Рішення № 97727198, 17.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2021 року м. Київ № 640/27451/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., здійснюючи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної

служби у м. Києві та Київські області

третя особа Служба безпеки України

про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), третя особа - Служба безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем всупереч положень діючого законодавства України , а саме: Закону України «Про імміграцію»,Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25.04.2018 року та з перевищенням повноважень було прийнято протиправне рішення, яким скасовано виданий позивачу дозвіл на імміграцію та посвідки на постійне проживання, чим було порушено його права, свободи та законні інтереси.

Ухвалою суду від 10.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідно до інформації зазначеної у поданні СБУ, у ході здійснення заходів попередження та протидії діяльності не території України членів терористичних операцій, у встановленому Законом порядку, отримано інформацію щодо причетності ОСОБА_1 до діяльності, яка загрожує національній безпеці України. Також зазначив, що в поданні зазначено, що 03.09.2014 позивач з метою скорочення місячного терміну реєстрації шлюбу, надав завідомо підроблений документ, на підставі якого начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м.Києві скорочено місячний термін перереєстрації передбачений сімейним законодавством України та цього ж дня зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясовується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів,що втратили чинність. Таким чином, ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області було правомірно прийнято рішення від 17.09.2020 року №171 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 14.03.2017 року.

Від Служби безпеки України надійшли письмові пояснення щодо відмови у задоволенні адміністративного позову, в яких зазначено, що Службою безпеки України правомірно надіслано подання, а ДМС України, керуючись ст. 12 Закону України «Про імміграцію», пунктами 21-23 Порядку 1983, правомірно скасовано рішення від 07.03.2017 про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану позивачу на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 14.03.2017.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, де, серед іншого, наполягає на тому, що позивачем не подавалися свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність, а відтак, відсутні законні підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну. Наголошено,що шлюб між Позивачем та його дружиною є дійсним доки іншого не буде зазначено в Реєстрі.

Розглянувши наявні документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

28 січня 2017 року, Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,звернувся до Подільського РВ ГУ ДМС в м.Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки.

На підставі заяви Позивача, результатів здійснених перевірок 07.03.2017 року Подільським РВ ГУ ДМС України в м.Києві прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону.

Як підставу для оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземець надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.

14 березня 2017 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

Листом від 12.06.2020 №5/2-1-5788 Служба безпеки України звернулась до Державної міграційної служби України , в якому на підставі пункту 2 ст. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 клопотала про скасування ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Російської Федерації, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 14.03.2017.

17 вересня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області затверджено висновок перевірки законності надання довозу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , яким вважали б за доцільне, серед іншого, скасувати рішення Подільського РВ ГУ ДМС України в м.Києві від 07.03.2017 про надання дозволу на імміграцію громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ; скасувати, визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 14.03.2017.

На підставі вказаного висновку, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області 17.09.2020 прийнято рішення №171 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Чечено-Інгушської АРСР паспорт серії № НОМЕР_5 , виданий 2403.2017 строком дії до 24.03.2027 на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Видані на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 14.03.2017 року скасовано на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час надання позивачу довозу на імміграцію в Україну та станом на час прийняття відповідачем спірного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом частини 15 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 2 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч.2 ст.4 Закону №2491-III).

Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону №2491-III встановлено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади (ч.2 ст.9 Закону №2491-III).

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч.11 ст.9 Закону № 2491-III).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок формування квоти імміграції (далі - Порядок формування квоти імміграції) та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень.

Пунктом 1 Порядку формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо ДМС (пункт 3 Порядку формування квоти імміграції).

Разом з тим, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Так, підпунктом 2 пункту 2 цього Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» (п.9 Порядку №1983).

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п.10 Порядку №1983).

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п.11 Порядку №1983).

Відповідно до п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

За змістом п.14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п.15 Порядку №1983).

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п.16 Порядку №1983).

Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідного органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем свого проживання, за результатом розгляду поданих документів йому надано дозвіл на імміграцію в Україну та, в подальшому посвідчено посвідками на постійне місце проживання в Україні на підставі пункту 1 частини статті 4 Закону №2491-III.

Між тим, згідно із висновком перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ,позивач при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості.

При цьому, в якості підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію відповідач зазначив, що факт отримання свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 на підставі підроблених документів (що підтверджується вироком Дарницького районного суду в м.Києві від 21.07.2016 по справі №753/10221/16-к) громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості, а тому не мав підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Надаючи оцінку вказаним обставинам суд звертає увагу, що згідно статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

За приписами підпункту 1 пункту 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

З аналізу наведених норм вбачається, що для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, обов`язковою умовою є виявлення свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність стосовно іноземця або особи без громадянства.

Так, процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування на виконання рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про іммінрацію, визначено у Порядку №1983.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її іальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної органи СБУ тощо, які в межах наданих повноважень забезпечують ія законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав вання дозволу на імміграцію.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 Порядку №1983, для прийняття відповів ного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст.12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання і такого дозволу.

Посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі підпункту другого пункту 64 Порядку №321Служба безпеки України у своєму поданні від 12.06.2020 №5/2/1-5788 інформувало ДМС України про обставини подання неправдивих відомостей, діяльності, яка загрожує національній безпеці України та клопотала про скасування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину РФ, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 14.03.2017.

Так в поданні зазначено, що 03.09.2014 Позивач з метою скорочення місячного терміну реєстрації шлюбу, який передбачено сімейним законодавством України, надав завідомо підроблений документ, а саме: довідку видану ТОВ «Агентство «Нова Справа» щодо відрядження нареченої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до Республіки Корея, на підставі якої, начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м. Києві ОСОБА_3 скорочено місячний термін реєстрації шлюбу, передбачений сімейним законодавством України та цього ж дня зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Водночас встановлено, що ОСОБА_2 у ТОВ «Агенство «Нова Справа» ніколи не працювала.

В подальшому, 17 грудня 2014 року з метою оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні Позивач надав завідомо сфальсифікований документ, а саме: свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , та оформив посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_6 .

За вищевказаним фактом розпочато кримінальне провадження № I- кп/753/563/16 за результатом розгляду якого 21 липня 2016 року Дарницьким районним судом міста Києва у справі № 753/10221/16-к Позивача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України та засуджено до покарання у вигляді штрафу.

07 грудня 2016 року Позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_7 в порядку обміну. В подальшому, 07.03.2017 Подільським РВ ГУДМС в м. Києві надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 14.03.2017.

Водночас, проведеною ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області перевіркою встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 04 грудня 2014 року звернувся до Дарницького РВ ГУ ДМС у м. Києві із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання.

Як підставу для оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземець надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. 17 грудня 2014 року Позивач був вперше документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_6 , виданою органом 8001 строком дії до 15.12.2016 (з урахуванням продовжень). 07 грудня 2016 року Позивач в порядку обміну був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_7 , яку, в свою чергу, при зверненні із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну надав на підтвердження законності перебування на території України.

Крім того, при зверненні із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, Позивач на підтвердження факту перебування у шлюбі із громадянкою України понад два роки, також надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.

Таким чином, посадові особи відповідача, при винесенні висновку, зазначили, що розуміючи факт отримання свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 на підставі підроблених документів (що підтверджується вироком Дарницького районного суду м. Києві від 21.07.2016 по справі № 753/10221/16-к), громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та із заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості.

Проте, судом досліджено вирок Дарницького районного суду м.Києва та встановлено, що громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання, проте, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві не визнано фальшивим та шлюб не анулювано.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 40 Сімейного Кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

У відповідності до п. 13 Постанови Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 згідно з СК шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду або за заявою заінтересованої особи до органу РАЦС.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що як і станом на момент винесення оскаржуваного рішеня, так і на момент розгляду справи шлюб укладений між громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 не визнано недійсним в установленому законом порядку, а актовий запис не анульованою

При цьому, суд зауважує, що пришвидшення шлюбу на підставі підроблення довідки, жодним чином не впливає на дійсність шлюбу осіб чи волевиявлення сторін стосовно укладення шлюбу.

Крім того, суд зауважує, що вирок Дарницького районного суду міста Києва по справі №753/10221/16-к, який був покладений в основу висновку та подання винесено 21.07.2016 року.

При цьому, 07 грудня 2016 року Позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_7 в порядку обміну та в подальшому, 07.03.2017 Подільським РВ ГУДМС в м. Києві надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 14.03.2017.

Таким чином, судом не встановлено, а відповідачем не доведено належними, допустимим та достатніми доказами обставин, що при видачі позивачу дозволу на імміграцію, на підставі якого також було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, позивачем були надані свідомо неправдиві відомості, підроблені документи або документи, що втратили чинність стосовно нього.

Поряд з цим, документи, які подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом уповноваженого на це органу за місцем проживання позивача, який приймав документи позивача, перевіряв їх достовірність, відповідність вимогам законодавства, залучаючи при цьому й інші органи державної влади, які підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію не виявили, та в результаті було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 820/5953/16.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п.1 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України "Про імміграцію".

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, відповідач, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв`язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні "Кlаss та інші проти Німеччини" від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Європейської конвенції з прав людини не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, "орган", що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.

Під визначенням терміну "процесуальні гарантії" вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.

Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку №1983.

Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Відповідачем не надано до суду доказів того, що за весь час проживання в Україні позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закону України "Про правовий статус іноземців", або вчинено злочин.

На підставі викладених обставин, суд доходить висновку, що рішення відповідача порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.

Такими наслідками відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію" є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст.14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Отже, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли.

Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такої посвідки.

Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2019 по справі №820/1863/17, від 17.04.2019 по справі №820/6675/16, від 03.04.2019 по справі №815/2473/17, від 20.03.2019 по справі №820/391/17, від 16.01.2019 по справі №815/1010/16.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до п. 67 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

При цьому, пунктами 68, 72 Порядку №321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується, зокрема, у разі скасування посвідки.

Згідно з пунктами 74, 75 Порядку №321 недійсна посвідка, виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів повертається для знищення до територіального органу / територіального підрозділу ДМС за місцем її видачі.

Посвідки знищуються територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який їх видав.

Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.

Пунктами 78, 79 Порядку №321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.

Таким чином, оскільки рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано судом протиправним та скасовано, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, задоволення позову у такий спосіб направлено на ефективний та остаточний захист порушеного права позивача та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, враховуючи висновок суду про протиправність та скасування рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну, а також оскільки будь-які інші підстави для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відповідачем зазначені не були, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності прийнятого оскаржуваного рішення.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у розмірі 1681,60 (вісімсот сорок грн вісімдесят коп) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа