Рішення № 97756971, 07.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17681/16-ц

Провадження № 2/522/4068/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Баланюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства „Альфа Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

19.09.2016 року позивач ПАТ « Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 по якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту №2008-690/Ф03.14-020 від 18.02.2008 року в розмірі 46 674,42 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення по справі; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором кредиту № 690/Ф03.14-119 від 27.10.2006 року в розмірі 13 389,47 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення.; судові витрати в розмірі 22357,10 грн. покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.10.2006 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який 16.10.2010 загальними зборами акціонерів банку на вимогу Закону України «Про акціонерні товариства» перейменований на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та позичальником ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 30000 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим п. 1.1 договору з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 26.10.2016 зі сплатою 13 відсотків річних.

Крім того, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позичальником ОСОБА_1 18.02.2008 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого на умовах банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 40000 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим п. 1.1 договору з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 17.02.2018 зі сплатою 13 відсотків річних.

Однак, відповідачем умови договорів кредиту не виконуються, порушуються строки повернення кредитів та сплати процентів, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, відсотками, заборгованості зі сплати пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасно повернення відсотків, у наслідок чого за кредитним договором від 27.10.2006 утворилась загальна заборгованість у розмірі 13389,47 доларів США, що на день подання позову становить 332 256,99 грн. та за кредитним договором від 18.02.2008 – 46 674,42 доларів США, що на день подання позову становить 1 158 216,30 грн.

Представник позивача 19.02.2019 подав клопотання в якому просив при ухвалені рішення про стягнення боргу зазначити про нарахування 13 процентів річних з моменту відкриття провадження у справі до моменту виконання рішення.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Загороднюка В.І. від 03.10.2016 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.01.2018 призначено почеркознавчу експертизу заяви відповідача, наданої представником позивача, як доказ визнання заборгованості.

Ухвалою суду від 23.04.2018 позивача зобов`язано надати оригінал документа, що підлягає дослідженню.

Ухвалою суду від 16.07.2018 провадження у справи відновлено.

В провадження судді Абухіна Р.Д. справа надійшла 28.01.2019 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 610/19 від 28.01.2019 року, винесеного у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.06.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.02.2020 відмовлено у задоволені клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 522/17681/16-ц до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 522/12743/19 за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, Руськоіванівської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області, акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича № 32527487 від 18.07.2019 про державну реєстрацію права власності на квартиру.

В судовому засіданні 20.11.2020 суд ухвалив залучити до участі у справі правонаступника позивача акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав, зазначивши, що існування заборгованості відповідача та її розмір банком не доведена, розрахунки заборгованості за кредитними договорами, які подані банком на підтвердження заборгованості і містять інформацію про сплату відповідачем платежів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, складені особою, що не має на це повноважень, містять відомості, що не відповідають дійсності щодо сплачених банку коштів, їх розміру та дат сплати, тому не можуть бути враховані судом як доказ.

Вважає, що банк з позовом до суду звернувся з порушенням сроків позовної давності.

Також зазначив, що під час розгляду цивільної справи банк анулював борг відповідача та включив суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь відповідача і тому вважає, що заборгованості відповідача на данний час не існує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку відсутністю предмету спору.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у повному обсязі. Вважає, що банк звернувся із заявою про стягнення заборгованості після збігу строку позовної давності.

Про застосування строків позовної давності подав до суду письмову заяву.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню відповідно до наступного.

Судом встановлено, що 27.10.2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір споживчого кредиту № 690/Ф03.14 – 119 за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30000 доларів США, зі сплатою 13 процентів річних та порядком погашення суми основної заборгованості – з листопада 2006 року по жовтень 2016 року щомісячно рівними частками по 250 доларів, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 26.10.2016 на умовах, визначених цим договором.

18.02.2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір споживчого кредиту № 2008-690/Ф03.14 – 020 за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою кредитору 13 процентів річних та порядком погашення суми основної заборгованості - з березня 2008 року по січень 2018 року щомісячно рівними платежами по 334 доларів США та в лютому 2018 року – 254 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості 17.02.2018 на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що договори кредитування сторонами укладені в письмовій формі, зазначені умови надання кредиту, розмір кредиту та умови повернення кредитних коштів.

Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову.

Позивачем не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій, будь-які інші первинні документи.

Викладені в позові твердження стосовно суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.

Судом встановлено, що позивачем, в обґрунтування розміру заборгованості, надано суду два розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 станом на 08.07.2016 року.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами 3 та 6 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи п. 2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Національного банку, від 30.12.1998, №566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 в редакції на час розгляду справи судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що надані позивачем розрахунки вимог банку не відповідають вимогам первинних документів.

Надані представником позивача розрахунки вимог банку, виготовлені співробітником банку під час складання позову, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення.

Крім того, суд прийшов до висновку про те, що розрахунки банку не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Зокрема, відповідно до квитанції без номеру від 07.06.2010 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 1000 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 08.06.2010 частини від внесених коштів у розмірі 713,21 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 286,79 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1111269000183 від 22.04.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 663 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1111269000144 від 22.04.2011 – 723 доларів США , а всього на загальну суму 1386 доларів США.

Розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 22.04.2011 частини від внесених коштів у розмірі 250 доларів США, 316,49 доларів США, 387.42 доларів США, а всього на загальну суму 953,91 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 432,09 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1113369000087 від 13.05.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 725 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1113369000091 від 13.05.2011 – 275 доларів США, а всього на загальну суму 1000 доларів США .

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 13.05.2011 частини від внесених коштів у розмірі 219,84 доларів США, 55,16 доларів США, 224,31 доларів США а всього на загальну суму 499,31 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 500,69 доларів США.

Відповідно до квитанції № FUB1118769000059 від 06.07.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 454,68 доларів США та відповідно до квитанції № FUB1118769000060 від 06.07.2011 – 345,32 доларів США , а всього на загальну суму 800 доларів США .

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 06.07.2011 частини від внесених коштів у розмірі 250 доларів США, 204.68 доларів США, а всього на загальну суму 454,68 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 345.32 доларів США.

Відповідно до квитанції № FUB1122069000110 від 08.08.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 400 доларів США та відповідно до квитанції № FUB1122069000108 від 08.08.2011 – 500 доларів США, а всього на загальну суму 900 доларів США .

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 09.08.2011 частини від внесених коштів у розмірі 250 доларів США, 207.30 доларів США, 10.08.2011 – 386 доларів США, а всього на загальну суму 843,30 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 56,70 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1125069000052 від 07.09.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 450 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1125069000069 від 07.09.2011 – ще 450 доларів США, а всього на загальну суму 900 доларів США .

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 07.09.2011 частини від внесених коштів у розмірі 250 доларів США, 161,57 доларів США, а всього на загальну суму 411,57 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 488,43 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1128569000077 від 12.10.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 455,87 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1128569000067 від 12.10.2011 – 344,13 доларів США, а всього на загальну суму 800 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 12.10.2011 частини від внесених коштів у розмірі 250 доларів США, 156,05 доларів США, 294,32 доларів США, а всього на загальну суму 700,37 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 99,63 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1136369000083 від 29.12.2011 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 500 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1136369000097 від 29.11.2011 – 750 доларів США, а всього на загальну суму 1250 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 не містять жодної інформації про сплату відповідачкою 29.12.2011 грошових коштів.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 29.12.2011 зараховані 04.01.2012, оскільки 29.12.2011 був останнім операційним днем перед новорічними святами.

Згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно та закріплюється в його внутрішніх нормативних актах, однак позивач, на підтвердження своїх доводів, не надав суду внутрішнього нормативного акту, наказу чи іншого розпорядчого документа банку на підтвердження вказаного.

Суд критично ставиться до зазначеного з огляду на те, що наступний від 29.12.2011 день - п`ятниця 30.12.2011, не визначений як святковий день у 2011 році, а також враховуючи, що розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 04.01.2011 коштів у розмірі 250 доларів США, 191,77 доларів США, а всього на загальну суму 441,77 доларів США, що не відповідає сумі сплачених відповідачкою 29.12.2011 платежів на загальну суму 1250 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1201269000086 від 12.01.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 23.41 грн. та відповідно до квитанції № FJB1201269000056 від 12.01.2012 – 3562,49 грн., а всього на загальну суму 3585,9 грн.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 не містять інформації про сплату відповідачкою 12.01.2012 зазначених грошових коштів.

Відповідно до квитанції № FJB120667400038 від 26.01.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 500 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 не містять інформації про сплату відповідачкою 26.01.2012 зазначених грошових коштів.

Відповідно до квитанції № FJB1211769000036 від 26.04.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 400 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 26.04.2012 частини від внесених коштів у розмірі 228.23 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 171,77 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1213169000065 від 10.05.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 400 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1213169000066 від 10.05.2012 – 400 доларів США, а всього на загальну суму 800 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 10.05.2012 частини від внесених коштів у розмірі 227 доларів США, 66,33 доларів США, 361,29 доларів США а всього на загальну суму 654,62 доларів США.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 145,38 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1216069000065 від 08.06.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 373 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1216069000061 від 08.06.2012 – 427 доларів США, а всього на загальну суму 800 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 08.06.2012 частини від внесених коштів у розмірі 35 доларів США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 08.06.2012 зараховані 2 платежами: 08.06.2012 та 11.06.2012, оскільки день 08.06.2012 був п`ятницею.

Суд критично ставиться до зазначеного з огляду на те, що доказів на підтвердження своїх доводів позивач не надав.

Крім того, суд враховує, що розрахунки містять інформацію про сплату відповідачкою 11.06.2012 коштів у розмірі 372,31 доларів США, що не відповідає сумі сплачених відповідачкою 08.06.2012 платежів на загальну суму 800 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1218934000018 від 07.07.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 381,92 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1218934000017 від 07.07.2012 – 418,08 доларів США, а всього на загальну суму 800 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 07.07.2012 частини від внесених коштів у розмірі 21 долар США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 07.07.2012 зараховані за 1 квітанцією саме в цей день, а платіж за другою квитанцією від 07.07.2012 – відображається у інші дні.

Суд критично ставиться до вказаного з огляду на те, що позивач не зазначив у які інші дні грошові кошти за вказаними квитанціями зараховано і в якому розмірі, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 779 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1224434000085 від 31.08.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 400 доларів США та відповідно до квитанції № FJB1224434000071 від 31.08.2012 – 400 доларів США, а всього на загальну суму 800 доларів США.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 31.08.2012 частини від внесених коштів у розмірі 250 та 164,69 доларів США, а всього на загальну суму 414,59 доларів США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 31.08.2012 зараховані за 1 квітанцією саме в цей день, а платіж за другою квитанцією від 31.08.2012 – відображається у інші дні.

Суд критично ставиться до вказаного з огляду на те, що позивач не зазначив у які інші дні грошові кошти за вказаними квитанціями зараховано і в якому розмірі, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 385,41 доларів США.

Відповідно до квитанції № FJB1232434000130 від 19.11.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 410 доларів США, відповідно до квитанції № FJB1232434000111 від 19.11.2012 – 890 доларів США, відповідно до квитанції № FJB1232434000134 від 19.11.2012 – 400 доларів США, відповідно до квитанції № FJB1232434000115 від 19.11.2012 – 24,62 грн., відповідно до квитанції № FJB1232434000113 від 19.11.2012 – 16.46 грн., а всього на загальну суму 1700 доларів США та 41 грн.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 31.08.2012 частини від внесених коштів у розмірі 159,68 доларів США, 67.65 доларів США, 463 та 359,25 доларів США, а всього на загальну суму 1049,58 доларів США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 19.11.2012 зараховані за двома квитанціями саме в цей день, а платежі за трьома квитанцією від 19.11.2012 – відображається у інші дні.

Суд критично ставиться до вказаного з огляду на те, що позивач не зазначив у які інші дні грошові кошти за вказаними квитанціями зараховано і в якому розмірі, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 650,42 доларів США та 41 грн.

Відповідно до квитанції № FJB123499000025 від 14.12.2012 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 750 доларів США, відповідно до квитанції № FJB123499000028 від 14.12.2012 – 450 доларів США, відповідно до квитанції № FJB123499000026 від 14.12.2012 – 8 грн., а всього на загальну суму 1200 доларів США та 8 грн.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 14.12.2012 частини від внесених коштів у розмірі 1,32 доларів США, 395,45 доларів США, та 353,64 доларів США, а всього на загальну суму 750,41 доларів США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 14.12.2012 зараховані за двома квітанціями саме в цей день, а платіж за іншою квитанцією від 14.12.2012 – відображається у інші дні.

Суд критично ставиться до вказаного з огляду на те, що позивач не зазначив у які інші дні грошові кошти за вказаними квитанціями зараховано і в якому розмірі, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 449,59 доларів США та 8 грн.

Відповідно до квитанції № FJB1301834000071 від 18.01.2013 відповідачкою на погашення заборгованості за кредитними договорами сплачено 900 доларів США, відповідно до квитанції № FJB1301834000066 від 18.01.2013 – 400 доларів США, відповідно до квитанції № FJB1301834000068 від 18.01.2013 – 18,52 грн., а всього на загальну суму 1300 доларів США та 18,52 грн.

Між тим, розрахунки вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008 містять інформацію про сплату відповідачкою 18.01.2013 частини від внесених коштів у розмірі 78 доларів США, 463,10 доларів США, та 358,23 доларів США, а всього на загальну суму 899,33 доларів США.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що кошти, внесені відповідачкою 18.01.2013 зараховані за однією квитанцією саме в цей день, а інші платежі за двома квитанціями від 18.01.2013 – відображаються у інші дні.

Суд критично ставиться до вказаного з огляду на те, що позивач не зазначив у які інші дні грошові кошти за вказаними квитанціями зараховано і в якому розмірі, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Таким чином, розрахунки не містять інформації про зарахування 400,67 доларів США та 18,52 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно п.2.4 договору кредиту № 2008-690/Ф03.14 – 020 від 18.02.2008 та договору кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006 , нарахування процентів за користування кредитами здійснюється у валюті кредиту в останній день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360, тобто сторонами обрано метод розрахунку процентів, за яким кількість днів у місяці визначається фактична, а в році - умовна (360 днів).

Враховуючи встановлені факти не зарахування позивачем сум погашення заборгованості за кредитами відповідачкою та їх несвоєчасне зарахування, суд не приймає до уваги розрахунки щодо заборгованості за відсотками, наведені у розрахунках вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008, оскільки залишок заборгованості за кредитами та період для розрахунку (кількість днів), які використовуються для обчислення відсотків не відповідають дійсності.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 4.2 договору кредиту № 2008-690/Ф03.14 – 020 від 18.02.2008 та договору кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006 у разі просрочення позичальником строку сплати процентів, а також строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожен день прострочки, що діє у цей період.

Враховуючи встановлені факти незарахування позивачем сум погашення заборгованості за кредитами відповідачкою та їх несвоєчасне зарахування, суд не приймає до уваги розрахунки щодо простроченої заборгованості та відсотками за нею, наведені у розрахунках вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитними договорами від 27.10.2006 та 18.02.2008, оскільки дати та суми простроченої заборгованості, які використував банк для обчислення, позивач не довів належними доказами.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В судовому засіданні відповідач надала пояснення про те, що за договором споживчого кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006 вона отримала 20000 доларів США. З урахуванням того, що з моменту її звернення щодо отримання кредиту до моменту отримання грошей пройшов певний час, в неї відпала необхідність в отриманні грошей в розмірі 30000 доларів США. Однак, з урахуванням того, що усі документи на отримання кредиту за раніше вказаною сумою були виготовленні, співробітники банку запропонували їй нічого в умовах договору не міняти, та, без отримання нею реальних грошей, оформили повернення нею 10000 доларів США в день отримання кредиту трьома квитанціями № 3 від 27.10.2006, № кг 37868 від 27.10.2006 та іншої, яка нею втрачена.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять докази підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту за договором споживчого кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006 за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30000 доларів США.

Надана до позову заява на видачу готівки № 20 від 18.02.2008 не відповідає вимогам ст. 95 ЦПК України, відповідно до якої письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Таким чином, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду жодні первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту.

Розрахунки ж вимог банку є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивачем і не можуть бути належним доказом щодо кредитної заборгованості за кредитним договором, а за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.

Вищевикладена позиція стосовно необхідності дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 справі № 278/2177/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та інших.

В постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц зазначено, про залишення без задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року, якими за результатом розгляду відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності.

За текстом постанови Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що:

- позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком;

- виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача.

Також Верховний Суд вказав на те, що суди вірно мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами.

Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, у якій зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, що підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, отже перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, тому суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.83 ЦПК України - позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо надання кредитних коштів за договором кредиту за договором кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідачів заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунках вимог банку станом на 08.07.2016.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощения боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

З податкової декларації про доходи відповідача за 2019 рік вбачається, що у 3 кварталі 2019 АТ «Укрсоцбанк», діючи як податковий агент, здійснив таке прощення стосовно боргу відповідача та відповідно до підпункта "д" підпункта 164.2.17 пункту 164,2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2019 рік) до її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включив дохід, отриманий нею як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства.

В податковій декларації вказано, що банк нарахував та виплатив відповідачу 437 629,18 грн. (код та назва ознаки доходу 126 - додаткове благо) та 1 423 517,03 грн. (189 - дохід у вигляді основноі суми боргу (кредиту) платника податку, прощенного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164,2 статті 164 ПК Украіни (в редакцй, чинній до 2 січня 2013 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову по суті позовних вимог у зв`язку із відсутністю предмету спору.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки кредитні договори між відповідачем та позичальником встановлюють окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право банка вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Пунктом 1.1 договору кредиту № 2008-690/Ф03.14 – 020 від 18.02.2008 та договору кредиту № 690/Ф03.14 – 119 від 27.10.2006 передбачено, що позичальник повинен виконувати зобов`язання з повернення кредиту та відсотків щомісячно, впродовж строку кредитування.

Відповідно до п. 3.3.8 договорів позичальник повинен своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1 договору.

Відповідно п.3.3.9 договорів позичальника зобов`язано достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, передбачених в тому числі п. 4.5 договору.

Пунктом 4.5 кредитних договорів передбачено , що у разі невиконання (неналежного виконання позичальником обов`язків за п. п.3.3.8, 3.3.9 зазначеного договору, протягом більше ніж 60 календарних, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасить кредит в повному обсязі.

Відтак, за наведених умов, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитними договорами починається після спливу 60 днів від сплати щомісячного платежу.

Згідно з пояснень відповідача в рахунок повернення коштів позичальник здійснив останній платіж 18.01.2013 та надав відповідні квитанції, вважає що строк позовної давності вимог банку сплив 19.03.2016.

Згідно розрахунків вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості, наявними в матеріалах справи, відповідач здійснювала виплати за кредитною заборгованістю також 11.02.2013, 30.04.2013, 21.05.2013, 15.07.2013, 25.11.2013, 23.12.2013, 14.03.2014.

Однак банк, не підтвердив вказані обставини доказами.

Між тим, відповідач, на спростування здійснення нею оплати заборгованості 21.05.2011, надала суду копію виписки з медичної карти № 5459 від 22.05.2013 Івано-Франківської дитячої лікарні, згідно якої 22.05.2013 вона перебувала з дитиною на стаціонарному лікуванні та пояснила, що, як в цей день так і на передодні, фізично не змогла б здійснити внесення коштів в касу банка в рахунок повернення кредитної заборгованості у зв`язку із доглядом за хворою 8-місячною дитиною. Сплату коштів банку від її імені вона нікому не доручала.

Суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами сплату відповідачем заборгованості після 18.01.2013 у розмірах, вказаних у розрахунках вимог банку станом на 08.07.2016 і, враховуючи пояснення позивача про можливість зарахування внесених відповідачем платежів в інші, відмінні від зазначених у квитанціях банку, дні, вважає що строк позовної давності щодо вимог банку повинен обчислюватись з 19.03.2013 року.

Враховую наведене вище суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, не у зв`язку зі спливом позовної давності, а за недоведеністю вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат слід зазначити, що оскільки позов не підлягає до задоволенню, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10, 12, 13, 18, 19, 23, 76-81, 83, 89, 141, 228, 229, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, ст.ст. 256, 266, 267, 525, 526, 625, 1054,1055 ЦК України, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства „Альфа Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 17.06.2021 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

07.06.21