Рішення № 97753992, 16.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 р. Справа№200/1917/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого Троянової О.В. за участю секретаря Котова С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ЄДРПОУ 25707002) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

за участю сторін:

від позивача – Новосельцева О.М. (особисто),

від відповідача – Лушер Н.М. (згідно витягу),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури, відповідно до тексту позовної заяви (з урахуванням уточненого позову) про визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури; зобов`язання сплатити матеріальну шкоду у розмірі 5 155 425,98 грн. у вигляді недоотриманої заробітної плати за ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними за період з 01.07.2015 по 24.09.2019 включно.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачці строк на усунення недоліків, у встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто шляхом надання уточненого адміністративного позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання на 26 квітня 2021 року.

Розпорядженням від 14 квітня 2021 року № 61 повторно автоматично розподілено справу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Буряк І.В. та визначено нового головуючого суддю по справі Троянову О.В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року прийнято до провадження справу.

26 квітня 2021 року відкладено підготовче засідання до 12 травня 2021 року.

12 травня 2021 року на адресу суду надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій позивач просила вислів «матеріальну шкоду» замінивши словом «суму» у пункті 2 позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог та вирішено розглядати справу з урахуванням змінених позовних вимог; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02 червня 2021 року.

01 червня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на заяву про зміну позовних вимог від відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16 червня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року включно, її посадовий оклад нараховувався не в розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України». В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недотриманої заробітної плати у відповідності до ч. 3 ст. 152 Конституції України у розмірі 5 155 425,98 грн. (в тому числі податки 1031693,91 грн.).

06 травня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що заробітна плата позивача нараховувалась на підставі та у розмірах, встановлених як нормативно-правовими актами, що мають силу Закону так і постановою КМУ від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Зауважив, що Донецька обласна прокуратура (прокуратура Донецької області) у період з 2015 року по 2021 рік включно фінансувалась головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. Також представник відповідача зазначив, що положення, якими регулювалась оплата праці прокурорів, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення. Вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини виникли до прийняття такого рішення.

01 червня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, представником відповідача надано відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому останній зазначив, що за період роботи в прокуратурі Донецької області з ОСОБА_1 проведені своєчасно та в повному обсязі усі розрахунки із заробітної плати. Посилався на відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ № 505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, вважає, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 і, як наслідок про відсутні підстави для стягнення недоотриманої заробітної плати.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, заслухавши позивача, представника відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 , громадянка України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 6 серпня 2004 року). З 2004 року по теперішній час працює в органах Прокуратури Донецької області.

Наказом прокурора Донецької області №333-к від 22.04.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2020 року.

Наказом Донецької обласної прокуратури №1602-к від 10.11.2020 скасовано наказ прокурора Донецької області №333-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 28.04.2020 року /а.с. 51/.

Відповідно до довідки від 28.12.2020 №21-85-243 про складові заробітної плати за період з липня 2015 року по листопад 2020 року заробітна плата позивачеві виплачувалась виходячи з таких розмірів окладів: липень 2015 –942,22 грн., серпень 2015 – 1607,50 грн., вересень 2015 року – 1597,00 грн., жовтень 2015 року – 1640,33 грн., листопад 2015 року – 1667,00 грн., грудень 2015 року – 2083,00 грн., січень 2016 року – 2083,00 грн., лютий 2016 року – 1587,05 грн., березень 2016 року – 1514,91 грн., квітень 2016 року – 2083,00 грн.. травень 2016 року – 986,68 грн., червень 2016 року – 2083,00 грн., липень 2016 року – 2083,00 грн., серпень 2016 року – 1136,18 грн., вересень 2016 року – 2083,00 грн., жовтень 2016 року – 2083,00 грн., листопад 2016 року – 1704,27,00 грн., грудень 2016 року – 2083,00 грн., січень 2017 року – червень 2017 року – 2083,00 грн., липень 2017 року – 595,14 грн., серпень 2017 року – 2083,00 грн., вересень 2017 року – 5209,00 грн., жовтень 2017 року – червень 2018 року 5730,00 грн., липень 2018 року – 1823,18 грн., серпень 2018 року – 4427,73 грн., вересень 2018 року – 5730,00 грн., жовтень 2018 року – 4427,73 грн., листопад 2018 року – грудень 2018 року – 5730,00 грн., січень 2019 року – 3001,43 грн., лютий 2019 року – 4297,50 грн., березень 2019 року – 5443,50 грн., квітень 2019 року – 4297,50 грн., травень 2019 року – 4167,27 грн., червень 2019 року – 3501,67 грн., липень 2019 року – 1993,04 грн., серпень 2019 року – 5730,00 грн., вересень 2019 року – 5457,14 грн. /а.с.57-60/.

Заробітна плата за спірний період виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Оклади прокурорам в спірному періоді були встановлені у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів, тобто не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що також підтверджується відповідачем.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, спірним питанням у даній справі є наявність права на відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акту, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 1 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня – 1218 гривень, з 1 вересня – 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня – 1378 гривень, з 1 травня – 1450 гривень, з 1 грудня – 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2017 року – 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2018 року – 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2019 року – 1921 гривня.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Закон України від 28.12.2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, їй було завдано матеріальної шкоди у вигляді недотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях по справі № 560/703/20, які залишені без змін постановою Верхового суду від 28 січня 2021 року.

Крім того, суд звертає увагу, що за загальним тлумаченням, майнова шкода – це збитки, заподіяні майну фізичної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.

Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

У тексті рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України втратили чинність саме з цієї дати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Отже, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ № 505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року не може вплинути, оскільки останні виникли до прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України, а рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, то відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин.

Підсумовуючи зазначене, висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 року №6-р/2020 не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" враховуючи заявлені позовні вимоги.

З огляду на викладене, використані позивачем доводи не можуть бути визнані судом належною підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач довів суду правомірність своєї бездіяльності, що оскаржується позивачем, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання даної категорії справ, а тому судові витрати не відшкодовуються.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ЄДРПОУ 25707002) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення прийнято та проголошено 16 червня 2021 року, складено та підписано в нарадчій кімнаті 18 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова