Рішення № 97756043, 18.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6131/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за позовом громадянки Гани Асамоа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (т. 1 а.с.1-8) звернулась громадянка Гани Асамоа ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС), в якому просить: – визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС від 07.04.2021 року №66, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; – зобов`язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно неї – ОСОБА_2 , про оформлення документів для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Позивачка зазначила, що 18.03.2021 року вона звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС із заявою про звернення за захистом в Україні.

08.04.2021 року нею отримано Повідомлення №5/1-382 від 07.04.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №66 від 07.04.2021 року, у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі – Закону України №3671-VI) їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що її заява не належить до жодного визначення переліченого в п.6 ст.8 Закону України №3671-VI, оскільки вона не видає себе за іншу особу. На думку позивачці її заява не є очевидно необґрунтованою, оскільки вона є громадянкою Гани та не може повернутися до країни походження через те, що вона, ОСОБА_3 , може зазнати переслідування за ознакою віросповідання, адже змінила віросповідання. Наразі вона є мусульманкою за віросповіданням та у неї є побоювання стати жертвою переслідування за ознакою віросповідання від родичів, які є християнами та погрожують їй.

Також позивачка вважає, що інформація по країні походження не була всебічно досліджена та не була надана об`єктивна оцінка її побоювань стосовно повернення до країни походження. У міграційної служби не було підстав вважати її заяву «очевидно необґрунтованою», а тому міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути її, ОСОБА_3 , заяву за повною процедурою.

Позивач вважає наказ територіального органу ДМС від 07.04.2021 №66 незаконним та необгрунтованим, оскільки вона зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомила всі важливі факти, що були в її розпорядженні; заслуговує на довіру, оскільки щодо неї не виявлено компрометуючої інформації. На думку позивача, без прийняття її заяви до розгляду та перевірки за повною процедурою відповідач не мав можливості прийняти обґрунтоване та правомірне рішення щодо її заяви.

Ухвалою суду від 19.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов`язано відповідача ГУ ДМС надати належним чином завірені копії оскаржуваного наказу та всіх матеріалів, які стали підставою для його прийняття (т. 1 а.с. 16).

Представником відповідача подано відзив (т.1 а.с.21-31) та копії матеріалів особової справи позивача (т.1 а.с.34-233, т.2 а.с.1-113). У відзиві представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що оскаржуваний наказ є правомірним.

Представник зазначив, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України № 3671-VI та встановлено, що позивачка не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В адміністративному позові ОСОБА_2 посилається на те, що не може повернутись до країни свого громадянського походження через побоювання за власне життя, оскільки там наразі проводяться мітинги та через те, що має погані відносини з рідними.

Між тим, під час співбесід повідомила що не має політичної точки зору щодо політичної діяльності в краіні.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що 06.04.2018 року позивач вперше прибула на територію України, легально, з метою навчання. Позивач вступила до Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, після чого поверталась до країни громадянської належності у 2018 році, та повідомила, що знаходилась на Бітьківщині у загальному строку більше 6 місяців.

При співбесіді позивачка підтвердила, що не зазнавала переслідувань на Батьківщині за ознакою віросповідання. Також під час співбесіди від 26.02.2020 представником відповідача було встановлено, що позивач не володіє в повній мірі основами ісламу, не дотримується його в повній мірі, не обізнана в змісті ОСОБА_4 та не володіє, хто є автором англійського перекладу священної книги мусульман, яким позивач ніби користується, не змогла вказати, який аят ОСОБА_4 їй найбільше подобається, не змогла зазначити з якою частиною Корану вона вже встигла ознайомитись.

На думку представника відповідача виїзд шукача захисту з Гани до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами, бажанням отримати вищу освіту, ускладненням економічної ситуації у країні походження. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності.

Представник відповідача стверджує, що рішення Головного управління ДМС від 07.04.2021 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно особової справи є громадянкою Гани, за національністю акан, віросповідання мусульманка (частково дотримується канонів релігії), розлучена, має двоє неповнолітніх синів ( ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с. 53-54), рідна мова акан, володіє мовами англійська вільно, наразі безробітня.

Країну постійного проживання покинула 04.04.2018 року легально, на підставі оригіналу паспортного документа громадянина ОСОБА_7 та студениської візи (т.1 а.с. 49) вибула до України авіарейсом, 06.04.2018 перетнула державний кордон, де місце перетину – «Бориспіль».

Судом встановлено, що позивачка двічі зверталась із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС.

Вперше позивачка звернулась 23.01.2020 року. У заяві позивач вказала, що прибула в Україну в квітні 2018 році вчитися в Дніпропетровському медичному інституті. Протягом першого семестру у неї закінчились гроши та вона вирішила повернутися в гану за коштами. Коли була дома почались проблеми з родичами у зв`язку зі зміною нею религиї з християнства на іслам. Гроши отримати на навчання не смогла, її відрахували з університету. Повертатися у свою країну не хоче, оскільки щаслива в Україні та саме тут може знайти спокій та жити своїм життям (т.1 а.с. 37-38).

02.03.2020 року нею отримано Повідомлення №5/1-56 від 26.02.2020 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.199-201) на підставі наказу №39 від 26.02.2020 року (т.1 а.с.198) у відповідності з яким на підставі п. п. 4, 6 ст.8 Закону України №3671-VI їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.06.2020 року позивачка оскаржила наказ №39 від 26.02.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду (справа № 420/5463/20) (т.1 а.с.202-206). Ухвалою суду від 16.09.2020 року позовну заяву громадянки Гани Асамоа ОСОБА_1 повернуто заявнику як таку що подана з пропущенням строку звернення до суду та ненаданням заяви про поновлення строку із зазначенням причин поважності його пропуску.

20.01.2021 постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/5463/20 апеляційну скаргу громадянки Гани Асамоа ОСОБА_1 залишено без задоволення (т.1 а.с.219-223).

08.02.2021ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянки Гани Асамоа ОСОБА_1 на ухвалу суду від 16.09.2020 року та постанову суду апеляційної інстанції від 20.01.2021 року у справі №420/5463/20 (т.1 а.с.231-233).

Після чого, 18.03.2021 року позивачка вдруге звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС с заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У заяві позивачка вказала, що вже зверталась за захистом до ГУ ДМС України в Одеській області, але вона все ще не може повернутись в країну громадянської належності через проблеми з власною сім`єю в силу зміни нею релігії з християнства на мусульманство, а також у зв`язку з тим, що її країна наразі небезпечна для життя через післявиборне насилля, вбивста людей в її місті – Аккра, що може привести до громадянської війни там, а в Україні вона почуває себеє у безпеці (т.2 а.с. 13-14).

07.04.2021 року провідним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області К.Паскаль сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с. 93-102).

Наказом №66 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області від 07.04.2021 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Гани Асамоа ОСОБА_1 (т.2 а.с.110).

Територіальним органом ДМС 08.04.2021 було вручено позивачу повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.04.2021 року №5/1-382 (т.2 а.с.111-113).

З наказом №66 від 07.04.2021 року позивач не погоджується, вважає його неправомірним, та таким, що підлягає скасуванню, з приводу чого і звернулась до суду з цим позовом.

Представник зазначив, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України № 3671-VI та встановлено, що позивачка не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В адміністративному позові ОСОБА_2 посилається на те, що не може повернутись до країни свого громадянського походження через побоювання за власне життя, оскільки там наразі проводяться мітинги та через те, що має погані відносини з рідними.

Між тим, під час співбесід повідомила що не має політичної точки зору щодо політичної діяльності в краіні.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що 06.04.2018 року позивач вперше прибула на територію України, легально, з метою навчання. Позивач вступила до Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, після чого поверталась до країни громадянської належності у 2018 році, та повідомила, що знаходилась на Бітьківщині у загальному строку більше 6 місяців.

При співбесіді позивачка підтвердила, що не зазнавала переслідувань на Батьківщині за ознакою віросповідання. Також під час співбесіди від 26.02.2020 представником відповідача було встановлено, що позивач не володіє в повній мірі основами ісламу, не дотримується його в повній мірі, не обізнана в змісті ОСОБА_4 та не володіє, хто є автором англійського перекладу священної книги мусульман, яким позивач ніби користується, не змогла вказати, який аят ОСОБА_4 їй найбільше подобається, не змогла зазначити з якою частиною Корану вона вже встигла ознайомитись.

На думку представника відповідача виїзд шукача захисту з Гани до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами, бажанням отримати вищу освіту, ускладненням економічної ситуації. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності.

Представник відповідача стверджує, що рішення Головного управління ДМС від 07.04.2021 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Спірні правовідносини виникли у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Частина 1 ст.1 Закону України №3671-VI встановлює у якому значенні вживаються терміни у цьому Законі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Законом України №3671-VI відповідно до його преамбули визначений порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований вказаним Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (далі – Правила №649).

Відповідно до ч.1,7 ст.7 («Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 («Порядок попереднього розгляду заяв») Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Стаття 9 («Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») та стаття 10 («Прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI регламентують порядок наступного етапу розгляду заяв для вирішення по суті питання щодо надання заявнику статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у наданні такого статусу.

Відмовити суб`єкт владних повноважень в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав визначених в Законі.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Судом встановлено, що відносно позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Дослідивши заяви по суті, матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому суд виходить з наступного.

Оскаржуваний наказ був прийнятий на підставі висновку від 07.04.2021 року, згідно з яким заява позивача визнана очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу був Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.04.2021 року, складений провідним спеціалістом відділу соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області на підставі проведених анкетування та протоколу співбесіди, матеріалів судових інстанцій, заходів передбачених процедурою повторного розгляду заяви (т.2 а.с.93-102).

Згідно з Висновком гр. Гани на установчі дані ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою м. Аккра (Гана). На момент останнього виїзду межі країни громадянської належності мешкала в АДРЕСА_2 . Заявниця сповідує іслам, канонів релігії дотримується частково. Рідна мова акан. Заявниця незаміжня, має двоє синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які залишилися проживати в країні громадянської належності. Шукач захисту середню освіту здобув у Аккра (Гана). Крім цього, проходила курси медсестри з 2011 року по 2014 рік, у звязку з чим отримала сертифікати л проходження цих. У 2018 році заявниця вступила до Дніпропетровського медичного інституту, провчилася лише три місяці через брак грошей. Зі слів заявниці з 2011 року 2015 рік вона проживала в Австралії, спочатку працювала в м. Аделаїда згодом у Мельбурні у організації медсестер штату ОСОБА_8 , в обох місі працювала медсестрою.Наразі заявниця не працює. Заявниця ніколи не притягалася адміністративної або кримінальної відповідальності ані на Батьківщині, ані території України.

Згідно з Висновком, що підтверджено матеріалами особової справи, виїзд заявниці з країни громадянської належності у 2018 році відбувся у зв`язку із бажанням отримати вищу освіту на території України. провчилася лише три місяці через брак грошей, повернулась в Гану за коштами, але через проблеми з родичами коштів не отримала, та повернулась в України. Заявниця повідомила, що поки що не збирається повертатися до Гану оскільки там наразі проводяться мітинги та через те, що має погані відносини рідними.

У той же час сама заявниця вказує, що, ані вона, ані її близькі родичі ніколи не бу членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій, вона не є військовозобовязаною, військову службу не проходила.

Щодо політичної діяльності в країні громадянської належності, позивачка зазначила, що не має політичної точки зору, не займалася активістською або громадянською діяльністю на території країни громадянської належності, і висловлювала ніколи публічно, на загальних зборах або мітингах власну думку приводу тих чи інших питаньрозвитку країни, не надавала допомогу та/або підтримку жодній стороні конфлікту в ОСОБА_9 , повідомила що не здійснює жодні дій в підтримку партії NPP (New Patriotic Party), за яку голосувала, не приймач участі у політичних процесах в країні. Будь-яких конфліктів не виникало.

Щодо конфлікту з родичами у зв`язку зі зміною віросповідання та посилання позивачці на побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, оскільки її переслідує її родина так як не любить мусульманів, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача викладені у Висновку щодо відсутності вказаної ознаки у розумінні конвенційних ознак визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем змінено віросповідання з християнства на мусульманство у країні громадянської належності – ОСОБА_9 , де після зміни віросповідання позивач продовжила проживати більше 6 місяців у 2018 році. На співбесідах встановлено, що позивачка не володіє в повній мірі основами ісламу, не дотримується його в повній мірі, не обізнана в змісті ОСОБА_4 та не володіє, хто є автором англійського перекладу священної книги мусульман.

Відповідно до джерела більш половини жителів Гани - христиане, приблизно 16% населення складають мусульмани, 21% жителів сповідують традиційні місцеві вірування.

Позивачка повідомила під час спідбеседи, що на території країни громадянськ належності вона ніколи не зазнавала переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), за ознакою належності до певн соціальної групи чи політичних переконань, але до неї застосовувалася фізична сила з боку рідних за ознакою віросповідання, оскільки близькі родичі за віросповіданням є християнами. У той же час позивачка вказала, що рідні завжди з дитинства погано відносилися до неї, причиною неприйняття її дітей було те, що вона не одружилася.

При цьому у Висновку звертається увага на те, що у поясненнях позивачці наявні розбіжності щодо віросповідання. Так, заявиниця зазначала, що після зміни релігії жодного разу особисто не бачила рідних, а також повідомляла особисто отримувала погрози з боку родини після зміни релігії.

Заявниця повідомила, що мала змогу дотримуватися канонів релігії і Батьківщині та повідомила, що молиться вдома, а також зазначала, що кожної п`ятниці відвідувала службу в мечеті, не мала жодних проблем на Батьківщині через власне віросповідання.

Новий паспортний документ громадянки Гани у 2019 році, коли поверталась до ОСОБА_7 .

Суд вважає обґрунтованим посилання відповідача у висновку на те, що у позивача відсутні обгруновані побоювання стати жертвою переслідувань за жодною з конвенціних ознак визначення статусу біженця з огляду також на те, що позивачка вперше звернулась за захистом до міграційної служби після закінчення терміну посвідки на тимчасове проживання, виданої на території України, між тим відповідно до ч.5 ст.5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд вважає, що вказаний висновок містить достатні та переконливі підстави для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що її заява є очевидно необґрунтованою.

Суд вважає, що висновок відповідача відносно позивача містить докази очевидної необґрунтованості заяви позивача.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність свого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС від 07.04.2021 року №66 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянки Гани Асамоа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий паспортним офісом Аккра 24.06.2019 року) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.