ґ», ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81, ст. 90 ч. 2, ст. 152, ст. 153 ч. 1 ЗК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не реалізував своє право щодо оформлення права власності на земельну ділянку, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В матеріалах справи відсутні відомості щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), та присвоєння земельній ділянці, кадастрового номеру.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови. При цьому, нею в процесі оформлення права власності на земельну ділянку було дотримано всіх передбачених чинним законодавством норм і процедур.

Рішенням виконавчого комітету Лазещинської сільської ради №29 від 07.08.1992 було виділено відповідачці ОСОБА_14 земельну ділянку під будівництво та обслуговування будинку площею 0,15 га, біля старої хати де проживає її брат.

Рішенням Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 558 від 23 жовтня 2015 року надано гр. ОСОБА_2 дозвіл на розроблення детального плану території на земельну ділянку, площею 0,15 га в АДРЕСА_1 .

ФОП " ОСОБА_8 " виготовлено "Детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ", який був погоджений головним архітектором Рахівського району, ОСОБА_9 та затверджений сесією Лазещинської сільської ради.

У 2016 році ФОП " ОСОБА_7 " виготовлено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 2123684500:08:003:0012.

Рішенням шостої сесії Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 110 від 08 липня 2016 року затверджено протокол засідання узгоджувальної комісії від 05.07.2016 і відновлено та погоджено межу між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання позивача, про порушення вимог земельного законодавства щодо погодження меж земельних ділянок.

Після завершення роботи над проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, Управлінням Держгеокадастру у Рахівському районі Закарпатської області, земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер та внесено до Державного земельного кадастру.

Після проходження всіх передбачених земельним законодавством процедур, було прийнято рішення Лазещинської сільської ради від 21 жовтня 2016 року №133 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_2 ".

На підставі рішення, Лазещинської сільської ради від 21 жовтня 2016 року №133, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2123684500:08:003:0012, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №74488166 від 01.12.2016.

Земельний Кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, законодавець чітко встановлює, що саме власник чи користувач земельної ділянки має право вимагати усунення порушень його прав на землю.

У відповідності до статті 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", (п. 27), передбачено, що, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Отже, на позивача, поряд із обов`язком довести факт порушення свого суб`єктивного права відповідачем, також покладено обов`язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб`єктивного права відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

Позивачем, не надано суду жодних документів та доказів, які б підтверджували, що земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні незаконно передано у власніть громадянці ОСОБА_2 .

При розгляді цивільної справи, суд, керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає безпідставним посилання позивача, що частина земельної ділянки, яка передана у власність гр. ОСОБА_2 перебувала у його користуванні та в користуванні його родини, як під`їзна дорога до його житлового будинку.

Позивачем не надано належних доказів того, що до його житлового будинку веде дорога загального користування.

Положеннями статті 1 Закону України “Про автомобільні дороги”, визначено відповідні терміни:

автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів;

вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів;

земляне полотно - ґрунтова конструкція автомобільної дороги;

проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів;

смуга відведення - земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги.

Складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно, проїзна частина, дорожнє покриття, смуга руху, споруди дорожнього водовідводу, штучні споруди, інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, технологічного зв`язку, вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху), об`єкти дорожнього сервісу та архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, що призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг (ст.9 Закону України “Про автомобільні дороги”).

Межі вулиці за її шириною визначаються “червоними лініями”. Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах “червоних ліній” вулиці не допускається (ч.ч.2-3 ст.18 Закону України “Про автомобільні дороги”).

У відповідності до вимог ст.12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів.

Судом встановлено, що земельний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово розглядався Лазещинською сільською радою та її органами

Згідно протоколу виїзного засідання депутатської земельної комісії Лазещинської сільської ради від 05 липня 2016 року, спірне питання про узгодження меж земельної ділянки, площею 0,15 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 було предметом розгляду виїзного засідання депутатської земельної комісії Лазещинської сільської ради. Розглянувши на місці спірне земельне питання, депутатська земельна комісія прийняла одноголосне рішення про встановлення межі між вказаними земельними ділянками без згоди гр. ОСОБА_1 , так як його відмова підписати акт узгодження меж вважається безпідставною.

Крім того, позивачем не надано рішення органу місцевого самоврядування про відкриття під`їзної дороги до його дворогосподарства.

Суд не бере до уваги, як належний та допустимий доказ схему у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_15 , розробленому ТзОВ "Георан", на якій відображена під`їзна дорога, оскільки останній не являється стороною у справі і не зрозуміло яким чином ця схема має відношення до розгляду вказаної справи.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідачка ОСОБА_2 незаконно приватизувала земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, позивачем суду не надано.

Щодо застосування судомстроку позовної давності, заявленого відповідачем ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Тлумачення статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц)».

У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

- Лазещинська сільська рада, Рахівського району Закарпатської області, місцезнаходження: с. Лазещина, №928, Рахівського району, Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Повне судове рішення складено 18 червня 2021 року.

Головуюча: Марусяк М.О.