Рішення № 97734811, 09.06.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/417/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне Груп", м. Київ до Приватного підприємства "Хєлком", смт. Малинівка про стягнення коштів в розмірі 1485141,14 грн. за участю представників сторін:

позивача - Чорноткач Н.З., адвокат;

відповідача - Мокроусов Ю.С., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпіне Груп", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Хєлком", смт. Малинівка, про стягнення заборгованості за договором поставки № 16ДП від 01.01.2017, в розмірі 1485141,14 грн., з яких: 601793,22 грн. - сума основної заборгованості, 606265,46 грн. - інфляційні втрати, 277082,46 грн. - 3% річних. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 15.02.2021 відкрито провадження у справі № 922/417/21 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.03.2021 об 11:30 год.

10.03.2021 відповідачем, через канцелярію господарського суду, надано відзив на позов (вх. № 5583), в якому відповідач зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Альпіне Груп» про стягнення заборгованості за договором поставки №16ДП від 01 січня 2017 року у судовому порядку, із стягненням 3% річних за прострочення оплати за договором в розмірі 277082,46 грн. та суми інфляційних витрат за прострочення оплати за договором у сумі 606265,46 грн., адже у діях ПП "Хєлком" відсутні ознаки порушення зобов`язань за договором поставки №16ДП від 01 січня 2017 року саме з вини ПП "Хєлком". При цьому, відповідач посилається на низку судових рішень, зокрема на рішення по справі № 922/2/20, яким відмовлено у задоволенні заявлених ТОВ «Альпіне Груп» позовних вимог, щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 16ДП від 01.01.2018 та № 16ДП від 01.01.2017, щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар. А також на рішення у справі № 922/2274/20, яким відмовлено ТОВ «Альпіне Груп» у задоволенні позову щодо визнання додаткових угод до договору поставки №16/ДП від 01.01.2017 та договору поставки №16/ДП від 01.01.2018 недійсними. Зазначені судові рішення, залишені без змін Східним апеляційним господарським судом, свідчать, на думку відповідача, про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

22.03.2021 позивачем, через канцелярію суду, подано відповідь на відзив (вх. № 6426), в якій зазначив про добросовісне виконання своїх зобов`язань за договором поставки, однак, зі сторони відповідача має місце тривале та неналежне виконання умов договору поставки №16ДП від 01.01.2017, та заходи щодо врегулювання погашення боржником заборгованості не дали позитивного результату. Також зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, однак жодного контррозрахунку з конкретними сумами до суду не надав, що свідчить, на думку позивача, про необґрунтованість заперечень відповідача проти позову.

Ухвалою господарського суду від 14.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 17 травня 2021 року.

28.04.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 9740), в яких відповідачем надано до суду контррозрахунок заявлених до стягнення сум.

13.05.2021 позивачем надано до суду пояснення на заперечення відповідача (вх. № 10870), в яких заявив про правомірність заявлених позовних вимог.

09.05.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано клопотання про зменшення розміру інфляційних збитків та розміру відсотків за користування грошовими коштами, на підставі ч. 1 ст. 233 ГПК України (вх. № 11533).

Ухвалою господарського суду від 13.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/417/21 до судового розгляду по суті на 20.05.2021 об 11:00 год.

Протокольною ухвалою від 20.05.2021 у судовому засіданні оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 09.06.2021 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Представник позивача у судовому засіданні заявила про намір подати до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, у строки, визначені ГПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.06.2021 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов. Просив суд долучити до матеріалів справи та розглянути клопотання про зменшення розміру інфляційних збитків та розміру відсотків за користування грошовими коштами на 90% (вх. № 13494 від 09.06.2021). Суд, дослідивши матеріали справи та подане відповідачем клопотання, залишає його без розгляду, як таке, що подане, з порушенням норм ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 09.06.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» (постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Хєлком» (покупець, відповідач) укладений договір поставки №16ДП.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується постачати у власність покупцю товар для використання його у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору предметом поставки є хімічні матеріали для обробки шкіри (надалі - товар).

Відповідно до п. 3.2 договору, перехід права власності на товар відбувається у момент відвантаження товару постачальником.

П. 4.1 договору передбачено, що загальна вартість товару, що постачається за цим договором протягом усього строку дії договору складається з вартості усіх товарів, зазначених в накладних на поставку.

Згідно з п. 4.2 договору вартість кожної партії товарів визначається сторонами згідно рахунків-фактур, накладних на поставку, що надається постачальником покупцеві.

П. 4.3 договору передбачено, що оплата здійснюється перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок на протязі 45 днів після поставки товару. Днем оплати товару вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 8.1 договору). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2017 року.

Відповідно до п. 8.3 договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Позивачем, на виконанням умов укладеного між сторонами договору, поставлено відповідачу товар, а відповідач його отримав на загальну суму 2580650,28 грн., з урахуванням ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, рахунками на оплату, довіреностями на отримання товару та товарно-транспортними накладними (далі - ТТН), а саме:

- Видаткова накладна №РН-0000031 від 01.03.2017 на суму 351975,60 грн. з урахуванням ПДВ; рахунок на оплату №24 від 01.03.2017 на суму 351975,60 грн. з урахуванням ПДВ; довіреність №11-Б від 01.03.2017; ТТН №010317 від 01.03.2017. Граничний термін сплати з урахуванням вихідних днів - 17.04.2017.

- Видаткова накладна №РН-0000076 від 27.04.2017 на суму 701257,20 грн. з урахуванням ПДВ; рахунок на оплату №36 від 13.03.2017 на суму 701257,20 грн. з урахуванням ПДВ; довіреність №14-Б від 27.04.2017; ТТН №270417 від 27.04.2017. Граничний термін сплати з урахуванням вихідних днів - 12.06.2017.

- Видаткова накладна №РН-0000137 від 29.08.2017 на суму 768846,18 грн. з урахуванням ПДВ; рахунок на оплату №141 від 29.08.2017 на суму 768846,18 грн. з урахуванням ПДВ; довіреність №31-Б від 29.08.2017; ТТН №270418 від 29.08.2017. Граничний термін сплати - 13.10.2017.

- Видаткова накладна №РН-0000143 ід 31.08.2017 на суму 558270,90 грн. з урахуванням ПДВ; рахунок на оплату №145 від 31.08.2017 на суму 558270,90 грн. з урахуванням ПДВ; довіреність №31-Б від 29.08.2017; ТТН №270419 від 30.08.2017; ТТН №270420 від 31.08.2017. Граничний термін сплати з урахуванням вихідних днів - 16.10.2017.

- Видаткова накладна №РН-0000242 від 29.12.2017 на суму 200300,40 грн. з урахуванням ПДВ; рахунок на оплату №246 від 29.12.2017 на суму 200300,40 грн. з урахуванням ПДВ; довіреність №41-Б від 29.12.2017; ТТН №270417 від 29.12.2017. Граничний термін сплати - 12.02.2018.

Будь-які зауваження з боку відповідача щодо невідповідності якості, комплектності, кількості поставленого товару позивачу не надходили.

Поставлений товар за договором покупець сплатив частково або з порушенням термінів сплати з урахуванням проведеного заліку взаємних заборгованостей, що підтверджується угодою, банківськими виписками та платіжними дорученнями в розмірі 1978857,06 грн., з урахуванням ПДВ.

31.03.2018 сторонами був проведений залік взаємних заборгованостей, згідно з угодою про припинення зобов`язань від 31.03.2018, укладеної між ТОВ «Альпіне Груп» та ПП «Хєлком».

Так, в даній угоді зафіксовано, що згідно з договором №18ДП від 01.01.2016 між ТОВ «Альпіне Груп» та ПП «Хєлком» останнє повинно сплатити 200233, 68 грн. з урахуванням ПДВ (п. 1). Згідно договору №16ДП від 01.01.2017 між ТОВ «Альпіне Груп» та ПП «Хєлком» останнє повинно сплатити 2580650,28 грн., з урахуванням ПДВ (п. 2) . Згідно видаткової накладної №РН-00970 від 09.10.2017 між ПП «Хєлком» та ТОВ «Альпіне Груп» останнє повинно сплатити 249765,14 грн. з урахуванням ПДВ (п. 3). Сторони домовилися виконання умов зазначених договорів про оплату один одному 249765,14 грн. з урахуванням ПДВ, призвести шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 4). Ця угода є підставою для проведення заліку взаємних заборгованостей в рамках зазначених вище документів на суму 249765,14 грн. з урахуванням ПДВ.

Отже, розмір суми, що був зарахований в рахунок погашення заборгованості за договором №16ДП від 01.01.2017, на підставі угоди про припинення зобов`язань, склав 49531,46 грн.

Таким чином, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем, на теперішній час, за договором поставки №16ДП від 01 січня 2017, укладеного між ТОВ «Альпіне Груп» та ПП «Хєлком», складає 601793,22 грн.

Також, 27.11.2019 між ТОВ "Альпіне Груп" в особі директора Мельник Євгенії Василівни, що діяла на підставі Статуту та ПП "Хєлком" в особі директора Мкртичана Самвела Георгійовича, що діяв на підставі Статуту, було укладено Додаткову угоду №1 до договору поставки №16/ДП від 01.01.2017, щодо врегулювання заборгованості (надалі - додаткова угода).

Відповідно до умов вищевказаної угоди, між сторонами фактично врегульовано погашення боржником заборгованості у розмірі 1506988,82 грн. за договором поставки №16/ДП від 01.01.2017 із визначеним графіком погашення заборгованості.

Так, зокрема вказаною угодою сторонами було встановлено наступний графік погашення заборгованості:

- пункт 2.1. угоди встановив строк погашення суми у розмірі 360000,00 грн., що еквівалентно сумі 15000 доларів США не пізніше 30 грудня 2019 року.

- пунктом 2.2. встановлено, що погашення грошової суми у розмірі 573494,41 грн., що складає 50% від суми заборгованості наявної станом на 01.01.2020, відбудеться у строк не пізніше 30 червня 2020 року.

- пунктом 2.3. додаткової угоди встановлено строк для погашення всієї наявної заборгованості за договором поставки у розмірі 573494,41 грн. не пізніше 30 грудня 2020 року.

Крім того, відповідно до п.3 додаткової угоди, постачальник в разі належного виконання покупцем п. 2 цієї додаткової угоди, відмовляється від будь-яких санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки №16/ДП від 01.01.2017 за порушення грошових зобов`язань.

Окрім того, 27.11.2019 між ТОВ "Альпіне Груп" та ПП "Хєлком" був укладений протокол досудового врегулювання, яким дублювалися умови погашення заборгованості, визначені даною додатковою угодою.

Крім того, п. 4 вказаного протоколу досудового врегулювання визначено, що в разі неналежного виконання або невиконання ПП "Хєлком" п. 2 цього протоколу в строк більше ніж 3 (три) календарних місяці від дати укладання цього протоколу, ТОВ "Альпіне Груп" залишає за собою право звернутися до суду із відповідним позовом про стягнення із ПП "Хєлком" заборгованості.

Позивач, звертаючись до господарського суду із даним позовом зазначає, що ПП "Хєлком" не було виконано умови п. 2 додаткової угоди та п. 2 протоколу досудового врегулювання, отже, у ТОВ "Альпіне Груп" виникло право на звернення з позовом до суду про стягнення основної суми боргу в розмірі 601793,22 грн. та відповідних санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки. Відповідно до ст. 625 ЦК України були нараховані: 3% річних за прострочення оплати за договором - 277082,46 грн. та інфляційні витрати за прострочення оплати за договором - 606265,46 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 2580650,28 грн.

Проте, всупереч вимогам договору поставки від 01.01.2017, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі та здійснив оплату за поставлений товар в сумі 1978857,06 грн. Таким чином, враховуючи укладену між сторонами угоду про припинення зобов`язань від 31.03.2018, відповідно до якої відбувся залік взаємних заборгованостей за договором в сумі 49531,46 грн., сума заборгованості відповідача за договором поставки від 01.01.2017 складає 601793,22 грн.

Під час розгляду даного спору, відповідачем не було надано доказів на підтвердження сплати даної суми основної заборгованості за договором, а також доказів на спростування наявності даної суми заборгованості.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 01.01.2017 в сумі 601793,22 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної сум заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору поставки щодо вчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар, позивач просить суд стягнути на свою користь суму інфляційних втрат в розмірі 606265,46 грн. та суму 3% річних в розмірі 277082,46 грн.

Не погоджуючись із зазначеним розрахунком позивача, відповідачем, з посилання на укладену між сторонами додаткову угоду №1 до договору поставки, надано до суду контррозрахунок суми інфляційних втрат та суми 3% річних, відповідно до якого розмір можливих інфляційних збитків складає 14762,88 грн., 3% річних - 5632,64 грн.

Дослідивши надані сторонами розрахунки суми інфляційних втрат та суми 3% річних, суд виходить з наступного.

Як вказує відповідач, 27.11.2019, між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №16/ДП від 01.01.2017, метою якої було врегулювання домовленостей сторін щодо виконання умов договору поставки №16/ДП від 01.01.2017, в частині погашення наявної заборгованості. За додатковою угодою були також визначені строки погашення заборгованості: в розмірі 360000,00 грн. не пізніше 30.12.2019 (п.2.1. додаткової угоди); в розмірі 573494,41 грн. не пізніше 30.06.2020 (п.2.2. додаткової угоди); в розмірі 573494,41 грн. не пізніше 30.12.2020 (п.2.3. додаткової угоди). ПП «Хєлком», на виконання вимог зазначеної додаткової угоди, було сплачено: до 30.12.2019 - 614600,00 грн., до 30.06.2020 - 86000,00 грн.; до 30.12.2020 - 56600,00 грн. Таким чином, заборгованість складала: з 01.07.2020 по 23.09.2020 - 232993,22 грн.; з 24.09.2020 по 30.12.2020 - 176923,81 грн.; з 01.01.2021 - 749788,22 грн. Отже, за твердженням відповідача, заборгованість в сумі 233494,41 грн., виникла лише з 01.07.2020 та саме з цього строку ТОВ «Альпіне Груп» набуло права пред`явити вимогу про сплату інфляційних втрат та 3% річних.

Суд не погоджується з даними твердженнями відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №1 від 27.11.2019 до договору поставки №16/ДП від 01.01.2017, постачальник в разі належного виконання покупцем п. 2 цієї додаткової угоди, відмовляється від будь-яких санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки №16/ДП від 01.01.2017 за порушення грошових зобов`язань.

Відповідно до п. 4 протоколу досудового врегулювання від 27.11.2019, в разі неналежного виконання або невиконання ПП “Хєлком” пункту 2 цього протоколу в строк більше ніж 3 (три) календарних місяці від дати укладання цього протоколу, ТОВ “Альпіне Груп” залишає за собою право звернутися до суду із відповідним позовом про стягнення із ПП “Хєлком” заборгованості.

Як вбачається з обставин справи, відповідачем не були виконані умови п. 2 додаткової угоди та п. 2 протоколу досудового врегулювання, отже, у позивача виникло право на звернення з позовом до суду про стягнення основної суми боргу та відповідних санкцій (штрафів, пені та ін.), передбачених Законом і умовами договору поставки, з моменту першої несплати суми за поставлений товар, тобто з 13.06.2017 (з урахуванням вихідних днів).

Суд зазначає, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 01 вересня 2020 року у справі № 922/2/20, на яку посилався також відповідач у відзиві на позовну заяву у даній справі, зазначено, що при укладанні спірних договорів сторони не вчинили новацію в розумінні ст. 604 ЦК України. А отже, суд дійшов до висновку, що зважаючи на те, що додаткові угоди є невід`ємними частинами договору, то дана угода не є новим правочином, який припиняє зобов`язання або змінює зобов`язання.

Отже, суд зауважує, що додаткові угоди №1 від 27.11.2019 та №1 від 27.11.2019 не містять умови про інший предмет чи спосіб виконання договору поставки №16ДП від 01.01.2017 та договору поставки №16ДП від 01.01.2018, як підставу для зміни первісного зобов`язання новим зобов`язанням, а містять лише умови про відстрочення сплати заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання з її оплати у встановлений п. 4.3. договорів поставки строк, що не є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 922/2274/20, на які також посилається відповідач у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем, правомірно, відповідно до норм ст. 625 ЦК України та умов договору, були нараховані: 3% річних за прострочення оплати за договором - 277082,46 грн. та інфляційні витрати за прострочення оплати за договором - 606265,46 грн., з моменту першої несплати суми за поставлений товар, тобто з 13.06.2017.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення на свою користь інфляційних втрат в розмірі 606265,46 грн. та 3% річних в розмірі 277082,46 грн., є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру інфляційних збитків та розміру відсотків за користування грошовими коштами (вх. № 11533).

Так, заявник вказує, що важкі економічні умови, в яких опинилось підприємство відповідача, у тому числі з розповсюдженням коронавірусу COVID-19, розмір інфляційних збитків та розмірі відсотків за користування грошовими коштами, заявлений позивачем до стягнення, є занадто великим та непомірним для відповідача.

Дослідивши подане клопотання та доводи, наведені відповідачем в його обґрунтування, суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Натомість, суд зауважує, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Так, суд зауважує, що важкі економічні умови, які склались в державі, у тому числі з розповсюдженням коронавірусу COVID-19, на які посилається заявник, вплинули не тільки на стан підприємства відповідача, але й на позивача (стягувача). При цьому, заявник у своєму клопотанні не надає належних доказів на підтвердження неможливості вчасного погашення суми заборгованості за договором, не вказує суму зменшення розміру відповідних санкцій, з наведенням обґрунтованості даного зменшення.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 5 ГК України суб`єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

При цьому, суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України).

Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Таким чином, суд вважає що клопотання відповідача щодо зменшення розміру інфляційних збитків та розміру відсотків за користування грошовими коштами, є необґрунтованим, підстави, які наведені заявником у відповідному клопотанні не носять виключний характер, а, отже, у суду відсутні підстави для його задоволення.

Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на судові рішення у справах № 922/2/20 та 922/2274/20, як на підставу для відмови в задоволенні даного позову ТОВ "Альпіне Груп", оскільки в даному спорі, позивач звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права, з інших підстав, ніж були предметом розгляду у вищезазначених справах.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне Груп" обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, сплачений позивачем в даній справі, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Хєлком" (63525, Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Соїча, 5-А, код ЄДРПОУ 31152794) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне Груп" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, код ЄДРПОУ 32826679) суму заборгованості за договором поставки " 16ДП від 01.01.2017 в розмірі 1485141,14 грн. (з яких: 601793,22 грн. - сума основної заборгованості, 606265,46 грн. - інфляційні втрати, 277082,46 грн. - 3% річних) та суму судового збору в розмірі 22277,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпіне Груп" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, код ЄДРПОУ 32826679);

Відповідач - Приватне підприємство "Хєлком" (63525, Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Соїча, 5-А, код ЄДРПОУ 31152794).

Повне рішення складено 16.06.2021.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/417/21