Рішення № 97754403, 08.06.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2021 рокум. Ужгород№ 260/3773/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

з участю секретаря судового засідання – Шестак Н.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 – у судове засідання не з`явився;

представник позивача: адвокат Лучинець Олександр Вацлавович;

відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області – представник ОСОБА_2 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в особі представника Луцинець Олександра Вацлавовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова 12а, код ЄДРПОУ 37809328) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 08 червня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 18 червня 2021 року.

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, якою просить: 1) визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, а саме Наказ №78 від 27 жовтня 2020року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20 листопада 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі.

19 лютого 2021 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що оскаржуване рішення ГУ ДМСУ в Закарпатській області є не обґрунтованим і незаконним. У Повідомленні про відмову зазначено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач, був народжений мусульманином і виховувався в мусульманській сім`ї. Перебуваючи в Україні прийняв християнство, і був охрещений 18 серпня 2019 року. Про це дізналися рідні і знайомі позивача, через що, почав отримувати погрози розправою за віровідступництво. Позивач звертає увагу на те, що займається проповідуванням, і в Інтернеті на Ютубканалі є відео у вільному доступі, що дає йому підстави вважати, що про його зміну релігії відомо широкому загалу мусульман. Позивач впевнений, що буде переслідуваний та буде покараний мусульманами в країні походження за віровідступництво, поліція його не буде захищати, оскільки поліцейські також мусульмани, тому боїться повертатися в Узбекистан.

09 грудня 2020 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечують, (а.с. 16-86). В обґрунтування якого вказано, що у своїй заяві 06 жовтня 2020 року позивач повідомив, що проживаючи на території України, почав цікавитися християнством і дізнавався все більше. Через читання Біблії та відвідування Дому молитви в селі Сусково Свалявського району, 18 серпня 2019 року позивач прийняв християнство течія п`ятидесятників, тобто євангельські християни, через водне хрещення. Проте факт прийняття позивачем християнства так і залишився документально не підтвердженим. Окрім світлин, на яких зображені невідомі люди під час зібрання, позивачем не надано логічних пояснень чи документальних підтверджень. На наданих світлинах, які розмішені на платформах соціальних мереж, а саме на особистому профілі позивача Facebook зображені чоловіки під час перебування на березі водойми, не встановленого міста. Світлини самі по собі не підтверджують, що зображений на світлині чоловік є позивачем, або що ця світлина була зроблена під час водного хрещення позивача. Крім того, факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що звернення до ГУ ДМС України в Закарпатській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

19 лютого 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, де вказує, що з аналізу протоколу співбесіди є очевидним, що головний спеціаліст навіть не спитав у позивача чи має він документи на підтвердження факту прийняття хрещення і чи може їх надати міграційній службі. Як в такому випадку відповідач може стверджувати, що факт прийняття заявником християнства документально не підтверджено? Звертають увагу суду, що у заявника на момент проведення співбесіди не було на руках документу, що підтверджував прийняття хрещення. Однак, якби позивача спитали, то він би повідомив, що може надати таку довідку. На його прохання, ОСОБА_1 зателефонував пастору, який проводив обряд хрещення і той підготував довідку. Додає інформацію про наявність церкви п`ятидесятників у с. В.Лучки і її пастора, який підписав довідку про хрещення. Таким чином, висновок відповідача, що факт прийняття заявником християнства документально не підтверджено є необґрунтованим, а факт прийняття хрещення не спростовано. Головний спеціаліст, який вів справу, навіть не намагалася направляти заявника в процесі надання ним відповідної інформації, розділяти обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи, а також адекватно перевірити допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані. Не проведено додаткових співбесід, не задано очевидно важливих уточнюючих запитань для з`ясування невідповідностей у відомостях повідомлених позивачем, для всебічного розгляду його заяви та прийняття обґрунтованого рішення. Разом з тим, зазначає, що загроза переслідування виникла у позивача після виїзду із країни походження, в результаті своїх власних дій, таких як зміна релігії із ісламу на християнство, і тому від підпадає під визначення «біженець на місці» за релігійними переконаннями.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 26 березня 2019 року наказом ГУ ДМС у Львівській області № 63 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою – анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 23. Підстава зазначена у заяві, пов`язана із прийняттям християнства та має дівчину на ОСОБА_4 , а відтак не може повернутися до Узбекистану, (а.с. 26-30).

Дослідивши подану анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 жовтня 2020 року (особова справа № 2020UZ0023), судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Узбекистану, уродженцем міста Ходжаабад. За національністю узбек, за віросповіданням християнин. За сімейним станом неодружений, (а.с. 31-32).

15 жовтня 2020 року працівником ГУ ДМС України в Закарпатській області проведено співбесіду з ОСОБА_1 .

За наслідками проведеної співбесіди, складено протокол співбесіди, в якому встановлено, що ОСОБА_1 був мусульманином, однак будучи на Україні прийняв християнство. 18 серпня 2019 року прийняв хрещення ОСОБА_5 в с. В.Лучки. Має середню освіту та закінчив 9 класів (1993-2002 рік). Зазначив, що не може повернутися в Узбекистан, оскільки за віросповідання його можуть заарештувати або погрожувати його життю. Мати та брати дізналися про те, що прийняв християнство, бо хтось скинув старшому брату відео, (а.с. 57-69).

27 жовтня 2020 року Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області, складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ( а.с.80).

У висновку зазначено, що 18 серпня 2019 року заявник прийняв християнство течія п`ятидесятників, тобто євангельські християни, через водне хрещення. Проте факт прийняття заявником християнства так і залишився документально не підтвердженим. Окрім світлин, на яких зображені невідомі люди під час зібрання, заявником не надано логічних пояснень чи документальних підтверджень. Разом з тим заявник допускав протиріччя у своїх твердженнях. "Так, зі слів заявника, 18 серпня 2019 року він прийняв християнство через водне хрещення, проте у заяві поданій до ГУ ДМС у Львівській області від 05.02 2019 зазначає, що є християнином. Також слід відмітити, у даній заявівід 05.02.2019 року, що причиною виїзду стало участь у мітингах за рівність християн та мусульман, і йому було небезпечно залишатись в Узбекистані. Під час ж подання заяви в ГУ ДМС у Закарпатській області" від 06.10.2020 року, а також під час співбесіди 15.10.2020 заявник вказує, що виїхав із Узбекистану через те, що після його повернення із заробітків з Росії, йому рідні дорікали, що через нього помер батько. Щоб уникнути докорів з боку братів вирішив поїхати в Україну. Окрім тверджень заявника про те, що рідні, яким стало відомо про прийняття заявником християнства, півроку з ним уникали спілкування, інформації щодо переслідування владою Узбекистану осіб, які прийняли християнство надано не було. У зв`язку з викладеним, вважають за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (а.с. 76-80).

27 жовтня 2020 року ГУ ДМС України в Закарпатській області видало наказ № 78 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким наказано відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з необґрунтованістю заяви, (а.с. 81).

27 жовтня 2020 року ГУ ДМС України в Закарпатській області надіслано ОСОБА_1 повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (а.с. 83).

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, а саме Наказ №78 від 27 жовтня 2020року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі по тексту - Закон), біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4 Правил № 649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти на підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Відтак, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач, зокрема, зазначив про те, що не може повернутись до своєї країни через побоювання переслідування з боку органів державної влади, оскільки він змінив своє віросповідання з ісламу на християнство, яка є забороненою в Узбекистані, є тяжким злочином віровідступництва.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду довідку № 101 від 21 грудня 2020 року про те, що ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно прийняв водне хрещення 18 серпня 2019 року, (а.с. 113).

Судом було досліджено декілька релевантних джерел по країні походження, а саме: https://uz.usembassy.gov/ru/2018-report-on-international-religious-freedom-uzbekistan-ru/; https://www.opendoorsuk.org/persecution/world-watch-list/uzbekistan/.

З наданої інформації вбачається, що у країні його походження Республіці Узбекистан систематично допускаються порушення прав людини, обмежуються релігійні права і свободи, що свідчить про обґрунтованість його побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою, зокрема зі сторони державних органів постійно здійснюються кримінальні переслідування ОСОБА_5 , до них застосовуються адміністративні штрафи, арешти, незаконні обшуки і вилучення релігійної літератури, тортури та жорстоке поводження, приниження честі і гідності, відмова в реєстрації їх об`єднань та організацій.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не проаналізовано належним чином вказану інформацію, не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та сповідування християнства.

Щодо доводів відповідача на те, що позивач прибув в Україну з 2012 року, та неодноразово звертався за захистом, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

Суд також зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Тобто, позивач наводить дійсні факти, які дають підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, що його повернення до країни походження реально загрожує його життю і свободі, і така ситуація склалася після 18 серпня 2019 року, тобто після прийняття хрещення ОСОБА_5 в с. В.Лучки.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що факти, повідомлені позивачем, не носять загальний характер, а тому можуть бути визнані підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, відповідач належним чином не проаналізував всі подані позивачем відомості про його особу і причини звернення за міжнародним захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийняв протиправне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист.

У контексті оцінки доводів суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Крім того, дії відповідача оцінються судом через призму статті 2 КАС України. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, такий винесений нерозсудливо, без врахування всіх обставин справи, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Тому, викладене та встановлені судом обставини свідчать про те, що у випадку, що розглядається, відповідач не встановив наявність конвенційних ознак, які дають право позивачу на оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, що дає суду підстави для висновку про протиправність наказу №78 від 27 жовтня 2020 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про відмову позивачу в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом встановлено наступне.

Вказану вимогу суд розцінює як похідну вимогу від вимоги про визнання неправомірним та скасування Наказу №78 від 27 жовтня 2020 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вже зазначалося судом, була встановлена протиправність прийнятого рішення відповідачем, чим порушено права позивача.

Частиною третьою статті 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, частина 4 цієї статті.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи докази, які були досліджені судом, то належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення документів щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків викладених у постанові суду.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи та матеріали, суд приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до пункту 14 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, витрати на сплату судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетний асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірним та скасувати Наказ №78 від 27 жовтня 2020 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення документів щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків викладених у постанові суду.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль