Рішення № 97762510, 18.06.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2021м. ДніпроСправа № 904/3652/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієнна" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за оплачені послуги з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях, що не були надані, у загальному розмірі 178 500 грн. 00 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієнна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за оплачені послуги з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях, що фактично не були надані відповідачем у січні 2019 року, у загальному розмірі 178 500 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 677 грн. 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного надання оплачених позивачем за виставленими рахунками: № 1 від 02.01.2019 на суму 49 300 грн. 00 коп., № 6 від 18.01.2019 на суму 60 350 грн. 00 коп. та № 8 від 28.01.2019 на суму 68 850 грн. 00 коп. послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях в м. Харкові, м. Києві та м. Одесі у січні 2019 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 178 500 грн. 00 коп.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду № 18346/21 від 12.04.2021).

Ухвалою суду від 13.04.2021, керуючись положеннями абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, у Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Від Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради засобами електронного зв`язку надійшов лист (вх. суду № 20323/21 від 22.04.2021), який в подальшому надійшов в оригіналі (вх. суду № 22230/21 від 05.05.2021), відповідно до якого, за відомостями, що містяться у реєстрі територіальної громади міста Кривого Рогу, місце проживання ОСОБА_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 26.04.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 26.04.2021 отримав 07.05.2021, що вбачається з поштового повідомлення № 4930015303664, отже завчасно (а.с. 52).

Так, ухвалою суду від 26.04.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 07.05.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 24.05.2021 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 18.06.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієнна" (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Макаровим Михайлом Олександровичем (далі - виконавець, відповідач) було досягнуто домовленості щодо надання послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м. Харкові, в м. Одесі та в м. Києві, що підтверджується наступним:

1) ФОП Макаровим Михайлом Олександровичем було виставлено ТОВ "Сієнна" рахунок № 1 від 02.01.2019 на оплату вартості послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м. Харків в січні 2019 року на суму 49 300 грн. 00 коп. (а.с.10);

- вказаний рахунок було повністю оплачено ТОВ "Сієнна" 03.01.2018, що підтверджується банківською випискою від 03.01.2019 та платіжним дорученням № 2 від 03.01.2019, з яких вбачається сплата відповідачем грошових коштів в сумі 49 300 грн. 00 коп. на користь ФОП Макарова Михайла Олександровича з призначенням платежу "оплата за послуги згідно з рахунком № 1 від 02.01.2019" (а.с.11-12);

2) ФОП Макаровим Михайлом Олександровичем було виставлено ТОВ "Сієнна" рахунок № 6 від 18.01.2019 на оплату вартості послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м. Одеса в січні 2019 року на суму 60 350 грн. 00 коп. (а.с.13);

- вказаний рахунок було повністю оплачено ТОВ "Сієнна" 21.01.2018, що підтверджується банківською випискою від 21.01.2019 та платіжним дорученням № 6 від 21.01.2019, з яких вбачається сплата відповідачем грошових коштів в сумі 60 350 грн. 00 коп. на користь ФОП Макарова Михайла Олександровича з призначенням платежу "оплата за рекламні послуги, надані в січні 2019 року, згідно з рахунком № 6 від 18.01.2019" (а.с.14-15);

3) ФОП Макаровим Михайлом Олександровичем було виставлено ТОВ "Сієнна" рахунок № 8 від 28.01.2019 на оплату вартості послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м. Київ в січні 2019 року на суму 68 850 грн. 00 коп. (а.с.16);

- вказаний рахунок було повністю оплачено ТОВ "Сієнна" 29.01.2018, що підтверджується банківською випискою від 29.01.2019 та платіжним дорученням № 6 від 21.01.2019, з яких вбачається сплата відповідачем грошових коштів в сумі 68 850 грн. 00 коп. на користь ФОП Макарова Михайла Олександровича з призначенням платежу "оплата за рекламні послуги, надані в січні 2019 року, згідно з рахунком № 8 від 28.01.2019" (а.с.17-18).

Причиною звернення позивача із даним позовом до суду є порушення ФОП Макаровим Михайлом Олександровичем зобов`язань в частині повного та своєчасного надання оплачених позивачем за виставленими рахунками: № 1 від 02.01.2019 на суму 49 300 грн. 00 коп., № 6 від 18.01.2019 на суму 60 350 грн. 00 коп. та № 8 від 28.01.2019 на суму 68 850 грн. 00 коп. послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях в м. Харкові, м. Києві та м. Одесі у січні 2019 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 178 500 грн. 00 коп., яку відповідач відмовляється сплатити у добровільному порядку.

Щодо припинення ФОП Макаровим Михайлом Олександровичем своєї підприємницької діяльності, суд зазначає таке.

Частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення діяльності цією фізичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2020 відповідачем припинено господарську діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просить стягнути заборгованість за договорами, укладеними у спрощений спосіб між ним та Фізичною особою-підприємцем Макаровим Михайлом Олександровичем, який в подальшому втратив статус підприємця, отже спірні правовідносини виникли між двома суб`єктами господарської діяльності, тобто виникли із господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Таким чином, належним відповідачем у даній справі є - ОСОБА_1 ; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг, а тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договори про надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, між сторонами було досягнуто домовленості щодо надання послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м.Харкові, в м. Одесі та в м. Києві загальною вартістю 178 500 грн. 00 коп. (49 300, 00 + 60 350,00 + 68 850,00), при цьому, досягнуто згоди щодо їх повної передоплати - в загальній сумі 178 500 грн. 00 коп.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначає позивач та що підтверджується матеріалами справи, ним взяті на себе зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати були виконані у повному обсязі - 03.01.2019, 21.01.2019 та 29.01.2019 була здійснена повна передоплата полуг в загальній сумі 178 500 грн. 00 коп. Однак, відповідачем оплачені позивачем послуги на суму 178 500 грн. 00 коп. фактично надані не були.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку позивач посилається на те, що послуги на загальну суму 178 500 грн. 00 коп. надані не були; відповідач вказані обставини не заперечував та не спростував.

Оскільки доказів досягнення згоди між сторонами щодо строку повернення попередньої оплати за оплачені послуги, що не були надані, матеріали справи не містять, у даному випадку слід застосовувати норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено слідуюче: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, позивачем надсилалася відповідачу вимога від 16.03.2021, в якій останній вимагав повернути грошові кошти в загальній сумі 178 500 грн. 00 коп. (а.с.19-20). Докази направлення 16.03.2021 вказаної вимоги відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с.21-22).

Враховуючи вказані обставини, господарський суд встановив, що строк повернення грошових коштів, сплачених за послуги, як не були надані, в загальній сумі 178 500 грн. 00 коп., є таким, що настав, у зв`язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 178 500 грн. 00 коп. коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем оплачені позивачем послуги надані не були.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується належність виконання обов`язків позивача щодо попередньої оплати послуг з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях згідно з адресною програмою в м. Харкові, в м. Одесі та в м. Києві.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарський суд також наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Доказів надання послуг на загальну суму 178 500 грн. 00 коп., а також повернення на вимогу позивача сплачених позивачем у якості попередньої оплати грошових коштів відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 178 500 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вказане, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності позовних вимог про стягнення заборгованості за оплачені послуги з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях, що не були надані, у загальному розмірі 178 500 грн. 00 коп. є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 178 500 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 178 500 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає 2 677 грн. 50 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієнна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплачені послуги з розміщення рекламних матеріалів на спеціальних конструкціях, що не були надані, у загальному розмірі 178 500 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Макарова Михайла Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієнна" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Українська, будинок 29, офіс 208; ідентифікаційний код 40828980) - 178 500 грн. 00 коп. основного боргу та 2 677 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 18.06.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко