Ухвала суду № 97753652, 15.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 червня 2021 року Справа №160/7619/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Роздорської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Роздорської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, у якому позивач просив суд:

- визнати дії Роздорської селищної ради Синельникіського району Дніпропетровської області протиправними, які полягають у відмові виділення ОСОБА_1 земельної ділянки (паю) як спадкоємцю члену колгоспу «Росія» ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Роздорську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області виділити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 земельну ділянку (пай) як спадкоємцю члена колгоспу «Росія» ОСОБА_2 на підставі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду.

Копію вищевказаної ухвали було направлено засобами поштового зв`язку на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві.

10.06.2021 на виконання вимог ухвали суду від позивача засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої позивачем зазначено, що на сайті Судова влада України 04.06.2021 позивач ознайомився із ухвалою про залишення адміністративного позову без руху, у зв`язку із чим просив вважати строк для усунення недоліків адміністративного позову з 04.06.2021 До заяви було надано уточнена позовна заява до Виконавчого комітету Роздорської селищної ради, у якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Виконавчого комітету Роздорської селищної ради Синельникіського району Дніпропетровської області, яка полягає у не виділенні ОСОБА_1 земельної ділянки (паю) як спадкоємцю члену колгоспу «Росія» ОСОБА_2 – протиправною;

- зобов`язати Виконавчий комітету Роздорської селищної ради Синельникіського району Дніпропетровської області виділити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 земельну ділянку (пай) як спадкоємцю члена колгоспу «Росія» ОСОБА_2 на підставі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» згідно середнього розміру паю по КСП «Росія» на території Старовишневецької сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, що складає 7,45 ум. кад. га.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернувся із заявою про виділення земельної частки (паю) від 09.03.2021 до Голови Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, у якій просив виділити йому, як спадкоємцю члену колгоспу «Росія» ОСОБА_2 , належну їй по закону земельну ділянку (пай) з урахуванням даних, що надані відділом Держгеокадастру у Синельниківському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Листом Виконавчого комітету Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 01.04.2021 №229/01-17 позивачеві повідомлено, що розподіл земельних часток (паїв) був проведений в 2001 році, спираючись на проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) КСП «Росія» Синельниківського району Дніпропетровської області. Оскільки в списку – додатку до акту на право колективної власності на землю КСП «Росія», гр. ОСОБА_2 не значиться, то при розподілі земельних часток (паїв) за нею не була закріплена конкретна ділянка.

Крім того, позивачу роз`яснено, що визнати своє право на земельну частку (пай), як спадкоємцю померлої ОСОБА_2 , із земель колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» він може тільки в судовому порядку.

Додаткового також повідомлено, що на даний час, землі запасу та землі резервного фонду, а саме рілля, на території селищної ради відсутні.

Позивач вважає, що на момент видачі державного акту на право колективної власності на землю (серія ДП СВ №000249), виданого КСП «Росія» для сільськогосподарського використання на підставі рішення 9 сесії XXII скликання Старовишневецької сільської ради народних депутатів від 19.04.1997 р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 40 від 12.05.1997 р., мати позивача – ОСОБА_2 , як член колективного сільськогосподарського підприємства «Росія», була пенсіонеркою та мала законні підстави для включення її до списку-додатку на отримання належного їй земельного паю.

Позивач вважає, що бездіяльність Виконавчого комітету Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області порушує його права та законні інтереси на виділення земельної ділянки (паю) як спадкоємцю члену колгоспу «Росія», у зв`язку з чим звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, за положеннями частини третьою вказаної статті адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір – спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивачі звернулися за захистом свого приватно-правового права власності на виділення земельної ділянки (паю) як спадкоємцю члену колгоспу «Росія».

Водночас, згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року №1618-IV суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд зазначає, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому, стаття 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2001 року №435-IV передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 9 статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено відповідно Указом Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі – Указ № 720/95) і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон № 899-IV).

Пунктом 1 Указу № 720/95 визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» розтлумачено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Вищезазначене узгоджується із правовим висновком, який викладений Верховним Судом у постановах від 10.01.2019 у справі № 696/1268/16-ц (провадження № 61-7892св18) та від 11.11.2019 у справі № 467/133/17 (провадження № 61-30081св18).

За положеннями частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу вищевикладеного, враховуючи висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Виконавчого комітету Роздорської селищної ради Синельникіського району Дніпропетровської області виділити ОСОБА_1 земельну ділянку (пай) як спадкоємцю члена колгоспу «Росія» ОСОБА_2 на підставі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» згідно середнього розміру паю по КСП «Росія» на території Старовишневецької сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, що складає 7,45 ум. кад. га. безпосереднь стосується права власності позивача на земельну ділянку, а, отже, спір виник із земельних правовідносин та має приватноправовий характер, у зв`язку з чим його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Суд також зазначає, що незважаючи на те, що спірна земельна ділянка не виділена в натурі на місцевості, це не може бути підставою для розгляду спору адміністративним судовим, оскільки предмет спору безпосередньо стосується права власності на землю фізичних осіб.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №911/4111/16.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, частиною 7 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На виконання вищенаведеної норми суд роз`яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому ЦПК України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що у постанові від 11.11.2019 у справі № 467/133/17 (провадження № 61-30081св18) Верховним Судом також наголошено, що зверненню до суду із зазначеним позовом має передувати вирішення питання про невключення позивача до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Таких вимог позивач у пред`явленому позові не заявляв. Разом з цим, вирішення питання щодо невключення підприємством особи до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), має на меті оскарження дій чи бездіяльності цього підприємства, що вказує на необхідність залучення до участі у справі у такому випадку відповідної юридичної особи або її правонаступника.

Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 242, 248, 256 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Роздорської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачам разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачам, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно