Рішення № 97755727, 17.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11338/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня по 28 серпня 2020 року у повному обсязі, згідно ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Малиновського районного суду м. Одеси з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Малиновського районного суду м. Одеси № 8-ОС/с від 19.11.2018 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про те, що вона – ОСОБА_1 з 2011 року працює на посаді судді.

Указом Президента України від 07 листопада 2013 року суддю ОСОБА_1 було переведено на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси. Наказом голови Малиновського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року, суддя ОСОБА_1 зарахована до штату Малиновського районного суду міста Одеси, де з 15 листопада 2013 року та на час звернення до суду працює.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року позивача було призначено на посаду судді зазначеного вище суду безстроково.

Позивач вказує, що згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» їй встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, за вислугу більше 10 років.

Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області від 24 лютого 2020 року затверджено зміни до штатного розпису Малиновського районного суду міста Одеси на 2020 рік, відповідно до якого базовий оклад судді складає 78825, 00 грн. на місць, згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, як вказує позивач, за період з червня по серпень 2020 року, при розрахунку суддівської винагороди застосовано обмеження суми цієї винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо нарахування їй суддівської винагороди за період з 01 червня по 28 серпня 2020 року у розмірі меншому, ніж визначено ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на що звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Так, позивач зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, положеннями ст. 135 вказаного Закону визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років, зокрема, за наявності стажу роботи більше 10 років у розмірі 30 відсотків.

Проте, незважаючи на норми Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України "Про Державний бюджет України па 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Посилаючись на те, що вказані положення Закону №553-ІХ суперечать ст.ст. 6, 8, 19, 126, 135 Конституції України, позивач вважає, що норми цього закону, в частині щодо обмеження розміру суддівської винагороди, не підлягають застосуванню при нарахуванні та виплати відповідачем суддівської винагороди позивачу.

Окрім того, позивач наголосила, що у період карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, обсяг виконуваних нею обов`язків не зменшився, діяльність суду не була припинена та позивач продовжувала виконувати свої обов`язки на посаді судді на загальних підставах.

За таких обставин, позивач вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 18 листопада 2020 року - 10 год. 30 хв.

17 листопада 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. Разом із відзивом відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем Держану судову адміністрацію України.

Ухвалою суду від 18 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про залучення Державної судової адміністрації України в якості співвідповідача по справі.

У підготовчому засіданні 18 листопада 2020 року було оголошено перерву до 14 грудня 2020 року – 10 год. 00 хв., у зв`язку із тим, що у позивача не сплинув строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву, а у третьої особи - для надання пояснень.

У підготовче засідання, призначене на 14 грудня 2020 року, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно. Позивач в адміністративному позові клопотав про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року задоволено клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі №420/11338/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції в адміністративній справі № 420/7188/20.

Ухвалою суду від 17 червня 2021 року поновлено провадження у справі №420/11338/20.

У судове засідання, призначене на 17 червня 2021 року – 09 год. 30 хв., учасники справи не з`явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно.

Від позивача 04 та 14 червня 2021 року через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 17 листопада 2020 року (а.с. 29-34), відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначив, що відповідно до ст.148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Як вказує відповідач, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - 3акон №55З-IX), який набу чинності 18.04.2020.

Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Відповідач зазначив, що обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць.

З огляду на вищевикладене, відповідач наголошує, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).

Відповідач також зазначає, що у розумінні рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Враховуючи, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів Україні, відповідач вважає, що не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.

Відповідач не наділений правом самостійної, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020-рік" (у редакції Закону №553-IX).

Таким чином, Територіальне управління в період з 18.04.2020 року здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства.

З боку третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, пояснень щодо позову чи відзиву на позов до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.

Судом встановлено, що згідно Указу Президента України від 24 лютого 2011 року №246/2011, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду строком на п`ять років (а.с. 4).

Указом Президента України від 07 листопада 2013 року №619/2013, суддю Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Малиновського районного суду міста Одеси (а.с. 5).

Наказом голови Малиновського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року №29-ОС/с, суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Малиновського районного суду міста Одеси з 15 листопада 2013 року, зі встановленням посадового окладу згідно штатного розпису. Цим же наказом позивачу встановлено з 15 листопада 2013 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 % від посадового окладу за вислугу до 5 років (а.с. 6).

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року №441/2017, позивача призначено на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси безстроково (а.с. 9).

Згідно наказу голови Малиновського районного суду міста Одеси від 09 січня 2018 року №3-ОС/с, з 29 грудня 2017 року суддя ОСОБА_1 працює на посаді судді Малиновського районного суду міста Одеси (а.с. 7).

Позивач є суддею Малиновського районного суду міста Одеси станом на час звернення до суду.

Згідно наказу голови Малиновського районного суду міста Одеси від 19 листопада 2018 року №30-ОС/с, судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 з 05 серпня 2018 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу за вислугу більше 10 років (а.с. 11).

Як вбачається з інформації про виплату заробітної плати, нарахована суддівська винагорода позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» складає:

у червні 2020 року – 47230, 00 грн.;

у липні 2020 року – 47230, 00 грн.;

у серпні 2020 року – 191949, 09 грн. (а.с. 13).

Вважаючи своє право порушеним діями відповідача щодо обмеження суддівської винагороди відповідно до ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік», позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частинами 1, 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Приписами частин 1, 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

12 березня 2020 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням змін, внесених до вказаної постанови, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституція України).

Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Отже будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зважаючи на викладене, обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" на 2020 рік, всупереч вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402, а також правовій позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів у рішеннях, що наведені вище, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

З огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, частин 1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, зі змінами; і ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, суд дійшов висновку про те, що обмеження у спірний період, а саме з 01 червня по 28 серпня 2020 рокуу суддівської винагороди позивача розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.

Наведене узгоджується з висновками Верховного суду викладеними у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 340/1916/20.

На підставі викладеного, позовні вимогу, у яких позивач просить суд визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, оскільки вони висновків суду не спростовують.

Що стосується зобов`язальної частини позовних вимог, суд зазначає наступне.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Як встановлено судом, розрахунок та виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Отже, для належного захисту порушених прав позивача, враховуючи, що за спірний період з 01 червня по 28 серпня 2020 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода, проте в обмеженому обсязі, суд вважає необхідним зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня по 28 серпня 2020 року у повному обсязі, згідно ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Малиновського районного суду м. Одеси з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Малиновського районного суду м. Одеси № 8-ОС/с від 19.11.2018 року.

Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 194, 205, 242-246, 255, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді Малиновського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року у повному обсязі, згідно ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Малиновського районного суду м. Одеси з урахуванням надбавки за вислугу років, встановленої наказом голови Малиновського районного суду м. Одеси № 8-ОС/с від 19.11.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945; 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526; 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-а).

Суддя О.В. Глуханчук