Рішення № 97720234, 17.06.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/2886/21

Провадження № 2/219/1744/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року Артеміський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді - Феняк О.Р., при секретарі судових засідань - Романченко І.О., розглянувши в порядку позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В:

26.03.2021 позивач звернувся до суду із позовом про визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.11.2020 сторони уклали кредитний договір, згідно з яким позивачка отримала від відповідача кошти. Позивачка стверджує, що нею не було підписано зазначений договір. Під час укладення договору споживачу (позивачці) не була належним чином доведена інформація, передбачена ч.2, 3 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів», а також не надано інформацію передбачену ч.2, 3 ст.9 зазначеного закону. Крім вказаного, позивачка зазначає, що не була письмово проінформована про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець (відповідач) не здійснив інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включило їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача. Відповідач скористався тим, що позивачці об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, також відповідач не надав необхідні позивачці відомості, які були їй потрібні при укладені договору та не зазначив їх в його змісті, що свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Також позивачка вважає, що в вищезазначеному кредитному договорі встановлено вимоги щодо сплати ним непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором, що в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими умовами які можуть бути визнані недійсними. Крім вказаного, позивачка вважає, що оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», договір про надання позики, укладений між нею і відповідачем не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, а відповідно до ст.ст.202,203,207, 215 ЦК України може бути підставою недійсності договору, так як без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі не відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, позивачка вважає оспорюваний договір має ознаки кредитного договору та відповідно до вимог ст.ст.1054, 1055 ЦК України має укладатися в письмовій формі. Також позивачка вважає порушенням відсутність в оспорюваному договорі ціни та сукупної вартості кредиту, а працівниками відповідача не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, що стало причиною нарахування відсотків за користування кредитними коштами у значно більшому розмірі ніж зазначено працівниками відповідача ту розрахунку платежів. Зазначене позивачка вважає нечесною підприємницькою практикою в розумінні ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, договір від 12.11.2020 не відповідає вимогам закону (чч. 1, 4 ст. 203 ЦК України) зокрема ст. ст. 202, 205, 207, 208, 1047 ЦК України.

Ухвалою судді від 29 березня 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження.

11 травня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що він заперечує проти позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування відзиву зазначив, що 12.11.2020 між позивачкою та відповідачем укладено договір №3443503024-1044578 про надання грошових коштів без конкретної споживчої мети на суму 5000 грн. строком на 30 календарних днів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки (банківська картка № НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності та платності. Позивачка не виконала свої зобов`язання повернути кредит і сплатити проценти. Вважає доводи позивачки щодо невідповідності форми укладеного договору надуманими, а договір відповідно до вимог ст.207 ЦК України та ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному в письмовій формі. Правила надання кредитних коштів відповідачем розміщено на його сайті www.е-groshi.com. Також відповідач зазначає, що договір підписано у спосіб встановлений ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідач вважає що позивачка акцептувала надіслану ним пропозицію (оферту) укласти договір шляхом введення в спеціальне поле одноразового ідентифікатора та натисненням на іконку «відправити/підписати».

Відповідач вказує, що позивач під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі надав всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів договору позики та проставляння відмітки на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає вимогам Закону України «Про захист персональних даних». Відповідач після отриманих від позивачки даних та інформації, отриманої із законних джерел, зокрема інформації бюро кредитних історій, проінформував позивачку про прийняте рішення про реєстрацію її на сайті відповідача та щодо можливості надання кредиту шляхом надсилання СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений в заявці на отримання кредиту. Після ознайомлення з текстом договору позивачка натиснула кнопку підписати, після чого їй було надіслано смс-код, який при підписанні договору позивачка ввела у відповідне поле, що відповідач вважає підписом одноразовим ідентифікатором в розумінні ст.ст.3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Умовами договору передбачено, що сторони дійшли згоди, що в усіх відносинах між позичальником та товариством у якості підпису буде використовуватись електронний підпис, одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку ж юридичну силу як і власноручний підпис. Позивач пройшов весь алгоритм дій фінансової установи при укладенні кредитного договору, що спростовує доводи позивача про ненадання достовірної інформації про умови кредиту.

На посилання позивачки на той факт, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту, як це передбачено Постановою правління НБУ №168 від 08.05.2017 «Про затвердження правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», відповідач зазначає що на нього вказана постанова не розповсюджується, так як він є небанківською фінансовою установою, при цьому витрати за договором позики зазначено в п.1.1. а також у Графіці розрахунків, який є додатком 1 до оспорюваного договору позики.

На підставі викладеного у відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 16.06.2021 відповідач не забезпечив присутність свого представника.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд установив, що 12.11.2020 товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» та ОСОБА_1 уклали договір №3443503024-1044578, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 5000 грн. строком на 30 днів зі сплатою разової винагороди позикодавцю 2,5 %, але не менше 100 грн. від суми позики, а також комісія за обслуговування позики в розмірі 0,10% від суми позики щоденно, крім того протягом погодженого сторонами строку позики розмір відсотків складає 2,1% від суми позики щоденно . У разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у визначений кредитним договором строк, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, позикодавець має право нарахувати проценти за неправомірне користування позикою в розмірі 2,10% від суми неповернутої позики, крім того 4,00% відсотки за неправомірне використання коштів від суми позики за кожний день прострочення, а вразі прострочення сплати заборгованості більш ніж на 30 днів сума додаткових відсотків буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 1.5.4. договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 813,4%.

Як встановлено із змісту кредитного договору від 12.11.2020 №3443503024-1044578, оспорюваний договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

У додатку до договору міститься графік платежу, а саме: термін платежу, сума кредиту, нараховані проценти та загальна сума повернення кредиту.

За положеннями статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до частини першої, другої ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини першоїст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг`оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію`передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до пункту 7.2. договору від 12.11.2020 №3443503024-1044578 позичальник (позивачка) підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам, текст яких розміщено на сайті позичальника (відповідача).

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач не надав повної інформації щодо умов договору є необґрунтованими.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до отриманої ліцензії, яка видана на підставі розпорядження №1968 Національної комісієї, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 08.10.2019. Фінансові послуги з надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно визначення наданого частиною першою статті 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництвом є безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно, як суб`єкт підприємницької діяльності, відповідач здійснює діяльність щодо надання фінансових послуг на власний ризик та з метою отримання доходу, шляхом кредитування за рахунок власних коштів.

Позивачем не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору він не був ознайомлений з усіма його умовами, передбаченими законом, або діяв на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе.

Таким чином, під час укладення оспорюваного кредитного договору позивач, був ознайомлений з його умовами та порядком перерахування (отримання) коштів, неодноразово здійснював укладення кредитних договорів на аналогічних умовах, а тому твердження позивача про необхідність застосування електронного цифрового підпису є необґрунтованим та таким, що не вимогам закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір від 12.11.2020 №3443503024-1044578 був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відтак відсутні підстави для задоволення позову про визнання зазначеного кредитного договору недійсним.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Артемівський міськрайонний суд Донецької області до Донгецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Р. Феняк

17.06.2021