Рішення № 97725987, 16.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року Справа № 480/9549/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп`яненка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради (далі – Управління, відповідач). Свої вимоги обґрунтовує тим, що її померлий чоловік брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі військової частини, отримав 3 групу інвалідності та мав статус інваліда війни. Вказані обставини відповідно до вимог чинного законодавства дають право на отримання позивачкою статусу члена сім`ї померлого ветерана війни. У зв`язку з цим відповідач незаконно відмовив у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.

Просить визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 , у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни; зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області на її користь 840,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає, що правовий статус осіб, які належать до інвалідів війни, визначається Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Статус ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи. Яка має пільги передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ОСОБА_2 надавався Управлінням соціального захисту населення Роменського міськвиконкому на підставі п. 1 ч.2 ст. 7 цього Закону зі змісту якої вбачається, що до осіб з інвалідністю з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідачем зазначено, що відповідно до статті 10 вищезазначеного Закону до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону відносяться сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

У відзиві відповідач звертає увагу суду на те, що Управлінням соціального захисту населення Роменської міської ради 24.12.2020 ОСОБА_1 надано статус дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, та видане посвідчення дружини померлого горомадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії І, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 з 27.01.1990 позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про смерть від 29.07.2020.

ОСОБА_2 був особою, якій встановлено статус інваліда війни 3 групи, що підтверджується посвідченням інваліда війни 3ї групи серія НОМЕР_2 від 21.09.1999 (а.с. 13). Також він мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується свідоцтвом про смерть та Витягом з протоколу №487 від 26.10.2020 засідання 12 Регіональної війсьоково – лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (а.с.15.17).

Управління соціального захисту населення Роменської міської ради видало позивачці посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою” за №005560 від 24.12.2020 (а.с. 31).

08.12.2020 ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради з заявою про надання їй статусу члена родини померлого (загиблого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення.

Управління соціального захисту населення Роменської міської ради листом №4297/06 від 15.12.2020. повідомило, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а саме статті 7, 10 вказаного закону на дані правовідносини не поширюються (а.с. 16).

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно ст. 2 зазначеного Закону законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Статтею 4 Закону № 3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

З огляду на зазначені правові норми обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується відповідачем померлий чоловік позивачки – ОСОБА_2 мав статус інваліда війни 3 групи та на нього поширювалась дія Закону № 3551-XII, що підтверджується посвідченням інваліда 3групи, видане 21.09.1999 Серії НОМЕР_2 ; посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС у 1987 році, видане 21.06.2019.

Також, судом встановлено, зв`язок смерті (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_2 із виконанням обов`язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Отже померлий чоловік позивачки мав пільги для інвалідів війни і помер від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551-XII- до ветеранів війни.

Статтею 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травням 1994 року № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Положеннями абзацу 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Позивачка, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належав до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-XII поширюється його чинність.

Отже, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивачки на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а сплачений судовий збір - стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки на підставі ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Роменської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Роменської міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, бульвар Шевченка, 8 код ЄДРПОУ 03198095) судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Соп`яненко