Рішення № 97734934, 17.06.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2021 р. Справа № 924/489/21

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до комунального підприємства “Південно-західні тепломережі”, м. Хмельницький

про стягнення 195718,72 грн

представники сторін не з`явилися

Рішення ухвалюється 17.06.2021, оскільки у судовому засіданні 08.06.2021 оголошено перерву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернулось до суду з позовом про стягнення з комунального підприємства “Південно-західні тепломережі”, м. Хмельницький 195718,72 грн, з яких 13610,07 грн пені, 67784,81 грн три проценти річних, 114323,84 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 13.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 08.06.2021, в якому оголошено перерву на 17.06.2021.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем не було належним чином виконано обов`язок зі своєчасної оплати газу, переданого на підставі договору постачання природного газу від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264, 265 ГК України.

Відповідач у відзиві (від 07.06.2021) проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що прострочення платежів відбулось внаслідок обставин непереборної сили. Зокрема, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та віднесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, до форс-мажорних обставин, ст. 617 ЦК України, домовленість сторін про відсутність довідки ТПП як обов`язкового елемента для засвідчення форс-мажорних обставин (р. 8 договору). Також стверджує, що відповідач є учасником процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки включений до відповідного реєстру, а тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних. У контексті наведеного звертає увагу на те, що заборгованість за договором станом на дату подачі позову, погашена. Вимогу про стягнення пені вважає незаконною та явно завищеною. З огляду на положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, зважаючи на відсутність можливості у відповідача впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, враховуючи, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ відповідно до, зокрема Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, вважає, що підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання за договором постачання природного газу відсутні. Просить зменшити розмір пені на 90% та стягнути 10% від обґрунтованої пені у випадку підтвердження правомірності вимог позивача.

Позивач представника у судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 11.06.2021.

На адресу суду від відповідача надійшла заява з долученими виписками з банківського рахунку щодо здійснених відповідачем оплат за поставлений газ, яка з огляду на положення ч. 9 ст. 80, ч. ч. 1, 4, 5 ст. 119 ГПК України приймається судом.

Відповідач представника у судове засідання не направив. На адресу суду надіслав клопотання (від 17.06.2021), в якому просить відкласти судове засідання, посилаючись на зайнятість у цей час в розгляді іншої справи та непогодження з ним дати розгляду справи.

Подане відповідачем клопотання суд залишає без задоволення. При цьому враховано положення ч. 3 ст. 56 ГПК України, відповідно до яких юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Тобто закон наділяє сторони правом брати участь у справі як через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, так і через представника. Також враховано, що суд не викликав у засідання суду конкретного представника відповідача, відсутність доказів у підтвердження зазначених у клопотанні обставин та оголошення перерви в судовому засіданні 08.06.2021.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

23.09.2019 між акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством "Південно-західні тепломережі" (споживач) на підставі, зокрема Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі – Положення), укладено договір постачання природного газу №3037/1920-БО-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 договору).

У п. 2.1 договору зазначено, що постачальник передає споживачу у жовтні 2019 року - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 3400 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2019 року - 250 тис. куб. метрів, листопад 2019 року - 400 тис. куб. метрів, грудень 2019 року - 600 тис. куб. метрів, січень 2020 року - 750 тис. куб. метрів, лютий 2020 року - 600 тис. куб. метрів, березень 2020 року - 600 тис. куб. метрів, квітень 2020 року - 200 тис. куб. метрів.

Згідно з п. 2.2 договору споживач, зокрема самостійно визначає обсяги, зазначені у п. 2.1 договору і несе відповідальність за правильність їх визначення.

Пунктом 3.1 договору, з-поміж іншого передбачено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.8 договору).

У п. 3.11 споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.

Ціна (без урахування тарифів на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється відповідно до вимог Положення з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №293 (зі змінами) та інших нормативно-правових актів і визначається в Прейскуранті на природний газ із ресурсів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» під час виконання компанією обов`язків постачати природний газ споживачам, які підпадають під дію спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, покладених на компанію відповідно до статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» (далі - прейскурант). Прейскурант розміщується на офіційному веб-сайті постачальника (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 4.2. договору ціна за 1000 куб. м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.

Загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (п. 4.4. договору).

У п. 5.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків зі спеціальним режимом використання; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків зі спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

У п. 5.4 договору зазначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ, компенсація вартості послуг на відключення та відшкодування збитків.

Розділом 6 договору визначені права та обов`язки сторін, де в п. 6.1 вказано, що споживач має право, зокрема використовувати (відбирати) природний газ відповідно до умов цього договору. У свою чергу, споживач зобов`язаний, зокрема прийняти газ в кількості, зазначеній в п. 2.1 договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором (п. 6.2 договору).

У п. 7.2 договору сторони узгодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У р. 8 договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору і сторони не могли передбачити їх. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтверджуючі документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання (п. п. 8.1.-8.5).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років (п. 9.3 договору).

У п. 10.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 10.4 та 10.5 цього договору (пп. 1); сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 10.4 та 10.5 цього договору (пп. 2).

Відповідно до п. 11.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір містить підписи представників сторін, скріплені відтисками їхніх печаток.

31.01.2019 сторонами до договору підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1, якою сторони, зокрема доповнили п. 4.2 розділу 4 підпунктом 4.2.1 в редакції, яка передбачає, що ціна за 1000 куб.м природного газу з 01.10.2019 по 31.10.2019 (включно) за цим договором складає 4272,7604 грн, крім того ПДВ – 20%, усього разом з ПДВ – 5127,3125 гривень. До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001 – 157,19 грн за 1000 куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ – 10%, всього з ПДВ – 188,63 грн за 1000 куб.м на добу. Споживач зобов`язується сплатити за використаний у період 01.10.2019 по 31.10.2019 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування – 4429,9504 грн за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ 20 %, всього з ПДВ – 5315,9405 грн за 1000 куб.метрів.

Додатковою угодою №2 від 12.11.2019 п. 4.2. розділу 4 доповнено п. 4.2.2 договору в редакції, якою встановлено обов`язок споживача сплатити за використаний у період з 01.11.2019 по 30.11.2019 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування – 6067,43 грн за 1000 куб.м з ПДВ; додатковою угодою від 09.12.2019 №3 – за використаний у період з 01.12.2019 по 31.12.2019 – 5320,663 грн за 1000 куб.м з ПДВ.

У додатковій угоді від 18.12.2019 №4 сторони домовились викласти з 01.01.2020 розділ 4 договору в новій редакції. Зокрема, у п. 4.2 зазначено про обов`язок споживача сплатити за використаний у період з 01.01.2020 по 30.04.2020 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування – 6788,63 грн за 1000 куб.м з ПДВ. Також вказано, що зазначена в цьому підпункті ціна вважається незмінною протягом визначеного періоду і не підлягає зміні, окрім випадків, передбачений третім абзацом п. 4.1 цього розділу. Відповідно до п. 4.3 сторони розуміють ризик того, що ринкові ціни на газ в період з 01.01.2020 по 30.04.2020 можуть коливатись. Сторони приймають цей ризик і не можуть мати один до одного будь-яких претензій у разі зміни ціни на газ на ринку природного газу протягом періоду.

28.01.2020 сторони уклали додаткову угоду №5 до договору, якою, зокрема визначили ціну природного газу в розмірі 5728,99 грн за 1000 куб.м з ПДВ за використаний в січні 2020 року газ, а також виклали з 01.01.2020 в новій редакції п. 7.2 договору: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення».

Додатковими угодами від 24.01.2010 №6, від 23.03.2020 №7, від 30.04.2020 №8 сторони виклали в нових редакціях п. 4.2 договору, зокрема, погодили з 01.02.2020 вартість природного газу за лютий 2020 року в сумі 4886,59 грн за 1000 куб.м з ПДВ, з 01.03.2020 вартість природного газу за березень 2020 року в сумі 4224,19 грн, з 01.04.2020 вартість природного газу за квітень 2020 року в сумі 3625,39 гривень.

При цьому у додатковій угоді від 30.04.2020 №8 сторони також доповнили п. 2.1 розділу 2 договору абзацом в редакції, згідно з якою постачальник передає споживачу у травні – вересні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 110 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: травень - 30 тис. куб. метрів, червень - 20 тис. куб. метрів, липень - 20 тис. куб. метрів, серпень - 20 тис. куб. метрів, вересень - 20 тис. куб. метрів.

Крім того, виклали у новій редакції п. 11.1 розділу 11 договору, а саме: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

У подальшому сторони викладали в нових редакціях п. 4.2 договору, зокрема угодами від 22.05.2020 №9, від 22.06.2020 №10, від 22.07.2020 №11, від 25.08.2020 №13, від 22.09.2020 №14 було узгоджено вартість природного газу за 1000 куб.м з ПДВ у відповідних місяцях 2020 року: травні – 2879,85 грн, червні – 2719,73 грн, липні – 2906,03 грн, серпні – 3723,98 грн, вересні – 5331,78 гривень.

Позивачем поставлено відповідачу відповідно до договору від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34 природний газ, про що складено підписані сторонами та скріплені відтисками печаток акти приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2019 за жовтень 2019 року на суму 735337,62 грн, від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 2177133,68 грн, від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 2648860,03 грн, від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 2555240,20 грн, від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 2143589,39 грн, від 31.02.2020 за березень 2020 року на суму 1396101,24 грн, від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 270144,42 грн, від 31.05.2020 за травень 2020 року на суму 44665,74 грн, від 30.06.2020 за червень 2020 року на суму 30538,14 грн, від 31.07.2020 за липень 2020 року на суму 35300,86 грн, від 31.08.2020 за серпень 2020 року на суму 46735,81 грн, від 30.09.2020 за вересень 2020 року на суму 79726,75 грн, всього на суму 12163373,88 гривень.

Листом від 21.11.2019 №1680 відповідач просив позивача переплату по договору №1360/18 БО-34 в сумі 893917,29 грн зарахувати як оплату за природний газ по договору №3037/1920-БО-34.

Відомості щодо оплати відповідачем вартості газу за договором від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34 відображені в виписках з банківського рахунку позивача за період з 17.10.2019 по 12.01.2021, виписці позивача по операціях за договором №3037/1920-БО-34 за період 01.10.2019 – 31.12.2019 (перше зарахування коштів – 17.10.2019), та за грудень 2019 року – січень 2021 року, згідно з якою заборгованість відповідача перед позивачем відсутня (останнє зарахування коштів – 12.01.2021).

У зв`язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого природного газу за договором від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 13610,07 грн пені, 67784,81 грн 3% річних, 114323,84 грн інфляційних втрат.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір постачання природного газу від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, а відповідач зобов`язався прийняти його та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їхніх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2019 за жовтень 2019 року на суму 735337,62 грн, від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 2177133,68 грн, від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 2648860,03 грн, від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 2555240,20 грн, від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 2143589,39 грн, від 31.02.2020 за березень 2020 року на суму 1396101,24 грн, від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 270144,42 грн, від 31.05.2020 за травень 2020 року на суму 44665,74 грн, від 30.06.2020 за червень 2020 року на суму 30538,14 грн, від 31.07.2020 за липень 2020 року на суму 35300,86 грн, від 31.08.2020 за серпень 202 року на суму 46735,81 грн, від 30.09.2020 за вересень 2020 року на суму 79726,75 грн, всього на суму 12163373,88 гривень.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ (п. 6.2 договору).

Згідно зі статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

У п. 5.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідачем здійснено розрахунки за отриманий згідно з договором природний газ, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи та відображено у складених позивачем виписках по операціях за договором від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34, однак вказані розрахунки проведені частково з порушенням передбаченого п. 5.1 договору строку.

У зв`язку із несвоєчасним здійсненням розрахунків за поставлений газ позивач просить стягнути з відповідача 67784,81 грн 3% річних (за зобов`язаннями січня – вересня 2020 року), 114323,84 грн інфляційних втрат (за зобов`язаннями лютого – вересня 2020 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 67784,81 грн 3% річних та 114323,84 грн інфляційних втрат заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

З приводу наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом враховано висновки щодо порядку нарахування інфляційних втрат, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 13610,07 грн пені згідно з поданим розрахунком (за зобов`язаннями січня та лютого 2020 року).

Судом враховується, що ст. 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 7.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 28.01.2020 №5) сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктами 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З огляду на зазначене, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, судом встановлено, що останні нараховані у межах, визначених умовами договору та чинним законодавством, а тому вимоги про стягнення 13610,07 грн пені заявлені обґрунтовано.

Контррозрахунку з документальним підтвердженням щодо розміру заявлених позовних вимог відповідачем не подано.

При цьому посилання відповідача на нарахування пені поза межами строків позовної давності, викладені у відзиві на позов, спростовуються умовами п. 9.3 договору.

Також відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує, що прострочення платежів за договором відбулось внаслідок обставин непереборної сили, з приводу чого судом враховується таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня на усій території України карантин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" до переліку форс-мажорних обставин, який міститься в ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", віднесено введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З аналізу наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що прострочення виконання зобов`язань з оплати вартості природного газу стало безпосереднім наслідком введення карантину.

Суд звертає увагу на те, що у р. 8 договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору і сторони не могли передбачити їх. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтверджуючі документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) можуть бути засвідчені, зокрема Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видання сертифікатів про такі обставини.

Вищенаведеними умовами р. 8 договору та положеннями законодавства спростовуються доводи відповідача про наявність домовленості сторін про відсутність довідки ТПП як обов`язкового елемента для засвідчення форс-мажорних обставин.

Таким чином, відповідачем ні у порядку, передбаченому Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" та р. 8 договору, ні іншими належними та допустимими доказами не підтверджено настання форс-мажорних обставин для відповідача і що саме такі обставини зробили неможливим виконання ним свого зобов`язання за договором.

Крім того, судом звертається увага, що відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

З приводу посилань відповідача на те, що він є учасником процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), а тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, суд вважає за необхідне зазначити, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

За приписами ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів (ст. 4 Закону).

Частиною 3 ст. 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Вищезазначений Закон набрав чинності 30.11.2016.

З матеріалів справи слідує, що постачання природного газу за договором від 23.09.2019 №3037/1920-БО-34 розпочато в жовтня 2019 року, виникнення заборгованості відповідача за цим мало місце з лютого 2020 року. За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 7 вказаного Закону (зокрема, погашення заборгованості до набрання чинності Законом) у спірних правовідносинах. При цьому з наданих відповідачем повідомлення про включення до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону станом на 19.06.2017, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.06.2017 №152 та додатку до нього слідує, що відповідач включений до відповідного Реєстру ще до укладення договору, стягнення нарахувань за яким є предметом позовних вимог у цій справі, та із зазначенням суми заборгованості, яка виникла до липня 2016 року.

Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №918/827/18, суд оцінює критично, оскільки останні зроблені з урахуванням обставин, які є відмінними від обставин справи, що розглядається. Зокрема, зі змісту постанови убачається, що позовні вимоги у справі №918/827/18 заявлені у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати спожитого у 2014 році природного газу за договором №1715/14-БО-28 від 28.11.2013. При цьому брався до уваги обсяг кредиторської заборгованості відповідача, що підлягала врегулюванню згідно із зазначеним Законом, в тому числі за укладеним між сторонами договором, станом на 01.07.2016.

Щодо аргументів відповідача про відсутність можливості впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, враховуючи, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ відповідно до, зокрема Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, суд звертається до позицій, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.02.2020 у справі №921/12/19 та від 21.02.2018 у справі №910/16072/16. Так, Верховний Суд відмітив, що ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - це рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Тобто законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.

Частинами четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

З наведеного вбачається, що стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки".

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217, є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Тобто положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Окрім того, судом враховуються позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, відповідно до якої аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 та від 04.03.2020 №256 спростовуються матеріалами справи, зокрема, відсутністю погашення заборгованості за договором на підставі вказаних постанов, та виникнення спірних правовідносин з приводу постачання природного газу за спірним договором для виробництва теплової енергії, яка споживається саме бюджетними установами/організаціями.

Також відповідач вважає заявлену до стягнення пеню незаконною та явно завищеною, однак такі твердження відповідача спростовуються обставинами справи, зокрема, сумою пені, заявленою до стягнення, та її співрозмірністю із вартістю спожитого за договором газу, з огляду на що така пеня не може вважатися джерелом отримання невиправданих прибутків для позивача.

У контексті наведеного судом також критично оцінюються посилання відповідача на необхідність зменшення пені до 90%.

При цьому враховується, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, доходить висновку про недоведеність у спірних правовідносинах виняткових обставин, за яких можливо було би зменшити заявлену до стягнення неустойку.

Також судом береться до уваги правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання.

При цьому суд зауважує, що важкий фінансовий стан, на який посилається відповідач не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, які визнані судом правомірними та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до комунального підприємства “Південно-західні тепломережі”, м. Хмельницький про стягнення 195718,72 грн задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства “Південно-західні тепломережі”, м. Хмельницький, вул. Курчатова, буд. 17/1 (код 36123019) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 (код 20077720) 13610,07 грн (тринадцять тисяч шістсот десять гривень 07 коп.) пені, 67784,81 грн (шістдесят сім тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні 81 коп.) три проценти річних, 114323,84 грн (сто чотирнадцять тисяч триста двадцять три гривні 84 коп.) інфляційних втрат, 2935,78 грн (дві тисячі дев`ятсот тридцять п`ять гривень 78 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 17.06.2021.

Суддя В.В. Виноградова

Видрук. 3 прим.: 1 – до справи, 2 – позивач (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6), 3 – відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Курчатова, 17/1). Всім рек. з пов. про вруч.